Постанова

від 19.05.2020 по справі 404/1039/20

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 травня 2020 року м. Кропивницький

справа № 404/1039/20

провадження № 22-ц/4809/704/20

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Єгорової С. М., суддів: Голованя А. М., Кіселика С. А.,

секретар судового засідання Кравченко Я. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Кіровського районного суду м. Кіровограда від 19 лютого 2020 року у складі судді Іванової Н. Ю.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і ухвали суду першої інстанції.

В лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області про визнання незаконними та скасування наказів: - Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області за № 11-8991/14-16-сг від 12 вересня 2016 року про надання дозволу ОСОБА_1 на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої за межами населених пунктів на території Шпаківської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області; - Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області за № 11-10449/14-16-сг від 25 жовтня 2016 року про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення ОСОБА_1 земельної ділянки загальною площею 2 га, в тому числі рілля площею 2, 0000 га кадастровий номер № 3523880400:02:000:5355, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташовану за межами населених пунктів на території Шпаківської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області.

Позовні вимоги мотивовано тим , що 25 жовтня 2019 року керівник Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області звернувся до Валківського районного суду Харківської області з позовом до позивача про визнання недійсним та скасування державної реєстрації договору оренди землі від 12 жовтня 2017 року та витребування земельної ділянки.

Мотивував свій позов тим, що ОСОБА_1 є власником ще однієї земельної ділянки сільськогосподарського призначення відповідно до наказів Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області.

Позивач заперечує те, що він мав намір і отримав спірну земельну ділянку у власність, тому вважає оспорювані накази Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області про виділення йому і передачу у власність земельної ділянки незаконними та такими, що підлягають скасуванню.

Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 19 лютого 2020 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області про визнання незаконними та скасування наказів.

Роз`яснено ОСОБА_1 право на звернення з відповідними вимогами в порядку адміністративного судочинства до адміністративного суду згідно із встановленими КАС України правилами предметної та територіальної юрисдикції, а саме до Кіровоградського окружного адміністративного суду.

Суд першої інстанції виходив з того, що дана позовна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки позивач звертаючись до суду з позовом не порушує питання щодо права власності на земельну ділянку, а заявляє вимоги про визнання незаконним рішень суб`єкту владних повноважень. Тобто приватний інтерес позивача на час звернення до суду з цим цивільним позовом відсутній, тому спір у цій справі не має ознак приватно-правового та підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій з підстав порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування вказаної ухвали суду та направлення матеріалів справи до суду першої інстанції, для вирішення питання про прийняття позовної заяви та відкриття провадження у цивільній справі.

Зазначив, що ухвала є незаконною, порушує його конституційне право на судовий захист.

Вважає безпідставним посилання суду на ст. 2 та ст. 4 КАС України, оскільки предметом розгляду справи є цивільно-правові відносини, що виникають саме із земельних питань. Його позовна заява повинна розглядатись в порядку цивільного, а не адміністративного, судочинства.

Відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 08.05.2018 у справі № 910/13755/17, провадження № 12-60гс18 зазначено, що відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Оскаржувані накази, на підставі яких за позивачем зареєстровано право власності на земельну ділянку, порушують як його права та інтереси, так і інтереси держави у вигляді раціонального та ефективного використання земельних ресурсів, які є власністю народу України відповідно до положень ст. 14 Конституції України.

Фактично ним оспорюється набуття права власності на землю, що виникло внаслідок незаконних дій відповідача.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Позивач подав заяву про розгляд справи за його відсутності (а.с. 70).

Відповідач свого представника в судове засідання не направив, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся відповідно до вимог ст.ст. 128-131 ЦПК України.

Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Позиція апеляційного суду.

Відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржена ухвала суду скасуванню з таких підстав.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК).

Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно положень п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суд своєю ухвалою відмовляє у відкритті провадження по справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Разом з тим, згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників є суб`єктом владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, у цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Натомість, визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням наявного приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Згідно із частинами першою та четвертою статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої статті 16 ЦК України).

Водночас правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, приписами Земельного кодексу України, а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.

Згідно із частинами другою та третьою статті 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Згідно із частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Порядок набуття права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності громадянами та юридичними особами передбачено вказаною статтею та статтями 118, 122 ЗК України.

Системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимогу про визнання рішення незаконним можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред`являти до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (зокрема, права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.

Колегія суддів вважає, що оскільки позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним і скасування наказів Головного управління Держгеокадастру, якими вирішено питання щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, та про затвердження документації із землеустрою й надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення ОСОБА_1 , такий спір є приватноправовим і за суб`єктним складом сторін підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки у справі виник спір щодо права власності на земельну ділянку, предмет спору безпосередньо стосується прав і обов`язків позивача, його вирішення впливає на права та обов`язки фізичної особи.

Таким чином, з огляду на суб`єктний склад сторін, характер спірних правовідносин у цій справі, спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про його підвідомчість судам адміністративної юрисдикції.

Висновки суду першої інстанції недостатньо мотивовані, не дано правового аналізу предмету та підставам позову, з урахуванням обставин, на які позивач посилається у своїй позовній заяві.

На підставі ст. 379 ЦПК України ухвала Кіровського районного суду м. Кіровограда від 19 лютого 2020 року , що перешкоджає подальшому провадженню у справі, підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду питання про відкриття провадження у справі до суду першої інстанції.

Відповідно ст. 141 ЦПК України питання про розподіл судових витрат вирішується за результатами розгляду справи, тому вимога про відшкодування судових витрат на даний час апеляційним судом не вирішується.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 371, 374, 379, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Кіровського районного суду м. Кіровограда від 19 лютого 2020 року, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий С. М. Єгорова

Судді А. М. Головань

С. А. Кіселик