Постанова

від 21.05.2020 по справі 640/2902/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/2902/19 Суддя (судді) першої інстанції: Шрамко Ю.Т.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2020 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого-судді: Черпіцької Л.Т. суддів:Глущенко Я.Б., Епель О.В., за участю секретаря: Закревської І.Л., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 липня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у місті Києві №0118054-1310-2652 від 16 серпня 2018 року.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 липня 2019 року адміністративний позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що об`єкти нерухомості, які на праві власності належать позивачу, як фізичній особі, не підпадають під дію пункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, оскільки у межах спірних відносин наявна лише одна з обов`язкових умов - наявність статусу у належних позивачу об`єктів будівлі промисловості . Між тим, нерухомість позивача не перебуває у власності промислових підприємств. Позивач є фізичною особою та не використовує нежитлову нерухомість у комерційній діяльності.

В той же час, рішенням № 44 від 18 лютого 2016 року V сесії VIII скликання Требухівської сільської ради Броварського району Київської області встановлені місцеві податки згідно додатку, які, як повідомила рада, були чинними та діяли протягом 2017 року.

Суд першої інстанції, врахувавши пункт 2.5. підпункту 2.5.1. "г" додатку до рішення V сесії VIII скликання від 27 травня 2016 року № 44, згідно якого ставка податку для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб становить 0 відсотків, а фізичних осіб, які використовують нежитлову нерухомість у комерційній діяльності - 3 відсотки мінімальної заробітної плати, дійшов висновку, що ставка податку на нерухоме майно у 2017 році для нерухомого майна позивача, повинна була становити 0 відсотків.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з`ясування фактичних обставин справи. Доводи апеляційної скарги аналогічні, викладеним у письмовому відзиві, що міститься в матеріалах справи.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги апеляційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в її задоволенні відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Додатково наголошує на порушенні податковим органом строку направлення спірного податкового повідомлення-рішення. По-друге, рішенням ради встановлено для фізичних осіб ставку податку - 0. По-третє, позивач не використовує об`єкти нерухомості у комерційній діяльності.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне.

Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивачу на праві приватної власності належить, зокрема, таке нерухоме майно:

- цех харчових наповнювачів загальною площею 2988,0 кв. м;

- операторна, газової котельної загальною площею 21,5 кв. м;

- КПП загальною площею 25,2 кв. м;

- цех кондитерських напівфабрикатів загальною площею 415,5 кв. м;

- склад наповнювачів загальною площею 223,5 кв. м;

- водонапірна башта загальною площею 3,7 кв. м;

- модульна котельня загальною площею 25,5 кв. м;

- ГРП загальною площею 1,9 кв. м;

- насосна станція загальною площею 3,2 кв.м.

Позивач є фізичною особою та не використовує нежитлову нерухомість у комерційній діяльності.

16.07.2018 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0118054-1310-2652, яким позивачу визначено суму зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 60514,56 грн.

Требухівська сільська рада Броварського району Київської області окремим рішенням сесії не встановила розмір податку на майно у 2017 році.

На вимогу суду Требухівська сільська рада Броварського району Київської області повідомила, що встановлені місцеві податки з 01.01.2016 були чинними та діяли протягом 2017 року.

Рішенням № 44 від 18 лютого 2016 року V сесії VIII скликання Требухівської сільської ради Броварського району Київської області були встановлені місцеві податки згідно додатку.

Пунктом 2.5. підпункту 2.5.1. "г" додатку до рішення V сесії VIII скликання від 27 травня 2016 року № 44 визначено, що ставка податку для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб становить 0 відсотків, фізичних осіб, які використовують нежитлову нерухомість у комерційній діяльності - 3 відсотки мінімальної заробітної плати.

Зважаючи на викладене, спірним є правомірність донарахування податковим органом грошових зобов`язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, власнику нежитлових приміщень, що віднесені до будівель промисловості, та можливість застосування положень підпункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України до будівлі, яка хоч і віднесена до будівель промисловості згідно з правовстановлюючими документами, однак не перебуває у власності промислових підприємств та не використовується у виробничому процесі промислових підприємств.

По-друге, спірним є питання застосування у 2017 році ставки місцевого податку, встановленої рішенням Требухівської сільської ради Броварського району Київської області, яким були встановлені місцеві податки у 2016 році. В тому числі, з урахуванням встановлення радою у 2016 році нульової ставки для фізичних осіб власників нежитлової нерухомості, що не використовується у комерційній діяльності.

Насамкінець, правові наслідки надіслання (вручення) податкового повідомлення-рішення контролюючим органом з порушенням строків, встановлених підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 цієї ПК України.

Так, згідно з підпунктом 266.1.1. пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об`єктом оподаткування, згідно з положеннями підпункту 266.2.1. пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Положеннями підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України встановлюються податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Так підпунктом є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Податкового кодексу України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 Податкового кодексу України).

Отже, підставою для звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податків за правилами підпункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України є особливість, що характеризує об`єкт оподаткування.

Об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України вказує на те, що ключовим критерієм є функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику.

Між тим, обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм будівлі промисловості , лише об`єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб`єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Поряд з цим, норми права не містять вичерпного переліку таких об`єктів, як будівлі промисловості та відсутні положення, які є винятком із загального правила. Внаслідок чого при застосовуванні системного способу тлумачення, який вимагається при застосуванні поширювального тлумачення дозволяє дійти до висновку, сама по собі специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.

Обираючи за вихідне поняття промисловість , у зв`язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.

Оскільки будівлі промислові , які є у складі об`єктів нежитлової нерухомості виступають загальним критерієм визначення об`єкта оподаткування (підпункт ґ підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України), то встановлення пільги шляхом звільнення від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, будівель промисловості , зокрема виробничих корпусів, цехів, складських приміщень промислових підприємств ( підпункт є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України) не свідчить про недостатню чіткість податкового законодавства, оскільки увівши певний загальний критерій будівлі промислові , законодавець визначив спеціальний об`єкт (об`єкти) який звільнено від оподаткування, і зі змісту норми зрозуміло, яких об`єктів стосується така пільга.

При цьому, саме законодавець приймає рішення про встановлення пільг, відтак він може в подальшому змінити норму, яка встановлює преференцію, не змінюючи загального критерію, про який йшлося вище.

Отже й підстави для застосування компенсаторних правозастосовних нормативних механізмів - презумпції правомірності рішень платника податку (у даному випадку відповідно підпункт 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 та пункт 56.21 статті 56 Податкового кодексу України) відсутні, оскільки немає колізії нормативно-правового регулювання.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду в постанові від 17 лютого 2020 року у справі №820/3556/17 висловив правову позицію, що таке застосування вказаної правової норми відповідає принципам рівності усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації (підпункт 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України), єдиного підходу до встановлення податків і зборів (підпункт 4.1.11 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України) і нейтральності оподаткування (підпункт 4.1.8 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Наданням пільги щодо сплати податку, звільненням від сплати податків, держава має на меті встановлення певного рівня соціального або економічного захисту відповідної категорії платників податків.

Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва .

Оскільки позивач не використовує нежитлову нерухомість, яка за вимогами ДК 018-2000 належить до класу (код 1251) Будівлі промислові , у комерційній діяльності, відтак така житлова нерухомість підлягає оподаткуванню податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Суд вважає, що такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об`єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об`єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду.

Даний висновок також узгоджується із правовою позицією Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеною у постанові від 17 березня 2020 року у справі №300/261/19.

Стосовно застосування у 2017 році ставки місцевого податку, встановленої рішенням Требухівської сільської ради Броварського району Київської області, яким були встановлені місцеві податки у 2016 році, а також застосування нульової ставки для фізичних осіб власників нежитлової нерухомості, що не використовується у комерційній діяльності, колегія суддів відзначає наступне.

Згідно пункту 5.2 ст. 5 ПК України у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу.

Відповідно до пп. 12.4.3 ст. 12 ПК України до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, належать, зокрема, до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об`єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов`язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду.

При цьому, ПК України містить ряд норм, відповідно до яких передбачається щорічне прийняття рішень органів місцевого самоврядування стосовно встановлення місцевих податків та зборів (або про продовження дії попередніх рішень).

Підпунктом 12.3.5 ст. 12 ПК України регламентовано, що у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об`єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок , а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Визначений позивачу податок не є платою за землю, у зв`язку з чим відсутні підстави для застосування ставок, встановлених рішенням Требухівської сільської ради Броварського району Київської області, яким були встановлені місцеві податки у 2016 році.

Втім Податковий кодекс України вимагає, аби місцевий податок справлявся виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням мінімальних ставок у разі не прийняття, як у даному випадку, радою рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів. І пріоритет у такому разі варто надавати нормам Податкового кодексу України, які регулюють справляння податків і зборів, адже до них належить і податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно підпункту 266.5.1 ст. 266 ПК України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати , встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Отже, наведена норма визначає лише верхню межу ставки, що унеможливлює її застосування в якості мінімальної ставки, у зв`язку з чим мінімальна ставка у такому випадку буде дорівнювати 0 .

В той же час, податковий орган застосував до позивача ставку податку 1 відсоток розміру мінімальної заробітної плати.

Проте, встановлення на власний розсуд податковим органом розміру ставки податку суперечить нормам ПК України та вимогам частини 2 ст. 19 КУ України, згідно якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Підсумовуючи усе в сукупності, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, однак обґрунтував його з неправильним застосуванням норм матеріального права, що є підставою для зміни судового рішення в мотивувальній частині.

Додатково колегія суддів відзначає, якщо податкове повідомлення-рішення прийняте контролюючим органом у межах компетенції та строки, протягом яких податковий орган має право самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків, з його форми можна чітко встановити його зміст, суму та підстави визначеного зобов`язання, його вручено платнику податків у порядку, передбаченому статтею 58 ПК України, однак його надіслано з порушенням строку, встановленого підпунктом 266.7.2 ст. 266 ПК України, то така обставина не може бути безумовною підставою для його скасування, оскільки, зокрема, не змінює суті спірного рішення.

По-друге, згідно підпункту 266.10.2 статті 266 ПК України, у разі якщо контролюючий орган не надіслав (не вручив) податкове/податкові повідомлення-рішення у строки, встановлені підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 цієї статті, фізичні особи звільняються від відповідальності, передбаченої цим Кодексом за несвоєчасну сплату податкового зобов`язання.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність законних підстав для скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з причин порушення строків його надіслання.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Приписи п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права.

Підсумовуючи наведене, на переконання апеляційного суду, суд першої інстанції правильно по суті вирішив даний публічно-правовий спір та задовольнив позовні вимоги, однак не правильно застосував норми матеріального права, а тому мотивувальну частину оскаржуваного рішення слід змінити.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А :

1. Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві залишити без задоволення.

2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 липня 2019 року змінити, зазначивши, що підстави для задоволення позовних вимог викладені у мотивувальній частині даної постанови.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови виготовлено 21 травня 2020 року. Головуючий суддя:Л.Т. Черпіцька Судді:Я.Б. Глущенко О.В. Епель