Рішення

від 19.05.2020 по справі 500/876/20

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/876/20

19 травня 2020 рокум.Тернопіль Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Баб`юка П.М. розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Держгеокадастру в Тернопільській області (далі, також, - відповідач), в якому позивач просить суд:

визнати протиправним рішення відповідача, викладене у листі від 17.02.2020 №19-1191/14-20-СГ, яким ОСОБА_1 відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, загальною площею 1,8381 га, розташованої за межами населеного пункту на території Тернопільської області Лановецького району Буглівської сільської ради;

зобов`язати відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивачу для ведення особистого селянського господарства, загальною площею 1,8381 га, розташованої за межами населеного пункту на території Тернопільської області Лановецького району Буглівської сільської ради і надати у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1,8381 га із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Тернопільської області Лановецького району Буглівської сільської ради;

стягнути судові витрати, в тому числі, витрати на правничу допомогу, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначив, що відповідач відмовив позивачу у затвердженні проекту з підстав, які на цьому етапі відведення земельної ділянки вже не передбачені чинним законодавством. Викладені обставини стали підставою для звернення позивача до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.

Ухвалою суду від 22.04.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням учасників справи.

Від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву (аркуші справи 20-24), частиною 4 статті 116 Земельного Кодексу України передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання. Жодної інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта - ОСОБА_1 не було надано. Також, вважає, що затвердження проекту є одночасно рішенням щодо розпорядження земельною ділянкою, тому, важливим є врахування позиції органу місцевого самоврядування при вирішенні питання щодо розпоряджання земельними ділянками державної власності сільськогосподарського призначення, розташовані на території відповідної сільської, селищної, міської ради. Заперечує проти стягнення із відповідача витрат на правничу допомогу.

Не погоджуючись з доводами відповідача, викладеними у відзиві на позовну заяву, позивач надав відповідь на відзив на позовну заяву (аркуш справи 29), в якій послався на те, що доводи представника відповідача не спростовують обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги. Також, на підтвердження факту надання професійної правничої допомоги в сумі 4500,00 грн надав додаткові документи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Головним управлінням Держгеокадастру у Тернопільській області видано наказ № 19-3518/14-19-СГ від 13.09.2019 про надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2000,00 га у власність для ведення особистого селянського господарства, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої за межами населеного пункту на території Буглівської сільської ради Лановецького району Тернопільської області (аркуш справи 5).

За замовленням позивача виготовлено проект землеустрою. Розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянину ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства на території Буглівської сільської ради Лановецького району Тернопільської області погоджено Держгеокадастром, як такий, що відповідає всім вимогам законодавства, про що свідчить висновок №1109/82-20 від 21.01.2020 (аркуш справи 6).

Після погодження проекту землеустрою позивач направив його відповідачу на затвердження.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області №19-1191/14-20-СГ від 17.02.2020 відмовлено ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 1,8381 га (кадастровий номер 6123881800:01:002:0036) із земель сільськогосподарського призначення державної форми власності без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, розташовану за межами населеного пункту на території Буглівської сільської ради Лановецького району Тернопільської області (аркуш справи 7).

Підставами для відмови відповідачем зазначено:

- відсутня актуальна інформація на даний час про те, чи скористався ОСОБА_1 своїм правом на безоплатну передачу у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за місцем реєстрації, згідно з нормами, визначеними законом (відповідно до ст. 116 Земельного Кодексу України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться один раз по кожному виду використання);

- відсутнє погодження органу місцевого самоврядування, прийнятого відповідно до вимог статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", так як місцезнаходження земельної ділянки суперечить приписам статей 4, 5 Земельного Кодексу України, оскільки не забезпечує дотримання основних завдань та принципів земельного законодавства, пов`язаних з рівністю права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави.

Вважаючи зазначене рішення протиправним, позивач звернувся до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї) (стаття 2 Земельного Кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 3 Земельного Кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до частин 1-3 статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно з частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до абзаців 1, 2 частини 7 статті 118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Приписами частини 8 статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідно до частини 9 статті 118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відповідно до частини 4 статті 122 Земельного кодексу України, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно з ч. ч. 1, 2, 5, 6, 8 ст. 186-1 Земельного кодексу України, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах населеного пункту або земельної ділянки за межами населеного пункту, на якій розташовано об`єкт будівництва або планується розташування такого об`єкта (крім проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи), подається також на погодження до структурних підрозділів районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері містобудування та архітектури, а якщо місто не входить до території певного району, - до виконавчого органу міської ради у сфері містобудування та архітектури, а в разі, якщо такий орган не утворений, - до органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань містобудування та архітектури чи структурного підрозділу обласної державної адміністрації з питань містобудування та архітектури.

Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

У висновку про відмову погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, має бути надано вичерпний перелік недоліків проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та розумний строк для усунення таких недоліків (який за письмовим проханням розробника проекту може бути продовжений).

Органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, може бути відмовлено у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки лише у разі, якщо не усунено недоліки, на яких було наголошено у попередньому висновку. Не можна відмовити у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з інших причин чи вказати інші недоліки.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду (ч. 10 ст. 118 ЗК України).

Отже, системний аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме: 1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність; 2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні); 3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України; 4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі; 5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду.

При цьому з наведених норм Земельного кодексу України вбачається, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 Земельного кодексу України, норми статті 118 Земельного кодексу України не містять.

При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватись саме на етапі погодження такого проекту.

Відповідно до пункту 107 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1051 від 17 жовтня 2012 року, державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку.

Суд зазначає, що позивач звернувся до відповідача із клопотанням про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у його власність для ведення особистого селянського господарства, загальною площею 1,8381 га, розташованої за межами населеного пункту на території Тернопільської області Лановецького району Буглівської сільської ради і надати у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1,8381 га із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Тернопільської області Лановецького району Буглівської сільської ради.

Суд, також, наголошує, що в матеріалах справи є висновок №1109/82-20 від 21.01.2020, яким експерт державної експертизи Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області погодила проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки 1,8381 га у власність ОСОБА_1 .

Процедура реєстрації земельної ділянки, з огляду на наведені положення законодавства, передує прийняттю рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність, проте здійснюється після погодження в установленому законодавством порядку проекту землеустрою.

Таким чином, суд робить висновок, що після державної реєстрації земельної ділянки, документація із землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки, вважається такою, що погоджена у встановленому законодавством порядку, а отже, з огляду на приписи Земельного кодексу України, у відповідача відсутні законодавчо передбачені підстави для відмови у затвердженні проекту землеустрою та передачі у власність земельної ділянки кадастровий номер: 6123881800:01:002:0036 ОСОБА_1 .

З огляду на викладене, суд робить висновок про наявність підстав для визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Тернопільській області №19-1191/14-20-СГ від 17.02.2020.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивачу для ведення особистого селянського господарства, загальною площею 1,8381 га, розташованої за межами населеного пункту на території Тернопільської області Лановецького району Буглівської сільської ради і надати у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1,8381 га із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Тернопільської області Лановецького району Буглівської сільської ради, суд зазначає наступне.

Суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Суд зазначає, що у разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

У постанові від 05.09.2018 у справі №826/9727/16 Верховний Суд аналізував застосування пункту 4 частини 2 статті 245 КАС України і дійшов висновку, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов: 1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача; 2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача; 3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів; 4) прийняття рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Враховуючи, що відповідач безпідставно відмовив позивачу в затвердженні проекту землеустрою, інших підстав для відмови, ніж вказано у спірному наказі, не навів, судом встановлено порушення прав позивача, відсутність передбачених законом підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та наданні її у власність, суд приходить до висновку, що з метою захисту прав та інтересів позивача, відповідача належить зобов`язати прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З урахуванням викладеного, суд робить висновок, що адміністративний позов ОСОБА_1 належить до задоволення.

Щодо вимоги позивача про стягнення судових витрат, в тому числі, витрат на правничу допомогу, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Приписами статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами 3-5 статті 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Суд зазначає, що стаття 134 КАС України не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог частини 5 статті 134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд в додатковій постанові від 12 вересня 2018 року (справа №810/4749/15), аналізуючи положення статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначив, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Згідно з частиною 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Суд встановив, що за звернення до суду із зазначеним адміністративним позовом позивач сплатив судовий збір у розмірі 840,80 грн, що підтверджується квитанцією №0.0.1674975679.1 від 13.04.2020.

Враховуючи задоволення позову та приписи статті 139 КАС України, на користь позивача належить стягнути понесені ним судові витрати в сумі 840,80 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Як встановлено судом, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (адвокат) укладено договір №09/04 про надання правової допомоги від 09.04.2020 (аркуші справи 8-9). Відповідно до п. 4.3.1 даного договору одна година роботи адвоката становить 750 грн без ПДВ.

Як випливає із детального опису наданих адвокатом послуг (аркуш справи 30) адвокатом надано позивачу наступні послуги, а позивачем здійснено наступні витрати:

надання консультації - 1 год, що складає 750,00 грн;

складання та направлення позовної заяви - 3 год., що складає 2250,00 грн;

складання відповіді на відзив - 2 год., що складає 1500,00 грн.

Оплату за юридичні послуги згідно з рахунком на оплату №1 від 13.04.2020 за надані послуги здійснено позивачем на рахунок адвоката ОСОБА_2 у розмірі 4500,00 грн, про що свідчать квитанції №0.0.1674979642.1 від 13.04.2020 та №0.0.1702103306.1 від 12.05.2020 (аркуші справи 3б, 10, 31).

При вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов`язаних з правничою допомогою, суд враховує, що адміністративна справа № 500/876/20 розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження.

Відтак, враховуючи наведені норми КАС України та зважаючи на наявність судових рішень у справах з подібним предметом спору, суд відносить дану справу до категорії незначної складності.

Позивачем не надано доказів на підтвердження значення справи, впливу вирішення справи на його репутацію або публічного інтересу до справи.

Оцінюючи співмірність витрат позивача на правничу допомогу із складністю предмету позову та обсягу фактично наданих адвокатом послуг, суд також зазначає наступне.

Із наданих представником позивача документів вбачається, що підрахунок суми правової допомоги здійснено, виходячи з кількості витрачених годин на певний вид послуг.

Однак, як випливає із матеріалів справи, на складання та направлення позовної заяви адвокат витратив 3 год, а складання відповіді на відзив - 2 год.

Суд вважає, що зазначений витрачений час є завищеним, оскільки дана категорія справ є поширеною, судова практика сформована судами, а всі додатки до позовної заяви були в позивача. Тому, аналіз правових підстав та підготовка позовної заяви не потребують такої значної витрати часу, як визначає позивач.

Також, у суду викликає сумнів те, що на підготовку відповіді на відзив представник позивача витратив 2 год, оскільки, обсяг зазначеного документа складає одну сторінку і містить переважно лише опис обставин справи, а документи, долучені до нього, були наявні у представника та отримані на виконання договору про надання правової допомоги.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку представник позивача просить стягнути за рахунок відповідача, підлягає зменшенню у зв`язку з відсутності ознак співмірності, визначених частини 5 статті 134 КАС України.

Проаналізувавши наведені норми процесуального законодавства, умови договору про надання правової допомоги та зміст наданих послуг за детальним описом надання послуг, об`єм матеріалів справи, типовість спору, а також враховуючи те, що представник відповідача обґрунтовано заперечує проти їх задоволення, вважаючи надані послуги неспівмірними, оскільки не враховує реальний необхідний час на надання послуги, суд приходить до висновку, що слід зменшити розмір витрат на правничу допомогу, яка підлягає розподілу між сторонами, з 4500,00 грн до 2500,00 грн.

Обов`язок доведення співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.7 ст.134 КАС України).

Також, суд враховує правові висновки Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року при розгляді справи 200/14113/18-а, згідно з якими суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.

Таким чином, вимоги позивача по відшкодуванню судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають частковому задоволенню з урахуванням співмірності та зменшення судом розміру таких витрат у розмірі 3340,80 грн (840,80 грн судового збору та 2500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу).

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області від 17.02.2020 №19-1191/14-20-СГ.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, загальною площею 1,8381 га, розташованої за межами населеного пункту на території Тернопільської області Лановецького району Буглівської сільської ради та про надання її у власність.

Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати в сумі 3340,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області.

Реквізити сторін:

Позивач - ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

Відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області: вул. М. Лисенка, 20 А, м. Тернопіль, ЄДРПОУ 39766192.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 19 травня 2020 року.

Головуючий суддя Баб`юк П.М.

копія вірна

Суддя Баб`юк П.М.