Постанова

від 20.05.2020 по справі 734/2653/19

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

20 травня 2020 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 734/2653/19

Головуючий у першій інстанції - Бараненко С. М.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/555/20

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової плати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді БечкаЄ.М.,

суддів - Євстафіїва О.К., Іванової Г.П.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за апеляційною скаргою Комунального підприємства Чайка Кіптівської сільської ради на рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 22 січня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства Чайка Кіптівської сільської ради про стягнення грошових коштів невиплачених при звільненні,

третя особа - Кіптівська сільська рада Козелецького району Чернігівської області,

дата складання повного тексту рішення, місце його ухвалення - 30 січня 2020 року смт.Козелець,

В С Т А Н О В И В:

В липні 2019 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до КП Чайка Кіптівської сільської ради та, в подальшому зменшивши свої позовні вимоги, просила стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку з часу її звільнення і по день розрахунку 19 вересня 2019 року.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 перебувала з відповідачем в трудових відносинах в період з 24 липня 2017 року по 31 січня 2019 року. Після звільнення за власним бажанням в зв`язку з виходом на пенсію, їй була нарахована, але не виплачена заробітна плата та не виплачено компенсацію за невикористану відпустку тривалістю 42 календарних днів. На день звільнення нарахована, але не виплачена сума складала 27 267 грн 56 коп. За період з 31 січня 2019 року по 19 квітня 2019 року було виплачено 2500 грн та до 19 липня 2019 року було проведено ще часткову виплату боргу - 12336 грн 85 коп. Остаточний розрахунок КП Чайка проведено 19 вересня 2019 року. У зв`язку з тим, що відповідач вчасно не провів розрахунок позивачка, зменшивши позовні вимоги в судовому засіданні, просила стягнути середній заробіток за час затримки.

Рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 22 січня 2020 року задоволено позов ОСОБА_1 та стягнуто з КП Чайка Кіптівської сільської ради на користь позивачки середній заробіток за весь період затримки розрахунку в сумі 78 162 грн 45 коп.

Суд першої інстанції виходив з того, що позивач звільнена з роботи 31 січня 2019 року та саме в цей день мав бути проведений повний розрахунок при звільненні, а відповідачем добровільно було здійснено розрахунок тільки 19 вересня 2019 року, тому період обчислення середнього заробітку складає 157 робочих днів та вираховується множенням робочих днів на середньоденну заробітну плату позивачки, підтвердженої довідкою роботодавця.

Не погоджуючись з вказаним рішенням т.в.о. директора КП Чайка звернувся до суду з апеляційною скаргою та, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 повністю.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що в даному випадку спір фактично зведено до запису в трудовій книжці та дати вже звільненого працівника, а тому є неможливим та помилковим застосування положень ч.2 ст.38 КЗпП України до працівника, який написав заяву про звільнення за власним бажанням, і керівник підприємства видав наказ про звільнення згідно поданої заяви (наказ №27 від 21 грудня 2018 року).

Особа, яка подає апеляційну скаргу зазначає, що в день звільнення - 26 грудня 2018 року позивачка, як відповідальна особа з ведення трудових книжок, свідомо не внесла запис у трудову книжку про своє звільнення, тим самим поліпшуючи своє процесуальне становище та штучно створюючи обставини, що не відповідають дійсним.

На думку представника відповідача, відсутність запису у трудовій книжці відповідно до наказу від 21 грудня 2018 року та посилання суду першої інстанції на звільнення згідно наказу №2 від 29 січня 2019 року, не відповідає фактичним обставинам справи і може бути підставою для іншого спору про внесення змін до записів у трудовій книжці.

Крім того, представник відповідача зазначає, що наказ №28 від 26 грудня 2018 року про скасування наказу №27 від 21 грудня 2018 року є недійсним, оскільки рішенням сесії сільської ради від 21 грудня №819-30/VІІ директора комунального підприємства було звільнено у зв`язку з закінченням строку дії контракту, а тимчасово виконуючого обов`язки директора підприємства було призначено лише з 29 грудня 2018 року за розпорядженням Кіптівського сільського голови від 28 грудня 2019 року №213 та звертає увагу, що останній погоджений штатний розпис підприємства - це штатний розпис на 2017 рік з відповідним місячним фондом заробітної плати.

Відзив в письмовій формі на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надійшов. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з ч.1 ст.4, ч.1 ст.5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 24 липня 2017 року ОСОБА_1 прийнята на посаду головного бухгалтера КП Чайка та звільнена з посади за власним бажанням в зв`язку з виходом на пенсію 31 січня 2019 року (а.с.6).

Згідно копії довідки від 19 квітня 2019 року заборгованість комунального підприємства перед ОСОБА_1 по заробітній платі становить 24767 грн 56 коп. (а.с.7).

Згідно Рішення тридцятої сесії сьомого скликання Кіптівської сільської ради Козелецького району Чернігівської області від 21 грудня 2018 року ОСОБА_2 звільнено з займаної посади директора КП Чайка з 26 грудня 2018 року в зв`язку з закінченням строку дії контракту (а.с.16, 56), а розпорядженням №213 від 28 грудня 2018 року ОСОБА_2 призначено т.в.о. директора КП Чайка з 29 грудня 2018 року (а.с.17).

З Довідки КП Чайка вбачається, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 497 грн 85 коп. (а.с.45).

Також вбачається, що 19 вересня 2019 року ОСОБА_1 було виплачено заробітну плату в сумі 12195 грн 73 коп. на картковий рахунок, що підтверджується витягом (а.с.46)

Стороною відповідача надано копію Наказу №27 від 21 грудня 2018 року по КП Чайка про звільнення з роботи головного бухгалтера ОСОБА_1 з 26 грудня 2018 року за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію (а.с.57), відповідно до поданої заяви (а.с.58). Наказ №27 скасовано наказом №28 від 26 грудня 2018 року (а.с.59) відповідно до заяви ОСОБА_1 від 22 грудня 2018 року (а.с.60). Дані обставини також підтверджуються копією книги реєстрації наказів за 2018 рік (а.с.68-69).

Матеріали справи містять також штатний розпис КП Чайка на 2017 рік (а.с.61).

Інших доказів, які б містили відомості щодо предмету доказування суду першої надано не було.

Згідно вимог ст.43 Конституції України та ст.2 КЗпП України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст.94 КЗпП України та ст.1 Закону України Про оплату праці , заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Статтею 2 Закону України Про оплату праці визначено структуру заробітної плати, відповідно до якої заробітна плата складається з: основної заробітної плати - винагороди за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців; додаткової заробітної плати - винагороди за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій; інших заохочувальних та компенсаційних виплат. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому зазначені виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник, у разі порушення законодавства про оплату праці, має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 06 грудня 2017 року у справі № 6-331цс17, в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.

До такого ж правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 18 грудня 2018 року по справі № 234/6607/217, який відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України враховується колегією суддів при розгляді даної справи.

У частині першій статті 116 КЗпП передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно матеріалів справи, зокрема відзиву та апеляційної скарги, вбачається, що відповідач загалом не оспорює той факт, що при звільненні позивачки розрахунок з нею не проведено. Відповідач лише посилається на те, що дата звільнення позивачки є 26 грудня 2018 року. Не оспорює відповідач і розмір середнього заробітку стягнутого судом першої інстанції.

Проте встановлено, що позивачці дійсно не виплачено заробітну плату, яка станом на 19 квітня 2019 року складала 24767 грн 56 коп. (а.с.7), при цьому, ОСОБА_1 при поданні позову вказувала, що до квітня 2019 року їй було виплачено 2500 грн та в подальшому до липня 2019 року - 12336 грн. 85 коп., хоча дані обставини матеріалами справи не підтверджені. Остаточний розрахунок КП Чайка з ОСОБА_1 проведено лише 19 вересня 2019 року, тому суд першої інстанції, встановивши дані обставини, прийшов до вірного висновку про стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку по день остаточного розрахунку.

Доводи апеляційної скарги, що в даному випадку спір фактично зведено до запису в трудовій книжці та дати вже звільненого працівника, а тому є неможливим та помилковим застосування положень ч.2 ст.38 КЗпП України до працівника, який написав заяву про звільнення за власним бажанням, і керівник підприємства видав наказ про звільнення згідно поданої заяви (наказ №27 від 21 грудня 2018 року), не приймаються апеляційним судом до уваги, оскільки спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до ч.2 ст.38 КЗпП України якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

При цьому вбачається, що після подання заяви про звільнення 21 грудня 2018 року, на наступний день позивачка подала заяву про відкликання поданої раніше заяви та було винесено відповідний наказ по підприємству, який відповідачем не оспорено. Не зрозуміло, в чому полягає помилковість застосування положень ст.38 КЗпП України, на які посилається сторона відповідача.

Доводи апеляційної скарги, що в день звільнення - 26 грудня 2018 року позивачка, як відповідальна особа з ведення трудових книжок, свідомо не внесла запис у трудову книжку про своє звільнення, тим самим поліпшуючи своє процесуальне становище та штучно створюючи обставини, що не відповідають дійсним, також не можуть бути підставою для скасування рішення, оскільки вбачається, що відповідачем дані записи також ніяким чином не оспорюються. Крім того, вважаючи, що ОСОБА_1 звільнена саме 26 грудня 2018 року, відповідач не надає доказів, що ним проведено повний та остаточний розрахунок при звільненні з позивачкою.

Безпідставними є доводи представника відповідача, що відсутність запису у трудовій книжці відповідно до наказу від 21 грудня 2018 року може бути підставою для іншого спору про внесення змін до записів у трудовій книжці та про недійсність наказу №27 від 21 грудня 2018 року, адже такі вимоги, у разі незгоди з записами у трудовій книжці, мають бути заявлені саме стороною відповідача, проте КП Чайка не зверталось з відповідним позовом.

Не впливають на правильність висновків суду першої інстанції і доводи про наявний штатний розпис по підприємству лише на 2017 рік.

Аргументи апеляційної скарги на законність та обґрунтованість рішення суду не впливають, правильності висновків не спростовують.

Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року № 63566/00 Проніна проти України (Pronina v. Ukraine) , § 23). Апеляційний суд констатує, що судом першої інстанції надано повну оцінку доказів, поданих стороною позивача при розгляді справи.

Згідно ч.1ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Постановляючи рішення, суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, та дійшов правильного висновку про задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного рішення, тому, відповідно до положень ст.375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства Чайка Кіптівської сільської ради залишити без задоволення, а рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 22 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених ч.3ст.389 ЦПК України.

Головуючий: Судді: