Рішення

від 20.05.2020 по справі 320/6078/19

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2020 року м. Київ № 320/6078/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Головенко О.Д., розглянув у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАВОРИТ-ГРУП" до Київської митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "ФАВОРИТ-ГРУП" з позовом до Київської міської митниці ДФС про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів від 21.10.2019 № UA100010/2019/00005/2.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.11.2019 відкрито спрощене позовне провадження в даній адміністративній справі.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що при митному оформленні товару за митною декларацією №UA100010/2019/356907 від 21.10.2019, який ввозився на митну територію України, ним було визначено його митну вартість за основним методом - за ціною договору (контракту) та на підтвердження заявленої митної вартості оцінюваного товару надано митному органу документи, які відповідають переліку, визначеному у ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України (далі - МК України), підтверджують митну вартість товару та містять об`єктивні відомості про складові митної вартості товару, подані документи не містять розбіжностей.

Позивач стверджує, що митний орган зазначених документів не врахував, у зв`язку з чим дійшов необґрунтованих висновків про наявність підстав для коригування митної вартості із застосуванням резервного методу.

Позивач не погодився з рішенням митного органу, але з метою випуску задекларованого товару у вільний обіг подав до митного органу нову митну декларацію, в якій скоригував митну вартість товару з урахуванням рішення митного органу, сплатив митні платежі і перерахував на депозитний рахунок державного казначейства різницю між сумою митних платежів (гарантійне зобов`язання), обчисленою згідно з митною вартістю товару, визначеною декларантом і сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товару, визначеною митним органом.

Відповідач позов не визнав, у відзиві на позовну заяву зазначив, що додані позивачем до митної декларації документи містять розбіжності, не підтверджують всі числові значення складових митної вартості товарів чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари позивача, та містять розбіжності, які стосуються числових значень митної вартості.

У зв`язку з цим відповідач вважає, що спірне рішення прийняте органом доходів і зборів з урахуванням вимог чинного законодавства України, в межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував з мотивів, викладених у відзиві та просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Крім того, від представника позивача та відповідача надійшли клопотання про подальший розгляд справи по суті у порядку письмового провадження.

Частиною 3 ст. 194 КАС України визначено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.05.2020 замінено відповідача - Київську митницю ДФС на правонаступника - Київську митницю Держмитслужби.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані учасниками справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ФАВОРИТ-ГРУП" (код ЄДРПОУ 37693002, місцезнаходження: 08300, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Завокзальна, буд.71) зареєстровано в якості юридичної особи 06.06.2011, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

14.06.2018 між Акціонерним товариством "КСІЛ" (Продавець) та ТОВ ФАВОРИТ-ГРУП" (Покупець) укладено контракт № UA-2018, за умовами якого продавець зобов`язався продати, а покупець купити вироби АТ "КСІЛ" на умовах даного контракту.

Відповідно до п. 2.1 контракту кількість товару визначається покупцем на кожну поставку згідно із замовленням, складеним у вигляді доповнення до контракту.

Пунктом 3.1 контракту передбачено, що покупець транспортує замовлені товари власним транспортом на умовах FCA Лаголово (Інкотермс 2016), країна поставки товару - Україна.

Згідно з п. 4.1 контракту загальна вартість контракту становить 30 000 000,00 (тридцять мільйонів) російських рублів 00 копійок.

Ціни на кожну партію товару, що поставляється продавцем, вказуються в додатку до цього контракту в російських рублях (п. 4.2 контракту).

Відповідно до п. 5.1 контракту покупець перераховує на розрахунковий рахунок продавця простим банківським переказом 100% від суми замовлення протягом 180 днів з моменту відвантаження кожної партії товару згідно з підписаним додатком. Покупець має право робити передоплату.

Пунктом 6.1 контракту визначено, що товар за цим контрактом вважається зданим продавцем і прийнятим покупцем при наявності: інвойсу, пакувального листа. Кількісно - за кількістю місць, зазначених в товаротранспортній накладній продавцем.

Згідно з п. 12.1 контракту цей договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31.12.2019, а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання зобов`язань.

30.09.2019 між сторонами підписано Додаток № 10 до контракту, в якому сторони визначили номенклатуру, найменування, кількість та вартість товару, яка становить 1160817,80 руб.

Пунктом 2 Додатку № 10 визначено, що строк підготовки замовлення FCA Лаголово - жовтень 2019 року.

21.10.2019 позивачем подано до Київської міської митниці ДФС митну декларацію №UA100010/2019/356907, у графі 31 якої зазначений товар, митна вартість якого склала 1 160 817,80 російських рублів. Поставка відбувалася на умовах FCA і була визначена із застосуванням основного методу за ціною договору (контракту).

На підтвердження заявленої митної вартості товару митному органу були подані, зокрема:

пакувальний лист від 15.10.2019 № UA-19-10,

рахунок-фактура (інвойс) від 15.10.2019 № UA-19-10;

автотранспортна накладна (CMR) від 15.10.2019 № 487684;

банківський платіжний документ від 21.10.2019 б/н;

рахунок на перевезення від 11.10.2019 № 254;

довідку про транспортні витрати від 11.10.2019 № 11/10-2;

прайс-лист від 21.10.2019;

висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений ДП ДЗІ від 11.07.2019 №22/110;

зовнішньоекономічний договір (контракт) від 14.06.2018 № UA-2018;

доповнення до договору від 30.09.2019 № 10;

доповнення до договору від 01.10.2019 № 01/1019;

доповнення до договору від 14.05.2019 № 14/05;

бухгалтерські документи щодо ціни від 22.08.2019;

договір-заявка на перевезення від 01.10.2019 № 15;

специфікація з зображення товару від 30.09.2019 б/н;

копія митної декларації країни відправлення від 15.10.2019 № 10210350/151019/0022659.

Розглянувши подані позивачем документи для підтвердження заявленої в митній декларації № UA100010/2019/356907 від 21.10.2019 митної вартості товару, митний орган направив позивачеві електронний запит (повідомлення), в якому відповідач зазначив, що при опрацюванні документів, наданих до митної декларації у митному органу виникли обґрунтовані сумніви у правильності визначення митної вартості товарів (без зазначення при цьому, що саме стало підставою для виникнення таких сумнівів).

У вказаному запиті (повідомлені) позивачу було запропоновано надати додаткові документи, а саме: банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару (якщо рахунок сплачено); страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування (якщо здійснювалось страхування); виписку з бухгалтерської документації; висновок про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлений спеціалізованою експертною організацією.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем були надані відповідачу такі додаткові документи: видаткові накладні від 16.07.2019 № 26 - 29; рахунки № С-АА-19-00012 від 09.04.2019, № С-АА-18-00155 від 15.05.2019; договір на закупівлю виробів для парків розваг від 08.05.2019 № 190.

Також заявою вих. №1 від 21.10.2019 повідомлено відповідача, що документи подані в повному обсязі, інших документів додаватись не буде.

21.10.2019 Київською міською митницею ДФС було прийнято рішення про коригування митної вартості № UA100010/2019/000305/2, згідно з яким відповідач, застосувавши резервний метод визначення митної вартості товарів (метод 2ґ), заявлену позивачем митну вартість товару в митній декларації № UA100010/2019/356907 від 21.10.2019 скоригував з 1 160 817,80 руб до 2203291,08 руб.

Обґрунтовуючи підстави неприйняття заявленої позивачем митної вартості товару, митний орган у графі 33 спірного рішення зазначив, що позивачем до митного оформлення не подано документи (рахунки, накладні тощо), що є підтвердженням витрат експедитора та видані суб`єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування - до митного оформлення подано довідку про транспортні витрати від 11.10.2019 № 11/10-2 ТОВ "Транс Верналіс", тоді як перевізником згідно відомостей зазначених в автотранспортній накладній СМR від 02.08.2019 № 020819 є ОСОБА_1 .

Зазначено, що митна вартість товарів не може бути визначена за ціною договору, оскільки документи, які поданні з митною декларацією № UA100010/2019/356907 від 21.10.2019, не містять всіх відомостей щодо складових митної вартості та відомостей щодо ціни, яка сплачена чи підлягає сплаті.

В оскаржуваному рішенні відповідач зазначив, що позивачем не виконано вимоги щодо надання додаткових документів та невірно проведено розрахунок митної вартості товарів.

Відповідач зазначив, що митна вартість товару визначена із застосуванням резервного методу визначення митної вартості товарів. Попередні методи не застосовані: метод 1 - відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 52, п. 1 та 2 ч. 5 ст. 54, ч. 6 ст. 54, ч. 2 ст. 58 та ч. 10 ст. 58 МК України; метод 2а - у зв`язку з відсутністю вартості операції з ідентичними товарами, що продаються на експерт в Україну з тієї ж країни приблизно в тій же кількості а на тих же комерційних рівнях, що й оцінювані товари (ст. 59 МК України); методи 2б - у зв`язку з відсутністю вартості операції з подібними (аналогічними) товарами, які продано на експорт в Україну приблизно в тій же кількості та на тих же комерційних рівнях, що й оцінювані товари (ст. 60 МК України); методи 2в, 2г - через відсутність основи для віднімання (додавання) вартості.

У спірному рішенні відповідач зазначив джерело інформації, яким користувався митний орган при здійснені контролю за правильністю визначення митної вартості товару: митна декларація від 10.06.2019 №UA100010/2019/335847.

На підставі прийнятого рішення про коригування митної вартості товару, Київська міська митниця ДФС видала позивачу картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA100010/2019/01102.

З метою випуску товару у вільний обіг у порядку, передбаченому частиною сьомою ст. 55 та ч. 2 ст. 263 МК України, позивач, з урахуванням коригувань, подав нову митну декларацію №UA10010/2019/357146 від 21.10.2019.

Не погоджуючись з правомірністю здійснення відповідачем коригування митної вартості, позивач звернувся до суду з позовом у цій справі, з приводу чого суд зазначає таке.

Згідно з ч. 1 ст. 49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Частинами 1 та 2 ст. 51 МК України передбачено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

За умовами ч. 1 та ч. 2 ст. 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Згідно з ч. 2 ст. 57 МК України основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу (ч. 3 ст. 57 МК України).

Згідно з ч. 2 ст. 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у ч. 1 ст. 58 МК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 МК України метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; покупець і продавець не пов`язані між собою особи або хоч і пов`язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.

Згідно з ч. 2 ст. 58 МК України метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у п. 2 ч. 1 ст. 57 цього Кодексу (ч. 3 ст. 58 МК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Згідно з ч. 2 ст 53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у ч.ч. 5 і 6 ст. 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Частиною 3 ст. 53 МК України визначено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті (ч. 5 ст. 53 МК України).

З вищенаведених положень вбачається, що орган доходів і зборів у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості товару.

При цьому, такою імперативною умовою є наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів.

У розумінні наведених статей МК України, сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи, зазначені у ч. 2 ст. 53 МК України, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Тобто, наведені приписи зобов`язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

У свою чергу, не наведення митницею в рішенні про коригування митної вартості товарів належних та допустимих доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.

Аналогічна правова позиція викладене Верховним Судом у постановах від 09.04.2019 у справі №826/10733/15 та від 19.02.2019 у справі №826/2312/16.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною 6 ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Таким чином, митний орган має право самостійно розраховувати (коригувати) митну вартість заявлених декларантом товарів лише у випадку наявності документально підтверджених обставин, що свідчать про заявлення декларантом неповних та/або недостовірних відомостей про товар та ціну, яку за нього сплачено.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем під час проведення контролю правильності визначення позивачем митної вартості товарів, встановлено, що документи, зазначені у ст. 53 МК України, містять розбіжності, а тому відповідач дійшов висновку, про те, що позивачем заявлено неповні відомості про числові значення складових митної вартості.

При цьому суд зазначає, що у повідомленні про необхідність надання позивачем додаткових документів відповідачем не вказано, за яких обставин у нього виникли обґрунтовані сумніви у правильності визначення митної вартості товарів, що, на переконання суду, створює для позивача ситуацію правової невизначеності, при якій декларант позбавлений можливості бути обізнаним щодо претензій митного органу до поданих документів, з метою усунення відповідних недоліків.

Водночас, у спірному рішенні вказано, що позивачем до митного оформлення не подано документи (рахунки, накладні тощо), що є підтвердженням витрат експедитора та видані суб`єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування.

Відповідач зазначив, що до митного оформлення подано довідку про транспортні витрати від 11.10.2019 № 11/10-2 ТОВ "Транс Верналис", тоді як перевізником згідно відомостей зазначених в автотранспортній накладній (СМR) від 02.08.2019 № 020819 є ОСОБА_1 , з приводу чого суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 4 та ч. 5 ст. 58 МК України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Частиною 10 цієї статті закріплено, що при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема, витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України (п.5).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем до митного оформлення в якості доказів понесення транспортних витрат були надані такі документи: автотранспортну накладну № 487684 від 15.10.2019, рахунок-фактуру про надання транспортно-експедиційних послуг № 254 від 11.10.2019, довідку про вартість перевезення № 11/10-2 від 11.10.2019, договір на надання транспортно-експедиторських послуг на перевезення вантажів у міжнародному автомобільному сполученні № 14/05 від 14.05.2019 та заявка № 15 від 01.10.2019 на транспортно-експедиційне обслуговування до договору № 14/05 від 14.05.2019.

Дослідивши вищезазначену автотранспортну накладну, судом встановлено, що в графі "Перевізник" вказаний ОСОБА_1 .

З матералів справи вбачається, що 14.05.2019 між ТОВ "Транс Верналіс" (Експедитор) та ТОВ "ФАВОРИТ-ГРУП" (Замовник) укладено договір на надання транспортно-експедиторських послуг на перевезення вантажів у міжнародному автомобільному сполученні № 14/05, за умовами якого експедитор зобов`язався від свого імені і за рахунок замовника здійснити організацію доставки вантажів в міжнародних повідомленнях, залучаючи для здійснення перевезень третю сторону на підставі договору, укладеного з експедитором та третьою стороною.

Пунктом 3.1 договору визначено, що замовник інформує експедитора про терміни та обсяги майбутніх перевезень, кількість і необхідні типи рухомого складу. Інформація передається по факсимільному зв`язку у вигляді заявки, що містить додатково наступну інформацію: точні адреси навантаження і вивантаження вантажу; дата і час подачі автомобіля під завантаження; вага і вид вантажу; адреси відправника і одержувача вантажу із зазначенням контактних телефонів; адреси відправника і одержувача вантажу із зазначенням контактних телефонів; адреси проведення митних формальностей при навантаженні і розвантаженні вантажу; сума фрахту, форма і терміни оплати за перевезення; інші особливості перевезення конкретного вантажу.

Судом встановлено, що позивачем було передано ТОВ "Транс Верналіс" заявку на транспортно-експедиційне обслуговування від 01.10.2019 № 15, відповідно до якого визначено: адресу завантаження (замитнення): РФ, Ленінградська обл., с. Лаголово, вул. Рядянська, буд. 30; адресу розвантаження: м.Київ, м. Бориспіль, вул. Завокзальна, 71.

ТОВ "Транс Верналіс" виставлено позивачу рахунок на оплату № 254 від 11.10.2019 на суму 46500,00 грн., з яких: вартість транспортування до кордону - 37 000,00 грн, з кордону до місця призначення (м. Бориспіль) - 8 550,00 грн.

22.10.2019 між позивачем та ТОВ "Транс Верналіс" підписано акт надання послуг № 258, відповідно до якого ТОВ "ФАВОРИТ-ГРУП" були прийняті надані ТОВ "Транс Верналіс" транспортні послуги на суму 46 500,00 грн, з яких: транспортні послуги по маршруту: м. Санкт-Петербург, Росія - кордон Росія/Україна (м.п. Троєботне/Бачівськ), а/м НОМЕР_1 / НОМЕР_2 на суму 37 000,00 грн та транспортні послуги по маршруту: кордон Росія/Україна (м.п. Троєбортне/Бачівськ) - м. Київ - м. Бориспіль, Україна, а/м НОМЕР_1 / НОМЕР_2 на суму 8 550,00 грн та експедиційні послуги на суму 950,00 грн.

Судом встановлено, що 01.10.2019 між ТОВ "Транс Верналіс" (Екпедитор) та ФОП ОСОБА_1 (Виконавець) укладено договір на надання транспортно-експедиційних послуг по перевезенню вантажів в міжнародному автомобільному сполученні № 01/1019, за умовами якого експедитор бере на себе зобов`язання за дорученням і за рахунок замовника здійснити організацію доставки транспортом виконавця по маршруту, вказаному в разовому договорі-заявці.

Пунктом 7.1 договору передбачено, що строк дії договору визначається з моменту підписання до 31.12.2019.

Отже, матеріали справи свідчать про те, що надання ТОВ "Транс Верналіс" позивачу транспортно-експедиційних послуг з перевезення вантажу було здійснено шляхом залучення до їх виконання ФОП ОСОБА_1 , що відповідає договірним умовам.

Слід вказати, щро право ТОВ "Транс Верналіс" на залучення до виконання на користь позивача транспортно-експедиційних послуг з перевезення вантажу безпосередньо передбачено договором на надання транспортно-експедиторських послуг на перевезення вантажів у міжнародному автомобільному сполученні № 14/05 від 14.05.2019.

При цьому, суд наголошує на тому, що оплата позивачем на користь ТОВ "Транс Верналіс" наданих останнім послуг з транспортного перевезення у сумі 46 500,00 грн. мала місце 22.10.2019, тобто у день прийняття спірного рішення, що свідчить про відсутність у позивача можливості надати вказаний документ відповідачу на дату митного оформлення товару та у відповідь на його запит (повідомлення) від 21.10.2019.

Здійснено розрахунку 22.10.219 пов`язано з тим, що акт надання послуг перевезення був підписаний сторонами саме 22.10.2019, а в заявці на транспортно-експедиційне обслуговування від 01.10.2019 № 15 зазначено, що вартість перевезення сплачується одразу після розвантаження товару. Таким чином, до моменту розвантаження товару в кінцевій точці (м. Бориспіль) у позивача відсутній обов`язок по оплаті вартості наданих послуг, та, як наслідок, відсутня можливість надання митному органу як документів, що підтверджують сплату вартості перевезення, так і документів, що підтверджують фактичне та повне виконання сторонами своїх обов`язків за договором (акт приймання-передачі).

Натомість, суд зазначає, що якщо законом не визначено доказ (докази), виключно яким(-ми) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. МК України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.

Така правова позиція викладена, зокрема, в п. 2.11 Довідки щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України в редакції від 13.03.2012, затвердженої Постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.03.2017 № 2.

Крім того, такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 06.09.2019 у справі № 815/2501/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 84077178), від 22.08.2019 у справі № 810/2784/18, який підлягає врахуванню у спірних правовідносинах.

Враховуючи вказане, суд дійшов висновку про те, що зазначення в автотранспортній накладній № 487684 від 15.10.2019 в якості перевізника ФОП ОСОБА_1 не ставить під сумнів визначену позивачем митну вартість товару.

Також суд звертає увагу на те, що запит відповідача від 21.10.2019 не містить вимог щодо необхідності надання позивачем документів на підтвердження понесення ним витрат на транспортування, що на думку суду, свідчить про те, що відповідачем не було вчинено усіх дій, які є необхідними для перевірки правильності визначення позивачем суми витрат на транспортування вантажу та митної вартості в цілому.

Враховуючи вказане, суд дійшов висновку про те, що висновки контролюючого органу щодо не підтвердження позивачем витрат на транспортування є хибними та спростовані матеріалами справи.

У спірному рішенні відповідачем зазначено про ненадання позивачем документів, передбачених ч. 2-3 ст. 53 МК України.

При цьому, відповідач не вказав, які саме документи не були надані позивачем та відсутність яких саме документів стала підставою для висновку про неправильний вибір позивачем методу визначення митної вартості товарів.

У запиті (повідомленні) від 21.10.2019 позивачу було запропоновано надати додаткові документи, а саме: банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару (якщо рахунок сплачено); страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування (якщо здійснювалось страхування); виписку з бухгалтерської документації; висновок про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлений спеціалізованою експертною організацією.

Суд зазначає, що в силу вимог контракту №UA-2018 від 14.06.2018 оплата коштів за отриманий товар здійснюється позивачем протягом 180 днів з моменту відвантаження кожної партії товару відповідно до підписаного додатку.

Так, відповідно до додатку № 10 до контракту №UA - 2018 від 14.06.2018 строк підготовки замовлення - жовтень 2019 року.

Отже, на момент здійснення позивачем митного оформлення товару у нього ще не виникло обов`язку щодо сплати його вартості.

Дана обставина свідчить про неможливість надання ТОВ "ФАВОРИТ-ГРУП" документів на підтвердження оплати отриманого ним товару як на момент митного оформлення товару, так і на момент надання ним контролюючому органу додаткових документів.

Щодо висновку про якісні та вартісні характеристики товарів, то ненадання позивачем вказаного документу не ставить під сумнів митну вартість товару, оскільки вказаний документ не впливає на вартість товару.

Суд зазначає, що за основу для коригування митної вартості товару за резервним методом митним органом взято визнану митну вартість товару, оформленого за митною декларацією від 10.06.2019 №UA100010/2019/335847, з приводу чого суд зазначає таке.

З аналізу ст. 57 МК України вбачається, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості. Однак дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До таких, зокрема, належать процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов`язок послідовного вибору методів визначення митної вартості товарів.

Крім того, законодавцем обмежено право відповідача на визначення митної вартості товару шляхом застосування другорядних методів, зокрема, відповідач має право застосувати послідовно другорядні методи тільки у випадку, якщо неможливо визначити митну вартість попереднім методом.

Відповідно до п. 2, п. 4 ч. 2 ст. 55 МК України прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.

Згідно з п. 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 №598 у випадку визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу (ст. 64 МК України) зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні

Таким чином, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.

Аналогічна правова позиція викладена Верховний Суд у постановах від 26.02.2019 у справі №808/454/18 та від 19.06.2018 у справі №826/6346/16.

Між тим, як вбачається з графи 33 оскаржуваного рішення, у ньому зазначено лише дату та номер вказаної митної декларацій, на підставі якої здійснено коригування митної вартості, що не дає підстав вважати таке рішення обґрунтованим та вмотивованим у контексті положень п. 2, п. 4 ч. 2 ст. 55 МК України.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, оскаржуване рішення відповідача оцінюється судом, виходячи з доведеності тих обставин (фактичних підстав) і норм права (юридичних підстав), які наведені митним органом у спірному рішенні та вимог, які висувалися позивачу у зв`язку з митним оформленням, що забезпечує дотримання принципу правової визначеності при вирішенні спірних взаємовідносин.

Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Судом встановлено, що позивачем подано до митниці повний пакет документів на підтвердження повноти і достовірності заявленої митної вартості товару за основним методом, а відповідачем не доведено, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, та не надано доказів, які б підтверджували відсутність підстав для визначення митної вартості за першим методом. Відтак, наявність належних підстав для коригування митної вартості відповідачем не доведена, внаслідок чого спірне рішення про коригування митної вартості підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Таким чином позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо клопотання позивача про стягнення на його користь витрат на правничу допомогу, суд зазначає таке.

Згідно з ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною 3 ст. 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з положенням ч. 1 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як вбачається з п. 1 ч. 3 ст. 134 КАС України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 6 ст. 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч. 7 ст. 134 КАС України обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу наведених положень ст. 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.09.2018 у справі № 810/4749/15.

При цьому, з імперативних положень ч. 6 ст. 134 КАС України вбачається, що зменшити розмір витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність суд може виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про це. Отже, за відсутності такого клопотання суд не може надавати оцінку співмірності витрат на правничу допомогу за власною ініціативою, а лише перевіряє, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії", заява №34884/97, п.30).

У п. 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Водночас, надання такої оцінки можливо, виходячи з аналізу ч. 6 ст. 134 КАС України, виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про зменшення розміру витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч. 5 ст. 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19.12.2019 у справі № 520/1849/19.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст.1 Закону № 5076).

Статтею 19 Закону № 5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до ст. 30 Закону № 5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

21.10.2019 між ТОВ "ФАВОРИТ-ГРУП" (Клієнт) та адвокатом Семеновим Олександром Миколайовичем (Виконавець) укладено договір про надання правової допомоги, за умовами якого виконавець зобов`язався представляти інтереси клієнта в адміністративній справі щодо оскарження рішення Київської міської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів від 21.10.2019 №UA100010/2019/000305/2, шляхом підготовки позовної заяви до Київського окружного адміністративного суду.

Пунктом 4.1 договору визначено, що за надання правової допомоги та послуг, клієнт сплачує виконавцеві 5 000,00 грн без ПДВ..

Позивачем на підтвердження наданих ОСОБА_2 послуг надано акт прийому наданих послуг від 29.10.2019 на суму 5 000,00 грн.

Позивачем на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу додано до матеріалів справи платіжне доручення № 356 від 25.10.2019 на суму 5 000,00 грн. та банківську виписку по рахунку.

Водночас, відповідачем під час розгляду справи не було заявлено клопотання про зменшення витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката та, відповідно, ніяким чином не спростовано правомірність заявленого позивачем до стягнення розміру витрат на правничу допомогу.

Враховуючи вказане, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судом встановлено, що під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1 921,00 грн. згідно платіжного доручення № 355 від 25.10.2019, оригінал якого міститься у матеріалах справи.

Сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 КАС України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Київської міської митниці Державної фіскальної служби про коригування митної вартості товарів від 21.10.2019 №UA100010/2019/000305/2.

Стягнути на користь Товариство з обмеженою відповідальністю "ФАВОРИТ-ГРУП" (ідентифікаційний номер 37693002) судові витрати на правничу допомогу у сумі 5 000 (п`ять тисяч) грн 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Київської митниці Держмитслужби (ідентифікаційний код 43337359).

Стягнути на користь Товариство з обмеженою відповідальністю "ФАВОРИТ-ГРУП" (ідентифікаційний номер 37693002) сплачений судовий збір у сумі 1 921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) грн 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Київської митниці Держмитслужби (ідентифікаційний код 43337359).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Відповідно до пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України процесуальні строки, визначені для порядку оскардження рішення, продовжуються на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Суддя Головенко О.Д.