Постанова

від 18.05.2020 по справі 140/757/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2020 рокуЛьвівСправа № 140/757/19 пров. № А/857/2205/20

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.,

суддів: Довгої О.І., Макарика В.Я.,

за участю секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 23 січня 2020 року про закриття провадження, постановлену суддею Плахтій Н.Б. у м.Луцьку Волинської області в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження, у справі № 140/757/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Волинської обласної державної адміністрації, з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Релігійної організації "Свято-Іллінська релігійна громада Православної церкви України с.Клепачів Ківерцівського району Волинської області", про визнання протиправними та скасування рішень, розпорядження, -

ВСТАНОВИВ:

20 березня 2019 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідача - Волинської обласної державної адміністрації, у якому просив скасувати рішення Управління культури, релігій та національностей Волинської обласної державної адміністрації від 11.03.2019 №11841070004000297 "Про внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах", №11841050003000297 "Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи (зміна повного найменування, зміна скороченого найменування)" та розпорядження Волинської обласної державної адміністрації від 07.03.2019 №123 "Про реєстрацію статутів релігійних громад у новій редакції".

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 25 березня 2019 року залучено до участі Релігійну організацію "Свято-Іллінська релігійна громада Православної церкви України с.Клепачів Ківерцівського району Волинської області" в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 23 січня 2020 року закрито провадження у справі.

Ухвала мотивована тим, оскільки спірні правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем, стосуються питань участі позивача у створенні та діяльності релігійної громади, такі правовідносини є тісно пов`язаними з правовідносинами щодо реєстрації статуту (положення) релігійної організації, відтак юрисдикцію спорів, що виникають з таких правовідносин, слід визначати відповідно до частини двадцять першої статті 14, частини другої статті 15 Закону № 987-ХІІ, даний правовий спір повинен вирішуватись за правилами цивільного судочинства.

Не погоджуючись з ухвалою суду, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана ухвала постановлена з неповним з`ясуванням обставин справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження її розгляду до суду першої інстанції.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує невірним застосуванням судом першої інстанції ст.19 КАС України та зазначає, що оскільки зміст спірних правовідносин пов`язаний із допущеними відповідачем порушеннями процедури та порядку здійснення державної реєстрації статуту релігійного об`єднання, що визначені законодавством України, даний спір відповідає критеріям адміністративного і дослідженню підлягають виключно публічно-владні, управлінські рішення відповідача, який в межах спірних правовідносин діє як суб`єкт владних повноважень, і не потебує оцінки приватноправових відносин.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.

Захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, відбувається шляхом пред`явлення позову у формі позовної заяви до суду першої інстанції. При цьому суд повинен перевірити належність справи до відповідної юрисдикції.

Закріплений у статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) принцип верховенства права суд застосовує з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до вимог статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права в Україні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2006 року у справі Сокуренко і Стригун проти України (заяви №№ 29458/04, 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін встановленим законом у ст.6 Конвенції спрямований на гарантування того, що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом (рішення у справі Занд проти Австрії (Zand v. Austria)). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. фраза встановленого законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду , але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, встановленим законом , національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст.171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Юрисдикція - це визначена законом сукупність повноважень судів щодо розгляду цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, справ про адміністративні правопорушення, віднесених до компетенції відповідного суду.

За правилом, встановленим ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

В розумінні п.1 та п.2 ч.1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Статтею 19 КАС України визначені справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Згідно з пунктом першим частини першої цієї статті встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Водночас, однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Публічно-правовий спір має свою особливість суб`єктного складу - участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сам по собі цей факт не дає підстав ототожнювати з публічно-правовим та відносити до справи адміністративної юрисдикції будь-який спір за участю суб`єкта владних повноважень.

Постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі суд першої інстанції виснував, що спір у цій справі не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального та процесуального права з огляду на таке.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ч.1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють їх відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям.

З наявних в матеріалах справи доказів колегією суддів встановлено, що 13.04.2001 проведено державну реєстрацію Релігійної організації "Свято-Іллінська громада Української православної церкви с. Клепачів Ківерцівського району" із місцезнаходженням у селі Клепачів Ківерцівського району Волинської області, у зв`язку із чим вона набула статусу юридичної особи, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.7-8).

Однак, 17.02.2019 відбулись загальні збори релігійної організації "Свято-Іллінська громада Української православної церкви с. Клепачів Ківерцівського району", на яких були прийняті, зокрема рішення: про припинення повноважень Парафіяльної ради до обрання нової, обрання Парафіяльної ради релігійної громади у складі голови ОСОБА_2 , помічник ОСОБА_4, скарбник - ОСОБА_3 ; про зміну підлеглості у канонічних та організаційних питаннях релігійної організації "Свято-Іллінська громада Української православної церкви с. Клепачів Ківерцівського району" та пехід до складу Православної Церкви України під канонічне підпорядкування Управління Волинської єпархії Православної Церкви України, зміну назви релігійної громади на: Релігійна організація "Свято-Іллінська релігійна громада Православної церкви України с. Клепачів Ківерцівського району Волинської області"; про внесення змін до Статуту шляхом прийняття його в новій редакції зі зміною назви релігійної громади.

На підставі підпункту 2 пункту 1 розпорядження голови Волинської обласної державної адміністрації №123 від 07.03.2019 "Про реєстрацію статутів релігійних громад у новій редакції" (а.с.12) суб`єкт державної реєстрації - Управління культури, з питань релігій та національностей Волинської обласної державної адміністрації (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії) 07.03.2019 зареєстрував зміни до статуту "Свято-Іллінська громада Української православної церкви с. Клепачів Ківерцівського району" в новій редакції за новою назвою Релігійна організація "Свято-Іллінська релігійна громада Православної церкви України с. Клепачів Ківерцівського району Волинської області".

Таким чином, юридичну особу "Свято-Іллінська громада Української православної церкви с. Клепачів Ківерцівського району" перейменовано на Релігійну організацію "Свято-Іллінська релігійна громада Православної церкви України с. Клепачів Ківерцівського району Волинської області".

Також 11.03.2019 тим же суб`єктом державної реєстрації проведено реєстраційні дії № 11841070004000297: внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах; зміна додаткової інформації, зміна керівника юридичної особи, зміна складу підписантів та № 11841050003000297: державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи; зміна повного найменування, зміна скороченого найменування, інші зміни.

Так, відповідно до відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (витяг №1005108491 від 13.03.2019) із 06.03.2019 керівником вказаної релігійної організації є ОСОБА_2 (а.с.9-11).

Позивач вважає, що, оскільки зміна канонічної приналежності та внесення змін до статуту відбулись не у спосіб, передбачений законодавством, його порушене право підлягає захисту шляхом визнання протиправними та скасування оскаржуваного розпорядження Волинської обласної державної адміністрації від 07.03.2019 №123 "Про реєстрацію статутів релігійних громад у новій редакції" та рішень Управління культури, релігій та національностей Волинської обласної державної адміністрації від 11.03.2019.

Колегією суддів встановлено, що фактичним предметом даного спору є правомірність рішення органу виконавчої влади Волинської обласної державної адміністрації щодо реєстрації статуту релігійної організації (позивача) у новій редакції. Проте, таке рішення оскаржується саме з підстав порушення особами, які подали заяву про реєстрацію змін до статуту, положень закону та статуту в частині дотримання порядку, способу та компетенції реєстрації таких змін. Ці обставини належать до внутрішньої діяльності юридичної особи та визначаються статутом, на підставі якого діє релігійна громада. Як встановлено з позовної заяви, позивач пов`язує проведену реєстрацію змін до статуту власне з незаконними діями осіб, які подали відповідну заяву та документи відповідачеві.

Наведе свідчить, що фактичною підставою звернення до суду стали не стільки протиправні дії відповідача щодо реєстрації змін до статуту, як дії осіб, які прийняли рішення про зміну підлеглості релігійної громади, подали відповідну заяву та документи відповідачам.

Разом з тим, предмет спору не має ознак справи адміністративної юрисдикції.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Враховуючи наведене, висновки суду першої інстанції про наявність підстав для закриття провадження у справі є обґрунтованими та такими, що узгоджуються з вимогами процесуального законодавства та відповідають дійсним обставинам справи.

При цьому, колегія суддів зауважує, що спірні правовідносини підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства, з огляду на таке.

Згідно з положеннями ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

У даній справі спір стосується суспільних відносин у сфері утворення, реєстрації, діяльності та припинення релігійної організації, які врегульовані Законом України "Про свободу совісті та релігійні організації" від 23 квітня 1991 року № 987-ХІІ (далі - Закон №987-ХІІ).

За змістом статті 7 Закону № 987-ХІІ релігійні організації в України утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами. Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями).

Релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб. Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням). Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. Зміна підлеглості релігійної громади не впливає на зміст права власності та інших речових прав такої релігійної громади, крім випадку, встановленого статтею 18 цього Закону. Частина громади, не згідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем). Повідомлення державних органів про утворення релігійної громади не є обов`язковим (стаття 8 Закону № 987-ХІІ).

За правилами, встановленими статтею 12 Закону № 987-ХІІ, відомості, зокрема, про вид релігійної організації, її віросповідну приналежність і місцезнаходження повинні міститися у статуті (положенні) релігійної організації, який (як і зміни до нього) підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 вказаного Закону. Частина перша статті 14 Закону № 987-ХІІ передбачає, що для реєстрації статуту (положення) релігійної громади громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які утворили її і досягли 18-річного віку, подають заяву та статут (положення) на реєстрацію до обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим - до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Перевищення встановленого цим Законом терміну прийняття рішень про реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій, як і рішення про відмову в реєстрації статуту (положення) релігійної організації може бути оскаржено до суду в порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством України (частина двадцять перша статті 14, частина друга статті 15 Закону № 987-ХІІ).

Отже, законодавець висловився стосовно юрисдикції спорів, які виникають у зв`язку з бездіяльністю чи відмовою уповноваженого органу у прийнятті рішення щодо реєстрації статуту (положення) релігійної організації.

Спір, який виник у цій справі, також стосується правовідносин з прийняття уповноваженим органом рішення з реєстрації статуту релігійної організації.

За змістом позовної заяви, доводів апеляційної скарги вимогами позивача є захист релігійних прав позивача як учасника релігійної громади.

Відтак, оскільки правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем, стосуються питань участі позивача у створенні та діяльності релігійної громади, такі правовідносини є тісно пов`язаними з правовідносинами щодо реєстрації статуту (положення) релігійної організації, юрисдикцію спорів, що виникають з таких правовідносин, слід визначати відповідно до частини двадцять першої статті 14, частини другої статті 15 Закону № 987-ХІІ.

Таким чином, вирішення даного спору не належить до юрисдикції адміністративних судів і має вирішуватися судом за правилами ЦПК України.

Аналогічна правова позиція також була висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2019 року (справа № 910/8132/19), а відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного суду.

Аналізуючи наведені правові норми та обставини справи, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про те, що предмет спору не має ознак справи адміністративної юрисдикції, ґрунтується на правильному застосуванні статті 6 Конвенції стосовно суду, встановленого законом , та поділяє висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для застосування процесуальних наслідків, передбачених ч.1 ст.238 КАС України.

Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.

Керуючись статтями 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 23 січня 2020 року про закриття провадження у справі № 140/757/19 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя І. В. Глушко судді О. І. Довга В. Я. Макарик Постанова складена в повному обсязі 18.05.2020.