Рішення

від 10.04.2020 по справі 183/962/19

НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 183/962/19

№ 2/183/569/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 квітня 2020 року м. Новомосковськ

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Городецького Д.І.

секретаря судового засідання Пономаренко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, Фермерського господарства Зоря , ОСОБА_2 , треті особи - Новомосковська районна державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, ОСОБА_3 про визнання права засновника фермерського господарства та права постійного володіння земельною ділянку в порядку спадкування за законом,

в с т а н о в и в :

14 лютого 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, Фермерського господарства Зоря , ОСОБА_2 , треті особи - Новомосковська районна державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, ОСОБА_3 про визнання права засновника фермерського господарства та права постійного володіння земельною ділянку в порядку спадкування за законом.

В обґрунтування вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на: земельну ділянку, загальною площею 37,6000 га, в межах згідно з планом, яка передана для організації фермерського господарства, кадастровий номер 1223285500:01:099:0007, що розташована на території Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області та на Фермерське господарство Зоря .

Позивач зазначила, що у визначений законодавством строк вона та брат ОСОБА_2 звернулися до нотаріуса Новомосковської районної державної нотаріальної контори Дніпропетровської області з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька, а мати ОСОБА_3 звернулася з заявою про відмову у прийнятті спадщини на їх користь.

07 лютого 2019 року у приміщенні нотаріальної контори між нею та братом було укладено нотаріально посвідчений договір про розподіл спадкового майна, у зв`язку з чим вона з братом отримали свідоцтва про право на спадщину за законом, що стосується іншого спадкове майно.

Проте, не були видані свідоцтва на всі права та обов`язки стосовно фермерського господарства Зоря , у зв`язку з чим, вона звернулася знову до державного нотаріуса з заявою з приводу оформлення спадщини на права засновника фермерського господарства, але їй було відмовлено з тих підстав, що відсутні правовстановлюючі документи, що посвідчують право власності на майно фермерського господарства Зоря . З цих підстав позивачу було рекомендовано звернутися до суду з відповідним позовом.

Крім того, 08 лютого 2019 року між позивачем та її братом ОСОБА_2 був укладений договір про поділ спадкового майна після смерті батька, відповідно до якого їй переходять всі права засновника фермерського господарства та право постійного користування земельною ділянкою надану для організації фермерського господарства, а вона сплачує братові ОСОБА_2 грошову компенсацію за 1/2 частини даного спадкового майна в розмірі 50 000,00 грн. Обумовлена ними сума компенсації нею була сплачена ОСОБА_2 , що підтверджується розпискою від 08.02.2019 року, написаною власноручно братом.

В зв`язку з наведеним, з урахуванням уточнених позовних вимог в редакції від 13.01.2020 року, позивач ОСОБА_1 просила суд:

-визнати договір про поділ спадкового майна від 08 лютого 2019 року, укладений після смерті батька ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 між нею та ОСОБА_2 ;

-визнати за нею право постійного володіння земельною ділянкою площею 37,6000 гектарів в межах згідно з планом, яка передана для організації фермерського господарства, кадастровий номер 1223285500:01:099:0007, що розташована на території Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області (Державний акт на право постійного володіння землею Серія ОО в„– 000000 ,виданий 26 лютого 1992 року Новомосковською районною радою на підставі рішення Новомосковської районної ради від 28 лютого 1992 року, зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного володіння землею за № 368), в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

-визнати за нею права засновника фермерського господарства Зоря (статутний капітал господарства складає 200,00 грн. згідно з п. 4.2 Статуту), код ЄДРПОУ 20242314, зареєстроване Новомосковською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області 10 березня 1992 року, номер запису про включення відомостей про юридичну особу до ЄДР 1 209 120 0000 000393 , юридична адреса: 51283, Дніпропетровська область, Новомосковський район, с. Піщанка, в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою суду від 20 березня 2019 року відкрите провадження у справі.

Ухвалою суду від 20 вересня 2019 року зобов`язано Новомосковську районну державну нотаріальну контору Дніпропетровської області надати належним чином засвідчену копію спадкової справи після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою суду від 20 березня 2020 року підготовче провадження у справі було закрито, справа призначена до судового розгляду по суті.

Позивач ОСОБА_1 та її представник в судове засідання не з`явилися, згідно заяви просили розглядати справу без їх участі, позов підтримують в повному обсязі, просили суд задовольнити вимоги.

Представник відповідача Фермерського господарства Зоря в судове засідання не з`явився, звернувся до суду з заявою про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача Піщанської сільської ради Дніпропетровської області в судове засідання не з`явився, звернувся до суду з заявою про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, згідно заяви просив розглядати справу без його участі, позовні вимоги визнає, не заперечує проти їх задоволення.

Представник третьої особи - Новомосковської районної державної нотаріальної контори Дніпропетровської області в судове засідання не з`явився, згідно наданої до суду заяви просив розглядати справу без його участі.

Третя особа ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилася, надала заяву про розгляд справи за її відсутності, підтримала позовні вимоги та не заперечувала проти їх задоволення.

Дослідивши матеріали справи та надані сторонами письмові докази, суд приходить до наступного.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася ОСОБА_5 . В графі батьки зазначено: мати - ОСОБА_3 , батько - ОСОБА_4 , актовий запис № 21, що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_3 від 23 березня 1980року.

Відповідно до свідоцтва про шлюб Серія НОМЕР_4 від 03 березня 2005 року, між ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 був зареєстрований шлюб, актовий запис № 19 від 03.03.2005 року. Після реєстрації шлюбу ОСОБА_5 було присвоєне прізвище ОСОБА_1 .

Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_6 народився відповідач ОСОБА_2 . В графі батьки зазначено: мати - ОСОБА_3 , батько - ОСОБА_4 , актовий запис № 56, що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_5 від 06 вересня 1967 року.

Згідно свідоцтва про смерть серія НОМЕР_6 від 13 лютого 2017 року, ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Таким чином, померлий ОСОБА_4 являється батьком ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

З матеріалів спадкової справи № 198/2017, заведеної після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 вбачається, що з заявами про прийняття спадщини за законом звернулися діти померлого ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , дружина спадкодавця ОСОБА_3 відмовилася від спадщини на користь дітей.

Встановлено, що 07 лютого 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 був укладений договір про розподіл спадкового майна, посвідчений державним нотаріусом Новомосковської районної державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Крутько Л.П. та зареєстрований в реєстрі за № 155, на підставі якого останніми було отримано ряд свідоцтв про право на спадщину за законом після смерті батька ОСОБА_4 .

Інших спадкоємців за законом та заповітом судом не встановлено.

Між тим, як зазначає позивач ОСОБА_9 , нотаріусом не були видані свідоцтва земельну ділянку, загальною площею 37,6000 га, в межах згідно з планом, яка передана для організації фермерського господарства, кадастровий номер 1223285500:01:099:0007, що розташована на території Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області та на Фермерське господарство Зоря .

Встановлено, що з цих підстав, 07 лютого 2019 року ОСОБА_9 , звернулася з відповідною заявою до державного нотаріуса Новомосковської районної нотаріальної контори Дніпропетровської області Крутько Л.П., однак листом від 07 лютого 2019 року за вих. № 176/02-14 їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку, загальною площею 37,6000 га, в межах згідно з планом, яка передана для організації фермерського господарства, кадастровий номер 1223285500:01:099:0007, що розташована на території Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області та на Фермерське господарство Зоря , оскільки відсутн і правовстановлюючі документи, що посвідчують право власності на майно фермерського господарства Зоря та земельну ділянку, яка перебуває в державній власності і передана спадкодавцю на праві постійного користування.

В матеріалах справи міститься заява відповідача ОСОБА_2 , посвідчена приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Ріхтер Н.В. та зареєстрована в реєстрі за № 234, згідно якої останній відмовився від продовження діяльності фермерського господарства Зоря після смерті батька ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У відповідності до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, не заборонених законом.

На підставі ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ч. 1 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 15-1 ЗК України (тут і далі у чинній редакції, якщо не зазначено інше) до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Згідно із статтею 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Відповідно до статті 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної га навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Згідно з пунктом а частини 3 статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Статтею 31 ЗК України передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству, як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Стаття 23 Закону України Про фермерське господарство передбачає, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

Судом встановлено що на підставі рішення Новомосковської районної ради народних депутатів Новомосковського району Дніпропетровської області від 28 лютого 1992 року ОСОБА_4 отримав Державний акт на право постійного володіння землею, площею 37,6000 га в межах згідно з планом для організації фермерського господарства. Даний Державний акт Серія ОО № 000000, виданий 26 лютого 1992 року Новомосковською районною радою був зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного володіння землею за № 368.

У видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_4 його спадкоємцю ОСОБА_1 було відмовлено у зв`язку з тим, що право постійного володіння не спадкується.

ОСОБА_4 отримав вищевказану земельну ділянку на підставі ст. 6 Земельного кодексу України від 18.12.1990 року.

Зазначена земельна ділянка сільськогосподарського призначення державної власності була передана у комунальну власність об`єднаних територіальних громад на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області № 4-3225/1519-ц від 29.10.2019 року, акту приймання-передачі від 29.10.2019 року з Додатком до нього

Закон України від 19 червня 2003 року Про фермерське господарство також не містить такої форми володіння землею, як довічне успадковуване володіння, як і чинний Земельний кодекс України.

Згідно з частиною 1 статті 92 ЗК України (у редакції чинній на час виникнення спірних відносин) право постійного користування земельною ділянкою визначалося як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку.

Відповідно до частини 1 статті 125 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно із частиною 1 статті 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Відповідно до статті 131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦK України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Згідно із частиною 1 статті 407 Цивільного кодексу України (у редакції, що діяла на час відкриття спадщини, далі - ЦК України) право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Відповідно до частини 2 статті 407 ЦК України, та частини 2 статті 102 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.

Відповідно до статті 1225 ЦK України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

За змістом статей 6, 50 ЗК України 18 грудня 1990 року N 561-XII (у редакції на час його прийняття) у довічне успадковуване володіння земля надається громадянам Української РСР для ведення селянського (фермерського господарства). Громадянам Української РСР, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, що ґрунтується переважно на особистій праці та праці членів їх сімей, надаються за їх бажанням у довічне успадковуване володіння або в оренду земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.

Постановою Верховної Ради Української РСР від 27 березня 1991 року, яка втратила чинність на підставі Постанови Верховної Ради України N 2201-XII від 13 березня 1992 року, затверджено форми державних актів: на право довічного успадковуваного володіння землею; на право постійного володіння землею; на право постійного користування землею.

Земельний Кодекс України у редакції від 13 березня 1992 року не передбачав такого виду права як довічне успадковуване володіння земельною ділянкою.

При цьому, відповідно до пункту 8 Постанови Верховної Ради України від 13 березня 1992 року № 2200 Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до ЗК України.

Пунктом 6 розділу Х Перехідні положення ЗК України 2001 року визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

У Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 р. №5-рп (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що у Земельному кодексі Української РСР від 18 грудня 1990 року була регламентована така форма володіння землею, як довічне успадковуване володіння. ЗК України в редакції від 13 березня 1992 року закріпив право колективної та приватної власності громадян на землю (зокрема, право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення сільського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (ст. 6)). Це свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь - якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з непереоформленням правового титулу.

Конституційний Суд України вважав, що встановлення обов`язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди до 01 січня 2008 року, потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог частини 2 статті 14, частини 2 статті 41 Конституції України. У зв`язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт.

Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

- пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення;

- пункту 6 Постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 18 грудня 1990 року N 563-ХII з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

З огляду на викладене, особа, яка володіє земельною ділянкою на праві довічного успадковуваного володіння або постійного володінняза Законом не може бути позбавлена права на таке володіння.

На відповідні відносини щодо такого володіння поширюються гарантії, встановлені статтею 1 Протоколу Першого Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція та ст. 41 Конституції України. Ці норми не лише гарантують право довічного успадковуваного володіння землею (як різновид мирного володіння майном в розумінні Конвенції, та як речове право, захищено статтею 41 Конституції України), але і обмежують у можливості припинити відповідне право.

Отже, дії державних органів щодо надання земельних ділянок громадянам у довічне успадковуване володіння або постійного володіння були припинені, проте ті особи, які набули це право у встановленому законом порядку, зберегли його, оскільки законодавство не містить норми, яка б дозволяла припинити право довічного успадковуваного володіння або постійного володіння земельною ділянкою, а тому таке право є дійсним.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України), крім прав і обов`язків що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 ЦК України.

Таким чином, враховуючи те, що зі смертю особи не відбувається припинення прав і обов`язків, окрім тих, перелік яких визначено у статті 1219 ЦК України спадкоємець стає учасником правовідношення з довічного успадковуваного володіння.

При цьому згідно із частиною 2 статті 395 ЦК України законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.

Крім того, відповідно до статті 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Зазначене також викладене у постанові Верховного суду від 20.11.2019 року справа № 368/54/17.

Крім того, судом також встановлено, що батько позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 був засновником фермерського господарства Зоря (статутний капітал господарства складає 200,00 грн. згідно з п.4.2 Статуту), код ЄДРПОУ 20242314, зареєстроване Новомосковською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області 10 березня 1992 року, номер запису про включення відомостей про юридичну особу до ЄДР 1 209 120 0000 000393 , юридична адреса: 51283, Дніпропетровська область, Новомосковський район, с. Піщанка.

Як було вже встановлено, у визначений законом строк ОСОБА_1 звернулася до Новомосковської районної державної нотаріальної контори Дніпропетровської області із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину на фермерське господарство Зоря за законом після смерті батька ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповіддю державного нотаріуса Новомосковської районної державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Крутько Л.П. від 07 лютого 2019 року за вих.№176/02-14 позивачу ОСОБА_10 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на фермерське господарство Зоря , оскільки відсутні правовстановлюючі документи, які б посвідчували право власності на майно фермерського господарства.

Статтею 63 Господарського Кодексу України, встановлені види та організаційні форми підприємств в Україні, в тому числі - приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб`єкта господарювання (юридичної особи).

У відповідності до ст. 66 Господарського Кодексу України, майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства. Джерелами формування майна підприємства є: грошові та матеріальні внески засновників; доходи, одержані від реалізації продукції, послуг, інших видів господарської діяльності; доходи від цінних паперів; кредити банків та інших кредиторів; капітальні вкладення і дотації з бюджетів; майно, придбане в інших суб`єктів господарювання, організацій та громадян у встановленому законодавством порядку; інші джерела, не заборонені законодавством України. Цілісний майновий комплекс підприємства визнається нерухомістю і може бути об`єктом купівлі-продажу та інших угод, на умовах і в порядку, визначених цим Кодексом та законами, прийнятими відповідно до нього. Держава гарантує захист майнових прав підприємства.

На підставі ст. 19 Закону України Про фермерське господарство до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Аналогічні норми містяться і в ст. 191 ЦК України, відповідно до якої, підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом. Підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю.

У відповідності до ст. 23 Закону України Про фермерське господарство , зазначено, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

Пунктом 4 ст. 35 Закону України Про фермерське господарство передбачено, що діяльність фермерського господарства припиняється, зокрема, у разі якщо не залишається жодного члена фермерського господарства або спадкоємця, який бажає продовжити діяльність господарства.

В зв`язку з наведеним, суд приходить до переконання, що до позивача ОСОБА_1 , як до спадкоємця засновника фермерського господарства, який висловив бажання продовжити діяльність господарства, повинні перейти права засновника зазначеного господарства.

Враховуючи викладене, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

У відповідності до ст. 133 ЦПК України, 1. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. 2. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. 3. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, в тому числі на професійну правничу допомогу.

На підставі ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.

В той же час, враховуючи відсутність вини відповідачів, суд приходить до висновку, що судові витрати повинні бути покладені на позивача.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 4, 6-10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258-259, 263-268, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, Фермерського господарства Зоря , ОСОБА_2 , треті особи - Новомосковська районна державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, ОСОБА_3 про визнання права засновника фермерського господарства та права постійного володіння земельною ділянку в порядку спадкування за законом - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право постійного володіння земельною ділянкою площею 37,6000 гектарів в межах згідно з планом, яка передана для організації фермерського господарства, кадастровий номер 1223285500:01:099:0007, що розташована на території Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області (Державний акт на право постійного володіння землею Серія ОО в„– 000000 ,виданий 26 лютого 1992 року Новомосковською районною радою на підставі рішення Новомосковської районної ради від 28 лютого 1992 року, зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного володіння землею за № 368), в порядку спадкування за законом після смерті батька - ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнати за ОСОБА_1 права засновника фермерського господарства Зоря (статутний капітал господарства складає 200,00 грн. згідно з п.4.2 Статуту), код ЄДРПОУ 20242314, зареєстроване Новомосковською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області 10 березня 1992 року, номер запису про включення відомостей про юридичну особу до ЄДР 1 209 120 0000 000393 , юридична адреса: 51283, Дніпропетровська область, Новомосковський район, с. Піщанка, в порядку спадкування за законом після смерті батька - ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Судові витрати залишити за позивачем.

Учасники справи:

-позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , НОМЕР_8 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ;

-відповідач: Піщанська сільська рада Новомосковського району Дніпропетровської області, код ЄДРПОУ 04340431, місцезнаходження за адресою: 51283, Дніпропетровська область, Новомосковський район, с. Піщанка,вул. Центральна, буд. 4;

-відповідач: Фермерське господарство Зоря , код ЄДРПОУ 20242314, місцезнаходження за адресою: 51283, Дніпропетровська область, Новомосковський район, с. Піщанка;

-відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП НОМЕР_9 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ;

-третя особа: Новомосковська районна державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, місцезнаходження за адресою: 51200, Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, пл. Героїв, буд. 1;

- третя особа: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , РНОКПП НОМЕР_10 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Апеляційна скарга на рішення суду може бути поданою до Дніпровського апеляційного суду через Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 10 квітня 2020 року.

Суддя Д.І. Городецький