Постанова

від 31.07.2007 по справі 15/205-07-4867а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

15/205-07-4867А

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

         "31" липня 2007 р. Справа  № 15/205-07-4867А

  15 год. 55 хв.                                                                                      м. Одеса

Господарський суд Одеської області у складі:

головуючого судді –                   Петрова В.С.

при секретарі                                Стойковій М.Д.

За участю представників:

від позивача –                      Яриловець Д.А.,

від відповідача –                  Седлачек В.Є.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Державної установи „Державна інспекція з карантину рослин по Одеській області” до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Державна установа „Державна інспекція з карантину рослин по Одеській області звернулась до господарського суду Одеської області з позовною заявою про скасування податкового повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі № 00004413323/0 від 21.12.2006 р. щодо донарахування податку на додану вартість, посилаючись на безпідставність висновків відповідача щодо необхідності додавання позивачем до встановленої ціни надаваємих послуг податку на додану вартість.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 07 червня 2007 р. відкрито провадження в адміністративній справі № 15/205-07-4867А та призначено попереднє засідання.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 21 червня 2007 р. у справі № 15/205-07-4867А закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду в засіданні суду.

Відповідач проти позову заперечує з підстав, викладених у письмових запереченнях на позовну заяву (а.с. 45-48), стверджуючи про правомірність прийняття оскаржуваного  позивачем податкового повідомлення-рішення, посилаючись при цьому на те, що позивач не може вважатися органом виконавчої влади або місцевого самоврядування, а тим самим користуватися пільгою при нарахуванні податку на додану вартість за надані позивачем послуги.

У зв'язку з набранням 01 вересня 2005 р. чинності Кодексом адміністративного судочинства України господарський суд Одеської області зазначає, що згідно п. 6 розділу VII Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України до початку діяльності окружного адміністративного суду адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року, вирішуються відповідним господарським судом за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд встановив наступне.

Головним державним податковим інспектором-ревізором відділу податкового супроводження підприємств зв'язку, адміністративних та інших закладів Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Цигулєю Анжелікою Іванівною було проведено документальну невиїзну (камеральну) перевірку податкової звітності  Державної установи „Державна інспекція з карантину рослин по Одеській області” (код ЄДРПОУ 00485227).

За результатами вищезазначеної проведеної перевірки складено акт № 544/13-32.3/00485227/41 від 08.12.2006 р., яким встановлено, що  позивач неправомірно відніс свою діяльність під дію п.п. 3.2.6 п. 3.2 ст. 3 Закону України „Про податок на додану вартість”, визнавши себе органом виконавчої влади або місцевого самоврядування, внаслідок чого в порушення п.п. 3.1.1 п. 3.1, п.п. 3.2.6 п. 3.2 ст. 3, п. 4.1 ст. 4, п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” позивачем занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість за жовтень 2006 року на 81 085 грн.

Так, на підставі вказаного акту перевірки за вищеназване порушення згідно п.п. „в” п.п. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 та п.п. 17.1.4 п. 17.1 ст. 17 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Одесі прийнято податкове повідомлення-рішення № 00004413323/0 від 21.12.2006 р. про визначення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 81 085 грн. і штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 4054,30 грн.   

Проте, на думку суду, оскаржуване позивачем вищезазначене податкове повідомлення-рішення прийнято СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Одесі в порушення норм чинного законодавства, виходячи з наступного.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для донарахування позивачу податку на додану вартість відповідачем визначено факт  віднесення Державною установою „Державна інспекція з карантину рослин по Одеській області” на підставі п.п.3.2.6 п.3.2 ст.3 Закону України „Про ПДВ” операцій з надання платних послуг, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України „Про розцінки на інспектування підкарантиних матеріалів та платних послуг підприємствам, установам, організаціям та громадянам” від 24.11.1993р. № 953, до операцій, які не є об'єктом оподаткування ПДВ.

Між тим, як встановлено судом, Держана установа „Державна інспекція з карантину рослин по Одеській області” є неприбутковою організацією згідно з п.п. 7.11.1 та 7.11.2 п.7.11 ст.7 „Про оподаткування прибутку підприємств” від 28.12.1994 р. №334/94-ВР (зі змінами та доповненнями). Так, Державна установа „Державна інспекція з карантину рослин по Одеській області” підпорядкована Головній державній інспекції з карантину рослин України, яка створена Міністерством аграрної політики України, яким затверджено Положення про Державну службу з карантину рослин України від 11.12.2003 р. № 439.

Так, ст. 3 Закону України „Про карантин рослин” від 30 червня 1993 року №3348-ХІІ визначений перелік органів, що здійснюють державне управління у сфері карантину рослин, а саме: державне управління у сфері карантину рослин здійснюються Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади з питань аграрної політики, органами Державної служби з карантину рослин України.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну службу з карантину рослин України, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України від 11 грудня 2003 року № 439, Державна служба з карантину рослин України відповідно до Закону України “Про карантин рослин” є органом, що здійснює державне управління у сфері карантину рослин і є державною службою.

Пунктом 5 вищезазначеного Положення регламентовано, що Державна служба з карантину рослин України включає:

- Головну державну інспекцію з карантину рослин України, що діє у складі спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань аграрної політики і підпорядковується йому;

- Центральну науково-дослідну карантинну лабораторію і Центральний фумігаційний загін, які перебувають у віданні Головної державної інспекції з карантину рослин України;

- державні інспекції з карантину рослин Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, підпорядковані Головній державній інспекції з карантину рослин України;

- пункти пропуску з карантину рослин на державному кордоні України при морських і річкових портах (на пристанях), на залізничних станціях і в аеропортах (на аеродромах), на підприємствах поштового зв'язку, автомобільних дорогах (автовокзалах, автостанціях), зональні та обласні карантинні лабораторії, обласні фумігаційні загони.

До того ж згідно розпорядження Кабінету міністрів України від 12.07.2005 р. №241-р  „Про віднесення посад працівників органів Державної служби з карантину рослин до відповідних категорій посад державних службовців” працівники Державної установи „Державна інспекція з карантину рослин по Одеській області” є державними службовцями. При цьому функції та повноваження держаних інспекторів з карантину рослин встановлені зокрема, Законом України “Про карантин рослин” та Положенням „Про державну службу з карантину рослин України”.

Разом з тим п.п. 3.2.6 п. 3.2 ст. 3 Закону України „ Про податок на додану вартість” не є об'єктом оподаткування операції зі сплати вартості державних платних послуг, які надаються фізичним або юридичним особам органами виконавчої влади і місцевого самоврядування та обов'язковість отримання яких встановлюється законодавством, включаючи плату за реєстрацію, отримання ліцензій, сертифікатів у вигляді зборів, державного мита, тощо.

Отже, згідно з нормативно-правовими актами, якими врегульовано правовий статус позивача, у тому числі Конституції України, Законів України „Про державну службу”, „Про карантин рослин”, Положень про Міністерство Аграрної політики України, про Державну службу з карантину рослин України, господарський суд вважає помилковим висновок податкового органу про необхідність застосування до Державної установи „Державна інспекція з карантину рослин по Одеській області” положень п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України „Про податок на додану вартість”.

З огляду на усе вищезазначене, суд вважає безпідставним визначення податковим  органом позивачу суми податку на додану вартість та відповідно застосування до позивача штрафних фінансових санкцій згідно оскаржуваного позивачем податкового повідомлення-рішення  № 00004413323/0 від 21.12.2006 р.

Так, стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною  3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та й спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.  

Відповідно до ч. 1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює  наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини,  що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх  представників, показань свідків, письмових  і речових  доказів,  висновків експертів.

Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює  докази,  які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому,  всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відтак, виходячи з вищевикладеного та оцінюючи надані сторонам докази, відповідач, заперечуючи проти позову, не довів суду правомірність прийнятого ним податкового повідомлення-рішення № 00004413323/0 від 21.12.2006 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а згідно ст. 105 КАС України позивач має право вимагати скасування або визнання нечинним рішення відповідача –суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень, а також заявляти інші вимоги на захист прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин.

Відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про: 1) визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення; 2) зобов'язання відповідача вчинити певні дії; 3) зобов'язання відповідача утриматися від вчинення певних дій; 4) стягнення з відповідача коштів; 5) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 6) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 7) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; 8) визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.    

Враховуючи усе вищезазначене, господарський суд Одеської області вважає, що позовні вимоги Державної установи „Державна інспекція з карантину рослин по Одеській області” про скасування податкового повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі № 00004413323/0 від 21.12.2006 р. обґрунтовані та відповідають вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим підлягають  задоволенню.

     Керуючись ст. ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

1.          Позов Державної установи „Державна інспекція з карантину рослин по Одеській області” до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі про скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити.

2.          СКАСУВАТИ податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі № 00004413323/0 від 21.12.2006 р.

Постанову суду може бути оскаржено в порядку ст. 186 КАС України.

Постанова набирає законної сили в порядку ст.254 КАС України.

Повний текст постанови складено 14.08.2007 р.

                      Суддя