Ухвала

від 12.05.2020 по справі 394/19/17

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 травня 2020 року

м. Київ

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:

головуюча ОСОБА_1 ,

судді: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 08 квітня 2019 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 04 лютого 2020 року стосовно ОСОБА_4 ,

встановив:

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 08 квітня 2019 року ОСОБА_4 визнано невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.366 Кримінального кодексу України (далі-КК України) та виправдано її за недоведеністю вчинення нею кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.366 КК України.

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 04 лютого 2020 року апеляційні скарги прокурора та представника потерпілого ОСОБА_5 залишено без задоволення, а вирок Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 08 квітня 2019 року стосовно ОСОБА_4 без зміни.

Виключено з мотивувальної частини вироку суду першої інстанції посилання суду на відсутність в діянні обвинуваченої події злочину, передбаченого ч.1 ст.366 КК України.

Як установлено судами, органом досудового розслідування ОСОБА_4 обвинувачувалася в тому, що працюючи завідувачем поліклінічного відділення КЗ «Помічнянська лікарня», не будучи наділеною, в силу наказу головного лікаря №6/162 від 25 листопада 2016 року обов`язками щодо організації роботи і функціонування ЛЕК при КЗ «Помічнянська лікарня», ігноруючи вимоги відомчих нормативних актів, які регулюють порядок проведення лікарських експертних комісій, вчинила службове підроблення. Так, ОСОБА_4 , діючи в інтересах третіх осіб, достовірно знаючи, що лікарська експертна комісія КЗ «Помічнянська лікарня» на своєму засіданні не розглядала та не надавала висновки медичної комісії про придатність працівників виробничого підрозділу «Локомотивне депо» служби локомотивного господарства регіональної філії «Одеська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» до роботи за професією, власноручно, шляхом рукописного заповнення, склала, підписала, завірила печаткою поліклінічного відділення КЗ «Помічнянська лікарня» та видала завідомо неправдивий документ-медичну довідку про проходження періодичного медичного огляду такими працівниками: ОСОБА_6 від 25 листопада 2015 року, ОСОБА_7 від 01 грудня 2015 року, ОСОБА_8 від 02 грудня 2015 року, ОСОБА_9 від 07 грудня 2015 року, ОСОБА_10 від 07 грудня 2015 року, ОСОБА_11 від 15 грудня 2015 року, ОСОБА_12 від 15 грудня 2015 року, ОСОБА_13 від 23 грудня 2015 року, ОСОБА_14 від 23грудня 2015 року, ОСОБА_15 від 23 грудня 2015 року, ОСОБА_16 від 23 грудня 2015 року, ОСОБА_17 від 25 грудня 2015 року, ОСОБА_18 від 25 грудня 2015 року, ОСОБА_19 від 25 грудня 2015 року, ОСОБА_20 від 25 грудня 2015 року, ОСОБА_21 від 25 грудня 2015 року, ОСОБА_22 від 29 грудня 2015 року, ОСОБА_23 від 29 грудня 2015 року, ОСОБА_24 від 29 грудня 2015 року, ОСОБА_25 від 30 грудня 2015 року, ОСОБА_26 від 30 грудня 2015 року, ОСОБА_27 від 05 січня 2016 року, ОСОБА_28 від 25 січня 2016 року. Вказані довідки в подальшому були надані до виробничого підрозділу, як підстава допуску до роботи з підвищеною небезпекою.

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурором викладено вимогу про скасування вказаних судових рішень у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням Закону України про кримінальну відповідальність та призначення нового розгляду у суді першої інстанції.

Щодо доводів про істотні порушення апеляційним судом вимог кримінального процесуального закону у скарзі зазначає, що:

-судами в порушення вимог п.1 ч.3 ст.373 Кримінального процесуального кодексу України (далі-КПК України ) в мотивувальній частині виправдувального вироку не були викладені результати дослідження, аналізу й оцінки доказів, зібраних сторонами обвинувачення і захисту, в тому числі поданих у судовому засіданні;

-в мотивувальних частинах судових рішень тільки перераховано матеріали, досліджені в ході в судового розгляду, однак не надано їм належної оцінки та не співставлено з іншими доказами у кримінальному провадженні, що суперечить положенням статей 9 та 94 КПК України;

- порушено порядок фіксування судового засідання, зокрема у всіх журналах не зазначено місто проведення судового засідання, інвентарний номер комплексу «Оберіг» та серійний номер компакт-диску, що унеможливлює перевірку фіксування запису судових засідань на технічний носій інформації.

На обґрунтування своїх доводів щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність прокурор посилається на те, що:

-судами першої та апеляційної інстанцій не враховано, що одним із елементів об`єктивної та суб`єктивної сторони кримінального правопорушення, яке інкримінується ОСОБА_4 є внесення відомостей та видача офіційних документів, однак такі дії не було предметом її службової діяльності як посадової особи, що свідчило про наявність прямого умислу в її діях;

-виправдавши ОСОБА_4 за недоведеністю вчинення нею кримінального правопорушення, суд у вироку не виклав всі докази по справі та не надав їм оцінки, не зазначив, які фактичні обставини вважає встановленими (або невстановленими), на що не звернув уваги суд апеляційної інстанції.

Мотиви Суду

Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, долучені до неї копії судових рішень, дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження на підставі п. 2 ч. 2 ст.428 КПК України з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

У поданій касаційній скарзі прокурор, серед іншого, по суті не погоджується з установленими фактичними обставинами кримінального провадження, вказує про те, що висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду, не взято до уваги докази, які могли істотно вплинути на рішення, тоді як їх перевірка в силу ст.433КПКУкраїни до повноважень суду касаційної інстанції законом не віднесено.

Як убачається зі змісту вироку суду першої інстанції висновок суду про недоведеність вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.366 КК України, ґрунтується на всебічному та повному дослідженні доказів, наданих стороною обвинувачення.

Зокрема, такого висновку суд дійшов на підставі аналізу показань свідків ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 та ОСОБА_38 , а також письмових доказів, які були долучені до матеріалів кримінального провадження та наведені в судових рішеннях.

Що стосується доводів касаційної скарги прокурора про те, що судом першої та апеляційної інстанції порушено вимоги 9 та 94 КПК України, оскільки перерахувавши у мотивувальній частині матеріали, досліджені в ході судового розгляду, їм не надано належної оцінки та не співставлено з іншими доказами у кримінальному провадженні, то вони є неспроможними.

Як правильно зазначив апеляційний суд, суд першої інстанції, керуючись законом, всебічно, повно та неупереджено дослідив вищевказані докази у справі, оцінив кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку відповідно до ст. 94 КПК України, дійшов правильного висновку про визнання ОСОБА_4 невинуватою у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 366 КК України, та виправдав її за недоведеністю вчинення нею кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 366 КК України.

Ухвалюючи виправдувальний вирок стосовно ОСОБА_4 , суд першої інстанції звернув увагу на те, що відсутні докази на підтвердження вини ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, в якому їй висунуто обвинувачення, з чим погодився й апеляційний суд.

Суд касаційної інстанції погоджується з твердженням апеляційного суду про те, що, надані стороною обвинувачення докази, такі як показання свідків сторони обвинувачення, так і письмові докази, не вказують на неправдивість офіційних документів, посвідчених ОСОБА_4 та на внесення нею до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей.

Щодо доводів прокурора про порушення порядку фіксування судового засідання, зокрема у всіх журналах не зазначено місто проведення судового засідання, інвентарний номер комплексу «Оберіг» та серійний номер компакт-диску, що унеможливлює перевірку фіксування запису судових засідань на технічний носій інформації, то вони також є необґрунтованими.

Так, відповідно до ч.1 ст. 108 КПК України під час судового засідання ведеться журнал судового засідання, в якому зазначаються такі відомості: 1) найменування та склад суду (слідчий суддя); 2)реквізити кримінального провадження та відомості щодо його учасників; 3)дата і час початку та закінчення судового засідання; 4)час, номер та найменування процесуальної дії, що проводиться під час судового засідання, а також передані суду під час процесуальної дії речі, документи, протоколи слідчих (розшукових) дій і додатки до них; 5)ухвали, постановлені судом (слідчим суддею) без виходу до нарадчої кімнати; 6)інші відомості у випадках, передбачених цим Кодексом.

Отже, вказана норма закону не містить вимоги про наявність у журналі судового засідання реквізитів, зазначених прокурором в касаційній скарзі.

Таким чином, посилання прокурора на те, що суд першої інстанції під час розгляду кримінального провадження стосовно ОСОБА_4 допустив істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, є непереконливими.

Доводи прокурора про те, що судом першої та апеляційної інстанції не враховано, що одним із елементів об`єктивної та суб`єктивної сторони кримінального правопорушення, яке інкримінується ОСОБА_4 , є внесення відомостей та видача офіційних документів, які на момент їх видачі не були предметом її службової діяльності як посадової особи, є необґрунтованими.

Так, суб`єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366 КК України характеризується тільки прямим умислом, оскільки службова особа завідомо усвідомлює неправомірний характер тих відомостей, які вона вносить до офіційних документів. Тобто, дії обвинуваченого можуть бути визнані протиправними лише у випадку обізнаності та усвідомлення обвинуваченим того, що інформація, яку він вносить до офіційного документа є недостовірною, спотвореною, однак обвинувачений не відмовляється від вчинення цих дій і вносить недостовірні дані до офіційного документа.

Разом з тим, як правильно зазначив апеляційний суд, стороною обвинувачення не визначено в чому неправдивість таких довідок, в чому полягає підроблення, «завідомість» при їх складанні, а також наявність у ОСОБА_4 прямого умислу з пред`явленого обвинувачення не вбачається та під час розгляду судами не встановлено. Тому суд дійшов правильного висновку про те, що сформульоване стороною обвинувачення ОСОБА_4 за ч.1 ст. 366 КК України в судовому засіданні не знайшло свого безспірного підтвердження та не доведено поза розумним сумнівом допустимими й достатніми доказами.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів визнала доводи прокурора, викладені в апеляційній скарзі такими, що не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції, відповідно до вимог ст. 419 КПК України, перевірив усі доводи апеляційної скарги прокурора, які аналогічні доводам його касаційної скарги, та навів відповідні мотиви на їх спростування, з якими погоджується і суд касаційної інстанції.

Таким чином, доводи касаційної скарги проістотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування Закону України про кримінальну відповідальність є безпідставними.

Інших доводів, які б свідчили про істотне порушення норм матеріального чи процесуального права, що були б підставами для скасування судових рішень, прокурором у касаційній скарзі не наведено.

Вирок суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 374 КПК України.

Апеляційний розгляд проведено відповідно до вимог кримінального процесуального закону. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Враховуючи наведене, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та наданих до неї копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Верховний Суд

п о с т а н о в и в:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 08 квітня 2019 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 04 лютого 2020 року стосовно ОСОБА_4 .

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3