Рішення

від 19.05.2020 по справі 910/1861/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.05.2020Справа № 910/1861/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М. , розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Дочірнього підприємства "Авто-Київ" (пр-т Перемоги, 67, м. Київ, 03062)

до Товариства з обмеженою відповідальністю " АМІДА плюс" (вул.Тургенєвська,буд.38, м. Київ, 04054)

про стягнення заборгованості 14 687,36 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Дочірнє підприємство "Авто-Київ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аміда Плюс" про стягнення 14687,36 грн., а саме 10540,17 грн. основного боргу, 2227,58 грн. пені, 1761,51 грн. процентів річних та 158,10 грн. втрат від інфляції.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором про надання послуг з технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів від 10.01.2019 року в частині своєчасної та повної оплати наданих позивачем послуг (робіт), внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані пеня, проценти річних та втрати від інфляції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.02.2020 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.03.2020 року, за результатами розгляду заяви позивача б/н б/д щодо усунення недоліків позовної заяви, останню прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/1861/20 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, а також клопотання позивача про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження, за відсутності підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду та відповідних клопотань сторін, господарським судом на підставі ч. 1 ст. 247 ГПК України вирішено розгляд справи № 910/1861/20 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем суду не надано.

Суд зазначає, що згідно з ч. 5 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позов, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала Господарського суду міста Києва від 10.03.2020 року про відкриття провадження у справі № 910/1861/20 надсилалась листом з рекомендованим повідомленням на адресу відповідача, зазначену в позовній заяві, а саме: вул.Тургенєвська, буд.38, м. Київ, 04054, та яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Так, ухвала суду від 10.03.2020 року, яка надсилалась на адресу місцезнаходження відповідача, повернута відділенням поштового зв`язку неврученою адресату у зв`язку із відсутністю адресата за вказаною адресою.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача, в матеріалах справи відсутні та суду невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Беручи до уваги конкретні обставини справи, вимоги процесуального законодавства та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на адресу, що відповідає місцезнаходженню відповідача згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18), провадження №11-268заі18).

При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 03.04.2008 року у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Враховуючи наведе господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою суду про відкриття провадження у справі № 910/1861/20 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

З огляду на вищевикладене суд констатує, що ним вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою встановлення місцезнаходження відповідача та повідомлення його про розгляд справи судом.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених ст.ст. 165, 178 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 10.03.2020 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.

Натомість як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю Аміда Плюс не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи виключно за наявними матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 10 січня 2019 року між Дочірнім підприємством "Авто-Київ" (виконавець за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю Аміда Плюс (замовник за договором, відповідач у справі) укладено Договір про надання послуг з технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів б/н (далі - Договір), відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець зобов`язується протягом строку дії цього Договору, якісно та в обумовлені із замовником терміни надавати послуги (виконувати роботи) по ремонту і технічному обслуговуванню транспортних засобів (далі - ТЗ), що належать замовнику (або якими замовник володіє та/або користується на правових підставах), а замовник зі свого боку зобов`язується прийняти та оплатити надані послуги (виконані роботи) на умовах та в порядку передбаченому даним Договором.

Розділами 2-9 Договору сторони погодили права та обов`язки сторін, порядок надання послуг (виконання робіт) та документальне оформлення, ціну договору, вартість послуг (робіт) та порядок проведення розрахунків, відповідальність сторін, форс - мажор, гарантії та рекламації, вирішення спорів та срок дії Договору, порядок його зміни і розірвання тощо.

Згідно п. 9.1 Договору цей Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня поточного року включно, а в частині фінансових взаєморозрахунків до повного їх виконання сторонами. Якщо жодна із сторін письмово не повідомить іншу сторону про припинення даного договору не пізніше ніж за 30 днів до закінчення терміну дії Договору, то строк дії цього Договору вважається кожного разу автоматично продовженим до 31 грудня наступного року включно.

Договір підписаний уповноваженими представниками виконавця та замовника і скріплений печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Відповідно до ст. 902 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто.

Як визначено в п.1.2 Договору, під терміном послуги (роботи) в даному Договорі розуміється - комплекс заходів з технічного обслуговування та/або ремонту транспортних засобів, що здійснюється виконавцем відповідно до вимог ДСТУ 2322-93, ДСТУ 3649-97, Правил надання послуг з технічного обслуговування і ремонту колісних транспортних засобів , затверджених наказом Міністерства інфраструктури України № 615 від 28.11.14 року (далі - Правила надання послуг), а також відповідного наряду-замовлення.

Згідно п.3.4 Договору після проведення ремонту та/або технічного обслуговування транспортного засобу виконавець оформляє акт виконаних робіт та акт передання-прийняття транспортного засобу, його складових після надання послуг з технічного обслуговування і ремонту, які підписуються представниками сторін.

Відповідно до п.2.3.2 п.2.3 Договору замовник зобов`язаний надати перелік осіб (Додаток №1), яким надано право підпису документів, що супроводжують надання послуг (виконання робіт); письмово повідомляти про зміни, що сталися в переліку протягом 5 (п`яти) календарних днів з моменту їх настання. У випадку неповідомлення замовником виконавця про зміни, що відбулися у складі уповноважених представників замовника, відповідальність щодо підписання відповідних документів та прийняття транспортного засобу замовника від виконавця, лежить на замовникові.

Так, згідно наявного в матеріалах справи листа відповідача б/н від 10.01.2019 року, у відповідності до п.2.3.2 п.2.3 Договору визначено уповноважену особу, якій надано право підпису документів, що супроводжують надання послуг (виконання робіт) за Договором від імені ТОВ "Аміда Плюс" - директора ОСОБА_1

За матеріалами справи судом встановлено, що на виконання умов вищевказаного Договору позивачем було надано, а відповідачем прийнято послуги з ремонту та технічного обслуговування автомобіля марки BMW X3 2.0, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1 та останнім прийнято транспортний засіб після надання послуг, що підтверджується підписаними повноважними представниками сторін Актом виконаних робіт № АКТО1902249 від 06.06.2019 року на суму 28540,17 грн. та Актом № АКТО1902249 від 06.06.2019 року передання - приймання транспортного засобу, його складових після надання послуг з технічного обслуговування та ремонту, копії яких наявні в матеріалах справи.

Факт прийняття послуг з ремонту та технічного обслуговування автомобіля згідно вказаного акту відповідачем підтверджується підписом директора ТОВ "Аміда Плюс" ОСОБА_1., засвідченим відтиском печатки товариства.

При цьому, як вбачається із наданого позивачем акту, будь-які заперечення щодо повного та належного надання послуг з боку замовника відсутні.

Доказів пред`явлення відповідачем заперечень щодо якості та обсягів наданих послуг та відмови відповідача від приймання наданих позивачем послуг та підписання акту виконаних робіт, а також претензій щодо повного та належного виконання позивачем умов Договору в частині, зазначеній у вказаному акті, до суду не надходило.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем виконано прийняті на себе зобов`язання з надання послуг з ремонту та технічного обслуговування автомобіля, у відповідності до умов Договору та в обсягах, зазначених в акті виконаних робіт, а відповідачем, у свою чергу, прийнято надані послуги у вказаних обсягах без будь - яких зауважень.

В свою чергу факт надання послуг та прийняття їх замовником на час підписання акту виконаних робіт сторонами не заперечується.

Згідно ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Згідно п. 4.1 Договору ціна даного Договору складається з сум, вказаних в актах виконаних робіт, підписаних сторонами протягом дії даного Договору.

Замовник погоджується, що оплата вартості послуг (робіт) виконавця по даному Договору виконується згідно діючих на момент оформлення замовлення тарифів виконавця за нормо/годину роботи, виходячи з загальної кількості виконаних нормо/годин. Замовник погоджується, що оплата вартості запасних частини та витратних матеріалів, які використовуються під час надання послуг (виконання робіт) здійснюються за діючими цінами виконавця (п.п.4.2, 4.3 Договору).

Відповідно до п.4.4 Договору вартість послуг (робіт) та встановлених запасних частин вказується виконавцем в актах виконаних робіт, замовленнях-нарядах та рахунках-фактурах по кожному транспортному засобу окремо. При цьому всі зазначені документи є невід`ємною частиною даного Договору.

За умовами п. 4.7 Договору оплата вартості послуг (робіт) та запасних частин здійснюється замовником на підставі виписаного виконавцем рахунку-фактури протягом 10 (десяти) банківських днів з моменту його виставлення.

Так, в матеріалах справи наявний рахунок - фактура виконавця № АКС-001893 від 06.06.2019 року на суму 28540,17 грн.

Згідно п.4.8 Договору в будь-якому випадку замовник зобов`язаний в повному обсязі оплатити вартість послуг (робіт) виконавця та запасних частин (витратних матеріалів) не пізніше наступного дня після підписання-акту виконаних робіт сторонами.

Датою оплати вважається дата надходження грошових коштів на поточний рахунок виконавця (п.4.9 Договору).

Суд зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору, документом, який підтверджує як факт виконання позивачем зобов`язання з надання послуг відповідачеві, так і факт виникнення у останнього зобов`язання з їх оплати, є акт виконаних робіт, який сторонами належним чином оформлений та підписаний без будь - яких зауважень.

Тобто, саме цей документ є первинним бухгалтерським документом, який засвідчує здійснення господарських операцій і містить інформацію про вартість наданих послуг (виконаних робіт).

Таким чином, підписання замовником (відповідачем) акту виконаних робіт, який є первинним обліковим документом у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні і який відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/174, та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, виходячи з приписів чинного законодавства та умов Договору є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за надані позивачем послуги з ремонту та технічного обслуговування автомобіля.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Судом встановлено за матеріалами справи та зазначено позивачем в позовній заяві, що на виконання умов Договору відповідачем було перераховано на розрахунковий рахунок виконавця - Товариства з додатковою відповідальністю "Авто-Київ" грошові кошти у сумі 18000,00 грн., а саме 07.06.2019 року в сумі 5000,00 грн., 04.07.2019 року в сумі 8000,00 грн. та 19.06.2019 року в сумі 5000,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи виписками обслуговуючого позивача банку.

Таким чином, всупереч досягнутим домовленостям, відповідач не здійснив оплату наданих за спірним Договором послуг в повному обсязі, сплативши тільки 18000,00 грн., в зв`язку з чим залишок вартості неоплачених послуг становить 10540,17 грн.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

З метою досудового врегулювання спору Товариством з додатковою відповідальністю "Авто-Київ" на адресу відповідача було направлено претензію № 13/11/2019 від 13.11.2019 року про сплату заборгованості за надані послуги в розмірі 10540,17 грн., факт надсилання якої підтверджується матеріалами справи.

Проте, вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, свої зобов`язання щодо сплати Товариству з додатковою відповідальністю Авто-Київ грошових коштів в сумі 10540,17 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, в результаті чого у Товариства з обмеженою відповідальністю Аміда Плюс утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі, яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору про надання послуг з технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів від 10.01.2019 року та/або його окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення даного Договору на час його підписання та в процесі виконання з боку сторін відсутні.

В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за Договором на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості за поставлене обладнання за Договором на підставі наданих позивачем доказів.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором щодо повної та своєчасної оплати наданих послуг з ремонту та технічного обслуговування автомобіля у добровільному порядку, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 10540,17 грн. заборгованості за надані за спірним Договором послуги (виконані роботи) підлягає задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов`язань у зазначеній сфері визначено статями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

З урахуванням приписів ст.549, ч. 2 ст.625 Цивільного кодексу України та ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно частини 1 ст.546 та ст.547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1ст. 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Умовами п. 5.4 Договору у разі прострочення здійснення оплати з боку замовника, останній сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення платежу, від суми заборгованості за кожен день прострочення оплати, та 25 % річних за користування чужими грошовими коштами.

Згідно п.5.5 Договору відшкодування заподіяних збитків та сплата штрафних санкцій не звільняє винну сторону від виконання зобов`язань за даним Договором. Позовна давність щодо стягнення сум заборгованості та нарахованих штрафних санкцій за даним Договором встановлюється в 3 (три) роки. Штрафні санкції стягуються за весь період прострочення виконання зобов`язання.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу ст.ст. 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо оплати наданих послуг у строки, визначені умовами Договору, позивачем нараховано згідно п.5.4 Договору та пред`явлено до стягнення пеню за період з 08.06.2019 року по 06.02.2020 року у розмірі 2227,58 грн., на підставі ст. 625 ЦК України 25% річних у розмірі 1761,51 грн. за період з 08.06.2020 року по 06.02.2020 року та втрати від інфляції у розмірі 158,10 грн. за період вересень 2019 року - грудень 2019 року, які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

При цьому як встановлено судом, за умови зазначення періоду прострочення з 08.06.2019 року по 31.12.2019 року позивачем здійснено розрахунок інфляційних нарахувань, в якому виключено із розрахунку періоди часу, в який індекс інфляції в 2019 році становив менше одиниці, а саме червень - серпень 2019 року та грудень 2019 року.

Суд зазначає, що із вказаного розрахунку відповідно до приписів чинного законодавства підлягав виключенню тільки період нарахування інфляції червень 2019 року як місяця, в якому мала бути здійснена оплата наданих послуг.

За результатами здійсненої за допомогою інформаційно-правової системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення з відповідача втрат від інфляції судом встановлено, що розмір втрат від інфляції, з урахування визначеного позивачем закінчення строку нарахування та згідно з визначеним судом початком такого нарахування, становить 41,46 грн. втрат від інфляції, а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, тому позовні вимоги в частині стягнення втрат від інфляції за несвоєчасну оплату наданих за Договором послуг підлягають частковому задоволенню в сумі 41,46 грн. втрат від інфляції.

Крім того, суд зазначає, що згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Суд зазначає про застосування щодо пені за порушення грошових зобов`язань приписів частини 6 статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Отже, за висновками суду, положення пункту 5.5 Договору щодо нарахування пені від неоплаченої суми за весь період прострочення виконання зобов`язання передбачає нарахування пені за Договором протягом іншого строку, ніж визначений положеннями ст. 232 Господарського кодексу України.

Так, за результатами здійсненої за допомогою інформаційно-правової системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення пені та 25 процентів річних судом встановлено, що розмір пені та процентів річних, перерахований судом у відповідності до вимог цивільного законодавства та положень Договору, в межах визначеного позивачем періоду, становить 2226,82 грн. пені та 1760,78 грн. процентів річних, а отже є меншими, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені та процентів річних підлягають частковому задоволенню в сумах, визначених судом, а саме 2226,82 грн. пені та 1760,78 грн. процентів річних.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України Про судоустрій і статус суддів ).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі Гарсія Руїз проти Іспанії , від 22 лютого 2007 року в справі Красуля проти Росії , від 5 травня 2011 року в справі Ільяді проти Росії , від 28 жовтня 2010 року в справі Трофимчук проти України , від 9 грудня 1994 року в справі Хіро Балані проти Іспанії , від 1 липня 2003 року в справі Суомінен проти Фінляндії , від 7 червня 2008 року в справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії ) свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа Серявін та інші проти України (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 Про судове рішення рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аміда Плюс" (вул. Тургенєвська, буд.38, м. Київ, 04054, код ЄДРПОУ 32984622) на користь Дочірнього підприємства "Авто-Київ" (пр-т Перемоги, 67, м. Київ, 03062, код ЄДРПОУ 32312646) 10540,17 грн. (десять тисяч п`ятсот сорок грн. 17 грн.) боргу, 1760,78 грн. (одну тисячу сімсот шістдесят грн. 78 коп.) процентів річних, 2226,82 грн. (дві тисячі двісті двадцять шість грн. 82 коп.) пені, 41,46 грн. (сорок одну грн. 46 коп.) втрат від інфляції та 2085,09 грн. (дві тисячі вісімдесят п`ять грн. 09 коп.) судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 19.05.2020 року.

Суддя А.М. Селівон