Постанова
від 20.05.2020 по справі 916/2752/19
ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2020 року м. ОдесаСправа № 916/2752/19 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Таран С.В.,

Суддів: Аленіна О.Ю., Будішевської Л.О.,

при секретарі судового засідання Станковій І.М.,

за участю представників:

від прокуратури - участі не брали,

від Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях - участі не брали,

від Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія-2" - Гончарук І.В.,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія-2"

на рішення Господарського суду Одеської області від 10.01.2020, прийняте суддею Смелянець Г.Є., м. Одеса, повний текст складено 15.01.2020,

у справі №916/2752/19

за позовом: заступника керівника Одеської місцевої прокуратури №2 в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія-2"

про стягнення заборгованості, розірвання договору оренди та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2019 р. заступник керівника Одеської місцевої прокуратури №2 в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія-2", в якому просив стягнути з відповідача до державного бюджету України заборгованість на загальну суму 368523,26 грн, з яких: 354103,10 грн - заборгованість по орендній платі та 14420,16 грн - пеня, розірвати договір оренди цілісного майнового комплексу державного побутового підприємства "Нефон" від 19.07.2004 №728, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мрія-2", а також зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Мрія-2" повернути Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях цілісний майновий комплекс державного побутового підприємства "Нефон", розташований за адресою: м. Одеса, вул. В. Терешкової, 21.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором оренди цілісного майнового комплексу державного побутового підприємства "Нефон" №728 від 19.07.2004.

За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 20.09.2019 відкрито провадження у справі №916/2752/19.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 10.01.2020 у справі №916/2752/19 (суддя Смелянець Г.Є.) позов задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія-2" на користь Державного бюджету України заборгованість у розмірі 265998,05 грн та пеню у розмірі 14420,16 грн; закрито провадження у справі №916/2752/19 в частині позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія-2" 29475,59 грн; розірвано договір оренди нерухомого майна від 19.07.2004, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мрія-2"; зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Мрія-2" повернути Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях цілісний майновий комплекс державного побутового підприємства "Нефон", розташований за адресою: м. Одеса, вул. В. Терешкової, 21; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія-2" на користь прокуратури Одеської області судовий збір у розмірі 15511,27 грн; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Судове рішення в частині задоволення позовних вимог мотивоване доведеністю факту неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором оренди цілісного майнового комплексу державного побутового підприємства "Нефон" №728 від 19.07.2004. В частині відмови у задоволенні позовних вимог місцевий господарський суд зазначив про неправильність визначення прокурором суми заборгованості відповідача з орендної плати за вищезазначеним договором у період з вересня 2017 року по червень 2018 року.

Не погодившись з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Мрія-2" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 10.01.2020 у справі №916/2752/19 скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову заступника керівника Одеської місцевої прокуратури №2 в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія-2" відмовити в повному обсязі.

Зокрема, в апеляційній скарзі скаржник наголошує на тому, що у останнього дійсно існувала заборгованість з орендної плати за договором оренди цілісного майнового комплексу державного побутового підприємства "Нефон" №728 від 19.07.2004, що становила різницю між донарахованою орендною платою за новою орендною ставкою (10%) і вже сплаченими орендними платежами за меншою ставкою (6%), між тим у даному випадку мала місце не систематична (протягом трьох місяців підряд) несплата відповідачем орендних платежів за спірним договором, а частково несплата ним орендної плати в повному обсязі за новою ставкою, що є умовою для нарахування Товариству з обмеженою відповідальністю "Мрія-2" штрафних санкцій, а не підставою для розірвання вищезазначеного договору та, як наслідок, повернення орендованого майна. Апелянт також зазначає про порушення місцевим господарським судом норм процесуального права у зв`язку з безпідставним прийняттям до розгляду доказів, поданих позивачем з порушенням визначеного законом строку та без відповідного клопотання про його поновлення, а саме: листа Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області №10-07-02628 від 21.06.2019, та незалученням до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Національного центру управління та випробувань космічних засобів, який є суборендатором спірного майна. Крім того, скаржник звертає увагу суду апеляційної інстанції на відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави у даній справі.

У відзиві на апеляційну скаргу №10-07-01192 від 06.03.2020 (вх.№581/20/Д2 від 10.03.2020) Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях просить залишити скаргу без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін. Зокрема, позивач зауважує на тому, що відповідач є недобросовісним орендарем за договором оренди цілісного майнового комплексу державного побутового підприємства "Нефон" №728 від 19.07.2004, про що свідчить неодноразовий розгляд господарськими судами справ щодо стягнення з останнього заборгованості з орендної плати за вказаним договором, при цьому систематична несплата Товариством з обмеженою відповідальністю "Мрія-2" орендних платежів є істотним порушенням умов вищезазначеного договору, яке зумовлює наявність правових підстав для його розірвання та повернення орендодавцю об`єкта оренди. Позивач також зазначає про відсутність необхідності залучення Національного центру управління та випробувань космічних засобів до участі у даній справі в якості третьої особи, яка на заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

12.03.2020 заступником керівника Одеської місцевої прокуратури №2 до суду апеляційної інстанції подано відзив на апеляційну скаргу №1954-20 від 10.03.2020 (вх.№581/20/Д3 від 12.03.2020), в якому останній просить апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія-2" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 10.01.2020 у справі №916/2752/19 - без змін, посилаючись на те, що станом на дату звернення з позовом у даній справі відповідачем не сплачувалась оренда плата за договором оренди цілісного майнового комплексу державного побутового підприємства "Нефон" №728 від 19.07.2004 за період протягом 10 місяців поспіль, що свідчить про істотне порушення останнім умов цього договору. Водночас прокурор наголошує на тому, що, звертаючись з позовом у даній справі, він не підміняв компетентний орган, а лише виконував субсидіарну роль, замінюючи у судовому процесі відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч закону не здійснював захист державних інтересів.

У письмових запереченнях на відзиви на апеляційну скаргу б/н від 20.03.2020 (вх.№581/20/Д4 від 20.03.2020) Товариство з обмеженою відповідальністю "Мрія-2" просить апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Одеської області від 10.01.2020 у справі №916/2752/19 задовольнити у повному обсязі. Зокрема, відповідач зазначає про те, що подані заступником керівника Одеської місцевої прокуратури №2 та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях відзиви на апеляційну скаргу не спростовують наявності допущених судом першої інстанції під час розгляду даної справи порушень норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів Аленіна О.Ю., Будішевської Л.О. від 24.02.2020 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження та в подальшому ухвалою від 11.03.2020 справу №916/2752/19 призначено до розгляду на 08.04.2020 о 14:00.

Однак, 11.03.2020 відповідно до статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу "COVID-19" та з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу "COVID-19", відповідно до якої на всій території України з 12.03.2020 до 03.04.2020 установлено карантин.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 №239 були внесені зміни до вищезазначеної постанови від 11.03.2020 №211 та продовжено карантин до 24.04.2020.

Рішенням Ради суддів України від 17.03.2019 №19 затверджено Рекомендації Ради суддів України щодо встановлення особливого режиму роботи судів України задля убезпечення населення України від поширення гострих респіраторних захворювань та коронавірусу "COVID-19", який віднесено до особливо небезпечних інфекційних хвороб, відповідно до яких Рада суддів України рекомендує на період карантину встановити особливий режим роботи судів України.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 31.03.2020 було вирішено розглянути апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія-2" на рішення Господарського суду Одеської області від 10.01.2020 у справі №916/2752/19 поза межами строку, встановленого частиною другою статті 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк, достатній з урахуванням ситуації, яка склалася в державі у зв`язку з поширенням короновірусу "COVID-19" та введенням Урядом України протиепідемічних заходів, для здійснення повного та всебічного апеляційного розгляду справи відповідно до завдань господарського судочинства згідно зі статтею 2 Господарського процесуального кодексу України, а також повідомлено учасників справи про те, що розгляд даної справи, призначений ухвалою суду від 11.03.2020 на 14:00 год 08.04.2020, не відбудеться, а про дату та час розгляду справи №916/2752/19 учасники справи будуть повідомлені додатково відповідною ухвалою.

04.05.2020 Кабінет Міністрів України на позачерговому засіданні ухвалив рішення про продовження карантину в Україні до 22.05.2020, однак з карантинними послабленнями з 11.05.2020, зокрема, дозволено працювати за певних умов адвокатам, нотаріусам тощо.

З огляду на викладене, враховуючи прийняття Урядом України рішення про пом`якшення режиму карантину, введеного у зв`язку з поширенням короновірусу "COVID-19", Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість призначення справи №916/2752/19 до розгляду на 20.05.2020 о 10:00, про що було постановлено відповідну ухвалу від 07.05.2020.

У судовому засіданні 20.05.2020 представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія-2" апеляційну скаргу підтримав, представники прокуратури та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях участі не брали, хоча були належним чином сповіщені про дату, час та місце його проведення, що підтверджується матеріалами справи (т. ІІ а.с. 117, 119, 120).

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши пояснення представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що 19.07.2004 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області ("Орендодавець"), правонаступником якого є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мрія-2" ("Орендар") укладено договір оренди цілісного майнового комплексу державного побутового підприємства "Нефон" №728 (далі - договір №728 від 19.07.2004), відповідно до пункту 1.1 якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування майно цілісного майнового комплексу державного побутового підприємства "Нефон" (юридична адреса: 65078, м. Одеса, вул. Терешкової, 21, код ЄДРПОУ: 21028008), склад і вартість якого визначено відповідно до акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу державного побутового підприємства "Нефон", складеного станом на 31.05.2004 та затвердженого наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області №526 від 07.07.2004 (вартість майна, що передається в оренду становить 625,6 тис.грн). Мета використання об`єкту оренди - здійснення побутового обслуговування відповідно до статуту Орендаря.

Згідно з пунктом 1.2 договору №728 від 19.07.2004 грошові кошти (вартість майна, що передається Орендареві на умовах кредиту згідно з пунктом 25 акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу державного побутового підприємства "Нефон") у сумі 96200 грн передаються Орендареві в користування на умовах кредитного договору грошових коштів, що укладається одночасно з підписанням цього договору.

В силу пунктів 1.3, 1.4 договору №728 від 19.07.2004 оборотні матеріальні засоби у сумі 23280,06 грн без урахування ПДВ (ПДВ - 20% від вартості об`єкту - 4656,01 грн; вартість об`єкту з урахуванням ПДВ - 27936,07 грн) Орендар викуповує на підставі договору купівлі-продажу, що укладається одночасно з підписанням цього договору. Основні засоби житлового фонду у сумі 1592493,84 грн передаються Орендарю на утримання і керування для забезпечення їх експлуатації у визначеному законом порядку.

Орендар виступає правонаступником усіх прав та обов`язків реорганізованого державного побутового підприємства "Нефон", розташованого за адресою: 65078, м. Одеса, вул. Терешкової, 21 (пункт 1.5 договору №728 від 19.07.2004).

У пункті 1.9 договору №728 від 19.07.2004 сторони узгодили, що припинення діяльності державного побутового підприємства "Нефон" за вказаною адресою здійснюється шляхом його реорганізації через приєднання до Орендаря.

Пунктами 2.1, 2.2 договору №728 від 19.07.2004 передбачено, що Орендар вступає у строкове платне користування підприємством у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акту приймання-передачі підприємства. Передача підприємства в оренду не тягне за собою виникнення у Орендаря права власності на це майно. Власником підприємства залишається держава, а Орендар користується ним протягом строку оренди.

За умовами пунктів 2.3-2.5 договору №728 від 19.07.2004 передача підприємства в оренду здійснюється за вартістю, визначеною в акті оцінки, складеного за методикою, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України. Вартість майна підприємства, яке Орендар повертає Орендодавцю (або юридичній особі, яку вкаже Орендодавець), визначається па підставі передавального балансу підприємства та акту оцінки, складеного за даними інвентаризації майна на момент припинення дії цього договору, звіреного з актом приймання-передачі підприємства в оренду. Орендар повертає підприємство Орендодавцю (юридичній особі, вказаній Орендодавцем) у порядку визначеному чинним законодавством України на момент припинення дії цього договору та цим договором. Підприємство вважається поверненим Орендодавцю (юридичній особі, вказаній Орендодавцем) з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі.

Відповідно до пункту 3.1 договору №728 від 19.07.2004 орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №786 від 04.10.1995 зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України №699 від 18.05.1998, постановою Кабінету Міністрів України №75 від 19.01.2000, і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку (червень 2004 року) 2099,93 грн. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством України.

Орендна плата за перший місяць оренди (липень 2004 року) визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць (червень 2004 року) на індекс інфляції за липень місяць 2004 року. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом корегування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Орендна плата перераховується до державного бюджету щомісяця не пізніше 12 числа місяця, наступного за звітним. Одночасно копія платіжного доручення з відміткою банку, що обслуговує Орендаря, надсилається Орендодавцю. Орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності (пункти 3.2-3.5 договору №728 від 19.07.2004).

Згідно з пунктом 3.6 договору №728 від 19.07.2004 розмір орендної плати переглядається на вимогу однієї із сторін в разі зміни методики її розрахунку, змін централізованих цін і тарифів та в інших випадках, передбачених чинним законодавством.

В силу пункту 3.7 договору №728 від 19.07.2004 орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України на дату нарахування пені від суми заборгованості з урахування індексації за кожний день прострочення, включаючи день оплати. Стягнення заборгованості з орендної плати вирішується у судовому порядку.

У пункті 3.8 договору №728 від 19.07.2004 сторони узгодили, що у разі виникнення заборгованості з орендної плати, що виникла у минулий період, встановлюється наступний порядок погашення заборгованості за договором оренди: поточні платежі, які сплачені за оренду державного нерухомого майна, насамперед, спрямовуються на погашення заборгованості з орендної плати, яка виникла у минулі періоди, а потім - у рахунок поточних платежів.

Положеннями пункту 3.11 договору №728 від 19.07.2004 визначено, що при розірванні або припиненні договору оренди орендна плата сплачується орендарем до моменту підписання акта приймання-передачі (повернення) державного майна.

За умовами пункту 5.3 договору №728 від 19.07.2004 Орендар зобов`язується своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету.

Пунктом 5.8 договору №728 від 19.07.2004 передбачено, що Орендар зобов`язується у разі припинення (розірвання) договору оренди повернути Орендодавцеві (або юридичній особі, вказаній Орендодавцем) підприємство в належному стані, не гіршому ніж на час передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу та відшкодувати Орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або його частини) орендованого майна підприємства з вини Орендаря. У разі невиконання Орендарем обов`язку повернути підприємство Орендодавцем нараховується неустойка у розмірі подвійної плати за користування майном за весь час прострочки, яка стягується у судовому порядку.

Відповідно до пункту 9.2 договору №728 від 19.07.2004 за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Цей договір укладено строком на п`ять років та діє з моменту підписання договору оренди (пункт 10.1 договору №728 від 19.07.2004).

В силу пункту 10.4 договору №728 від 19.07.2004 за ініціативою однієї із сторін цей договір може бути розірвано рішенням господарського суду у випадках, передбачених чинним законодавством.

Згідно з пунктом 10.11 договору №728 від 19.07.2004 взаємовідносини сторін, не врегульовані цим договором, регулюються чинним законодавством України.

Вищезазначений договір 19.07.2004 посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Котом Д.Г. та зареєстрований в реєстрі за №3185.

В подальшому сторони неодноразово вносили зміни до договору №728 від 19.07.2004, про що свідчать укладені між ними договори про внесення змін, а саме:

-договір б/н від 05.02.2008 про внесення змін до договору оренди цілісного майнового комплексу державного побутового підприємства "Нефон" від 19.07.2014 зі змінами та доповненнями (обліковий номер договору №2098409314), відповідно до якого пункти 3.1 та 3.2 договору №728 від 19.07.2004 викладено в наступній редакції: « 3.1. Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою КМУ від 04.10.1995 №786 (зі змінами, внесеними постановою КМУ від 27.12.2006 №1846) і становить без урахування ПДВ за місяць розрахунку січень 2007 року: 4195,67 грн. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством України. 3.2.Орендна плата за місяць оренди лютий 2007 року визначається шляхом коригування орендної плати за місяць оренди січень 2007 року на індекс інфляції за лютий 2007 року включно» ;

-договір б/н від 02.06.2008 про внесення змін до договору оренди цілісного майнового комплексу державного побутового підприємства "Нефон", згідно з яким, зокрема, пункт 3.1 договору №728 від 19.07.2004 викладено в наступній редакції: « 3.1. Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою КМУ від 04.10.1995 №786 (зі змінами, внесеними постановою КМУ від 27.12.2006 №1846) і становить без урахування ПДВ за місяць розрахунку січень 2007 року: 4195,67 грн. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством України» , а пункт 10.1 договору №728 від 19.07.2004 викладено в наступній редакції: « 10.1.Цей договір діє терміном до 19.07.2018 включно» ;

-договір б/н від 08.02.2010 про внесення змін до договору оренди цілісного майнового комплексу державного побутового підприємства "Нефон" від 19.07.2014, за яким, зокрема, пункт 1.1 договору №728 від 19.07.2004 викладено в наступній редакції: « 1.1. Орендар передає, а Орендодавець приймає в строкове платне користування майно цілісного майнового комплексу державного побутового підприємства "Нефон", місцезнаходження: 65078, м. Одеса, вул. Терешкової, 21, код ЄДРПОУ 21028008 (підприємство), склад і вартість якого визначено відповідно до змін до акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу державного побутового підприємства "Нефон", затверджених наказом регіонального відділення ФДМУ по Одеській області від 29.12.2009 №1248, складає: основні засоби, усього - 1872,8 тис.грн; знос основних засобів - 957,4 тис.грн; основні засоби за вартістю за вирахуванням зносу - 915,4 тис.грн; вартість майна, що передається в оренду - 625,6 тис.грн. Мета використання об`єкту оренди - здійснення побутового обслуговування відповідно до статуту Орендаря» ; пункт 1.4 договору №728 від 19.07.2004 викладено в наступній редакції: « 1.4. Основні засоби житлового фонду у сумі 289784,94 грн передаються Орендарю у відповідності до статей 942, 944 Цивільного кодексу України на зберігання за договором зберігання для забезпечення їх експлуатації і керування згідно вимог чинного законодавства» ; пункт 1.6 договору №728 від 19.07.2004 викладено в наступній редакції: « 1.6. Вартість майна, що вказана у пунктах 1.1, 1.4 договору оренди, визначена згідно змін до акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу, затвердженого наказом Регіонального відділення ФДМУ по Одеській області від 29.12.2009 №1248» .

08.02.2010 на виконання договору №728 від 19.07.2004 сторонами підписано акт прийому-передачі до договору оренди цілісного майнового комплексу державного побутового підприємства "Нефон", за яким Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування майно цілісного майнового комплексу державного побутового підприємства "Нефон" за адресою: 65078, м. Одеса, вул. Терешкової, 21.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 21.08.2015 у справі №916/1579/15-г, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 20.10.2015 та постановою Вищого господарського суду України від 22.12.2015, позов прокурора м. Одеси в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія-2" задоволено; внесено зміни до договору оренди цілісного майнового комплексу державного побутового підприємства "Нефон" (65078, м.Одеса, вул. Терешкової, 21; код ЄДРПОУ: 21028008) №728 від 19.07.2004 зі змінами та доповненнями, укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мрія-2", а саме:

-викладено пункт 3.1 розділу 3 договору в наступній редакції: «Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна затвердженої постановою КМУ від 04.10.1995 №786 (зі змінами та доповненнями, внесеними постановою КМУ від 14.09.2011 №961) і становить без урахування ПДВ за базовий місяць розрахунку серпень 2011 року 12660,89 грн. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством» ;

-викладено пункт 3.2 розділу 3 договору в наступній редакції: «Орендна плата за місяць оренди квітень 2012 року визначається шляхом коригування орендної плати за місяць оренди березень 2012 року на індекс інфляції за квітень 2012 року включно» ;

-розділ 10 договору доповнено пунктом 10.13 «Ці зміни діють з 22 квітня 2012 року, є невід`ємною та складовою частиною договору оренди цілісного майнового комплексу державного побутового підприємства "Нефон" від 19.07.2004» .

Рішенням Господарського суду Одеської області від 30.01.2017 у справі №916/3078/16, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24.05.2017 та постановою Вищого господарського суду України від 02.10.2017, позов Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія-2" про стягнення, розірвання договору оренди майна та повернення майна задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія-2" до державного бюджету заборгованість по орендній платі за договором №728 від 19.07.2004 за період з 22.04.2012 по 30.09.2016 в розмірі 354944,45 грн; у задоволенні позовних вимог про розірвання договору №728 від 19.07.2004 та повернення орендованого майна відмовлено.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 29.11.2018 у справі №916/2357/17, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.02.2019, позов заступника керівника Одеської місцевої прокуратури №2 в інтересах держави в особі Регіонального відділення фонду Державного майна України по Одеській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія-2" про стягнення, розірвання договору оренди майна та витребування майна задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія-2" до державного бюджету 94388,58 грн заборгованості з орендної плати за договором №728 від 19.07.2004 за період з 01.10.2016 по 31.07.2017; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В адресованій відповідачу претензії №11-06-02410 від 06.06.2019 Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській області вимагало негайно сплатити до державного бюджету заборгованість по орендній платі за договором №728 від 19.07.2004 у сумі 354162,35 грн та пеню у розмірі 138420,20 грн, а також повідомило про те, що у разі невиконання зазначених вимог позивач буде змушений звернутись до суду з позовом про розірвання вказаного договору та стягнення заборгованості і штрафних санкцій.

На підтвердження сплати орендних платежів за договором №728 від 19.07.2004 Товариством з обмеженою відповідальністю "Мрія-2" подано низку платіжних доручень, а саме: №122 від 11.10.2017 на суму 25145,46 грн, №162 від 13.11.2017 на суму 19447,21 грн, №163 від 14.11.2017 на суму 6000 грн, №186 від 12.12.2017 на суму 25676,24 грн, №14 від 11.01.2018 на суму 25933 грн, №53 від 12.02.2018 на суму 26322 грн, №89 від 12.03.2018 на суму 23558,90 грн, №90 від 13.03.2018 на суму 3000 грн, №125 від 11.04.2018 на суму 26851,05 грн, №157 від 10.05.2018 на суму 25000 грн, №158 від 14.05.2018 на суму 2065,86 грн, №206 від 11.06.2018 на суму 20120 грн, №207 від 12.06.2018 на суму 7000 грн, №54 від 12.07.2018 на суму 27065,86 грн, №246 від 13.08.2018 на суму 26876,40 грн, №275 від 11.09.2018 на суму 26903,28 грн, №309 від 10.10.2018 на суму 27414,44 грн, №334 від 06.11.2018 на суму 28000 грн, №373 від 12.12.2018 на суму 28270,82 грн, №12 від 10.01.2019 на суму 20000 грн, №16 від 11.01.2019 на суму 8497 грн, №49 від 12.02.2019 на суму 28781,96 грн, №84 від 11.03.2019 на суму 28925,87 грн, №123 від 11.04.2019 на суму 29186,20 грн, №154 від 08.05.2019 на суму 10000 грн, №157 від 13.05.2019 на суму 19478,06 грн, №185 від 11.06.2019 на суму 29684,41 грн, №1 від 12.07.2019 на суму 29536 грн, №27 від 12.08.2019 на суму 29358,77 грн, №62 від 09.09.2019 на суму 10000 грн, №68 від 10.09.2019 на суму 19270,69 грн та №95 від 10.10.2019 на суму 29475,59 грн.

Предметом спору у даній справі є вимоги про стягнення з відповідача до державного бюджету України боргу у загальній сумі 368523,26 грн, з яких: 354103,10 грн - заборгованість по орендній платі та 14420,16 грн - пеня, розірвання укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мрія-2" договору №728 від 19.07.2004 та зобов`язання відповідача повернути позивачу цілісний майновий комплекс державного побутового підприємства "Нефон", розташований за адресою: м. Одеса, вул. В. Терешкової, 21.

Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з доведеності факту неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором оренди цілісного майнового комплексу державного побутового підприємства "Нефон" №728 від 19.07.2004, проте врахував неправильність визначення прокурором суми заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія-2" з орендної плати за вищезазначеним договором у період з вересня 2017 року по червень 2018 року.

Колегія суддів частково погоджується з зазначеними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Отже, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

В силу статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до частини сьомої статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів вбачає, що за своєю юридичною природою договір №728 від 19.07.2004 є договором найму (оренди) комунального майна.

Згідно з частиною першою статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

В силу частини шостої статті 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Організаційні та майнові відносини, що виникають у зв`язку з орендою державного та комунального майна, врегульовано Законом України "Про оренду державного та комунального майна" №2269-XII від 10.04.1992, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України "Про оренду державного та комунального майна").

Орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності (частина перша статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

Відповідно до частини третьої статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар зобов`язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Частиною третьою статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Згідно з частиною третьою статті 285, частинами першою та четвертою статті 286 Господарського кодексу України орендар зобов`язаний берегти орендоване майно відповідно до умов договору, запобігаючи його псуванню або пошкодженню, та своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату. Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

За умовами частин першої, п`ятої статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з частинами першою, другою статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п`ять років, якщо орендар не пропонує менший термін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Колегія суддів враховує, що строк дії договору №728 від 19.07.2004 сплив 19.07.2018, між тим, з огляду на відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження існування заяв будь-якої із сторін про припинення або зміну умов цього договору протягом одного місяця після закінчення терміну його дії, тобто в строк до 19.08.2018, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що даний договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були ним передбачені, а тому є чинним на час розгляду даної справи, що також не оспорюється учасниками справи.

За таких обставин, як обґрунтовано зазначено місцевим господарським судом, укладений між сторонами договір №728 від 19.07.2004 є належною підставою виникнення у них господарського зобов`язання відповідно до статей 173, 174 Господарського кодексу України (статті 11, 202, 509 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу статті 530 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк.

В силу частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення.

Саме така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі №917/1345/17.

З огляду на викладене, у даному спорі не підлягають доведенню встановлені рішенням Господарського суду Одеської області від 21.08.2015 у справі №916/1579/15-г, яке набрало законної сили 20.10.2015, обставини стосовно розміру орендної плати, що підлягала сплаті відповідачем, виходячи з орендної ставки 10%, яка передбачена Методикою розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна затвердженою постановою Кабінету Міністрів України №786 від 04.10.1995 зі змінами та доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України №961 від 14.09.2011.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що з урахуванням приписів частини третьої статті 653 Цивільного кодексу України внесення змін до договору шляхом прийняття судового рішення не потребує подальшого укладення додаткової угоди між сторонами.

Пунктом 3.4 договору №728 від 19.07.2004 передбачено, що орендна плата перераховується до державного бюджету щомісяця не пізніше 12 числа місяця, наступного за звітним.

Згідно з пунктом 5.3 договору №728 від 19.07.2004 Орендар зобов`язується своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету.

Отже, за умовами договору №728 від 19.07.2004 відповідач з моменту прийняття в користування орендованого майна зобов`язаний був сплачувати до державного бюджету орендну плату щомісячно не пізніше 12 числа місяця, наступного за звітним, при цьому з 20.10.2015 (момент набрання чинності рішенням Господарського суду Одеської області від 21.08.2015 у справі №916/1579/15-г) орендна плата, починаючи з 22.04.2012, підлягала сплаті Товариством з обмеженою відповідальністю "Мрія-2" виходячи з того, що у базовому місяці розрахунку за серпень 2011 року розмір орендної плати становив 12660,89 грн.

Таким чином, позивачем було здійснено перерахування розміру орендної плати за договором №728 від 19.07.2004, що підлягав сплаті відповідачем з 22.04.2012.

Як зазначалося вище, рішенням Господарського суду Одеської області від 30.01.2017 у справі №916/3078/16, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24.05.2017 та постановою Вищого господарського суду України від 02.10.2017, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія-2" до державного бюджету заборгованість по орендній платі за договором №728 від 19.07.2004 за період з 22.04.2012 по 30.09.2016 в розмірі 354944,45 грн, а рішенням Господарського суду Одеської області від 29.11.2018 у справі №916/2357/17, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.02.2019, стягнуто з відповідача до державного бюджету 94388,58 грн заборгованості з орендної плати за договором №728 від 19.07.2004 за період з 01.10.2016 по 31.07.2017.

З наявних у матеріалах справи розрахунків заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія-2" зі сплати орендних платежів за договором №728 від 19.07.2004 та копій платіжних доручень вбачається, що станом на 01.09.2017 (початок періоду, за який стягується заборгованість у даній справі) відповідачем не була повністю погашена заборгованість за договором №728 від 19.07.2004 за період з 22.04.2012 по 31.07.2017, стягнута на підставі вищезазначених судових рішень.

Колегія суддів враховує, що на підставі пункту 3.8 договору №728 від 19.07.2004 оплата за платіжними дорученнями №122 від 11.10.2017, №162 від 13.11.2017, №163 від 14.11.2017, №186 від 12.12.2017, №14 від 11.01.2018, №53 від 12.02.2018, №89 від 12.03.2018, №90 від 13.03.2018, №125 від 11.04.2018, №157 від 10.05.2018, №158 від 14.05.2018, №206 від 11.06.2018, №207 від 12.06.2018, №54 від 12.07.2018, №246 від 13.08.2018, №275 від 11.09.2018, №309 від 10.10.2018 у повному обсязі, а також оплата за платіжним дорученням №334 від 06.11.2018 частково (на суму 10211,86 грн) були враховані позивачем в якості погашення заборгованості відповідача за попередні періоди, а саме: до вересня 2017 року.

За таких обставин, як обґрунтовано зазначено судом першої інстанції, розмір орендної плати, нарахованої відповідачу за період з 01.09.2017 по 30.06.2019 включно, становить 604251,57 грн, у той час як сума орендної плати, сплаченої відповідачем та зарахованої позивачем за цей період, складає 308777,92 грн, а відтак розмір заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія-2" зі сплати орендних платежів за договором №728 від 19.07.2004 за вищевказаний період станом на момент звернення прокурором з позовом у даній справі (16.09.2019) становив 295473,64 грн.

Враховуючи наведені норми права, узгоджені сторонами умови договору №728 від 19.07.2004 та відсутність у матеріалах справи доказів своєчасного та повного проведення оплати за вказаним договором, беручи до уваги перерахування відповідачем до державного бюджету під час розгляду даної справи Господарським судом Одеської області орендної плати у сумі 29475,59 грн на підставі платіжного доручення №95 від 10.10.2019, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія-2" 265998,05 грн (295473,64 грн - 29475,59 грн = 265998,05 грн) заборгованості з орендної плати за договором №728 від 19.07.2004 за період з 01.09.2017 по 30.06.2019.

Орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України на дату нарахування пені від суми заборгованості з урахування індексації за кожний день прострочення, включаючи день оплати (пункт 3.7 договору №728 від 19.07.2004).

Відповідно до частини першої статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з приписами статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) згідно з приписами статті 549 Цивільного кодексу України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Південно-західний апеляційний господарський суд зазначає, що невиконання грошового зобов`язання правильно кваліфіковане судом як його порушення у розумінні Цивільного кодексу України, а самого відповідача визначено таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні частини першої статті 612 цього Кодексу.

Перевіривши наданий прокурором до суду розрахунок пені, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вказаний розрахунок здійснено невірно, а саме: з арифметичними помилками , відтак місцевий господарський суд обґрунтовано здійснив перерахунок та з`ясував, що розмір пені за розрахунком суду перевищує розмір пені, заявленої прокурором до стягнення, проте не вийшов за межі позовних вимог та задовольнив позов в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія-2" 14420,16 грн пені, нарахованої за період з 13.02.2019 по 22.07.2019 у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором №728 від 19.07.2004.

Між тим апеляційний господарський суд не погоджується з висновком Господарського суду Одеської області щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог про розірвання укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мрія-2" договору №728 від 19.07.2004 та про зобов`язання відповідача повернути позивачу цілісний майновий комплекс державного побутового підприємства "Нефон", розташований за адресою: м. Одеса, вул. В. Терешкової, 21, з огляду на наступне.

Згідно з частиною першою статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Відповідно до частини третьої статті 291 Господарського кодексу України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін; на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду (частини перша-четверта статті 188 Господарського кодексу України).

Статтею 783 Цивільного кодексу України визначено, що наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі; наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; наймач не приступив до проведення капітального ремонту, якщо обов`язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.

При цьому повинні враховуватися приписи частини другої статті 651 Цивільного кодексу України, які є загальними для розірвання договору та які передбачають можливість розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, установлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, що вона розраховувала при укладанні договору.

Положеннями статті 782 Цивільного кодексу України передбачено спеціальний спосіб розірвання договору шляхом вчинення наймодавцем односторонньої відмови від нього, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Бочаров проти України" наголошує на тому, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом", проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

За умовами статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що у матеріалах справи відсутні та учасниками справи до місцевого господарського суду не подано жодного належного у розумінні приписів статті 76 Господарського процесуального кодексу України доказу на підтвердження вчинення позивачем односторонньої відмови від договору №728 від 19.07.2004 та повідомлення відповідача про таку відмову, при цьому надана прокурором разом з позовною завою претензія Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області №11-06-02410 від 06.06.2019 за своїм змістом є адресованою орендарю вимогою орендодавця належним чином виконати зобов`язання за вищезазначеним договором, а не повідомленням про відмову орендодавця від вказаного договору у розумінні статті 782 Цивільного кодексу України.

Визначена статтею 782 Цивільного кодексу України можливість розірвати договір найму шляхом відмови від договору в позасудовому порядку є правом, а не обов`язком наймодавця.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України №15-рп/2002 від 09.07.2002 (справа №1-2/2002 про досудове врегулювання спорів) право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Отже, норми чинного законодавства України не позбавляють сторону договору права на безпосереднє звернення до суду з вимогою про розірвання договору оренди без дотримання порядку досудового врегулювання спору, а відтак право наймодавця на відмову від договору найму, передбачене частиною першою статті 782 Цивільного кодексу України, не є перешкодою для звернення наймодавця (орендодавця) до суду з вимогою розірвати договір у разі несплати наймачем (орендарем) платежів, якщо вбачається істотне порушення умов договору.

Суд апеляційної інстанції враховує, що орендоване майно є державним, тому на спірні правовідносини поширюється також дія Закону України "Про оренду державного та комунального майна", за умовами частини третьої статті 26 якого на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов`язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України. При цьому вказана норма застосовується з урахуванням наведених вище загальних положень Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України.

Таким чином, проаналізувавши зміст спірного договору та наведені прокурором в якості підстав для розірвання цього договору норми законодавства, колегія суддів зауважує, що у даному випадку невнесення орендарем орендної плати може бути підставою для дострокового розірвання договору оренди лише за умови, що орендар не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд, тобто протягом строку, встановленого частиною першою статті 782 Цивільного кодексу України.

З огляду на вищевикладене, дослідивши наявні у матеріалах справи розрахунки заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія-2" зі сплати орендних платежів за договором №728 від 19.07.2004 та копії наданих відповідачем платіжних доручень, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що у відповідача існувала заборгованість з орендної плати за вищезазначеним договором, що становила різницю між донарахованою орендною платою за новою орендною ставкою (10%) і вже сплаченими орендними платежами за меншою ставкою (6%), при цьому, враховуючи періодичність перерахування Товариством з обмеженою відповідальністю "Мрія-2" орендної плати, у даному випадку мала місце не систематична (протягом трьох місяців підряд) несплата відповідачем орендних платежів за спірним договором, а частково несплата ним орендної плати в повному обсязі за новою ставкою, що в силу узгоджених сторонами умов договору та приписів чинного законодавства є умовою для нарахування Товариству з обмеженою відповідальністю "Мрія-2" штрафних санкцій, зокрема, пені, а не підставою для розірвання цього договору.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовими позиціями суду касаційної інстанції, викладеними у постанові від 02.10.2017 у справі №916/3078/16 та постанові від 03.07.2018 у справі №916/2357/17 з аналогічних спірних правовідносин між тими ж сторонами.

За таких обставин, колегія суддів зазначає про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про розірвання укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мрія-2" договору №728 від 19.07.2004.

Відповідно до частини першої статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Обов`язок орендаря після припинення дії договору повернути орендодавцеві об`єкт оренди передбачено також положенням статті 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", за якою в разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов`язаний повернути орендодавцеві об`єкт оренди на умовах, визначених договором оренди.

В силу пункту 5.8 договору №728 від 19.07.2004 Орендар зобов`язується у разі припинення (розірвання) договору оренди повернути Орендодавцеві (або юридичній особі, вказаній Орендодавцем) підприємство в належному стані, не гіршому ніж на час передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу та відшкодувати Орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або його частини) орендованого майна підприємства з вини Орендаря.

Отже, враховуючи відсутність правових підстав для розірвання договору №728 від 19.07.2004, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги про зобов`язання відповідача повернути позивачу цілісний майновий комплекс державного побутового підприємства "Нефон", розташований за адресою: м. Одеса, вул. В. Терешкової, 21, мають похідний характер від вимоги про розірвання договору, а тому, беручи до уваги те, що можливість задоволення похідних вимог безпосередньо залежить від задоволення основних позовних вимог, такі вимоги також не підлягають задоволенню.

Крім того, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про безпідставність прийняття місцевим господарським судом до розгляду доказів, поданих позивачем з порушенням визначеного процесуальним законом строку та без відповідного клопотання про його поновлення, а саме: адресованого Другому Малиновському відділу державної виконавчої служби м. Одеса Головного територіального управління юстиції Одеської області листа Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області №10-07-02628 від 21.06.2019 щодо часткового погашення Товариством з обмеженою відповідальністю "Мрія-2" заборгованості за договором №728 від 19.07.2004, який позивачем було надано до суду разом з відповіддю на відзив №10-07-01463 від 05.11.2019, між тим апеляційний господарський суд зауважує, що сам по собі факт посилання суду першої інстанції на вказаний лист в описовій частині оскаржуваного рішення не зумовив неправильного визначення останнім суми основної заборгованості відповідача за вищезазначеним договором, а тому не може бути належною та достатньою підставою для скасування вказаного рішення у відповідній частині.

Посилання скаржника на незалучення до участі у даній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Національного центру управління та випробувань космічних засобів апеляційним господарським судом до уваги не приймаються, оскільки, по-перше, в силу частини другої статті 51 Господарського процесуального кодексу України процесуальним наслідком незалучення у справу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, є не безумовне скасування судового рішення, а те, що обставини справи, встановлені судовим рішенням, не мають юридичних наслідків при розгляді позову, пред`явленого стороною, яка брала участь у цій справі, до цієї третьої особи або позову, пред`явленого цією третьою особою до такої сторони, та, по-друге, саме Товариство з обмеженою відповідальністю "Мрія-2", добросовісно користуючись своїми процесуальними правами і сумлінно виконуючи покладені на нього обов`язки, та вважаючи, що судове рішення у даній справі стосуватиметься прав та обов`язків Національного центру управління та випробувань космічних засобів, мало можливість звернутися до місцевого господарського суду з відповідною заявою про залучення останнього до участі у даній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

Стосовно доводів апелянта про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави у даній справі Південно-західний апеляційний господарський суд зазначає наступне.

У статті 131 1 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 частини першої статті 2 Закону України "Про прокуратуру").

Частинами першою, третьою статті 4 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Системне тлумачення положень статті 53 Господарського процесуального кодексу України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

З урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 131 1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Аналогічна правова позиція об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладена в постанові від 15.05.2019 у справі №911/1497/18.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (частина четверта статті 53 Господарського процесуального кодексу України).

У частині третій статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Визначальним для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) №3-рп/99 від 08.04.1999 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 131 1 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Саме такий правовий висновок Верховного Суду викладено у постановах від 26.07.2018 у справі №926/1111/15 та від 08.02.2019 у справі №915/20/18.

Посилаючись на необхідність подання прокурором доказів (наприклад, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 Кримінального кодексу України; вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовця, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків тощо), апелянт не враховує, що перелік таких доказів не є вичерпним, а його звуження до наведених прикладів може призвести до штучного обмеження права на судовий захист.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 31.10.2019 у справі №923/35/19.

Із наведених вище положень законодавства вбачається, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. "Неналежність" здійснення такого захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, охоплює досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист відповідних прав та інтересів.

Аналогічна правова позиція Верховного Суду наведена в постанові від 16.04.2019 у справі №910/3486/18.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що в обґрунтування наявності підстав для представництва в суді інтересів держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях прокурор посилався на те, що заборгованість з орендних платежів за договором №728 від 19.07.2004, які в силу узгоджених сторонам умов цього договору повинні надходити безпосередньо до державного бюджету України, виникла у відповідача ще у 2017 році, проте на час звернення прокурором до суду з даним позовом позивач належним чином не реагував на порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "Мрія-2" прийнятих на себе зобов`язань за вказаним правочином, що свідчить про пасивну поведінку компетентного органу у вигляді нездійснення захисту інтересів держави.

Крім того, колегія суддів враховує, що відповідно до наявної у матеріалах справи довідки Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях №10-09-00182 від 14.08.2019 останнє ще не мало відкритих розрахункових рахунків, що, з огляду на встановлений процесуальним законом порядок звернення до суду з позовною заявою, який передбачає у тому числі обов`язкову сплату судового збору, фактично позбавляє Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях можливості звернутися до суду за захистом інтересів держави, зокрема, шляхом подання відповідного позову до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія-2", при цьому, беручи до уваги те, що інтереси держави не можуть залишатись незахищеними у зв`язку з безпідставною бездіяльністю спеціально уповноваженого органу, прокурор у даній справі, не підміняючи компетентний орган, виконує субсидіарну роль, замінюючи у судовому процесі відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч закону не здійснює захист державних інтересів.

Отже, звертаючись до суду з позовом у даній справі, прокурор відповідно до вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статті 53 Господарського процесуального кодексу України обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави в суді, визначив, у чому саме полягає порушення інтересів держави та правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. При цьому прокурором зазначено, що Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях самостійно заходи щодо усунення порушень інтересів держави, в тому числі у судовому порядку, не вживалися.

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам "Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції", прийнятої 19.09.2012 на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великої кількості громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення від 15.01.2009 у справі "Менчинська проти Росії").

Між тим Європейський суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

З огляду на викладене, виходячи із наведених правових положень та обставин цієї справи, Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що сам факт незвернення Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та забезпечив захист інтересів держави, свідчить про те, що компетентний орган неналежно виконує свої повноваження щодо приведення у відповідність до вимог законодавства орендних правовідносин, у зв`язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та, як наслідок, звернення до суду з таким позовом, що за встановлених у справі обставин відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

За умовами статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення Господарського суду Одеської області від 10.01.2020 у справі №916/2752/19 не повністю відповідає вказаним вище вимогам у зв`язку з невідповідністю викладених у ньому висновків обставинам справи та неправильним застосування норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог про розірвання договору і зобов`язання вчинити певні дії та зміні в частині розподілу судових витрат.

Відповідно до частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та подання апеляційної скарги покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія-2" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Одеської області від 10.01.2020 у справі №916/2752/19 в частині задоволення позовних вимог про розірвання договору оренди нерухомого майна від 19.07.2004 та зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія-2" повернути цілісний майновий комплекс державного побутового підприємства "Нефон" скасувати, у задоволенні позовних вимог в цій частині відмовити, в частині розподілу судових витрат - змінити, в решті рішення залишити без змін, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

"Позов заступника керівника Одеської місцевої прокуратури №2 в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія-2" задовольнити частково.

Закрити провадження у справі №916/2752/19 в частині позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія-2" 29475,59 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія-2" до Державного бюджету України (отримувач УК у м. Одесі / Малиновський р-н/ ККД - 22080100, р/р 31112092015007, МФО 899998, код ЄДРПОУ 38016923) заборгованість у розмірі 265998,05 грн, пеню у розмірі 14420,16 грн та 4206,27 грн судового збору за подання позовної заяви.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити".

Стягнути з прокуратури Одеської області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія-2" 16957,50 грн судових витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідні накази з зазначенням всіх необхідних реквізитів.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 20.05.2020.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя Л.О. Будішевська

Суддя О.Ю. Аленін


Суд	Південно-західний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення	20.05.2020
Оприлюднено	22.05.2020
Номер документу	89346755
Судочинство	Господарське

Таран С.В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 20.05.2020 по справі 916/2752/19ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —916/2752/19

Постанова від 20.05.2020

Постанова
від 20.05.2020 по справі 916/2752/19
ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД