Рішення

від 14.11.2019 по справі 640/2340/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

14 листопада 2019 року №640/2340/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово Будівельна Група" до Головного управління ДФС у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово Будівельна Група" (далі - позивач, ТОВ "Промислово Будівельна Група") до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач, ГУ ДФС у м. Києві) , в якому позивач просить суд:

- скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача №0065961404 від 19.12.2018 р., відповідно до якого позивачу визначено до сплати (збільшено) суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), код платежу 14060100 на суму 377503,00 грн., в тому числі за податковими зобов`язаннями - 302002,00 грн., за штрафними санкціями - 75501,00 грн.;

- скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача №0065971404 від 19.12.2018 р., відповідно до якого до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у сумі 510,00 грн. за платежем адміністративні штрафи, код платежу 21081103 (далі - оскаржувані податкові повідомлення-рішення) .

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.02.2019 р. відкрито провадження в адміністративній справі №640/2340/19, яку вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки прийняті відповідачем на підставі висновків, зроблених за результатами перевірки позивача, які не відповідають фактичним обставинам.

Відповідач позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті ним на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

В період з 19.11.2018 р. по 23.11.2018 р. ГУ ДФС у м. Києві, на підставі направлення від 19.11.2018 р. №1846/26-15-14-04-05, відповідно до підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України та на підставі наказу ГУ ДФС у м. Києві від 15.11.2018 р. №16780, проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні фінансово-господарських взаємовідносин із ТОВ "Будмонтаж ВКК" (код ЄДРПОУ 40065519) за жовтень, листопад та грудень 2015 р., ТОВ "Сферастрой СЖК" (код ЄДРПОУ 40156574) за квітень та травень 2016 р., за результатами якої складено відповідний акт перевірки від 30.11.2018 р. №1177/26-15-14-04-05/38914042 (далі - Акт перевірки) .

Актом перевірки встановлено порушення позивачем:

- п. 44.1, п. 44.6 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п.п. 198.1., 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження суми податку на додану вартість на загальну суму 354835,00 грн., у т.ч. по періодам: за жовтень 2015 р. - 52833,00 грн., за листопад 2015 р. - 43588,00 грн., за грудень 2015 р. - 137348,00 грн., за квітень 2016 р. - 84954,00 грн., за травень 2016 р. - 36112,00 грн. та встановлено завищення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (ряд. 21 Декларації) за травень 2016 р. на суму 54793,00 грн.;

- п. 44.1, п. 44.6 ст. 44 Податкового кодексу України, не надано документи до перевірки.

За результатами адміністративного оскарження висновків Акту перевірки, ГУ ДФС у м. Києві листом від 14.12.2018 р. №124396/10/26-15-14-04-05-12 повідомило позивача про залишення без задоволення його заперечень від 05.12.2018 р. №2018-12-05/1, а висновки Акта перевірки - без змін.

На підставі Акту перевірки 19.12.2018 р. відповідачем у відношенні позивача прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення:

1) №0065961404, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ у розмірі 377503,00 грн., з яких за податковими зобов`язаннями - 302002,00 грн., а за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 75501,00 грн.;

2) №0065971404, яким на підставі п. 121.1 ст. 121 ПК України до позивача застосовано адміністративні штрафи та інші санкції у розмірі 510,00 грн.

Вважаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправними позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Фактичною підставою для визначення позивачу вказаної суми грошового зобов`язання став висновок податкового органу про безпідставність формування позивачем податкового кредиту за результатом господарських взаємовідносин з ТОВ "Будмонтаж ВКК", ТОВ "Сферастрой СЖК" з огляду на безтоварний характер проведених господарських операцій, тобто таких, які свідчать про укладення угод без мети настання реальних правових наслідків. Вказаний висновок податкового органу ґрунтується на податковій інформації отриманій по контрагентам позивача (відсутність основних засобів та необхідної кількості працівників; протоколами допиту свідків; ухвала Новозаводського районного суду м. Чернігова від 12.06.2017 р. у справі №751/2989/17, в якій, зокрема, зазначено, що до складу "конвертаційного центру" входять наступні СГД, що використовуються при проведенні безтоварних операцій, зокрема, ТОВ "Будмонтаж ВКК", ТОВ "Сферастрой СЖК"; ухвала Печерського районного суду міста Києва від 20.08.2018 р. у справі №757/40738/18-к, в якій, зокрема, зазначено, що підприємство транзитно-конвертаційної групи ТОВ "Сферастрой СЖК" створене з метою надання послуг з мінімізації податкових зобов`язань, які підлягають сплаті до бюджету, за рахунок яких ТОВ "Промислово Будівельна Група" в період 2016-2018 рр формувало податковий кредит з ПДВ). Також відповідач зазначає, що позивачем до перевірки не було надано первинні документи по спірним господарським правовідносинам з ТОВ "Будмонтаж ВКК" та ТОВ "Сферастрой СЖК", а тому вказані операції не мали реального характеру. Таким чином, на думку відповідача, у позивача відсутні об`єкти оподаткування податком на додану вартість по операціях з придбання товарів (робіт, послуг), а також відсутнє право на формування податкового кредиту по операціях з ТОВ "Будмонтаж ВКК" та ТОВ "Сферастрой СЖК".

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з пунктами 44.1, 44.6 статті 44 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

У разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Відповідно до статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах власної господарської діяльності платника податку та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства, на підтвердження факту понесення витрат на їх придбання.

При цьому, наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов бюджетного відшкодування.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

З`ясовуючи обставини реальності вчинення господарської операції, слід ретельно перевіряти доводи податкового органу про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або зафіксовані іншими доказами.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

Недоведеність фактичного здійснення господарської операції позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, та незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товарів/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому, відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

Крім того, чинне податкове законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит та можливість формування витрат від виконання податкового обов`язку іншими платниками - постачальниками товарів (послуг). Однак, у разі встановлення в судовому процесі обставин, які свідчать, що платник податків був чи міг бути обізнаний щодо протиправної діяльності його контрагента, яка полягає в незаконній мінімізації податкових зобов`язань, зокрема, у створенні штучних підстав для збільшення валових витрат та/чи податкового кредиту, або у разі коли платник податків діяв без належної обачності чи обережності при виборі контрагента, який не виконує податкового обов`язку, при встановлених обставинах, які спростовують реальність господарських операцій, отримана таким платником податків податкова вигода у вигляді права на податковий кредит є безпідставною.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.03.2019 р. у справі №826/5263/14 (адміністративне провадження №К/9901/8136/18).

Разом з тим, позивачем не надано суду жодних первинних документів на підтвердження реальності спірних правочинів з ТОВ "Будмонтаж ВКК" та ТОВ "Сферастрой СЖК". Крім того, позивачем не надано суду жодних доказів на підтвердження ділової мети в укладанні таких спірних правочинів.

При цьому, суд критично відноситься до доводів позивача щодо вилучення правоохоронними органами первинної документації по спірних правочинах, оскільки жодних доказів зазначеного позивачем суду не надано.

Враховуючи вищезазначене у сукупності, суд дійшов висновку, що спірні господарські операції фактично не відбувалися, а тому правові підстави для визнання протиправними та скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відсутні.

Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) , розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Таким чином, із системного аналізу вище викладених норм та з`ясованих судом обставин вбачається, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово Будівельна Група" до Головного управління ДФС у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень є безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню повністю.

На підставі вище викладеного, керуючись ст.ст. 72-77, 90, 139, 192, 241-246, 250, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити повністю у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово Будівельна Група" (місцезнаходження: 01013, м. Київ, вул. Промислова, 4; код ЄДРПОУ 38914042) до Головного управління ДФС у м. Києві (місцезнаходження: 04655, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19; код ЄДРПОУ 39439980) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.Т. Шрамко