Рішення

від 22.05.2020 по справі 120/854/20-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

22 травня 2020 р. Справа № 120/854/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шаповалової Тетяни Михайлівни , розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі - відповідач), у якому просив:

визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-735/15-20-СГ від 11.01.2020 року про відмову в наданні дозволу позивачу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,00 га із земель держаної власності сільськогосподарського призначення, для ведення особистого селянського господарства, на території Великоострожоцької сільської ради Хмільницького району Вінницької області;

зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути його клопотання та прийняти наказ, яким надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,00 га із земель держаної власності сільськогосподарського призначення, для ведення особистого селянського господарства, на території Великоострожоцької сільської ради Хмільницького району Вінницької області;

стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області на його користь судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що він звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки пасовища у власність площею 2,00 га із земель держаної власності сільськогосподарського призначення, для ведення особистого селянського господарства, на території Великоострожоцької сільської ради Хмільницького району Вінницької області за межами населеного пункту.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-735/15-20-СГ від 11.01.2020 року відмовлено позивачу у наданні вказаного дозволу. Відмова мотивована невідповідністю місця розташування земельної ділянки вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а саме, відповідно до ст. 45 Закону України Про землеустрій для визначення перспективи щодо використання та охорони земель, перерозподілу земель з урахуванням потреби сільського, лісового та водного господарств, розвитку сіл, селищ, міст, територій оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення, природно-заповідного фонду та іншого природо-охоронного призначення тощо - розробляються схеми землеустрою і техніко-економічні обгрунтування використання та охорони земель, оскільки з наданих документів та матеріалів, та публічно-кадастрової карти України на земельній ділянці, на яку позивач бажає отримати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення ділянки у власність, розташовані об`єкти нерухомого майна.

Враховуючи вказане, а також те, що на суміжних земельних ділянках знаходяться об`єкти нерухомого майна та з метою уникнення порушень прав інших власників нерухомого майна на земельну ділянку (господарський двір) запропоновано доопрацювати техніко-економічне обгрунтування використання та охорони земель, з урахуванням законних інтересів суміжних землевласників (землекористувачів).

Позивач вважає, вказаний наказ протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а тому звернувся до суду з відповідним позовом за захистом своїх прав.

Ухвалою суду від 03.03.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку статті 262 КАС України, а також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.

18.03.2020 року представником відповідача подано відзив на адміністративний позов. У відзиві зазначено, що на суміжних земельних ділянках також знаходяться об`єкти нерухомого майна та з метою уникнення порушень прав інших власників нерухомого майна на земельну ділянку (господарський двір) запропоновано доопрацювати техніко-економічне обґрунтування використання та охорони земель, з врахуванням законних інтересів суміжних землевласників (землекористувачів) та здійсненням заходів щодо комплексної організації територій декількох землекористувачів (землевласників, орендарів).

Вказує, що до клопотання позивача від 31.10.2019 року було додано викопіювання розташування бажаної земельної ділянки, копії паспорта та РНОКПП. Техніко-економічне обгрунтування використання і охорони земель, що передбачається до відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, яке міститься в додатках до позовної заяви, до клопотання не додавалось.

Стосовно зобов`язання видати наказ про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, відповідач вказує, що суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки, такі дії виходять за межі, визначених законодавцем повноважень.

Таким чином, дискреційні повноваження в більш звуженому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Відтак на думку відповідача оскаржуваний наказ є правомірним та відповідає вимогам чинного законодавства.

Враховуючи наведене, відповідач вважає, що у задоволенні позову слід відмовити.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши інші докази в їх сукупності, суд встановив наступні обставини.

Позивач звернувся до відповідача з клопотанням, яке зареєстроване в центрі адміністративних послуг Вінницької міської ради 26.11.2019 року та в ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області 05.12.2019 року за № М-25672/0/94-19, про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки - пасовища для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2 га, яка розташована на території Великоострожоцької сільської ради Хмільницького району Вінницької області (за межами населеного пункту).

Згідно додатків зазначених у клопотанні позивача додано викопіювання розташування бажаної земельної ділянки, погоджене сільською радою; копію паспорту; копію РНОКПП.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-735/15-20-СГ від 11.01.2020 року відмовлено позивачу у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2 га, із земель державної власності сільськогосподарського призначення, на території Великоострожоцької сільської ради Хмільницького району Вінницької області, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення 01.03).

У наказі відповідач посилається на ч.ч. 1-4 ст. 22, ч.ч. 6,7 ст. 118, ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України (із змінами), Положення про Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, затвердженого наказом Держгеокадастру від 12.11.2019 року № 285, та вказує що відмовлено у наданні вказаного дозволу на підставі ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) у зв`язку з невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а саме, відповідно до ст. 45 Закону України Про землеустрій для визначення перспективи щодо використання та охорони земель, підготовки обгрунтованих пропозицій у галузі земельних відносин, організації раціонального використання та охорони земель, підготовки обгрунтованих пропозицій у галузі земельних відносин, організації раціонального використання та охорони земель, перерозподілу земель з урахуванням потреби сільського, лісового та водного господарств, розвитку сіл, селищ, міст, територій оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення, природно-заповідного фонду та іншого природо-охоронного призначення тощо - розробляються схеми землеустрою і техніко-економічні обгрунтування використання та охорони земель, оскільки з наданих документів та матеріалів, та публічно-кадастрової карти України на земельній ділянці, на яку позивач бажає отримати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення ділянки у власність, розташовані об`єкти нерухомого майна. Зокрема, техніко-економічне обгрунтування є передпроектним документом, в якому на основі врахування природних, економічних та соціальних умов розробляється комплекс взаємопов`язаних заходів щодо раціонального використання земельних ресурсів, їх розвитку і організації, встановленню інфраструктури.

Техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель повинні включати інформацію про перспективний стан використання та охорони земель, схему запланованих заходів щодо раціонального використання та охорони земель, схему сучасного використання земель, схему перспективного використання земель та схему організації території.

Враховуючи вказане, а також те, що на суміжних земельних ділянках знаходяться об`єкти нерухомого майна та з метою уникнення порушень прав інших власників нерухомого майна на земельну ділянку (господарський двір) запропоновано доопрацювати техніко-економічне обгрунтування використання та охорони земель, з урахуванням законних інтересів суміжних землевласників (землекористувачів) та здійсненням заходів щодо комплексної організації територій декількох землекористувачів (землевласників, орендарів).

Позивач вважає вказаний наказ протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а тому звернувся до суду з відповідним позовом за захистом своїх прав.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно із ст. 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Конкретні категорії земель визначені у частині першій статті 19 ЗК України, до яких, зокрема, належать землі сільськогосподарського призначення.

Згідно з ч. 1 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Відповідно до ч.2 ст.22 ЗК до земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

В силу положень п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються громадянам у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

Відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Частиною 4 ст. 116 ЗК України визначено, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Оцінюючи спірний наказ, суд керується нормами ч. 2 ст. 2 КАС України, в силу якої, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у тому числі на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Приймаючи оскаржуваний наказ, відповідач як на його підставу зіслався на формулювання загального характеру "невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно - правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко - економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно - територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів".

При цьому відповідач посилається на ст.45 Закону України Про землеустрій , відповідно до якої схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць розробляються з метою визначення перспективи щодо використання та охорони земель, для підготовки обґрунтованих пропозицій у галузі земельних відносин, організації раціонального використання та охорони земель, перерозподілу земель з урахуванням потреби сільського, лісового та водного господарств, розвитку сіл, селищ, міст, територій оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення, природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення тощо.

Також відповідач вказує, що на земельній ділянці, на яку позивач бажає отримати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення ділянки у власність, розташовані об`єкти нерухомого майна.

Враховуючи вказане, а також те, що на суміжних земельних ділянках знаходяться об`єкти нерухомого майна та з метою уникнення порушень прав інших власників нерухомого майна на земельну ділянку (господарський двір) запропоновано доопрацювати техніко-економічне обгрунтування використання та охорони земель, з урахуванням законних інтересів суміжних землевласників (землекористувачів).

Щодо наведених відповідачем підстав відмови у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою, суд звертає увагу, що підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Зазначений перелік підстав є вичерпним. Разом з тим, наведені відповідачем підстави не передбачені ч.7 ст.118 ЗК України.

Відповідачем не конкретизовано яким саме вимогам та яких законів, актів чи інших документів не відповідає місце розташування бажаної земельної ділянки.

Крім того, суд критично ставиться до посилань відповідача у відзиві на те, що техніко-економічне обґрунтування не надавалося позивачем разом із клопотанням, так як в оскаржуваному наказі відповідач пропонує доопрацювати техніко-економічне обґрунтування використання та охорони земель, з врахуванням законних інтересів суміжних землевласників.

Разом з тим, обов`язок долучати до клопотання техніко-економічне обґрунтування приписи статті 118 ЗК України не містять. Відповідач не вправі вимагати додаткових матеріалів та документів, що не передбачені статтею 118 ЗК України. Пряма заборона вимагати додаткові матеріали чи документи закріплена законодавцем в частині 6 статті 118 ЗК України.

В той же час, судом встановлено, що позивачем за власної ініціативи до клопотання долучено техніко-економічне обґрунтування використання та охорони земель, яке є передпроектним документом та зі змісту якого вбачається відсутність будь-яких обмежень використання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та констатовано відсутність на земельній ділянці капітальних споруд.

Крім того, як слідує із наявного у матеріалах справи викопіювання з кадастрової карти (чергового кадастрового плану Великоострожоцької сільської ради Хмільницького району Вінницької області), земельна ділянка орієнтовною площею 2,0 га, на яку претендує позивач, відноситься до земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності. Земельна ділянка не була проінвентаризована. Обмеження відсутні. Земельна ділянка межує з кадастровим номером 0524880900:02:001:0179.

Суд звертає увагу на те, що у відповідності до положень ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до п.2.5.4 висновку техніко-економічного обґрунтування використання і охорони земель, що передбачається до відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства позивачу, яке надано до суду, на момент його виготовлення земельна ділянка не зайнята капітальними спорудами, придатна для ведення особистого селянського господарства на бажаній земельній ділянці відсутні об`єкти нерухомого майна

З врахуванням викладеного, а також враховуючи відсутність доказів того, що розташування земельної ділянки суперечить ч.7 ст.118 ЗК України, суд дійшов висновку, що наказ Головного управління Держгеокадастру Вінницькій області №2-735/15-20-СГ від 11.01.2020 про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення, на території Великоострожоцької сільської ради Хмільницького району Вінницької області є протиправними та підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання та прийняти відповідне рішення у формі наказу, яким надати дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою, суд зазначає таке.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач до клопотання про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок сільськогосподарського призначення долучив викопіювання розташування бажаної земельної ділянки, погоджене сільською радою. Надання цього документу передбачено ч. 6 ст. 118 ЗК України.

Зобов`язання судом відповідача надати дозвіл на розробку технічної документації щодо поділу та об`єднання земельних ділянок сільськогосподарського призначення лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом (ст.118 ЗК України), а саме:

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення (постанова Вищого адміністративного суду України від 16.06.2015 у справі № К/800/6863/15, від 29.11.2016 № К/800/17306/16, № К/800/17393/16 від 29.09.2016, № К/800/13317/15 та від 17.12.2015 № К/800/32134/15).

Втім, повноваження суб`єктів владних повноважень не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку (постанова Вищого адміністративного суду України від 17.12.2015 у справі № К/31204/15).

Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 11.09.2019 в справі № 819/570/18.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Кодексом адміністративного судочинства України також визначено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії (ч. 2 ст. 245 КАС України). В цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач.

Згідно з ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Відповідно до пункту 1 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 № 333, Головне управління Держгеокадастру в області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.

Підпунктом 13 пункту 4 вказаного Положення передбачено, що Головне управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.

Отже, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області має виключні повноваження щодо вирішення питання про надання або відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Наведеними положеннями чинного законодавства чітко визначені як підстави, порядок, строки, процедура надання відповідачем дозволу зацікавленим громадянам на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, так і порядок, строки, відповідна процедура та підстави для відмови у наданні такого дозволу.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Як вбачається з наданого викопіювання з кадастрового плану, відповідачем ідентифіковано бажану земельну ділянку та здійснено дослідження відповідності її місця розташування вимогам законів; вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів; вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку та встановлено у наказі невідповідність поданого клопотання ст.116 та 118 ЗК України.

Разом з тим, судом такі підстави визнано протиправними.

Відтак, враховуючи наведене, а також те, щовідповідачемне надано до суду інших доказів невідповідності розташування земельної діялнки ст.118 ЗК, суд вважає, що оскільки відповідач відмовив позивачу в наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою, з дотриманням процедури розгляду в межах чинного законодавства (в межах своїх повноважень), однак відмовив з незаконних підстав, які не підтверджуються матеріалами справи та встановленими судом обставинами, у суб`єкта владних повноважень залишається лише один варіант дій та прийняття рішення, а саме надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для одержання безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства.

З огляду на викладене суд приходить до переконання, що позивач обрав належний спосіб захисту своїх порушених прав, а саме зобов`язання відповідача надати йому дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.

Крім того, суд звертає увагу, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність. Такому рішенню передує процедура, встановлена закном.

Частиною першою статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

В силу приписів ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частин першої - другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що встановлені у справі обставини підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а відтак, адміністративний позов належить задовольнити.

Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з того, що згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак, на користь позивача підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені ним судові витрати зі сплати судового збору.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-735/15-20-СГ від 11.01.2020 року Про відмову в наданні дозволу позивачу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,00 га із земель держаної власності сільськогосподарського призначення, для ведення особистого селянського господарства, на території Великоострожоцької сільської ради Хмільницького району Вінницької області.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути його клопотання та прийняти наказ, яким надати позивачу дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,00 га із земель держаної власності сільськогосподарського призначення, для ведення особистого селянського господарства, на території Великоострожоцької сільської ради Хмільницького району Вінницької області.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 840 грн.80 коп. (вісімсот сорок гривень 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено та підписано суддею 22.05.2020

позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )

відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 39767547, вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027)

Суддя Шаповалова Тетяна Михайлівна