Рішення

від 16.04.2020 по справі 307/651/20

ТЯЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 307/651/20

Провадження № 2/307/760/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 квітня 2020 року м. Тячів

Тячівський районний суд Закарпатської області в особі головуючого судді Бобрушко В.І., при секретарі Декет К.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Тячів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дубівської селищної ради, про визнання права власності на нерухоме майно,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Дубівської селищної ради про визнання права власності на нерухоме майно. В позовній заяві зазначив, що вона являється власником земельної ділянки, площею 0,0484 га., з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку, розташованої по АДРЕСА_1 , кадастровий номер - 2124455600:06:001:0135, що підтверджено Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 25 січня 2019 року та Витягом з державного земельного кадастру про земельну ділянку від 8 листопада 2018 року. На вказаній земельній ділянці нею було побудовано житловий будинок садибного типу з вбудованим приміщенням магазину, загальною площею 180,2 квадратних метрів. Про те, що вона являється власником будівлі житлового будинку по АДРЕСА_1 , стверджено Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 04.01.2018 року. Відповідно до технічного паспорту на житловий будинок садибного типу з вбудованим приміщенням магазину, який розташований по АДРЕСА_1 , загальна площа об`єкту нерухомого майна становить 180,2 квадратних метра, з яких 35,00 квадратних метра - житлова площа, 23,80 квадратних метра - допоміжна площа, 59,50 квадратних метра - торгова площа, 61,90 квадратних метра - додаткова площа. Згідно висновку про вартість об`єкта оцінки ринкова вартість житлового будинку садибного типу з вбудованим приміщенням магазину, який розташований по АДРЕСА_1 становить 183290 гривень. У лютому 2020 року нею було втрачено оригінал правовстановлюючого документу та отримати його дублікат не виявляється можливим.

Просить суд визнати за нею право власності на житловий будинок садибного типу з вбудованим приміщенням магазину, який знаходиться в АДРЕСА_1 .

Позивачка в судове засідання не з`явилася, так як надіслала заяву про розгляд справи в її відсутності, а тому суд в порядку ст. 223 ЦПК України розглянув справу у її відсутності на підставі наявних у справі доказів.

Представник відповідача Дубівської селищної ради в судове засідання не з`явився, надіслав до суду заяву про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги визнав, а тому суд в порядку ст. 223 ЦПК України розглянув справу у його відсутності на підставі наявних у справі доказів.

На підставі ст.247 ч.2 ЦПК України, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши всі обставини справи, суд дійшов наступного висновку.

В судовому засіданні встановлено, що Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 04.01.2018 року за №109958919 стверджується, що позивачка ОСОБА_1 є власником в цілій частині житлового будинку, загальною площею 180,2 квадратних метра, який знаходиться в АДРЕСА_1 .

Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 25 січня 2019 року за №153882397 та Витягом з державного земельного кадастру про земельну ділянку від 8 листопада 2018 року за НВ-2102989062018 позивачка ОСОБА_1 також є власником земельної ділянки, площею 0,0484 га., з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку, розташованої по АДРЕСА_1 , кадастровий номер - 2124455600:06:001:0135.

Згідно даних технічного паспорту №15/20 від 30 січня 2020 року житловий будинок садибного типу з вбудованим приміщенням магазину, який належить ОСОБА_1 та знаходиться в АДРЕСА_1 , побудований в 2015 році, його загальна площа становить 180,2 квадратних метра, з яких 35,00 квадратних метра - житлова площа, 23,80 квадратних метра - допоміжна площа, 59,50 квадратних метра - торгова площа, 61,90 квадратних метра - додаткова площа.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може також бути визнання правочину недійсним.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 та ч. 1 ст. 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частинами 1 та 2 ст. 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст.392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, висловленої у постанові від 24 червня 2015 року № 6-318цс15, яка, з точки зору ч. 4 ст.263 ЦПК України, має враховуватися судом, за правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Отже, враховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в постанові від 07 жовтня 2015 року по справі №6-1622цс15 зазначила, що відповідно до ч. 5 ст.11ЦК України цивільні права і обов`язки можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у ст.ст. 335 та 376 ЦК України.

У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (ч. 1. ст. 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Відповідно до змісту ст. 392 ЦК України позов про визнання права власності на майно необхідний позивачеві тоді, коли в інших осіб виникають сумніви у належності йому цього майна, створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності у зв`язку з наявністю таких сумнівів чи втратою належних правовстановлюючих документів, наявність суб`єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або оспорюється ними, а метою подання позову про визнання права власності є усунення невизначеності у суб`єктивному праві, належному особі щодо індивідуально визначеного майна.

Передумовою для застосування ст. 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права.

Позов про визнання права власності спрямований на усунення перешкод у здійсненні власником свого права і виключення претендування на належне власнику майно за допомогою підтвердження у судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності, судове рішення про задоволення таких вимог має ґрунтуватися на встановленому судом під час розгляду справи існуючому юридичному факті і не може підміняти собою правовстановлюючих документів.

Отже, у випадку, якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то права такої особи підлягають захисту шляхом пред`явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно.

Тобто підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності відповідно до ст. 392 ЦК України є спір або невизнання існуючого права, а не намір набути вказане право за рішенням суду.

В судовому засіданні встановлено, що позивачка ОСОБА_1 втратила оригінал правовстановлюючого документу, що посвідчує право власності на належний їй будинок з вбудованим приміщенням магазину, який розташований в АДРЕСА_1 , та був побудований в 2015 році та не має можливості отримати його дублікат, при цьому право власності позивачки ОСОБА_1 на вказане нерухоме майно підтверджено дослідженими в судовому засіданні доказами.

Враховуючи наведене, суд вважає, що позов слід задовольнити та визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженкою смт. Дубове, Тячівського району, Закарпатської області, України, право власності на житловий будинок з вбудованим приміщенням магазину № 47 а , загальною площею 180,2 квадратних метра, що розташований по АДРЕСА_1 , України.

Судові витрати в частині сплати судового збору слід покласти на позивачку.

Керуючись ст.ст. ст.ст.5, 12, 81, 209, 223, 247, 263, 265 ЦПК України, ст.ст.15, 16, 316, 317, 321, 328, 392 ЦК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженкою смт. Дубове, Тячівського району, Закарпатської області, України, право власності на житловий будинок з вбудованим приміщенням магазину № 47 а , загальною площею 180,2 квадратних метра, що розташований по АДРЕСА_1 , України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду в 30-денний строк з дня його проголошення (складання), при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу 13 Перехідні положення ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Відомості про учасників справи:

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка та мешканка АДРЕСА_1 . Відповідач - Дубівська селищна рада, адреса: смт. Дубове, вул. Гагаріна, 46, Тячівського району, Закарпатської області, України.

Повний текст рішення складено 27 квітня 2020 року.

Головуючий: В.І. Бобрушко