Постанова

від 30.07.2007 по справі 7920-2007а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

7920-2007А

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 303

ПОСТАНОВА

Іменем України

30.07.2007Справа №2-17/7920-2007А

За позовом ТОВ „Гра” (98650, м.Ялта, вул. Поликурівська/Басейна, 4/6)

До відповідача Ялтинської міська Рада (98600, м.Ялта, пл. Радянська, 1)

про  визнання протиправним видмови та визнання права оренди земельної ділянки

                                                                                       Суддя   В.І.  Гайворонський

            при секретарі   Т.Ю Шенягіной

                                           ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача –  Терещенко Е.О., представник., дов. № 163 від  04.07.2007 року

Від відповідача –  не з'явився, клопотання

Сутність спору:

  Згідно з позовною заявою та уточнення, позивач просить  визнати протиправним відмову відповідача в задоволенні клопотання позивача про  продовження терміну договору оренди земельних ділянок, розташованих за адресою м. Ялта на набережний ім. Леніна- кут вул. Екатерининської на строк до закінчення строку дії інвестиційного проекту (31.12.2001 року), визнати за позивачем права оренди строком до 31.12.2010р., на умовах договору оренди від 21 травня 2001р., укладеного між позивачем та відповідачем на земельні ділянки – ділянка №1 площею 0,0310га, і ділянки №2, площею 0,0386га розташованих за адресою м. Ялта, набережная ім.. Леніна – кут  вул. Єкатеринськой.

Згідно ст.. 51, 137 КАСУ зміна позову є правом позивача. Таким чином вважаються заявленими вказані позовні вимоги, які  й  підлягають розгляду судом.

         В запереченнях відповідач позов не визнав у зв'язку з тим що позивач був повідомлений про припинення строку оренди та що даний договір не підлягає пролангації. Відповідача також вказує, що відсутні докази того, що договір оренди  пов'язаний з інвестиційним проектом, а також вказує, що небажання відповідача укласти договір підтверджено доказами. Відповідач також надав клопотання у якому просить про закриття провадження у справі, у зв'язку з тим, що вважає, що спір не публічно-правового характеру, а  спір про право, що виключає його розгляд в порядку адміністративного судочинства, при цьому відповідач посилається на постанову Верховного Суда України від 27.03.2006 року по справі № 21-1074-06.

В запереченнях на уточнену позовну заяву відповідач також вказав, що рішення питань регулювання земельних відношень є виключно його компетенцією, а не господарського суда, и що він в праві рішати ці питання за своєю волею незалежно від волі інших осіб, як власник, а також , що він свободний в укладенні договору та примушування вступу в договірні відношення недопустимо.

       Згідно з договором (контракт) №4 від 01.02.2001 року про реалізацію інвестиційного проекту на території пріоритетного розвитку „Велика Ялта” в АР Крим він укладений між  позивачем та відповідачем, даний договір направлений на реалізацію інвестиційного проекту „Створення парку атракціонів на Південному березі Криму” на території приоритетного розвитку „Велика Ялта” був укладений відповідно до закону України „Про спеціальний режим інвестиційної діяльності та територіях пріоритетного розвитку і спеціальній економічній зоні „Порт Крим” в АР Крим” №2189-ІІІ від 21.12.2000р., а також на підставі рішення Ради з питань територій пріоритетного розвитку і спеціальної економічної зони „Порт Крим” від 26.12.2000р. №11. Інвестор бере не себе зобов'язання на власний ризик і за власні засоби відповідно до схваленого Радою інвестиційного проекту і умов цього Договору забезпечити реалізацію інвестиційного проекту, а орган управління зобов'язується забезпечити необхідні умови для його реалізації, термін реалізації інвестиційного проекту до 31.12.2010 року.

 Згідно постанови господарського суду АР Крим від 18.11.2005р., ухвали  Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.01.06р.,та ухвали  Вищого адміністративного суду України від 13.09.06р. дії по розірванню договору № 4 від 01.02.2001 року визнани протиправними.

  Згідно рішення №36  36-й сесії Ялтинської міської ради 23 скликання від 27.04.01р. „Про затвердження проектів відвідень земельних ділянок ТОВ ”Гра” і передачи їх в оренду на землях м.Ялта”,  воно винесено у відповідності з інвестиційним проектом « Створення парка атракціонов на Південному березі Криму»

Згідно договору оренди земельних ділянок від 21.05.2001 року між позивачем та відповідачем– ділянка №1, площею 0,0310га, і ділянка №2, площею 0,0386 га, розташованих за адресою: м.Ялта, Набережна їм.Леніна кут вул. Єкатерінінської. Вказаний договір був укладений строком на 6 років, починаючи з дня ухвалення вищезгаданого рішення Ялтинської міської ради від 27.04.01р. про надання земельних ділянок в оренду ТОВ „Гра”. Даний договір був засвідчений приватним нотаріусом Ялтинського міського нотаріального округу АР Крим Єпіфановим Ю.А. і зареєстрований в реєстрі за №2963.

    Відповідно до пп.2.1. пункту 2 даного договору, земельні ділянки передаються в оренду за вказаними вище адресами для наступних цілей: ділянка №1 – для розміщення атракціону „Камікадзе”, ділянка №2 для розміщення атракціону „Супер телекомбат”.

   Згідна листа вих. №16 від 22.12.06р. звернулося в Ялтинську міську раду із заявою про продовження договору оренди від 21.05.01р. на термін реалізації інвестиційного проекту, тобто до 31.12.2010р.  Згідно відмітки відповідача в розностном листі вказаний лист ним отриманий 22.12.2006 р.

Згідно з  листом-повідомленням від  23.03.2007 року відповідач, посилаючись на ст..31,32,34 ЗУ « Про оренду землі» повідомив, що термін дії договору оренди земельних ділянок закінчився, і пролонгації не підлягає.  

  В засіданні суду, яке відбулося 30.07.2007 о 10год. 00 хв., була оголошена перерва до 30.07.2007 року о 15год. 00хвил. Після перерви представник відповідача в засідання суду не з'явився. Відповідачем надане клопотання про розгляд справи  в його відсутність.

  По справі проголошена вступна та резолютивна частини постанови.

         Розглянувши матеріали справи, суд –

                                                             ВСТАНОВИВ:

01.02.2001р. між ТОВ „Гра” і Ялтинською міською радою був укладений договір про реалізацію інвестиційного проекту на території пріоритетного розвитку „Велика Ялта” в АР Крим, згідно котрому він направлений на  реалізацію інвестиційного проекту „Створення парку атракціонів на Південному березі Криму” на території приоритетного розвитку „Велика Ялта” був укладений відповідно до закону України „Про спеціальний режим інвестиційної діяльності та територіях пріоритетного розвитку і спеціальній економічній зоні „Порт Крим” в АР Крим” №2189-ІІІ від 21.12.2000р., а також на підставі рішення Ради з питань територій пріоритетного розвитку і спеціальної економічної зони „Порт Крим” від 26.12.2000р. №11 , що підтверджується вказаним договіром.

27.04.2001р. Ялтинською міською радою було ухвалено рішення №36 „Про затвердження проектів відведень земельних ділянок ТОВ „Гра” і передачі їх в оренду на землях м.Ялти”, воно винесено  до інвестиційного проекту „Створення парку атракціонів на південному березі Криму”, що підтверджується вказаним рішенням.

ТОВ „Гра” листом вих. №16 від 22.12.2006р. звернулося в Ялтинську міську раду із заявою про продовження договору оренди від 21.05.01р. на термін реалізації інвестиційного проекту, тобто до 31.12.2010р., але 23.03.07р. Ялтинська міська рада листом-повідомленням повідомила, що термін дії договору оренди земельних ділянок закінчився, і пролонгації не підлягає, що підтверджується вказаними листами.

 Суд вважає, що  позов підлягає задоволенню, при цьому  виходить з наступних підстав:

Згідно договору оренди між позивачем та відповідачем від 21.05.2001 року він укладений строком на шість років починаючи со дня прийняття рішення № 36 відповідача від 27.04.2001 року та по закінченні  строку, орендатор має переважне право на поновлення договору на новий строк. В цьому разі зацікавлена сторона повинна повідомити письмово іншу сторону про бажання про продовженню дії договору на новий строк не пізніш, чим за два місяці до його закінчення.   

Вказана вимога позивачем виконана, що підтверджується листом позивача від 22.12.2006 року, вих. № 16, отримання якого підтверджено відміткой відповідача в розностном листі.

Відповідач листом- повідомленням від 23.03.2007 року повідомив позивача, посилаючись на ст. 31,22,34 ЗУ « Про оренду землі», що строк договору оренди закінчився та продовженню не підлягає.

Таким чином позивач  офіційно звернувся до відповідача та отримав на своє звернення офіційну відповідь.

Однак вказана відповідь не відповідає діючому законодавству та мотиви відмови неможна вважати обґрунтованими.

Так, ст. 33 ЗУ «Про оренду землі» передбачено, що після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендатор, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору.

У відповіді відповідач не посилається на те, що позивач неналежно виконував обов'язки.

В даній відповіді відповідач також не вказує причини за якими договір не може бути поновлений ( в даному випадку продовжений, що аналогічно), згідно зі ст. 33 ЗУ « Про оренду землі».

Згідно ч.9 ст. 129 Земельного кодексу  України, відмова органів місцевого самоврядування або органів виконавчої влади у наданні земельної ділянки в користування або залишення клопотання без розгляду у встановлений строк може бути оскаржено в судовому порядку. Рішення про відмову у наданні земельної ділянки в користування має містити мотивовані пояснення з посиланням на відповідні положення нормативно-правових актів, затвердженої містобудівної документації та документації із землеустрою.

Таким чином, з урахуванням передбаченої ст. 8 Цивільного кодексу України аналогії , відповідна мотивація відмови повинна бути й в спірному випадку.

Однак відмову відповідача неможна вважати належним чином мотивованою, оскільки вона дана без урахування ст. 33 ЗУ «Про оренду землі».

Крім цього, відповідач порушив порядок розгляду спірного питання.

Так, дане питання повинно бути розглянуто не секретарем відповідача, а на його пленарному засіданні згідно п. 34 ст. 26 ЗУ « Про місцеве самоврядуванні в Україні» та ст. 123 Земельного кодексу України.

Крім цього, договір (Контракт) № 4 від 01.02.2001 року між позивачем та відповідачем у встановленому законом порядку не розірваний та не визнаний недійсним.

У всякому випадку зацікавленою  особою відповідних доказів не представлено.

Виходячи із закріпленого ст. 129 Конституції України принципу диспозитивності сторін, суд не вправі давати оцінку даному договору на предмет невідповідності законодавству, що також відповідає практиці розгляду аналогічних питань Верховним Судом України ( постанова від 20.05.2002 року № 02/132 по справі № Д12/12).

Таким чином, згідно ст. 204 Цивільного кодексу України, у суду не має підстав не приймати його до уваги.

Згідно п.1.1 вказаного договору, відповідач зобов'язується забезпечити необхідні умови для його реалізації.

Необхідною  умовою для реалізації цього договору, термін реалізації інвестиційного проекту по якому до  31.12.2010 року, є користування земельними ділянками, які були надані у рахунок вказаного договору згідно з  договором від 21.05.2001 р.

Якщо відповідач вважає, що позивач неналежним чином виконує умови  довору від 01.02.2001 року, він вправі у встановленому законом порядку розірвати його. Однак, виходячи із закріпленого ст. 129 Конституції України принципа диспозитивності сторін, при розгляді цієї справи, суд не повинен давати оцінку зобов'язань позивача по цьому договору.

Виходячи із викладених обставин, відмова відповідача в задоволенні клопотання позивача  про продовження терміну договору оренди підлягає визнанню протиправною та за позивачем підлягає визнанню право на оренду по вказаним земельним ділянкам до 31.12.2010 року на умовах договору оренди від 21.05.2001 року., укладеного між позивачем та відповідачем.

Відповідачем не представлено також відповідних доказів в обґрунтування заперечень.

   Ст. 129 Конституції України  передбачено, що  сторона вільна в наданні суду доказів та доказуванні перед судом їх переконливості, а також закріплений принцип змагальності сторін, та їх рівності перед Законом та судом.

          Згідно   ст. 8  Конституції  України   вона має вищу юридичну силу та її норми являються нормами прямої дії.

    Таким чином, суд вправі розглянути спір за тими матеріалами, які представили зацікавлені сторони.

          Про необхідність дотримання принципу диспозитивності  сторін також указується в постанові  Верховного Суду України від 20.05.2002 року № 02/132. (справа № Д12/12), а в постанові  Пленуму  Верховного суду України від 01.11.1996 року “Про застосування  норм Конституції України при здійсненні  правосуддя” вказується, що  суди вправі  застосовувати безпосередньо  норми Конституції як норми прямої  дії.   

       Оскільки відповідні докази не представлені зацікавленою стороною до винесення цієї постанови, немає підстав залучати їх до матеріалів справи після прийняття постанови по цій справі.

         Таким чином, у суду немає підстав не приймати до уваги указані обставини.

         Таким чином, позивач має право на оренду спірної земельної ділянки до 31.12.2010 року на умовах договору оренди від 01.05.2001 року.

Посилання відповідача на те, що не доказано, що договір оренди пов'язаний з інвестиційним проектом спростовується його рішенням № 36 від 27.04.2001 року, в якому прямо вказано, що підставою прийняття рішення є інвестиційний проект.

         Посилання відповідача на те, що  він як власник вправі діяти  за своєю волею незалежно від волі інших осіб, і що він вправі здійснювати у відношенні свого майна будь-які дії  не може бути прийняте до уваги.

         Згідно ст. 327 ЦК України та Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні”   не відповідач є власником майна, а територіальна громада.

         Так, згідно статті 10 указаного Закону  відповідач тільки  представляє територіальну громаду.

         При цьому відповідач згідно  ч. 2 статті 19 Конституції України зобов'язаний діяти   тільки на підставах,  в межах повноважень та способом, які передбачені Конституцією  та Законами  України, а не так, як вважає відповідач, що він може діяти за своєю волею незалежно від волі інших осіб.

Спонукання до укладення договору допустимо із смислу ст. 649 Цивільного кодексу України.

Однак, необхідно відмітити, що в даній справі позовна вимога про спонукання укласти договір відсутня.

Не  може бути прийнята до уваги також посилання відповідача, що рішення питань регулювання земельних відносин є виключно його компетенцією, а не господарського суду.

Так, згідно ст. 129 Конституції України, всі правовідношення підсудні суду.

Згідно ст. 8 Конституції України, вона має вищу юридичну силу та її норми є нормами прямої дії.

Більш того, згідно ст. 123 Земельного кодексу України, відмова органу місцевого самоврядування може бути оскаржена в судовому порядку.

Посилання відповідача на те, що спір про право не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства також не може бути прийнято до уваги, оскільки така думка не відповідає діючому законодавству.

Так, згідно ст. 104 КАС України, до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, що вважає, що порушені його права, свободи або інтереси.

         Оскільки допускається захист  порушеного права, то відповідно,  допускається також  і спір про порушене право.

      Діючим законодавством не передбачено, що при розгляду спорів за нормами КАС України заборонено застосовувати норми Цивільного кодексу України.

Більш того, застосування норм Цивільного кодексу України при розгляду спорів за нормами КАС України дозволяється ч. 2 ст. 9 КАС України згідно яких суд вирішує справи на підставі законів України.

Цивільний кодекс України відноситься до законодавства України.

Посилання відповідача на постанову Верховного Суду України від 27.03.2007 року по справі № 21-1074-06 не може бути прийнята до уваги, оскільки з вказаної постанови виходить, що відносно до посилання відповідача в ньому мова йде не про спір між особою публічного права, а про спір позивача з третьою особою – суб'єкта господарювання.

Крім цього, вказана думка не обґрунтована нормами права.

         Більш  того,  ст. 162 КАСУ прямо передбачено, що  суд може  прийняти постанову, яка б гарантувала б  дотримання та захист прав, свобод та інтересів  суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

         Таким чином, дана норма, виходячи із її сенсу, є спеціальною нормою.

         Для того, щоб захистити  права, свободи та інтереси позивача від порушень з боку  відповідача - суб'єкта владних повноважень та визнати відмову протиправною, необхідно дати оцінку та встановити, чи має  позивач право на оренду указаної земельної ділянки.

Відповідач, згідно ст.  81 ЦК України є юридичною особою публічного права. Відповідно, відношення, які виникають при реалізації ним своїх повноважень є публічно-правовими відношеннями і підлягають розгляду за нормами КАС України згідно п. 1 ч. 1 ст. 17  Кодексу адміністративного судочинства України.

         Згідно Постанови Верховного Суду України № 06/035 від 24.01.2006 року та Постанови Верховного Суду України від 06.07.2006 року № 06/246 (справа № 14/3 об пн), а також згідно Постанов Верховного Суду України від 24.01.2006 року у справах №№ 11/268, 6/140, 23/178, 11/261, 13/212, 11/206, 11/266, 27/231 аналогічні спори  повинні розглядатися за нормами КАС України. Тобто, із указаних постанов витікає, що спори із суб'єктами владних повноважень є публічно-правовими спорами.

         Необхідно також відмітити,  що згідно змін, внесених до  статті 12 ГПК України, із статті 12 ГПК України виключено те, що   господарським судам підвідомчі спори про визнання недійсними актів, а згідно  статті 162 КАС України спори про визнання протиправними відповідних  актів та їх відміни чи визнання їх нечинними підсудні адміністративним судам. Тобто,  в  ст. 12 ГПК України в діючій редакції  указані спори не визначені, однак, визначені в ст. 162 КАС України.

         Згідно  ч. 1 статті 94 КАС України  витрати судового збору підлягають присудженню на користь  позивача  із місцевого бюджету міста Ялта.

         На підставі вищевикладеного, а також керуючись   ст.ст. 94, 162,163  КАС України, суд -                            

                                             ПОСТАНОВИВ:

         Позов задовольнити повністю.

  Визнати протиправною відмову  Ялтинської міської ради в задоволенні  клопотання ТОВ „Гра” про продовження терміну договору оренди земельних ділянок, розташованих за адресою: м.Ялта на Набережниій їм. Леніна-кут вул. Єкатерінінської, на строк до  закінчення терміну дії  інвестиційного проекту (31.12.2010 року).

        Визнати за ТОВ „Гра” (98650, м.Ялта, вул. Поликурівська/Басейна, 4/6, ідентифікаційний код 31159028) право оренди строком до 31.12.2010 року, на умовах договору оренди від 21.05.2001 року, укладеного  між  ТОВ „Гра” і Ялтинською міською радою, на земельні ділянки – ділянка №1, площею 0,0310 га, і ділянка №2, площею 0,0386 га, розташовані за адресою: м.Ялта, набережна їм. Леніна-кут вул. Єкатерінінської.

         Присудити із місцевого бюджету м.Ялта  на користь позивача - ТОВ „Гра” (98650, м.Ялта, вул. Поликурівська/Басейна, 4/6,  ідентифікаційний код 31159028) судові витрати: 3,40 грн. судового збору.

               Ст. 254 КАС України передбачено, що  постанова першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції  набирає законної сили після закінчення цього строку.

               У разі подання апеляційної  скарги судове рішення, якщо його  не  скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Якщо строк  апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

                Постанова може бути оскаржена у порядку і строки, передбачені ст. 186 КАСУ України у Севастопольський апеляційний господарський суд, якою встановлено, що:

            про апеляційне оскарження рішення  суду  першої  інстанції спочатку   подається  заява.  Обґрунтування  мотивів  оскарження  і вимоги до суду апеляційної інстанції  викладаються  в  апеляційній скарзі.

            Заява  про  апеляційне  оскарження  та  апеляційна  скарга подаються до адміністративного суду  апеляційної  інстанції  через суд  першої  інстанції,  який  ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно  надсилається  особою,  яка  її подає, до суду апеляційної інстанції.

             Заява  про  апеляційне  оскарження  постанови  суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення,  а  в разі   складення   постанови  у  повному  обсязі  відповідно  до статті 160 Кодексу -  з  дня  складення  в  повному  обсязі.

            Апеляційна  скарга  на  постанову  суду першої інстанції подається  протягом  двадцяти  днів  після  подання  заяви   про   апеляційне  оскарження.

         Апеляційна   скарга  може  бути  подана  без  попереднього подання заяви про апеляційне оскарження,  якщо скарга подається  у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

         Заява  про  апеляційне  оскарження  чи  апеляційна скарга, подані  після  закінчення  строків,  встановлених  цією   статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про  що постановляється ухвала.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Гайворонський В.І.