Ухвала

від 15.05.2020 по справі 910/6231/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про відмову у видачі судового наказу

м. Київ

15.05.2020Справа № 910/6231/20

Суддя Господарського суду міста Києва Селівон А.М. , розглянувши заяву Виконавчого комітету Маріупольської міської ради (87555, Донецька область, м.Маріуполь, пр. Миру, 70, код ЄДРПОУ 33852448) про видачу судового наказу за вимогою до боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю ТВП Формат (02140, м. Київ, вул. Ревуцького, 46, код ЄДРПОУ 40196287) про стягнення 10567,18 грн. заборгованості за Договором № 7 про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів від 30.09.2016 року та 210,20 грн. судового збору,

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва надійшла заява Виконавчого комітету Маріупольської міської ради про видачу судового наказу за вимогою до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю ТВП Формат (02140, м. Київ, вул. Ревуцького, 46, код ЄДРПОУ 40196287) про стягнення 10567,18 грн. заборгованості за Договором № 7 про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів від 30.09.2016 року, а саме 7931,25 грн. основного боргу та 2759,64 грн. пені.

За приписами ч. 1 ст. 147 ГПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 148 цього Кодексу.

У відповідності до приписів ч.1 ст. 148 ГПК України судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно ч. 2 ст. 148 ГПК України особа має право звернутися до суду з вимогами, визначеними у частині першій цієї статті, в наказному або спрощеному позовному провадженні на свій вибір.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 150 Господарського процесуального кодексу України заява про видачу судового наказу подається до суду у письмовій формі та підписується заявником.

У заяві повинно бути зазначено, зокрема, повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України заявника та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків заявника та боржника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта заявника та боржника (для фізичних осіб - громадян України), вказівку на статус фізичної особи - підприємця (для фізичних осіб - підприємців), а також офіційні електронні адреси та інші дані, якщо вони відомі заявнику, які ідентифікують боржника.

До заяви про видачу судового наказу додається, зокрема, документ, що підтверджує повноваження представника, - якщо заява підписана представником заявника.

Суд наголошує, що приписами ст. 237 ЦК України визначається поняття та підстави представництва, відповідно до ч.ч 1, 3 якої представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Представник від імені особи, яку він представляє, здійснює тільки певні юридичні дії внаслідок повноваження. Наявність у представника повноважень є обов`язковою умовою будь - якого представництва.

За приписами частини 3 статті 56 ГПК України юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Господарського процесуального кодексу України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Згідно ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів і закону.

Таким чином, документи від імені юридичної особи підписує повноважна посадова особа, повноваження якої ґрунтуються на установчих документах чи приписах закону.

Пунктом 1 частини 1 статті 60 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені такими документами, зокрема, довіреністю фізичної або юридичної особи.

Відповідно до частини 4 статті 60 Господарського процесуального кодексу України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Як встановлено судом за результатами розгляду матеріалів заяви про видачу судового наказу, подана до суду заява від імені стягувача - Виконавчого комітету Маріупольської міської ради підписана представником Завалішиною В.Г.

При цьому в порушення імперативних приписів ст. 150 ГПК України будь - яких доказів на підтвердження повноважень вказаної особи на вчинення відповідних дій від імені заявника матеріали заяви не містять.

Факт відсутності довіреності представника Завалішиної В.Г., зазначеної в заяві в якості одного з додатків (п.12), підтверджується Актом відділу автоматизованого документообігу суду, моніторингу виконання документів (канцелярія) Господарського суду міста Києва від 05.05.2020 року.

Окрім цього судом встановлено, що боржником визначено Товариство з додатковою відповідальністю ТВП Формат , проте заявником не зазначено ідентифікаційного коду вказаної юридичної особи.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 150 ГПК України до заяви про видачу судового наказу додаються документ, що підтверджує сплату судового збору.

За змістом ст.151 ГПК України за подання заяви про видачу судового наказу справляється судовий збір у розмірі, встановленому законом. У разі відмови у видачі судового наказу або в разі скасування судового наказу внесена сума судового збору стягувачу не повертається. У разі пред`явлення стягувачем позову до боржника у порядку позовного провадження сума судового збору, сплаченого за подання заяви про видачу судового наказу, зараховується до суми судового збору, встановленої за подання позовної заяви.

Гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду. Це відповідає Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя, від 14.05.1981 № R (81) 7: "В тій мірі, в якій судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя, їх треба, якщо це можливо, скоротити або скасувати" (підпункт 12 пункту D).

Отже, сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів є складовою доступу до правосуддя, який є елементом права особи на судовий захист, гарантованого статтею 55 Конституції України, що має беззаперечно виконуватись сторонами в разі необхідності реалізації цього права.

Правові засади справляння, розмір ставок судового збору та порядок його сплати регулюються Законом України "Про судовий збір" від 08.06.2011 року №3674-VI.

Згідно статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Законом України Про Державний бюджет України , затверджено, що з 1 січня 2020 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становить - 2102 грн.

Частина 2 ст.4 Закону України Про судовий збір встановлює, що за подання заяви про видачу судового наказу до господарського суду ставка судового збору становить 0,1 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто 210,20 грн.

Тобто, звернувшись до суду в травні 2020 року із заявою про видачу судового наказу, заявник мав сплатити з урахуванням змісту заяви 210,20 грн. судового збору.

Судом встановлено, що в порушення вимог вказаних правових норм заявником не надано жодних доказів сплати судового збору.

Натомість заява містить клопотання заявника (стягувача) про відстрочення сплати судового збору у зв`язку із затримкою фінансування.

Розглядаючи клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору суд зазначає, що відповідно до статті 8 Закону України "Про судовий збір", враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

При цьому, за змістом наведеної норми, відстрочення або розстрочення сплати судового збору є правом, а не обов`язком суду, єдиною підставою для вчинення господарським судом дій, зазначених у статті 8 Закону, є врахування ним майнового стану сторін.

Обґрунтування пов`язаних з цим обставин, які свідчать про неможливість або утруднення в здійсненні оплати судового збору у встановлених законом розмірах і в строки, покладається на заінтересовану сторону.

Клопотання про відстрочення (розстрочення) сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати може бути викладене в заяві чи скарзі, які подаються до господарського суду, або окремим документом. При цьому особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому порядку і розмірі.

Отже, статтею 8 Закону України передбачено можливість відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати, однак лише за вичерпних умов, а саме приписами цієї статті визначено суб`єктів звернення щодо яких можна здійснити відстрочення та розстрочення сплати судового збору.

Натомість, як встановлено судом, заявником до заяви про видачу судового наказу не долучено жодних документів в підтвердження його складного майнового стану, який суд враховує при вирішенні питання про відстрочення сплати судового збору. Крім того, заявником не наведено та не підтверджено наявність умов для відстрочення сплати судового збору, передбачених статтею 8 Закону України "Про судовий збір".

При цьому здійснюючи свої конституційні обов`язки, господарські суди повинні дотримуватися принципів здійснення правосуддя, зокрема, принципу рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом (стаття 129 Конституції України).

Доступ до правосуддя, в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентної практики Європейського суду з прав людини, не може бути абсолютним і підлягає державному регулюванню й обмеженню. Кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму, що передбачений Господарським процесуальним кодексом України.

В рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України", від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України", зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

Тим не менш, обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, що залишається для особи, у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть права була порушена. Більш того, обмеження не відповідає п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну ціль та якщо немає розумного співвідношення між засобами, що застосовуються та ціллю, якої прагнуть досягти (п. 31 рішення Європейського суду з прав людини від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України").

Таким чином, обмеженням права на доступ до суду, зокрема, є, визначений в ГПК України, обов`язок заявника при зверненні до суду сплачувати судовий збір. Невиконання заявником вищенаведених вимог процесуального законодавства наділяє суд правом не приймати до розгляду та повертати позовну заяву заявнику.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі Креуз проти Польщі, no. 28249/95, від 19.06.2001 зазначено, що вимога сплати зборів цивільними судами, у зв`язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду.

Враховуючи вищенаведене та зважаючи на недоведеність обставин, які перешкоджають сплаті судового збору позивачем, в розумінні ст. 8 Закону України "Про судовий збір", та відсутність умов для прийняття рішення про відстрочення сплати, визначених вказаною статтею, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання Виконавчого комітету Маріупольської міської ради про відстрочення сплати судового збору.

Пунктом 1 ч.1 ст. 152 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суддя відмовляє у видачі судового наказу, зокрема, якщо заяву подано з порушеннями вимог ст.150 цього Кодексу.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.152 Господарського процесуального кодексу України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.

За таких обставин, зважаючи на те, що заявником не дотримано вимог, передбачених ст.150 ГПК України, до заяви не додано відповідних доказів, що підтверджують повноваження представника Виконавчого комітету Маріупольської міської ради, а також доказів сплати судового збору, та зміст заяви не відповідає вимогам господарського процесуального законодавства, суд доходить висновку про відмову у видачі судового наказу за заявою Виконавчого комітету Маріупольської міської ради про видачу судового наказу на підставі п.п. 1, 2 ч.1 ст.152 ГПК України.

Суд звертає увагу, що відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 8, 9 частини 1 статті 152 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків (ч. 1 ст. 153 Господарського процесуального кодексу України).

У відповідності до ст.ст. 147, 148, 150, 152-155 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити Виконавчому комітету Маріупольської міської ради (87555, Донецька область, м.Маріуполь, пр. Миру, 70, код ЄДРПОУ 33852448) у видачі судового наказу за вимогою до боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю ТВП Формат (02140, м. Київ, вул. Ревуцького, 46, код ЄДРПОУ 40196287) про стягнення 10567,18 грн. заборгованості за Договором № 7 про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів від 30.09.2016 року та 210,20 грн. судового збору.

2. Ухвала набирає законної сили з моменту підписання 15.05.2020 року та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її підписання.

Суддя А.М.Селівон