Рішення

від 22.05.2020 по справі 910/3397/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.05.2020Справа № 910/3397/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М. , розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Фізичної особи-підприємця Матвіюка Миколи Павловича АДРЕСА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕЛСВОЙ" вул.Попудренко буд.52, м. Київ, 02000

про стягнення 81 415,53 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Матвіюк Микола Павлович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕЛСВОЙ" про стягнення 81415,53 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором № 13/12/2019-7 перевезення вантажів у міжнародному автомобільному сполученні та по території України від 13.12.2019 року в частині своєчасної оплати наданих позивачем транспортно - експедиторських послуг, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.03.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/3397/20 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, а також клопотання позивача про розгляд справи в спрощеному провадженні, за відсутності підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду та відповідних клопотань сторін, господарським судом на підставі ч. 1 ст. 247 ГПК України вирішено розгляд справи № 910/3397/20 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем суду не надано.

Суд зазначає, що згідно з ч. 5 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позов, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала Господарського суду міста Києва від 12.03.2020 року про відкриття провадження у справі № 910/3397/20 надсилалась листом з рекомендованим повідомленням на адресу відповідача, зазначену в позовній заяві, а саме: вул.Попудренко буд.52, м. Київ, 02000, та яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Так, ухвала суду від 12.03.2020 року, яка надсилалась на адресу місцезнаходження відповідача, повернута відділенням поштового зв`язку неврученою адресату з інших причин, які не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача, в матеріалах справи відсутні та суду невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Беручи до уваги конкретні обставини справи, вимоги процесуального законодавства та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на адресу, що відповідає місцезнаходженню відповідача згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18), провадження №11-268заі18).

При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 03.04.2008 року у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Враховуючи наведе, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою суду про відкриття провадження у справі № 910/3397/20 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

З огляду на вищевикладене, суд констатує, що ним вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою встановлення місцезнаходження відповідача та повідомлення його про розгляд справи судом.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених ст.ст. 165, 178 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 12.03.2020 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.

Натомість як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю Белсвой не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи виключно за наявними матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 13 грудня 2019 року між Фізичною особою - підприємцем Матвіюк Миколою Павловичем (перевізник за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю Белсвой (експедитор за договором, відповідач у справі) укладено Договір № 13/12/2019-7 перевезення вантажів у міжнародному автомобільному сполученні та по території України (далі - Договір), який регулює відносини сторін, що вникають в процесі надання транспортно - експедиторських послуг, які полягають у плануванні, організації, здійсненні та забезпеченні перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів клієнтів експедитора автомобільним транспортом по території України між сторонами за належно надані, відповідно до умов даного Договору, послуги.

Розділами 2-8 Договору сторони погодили загальні положення, обов`язки сторін, відповідальність сторін та порядок пред`явлення претензій, строк і порядок розрахунків, форс - мажорні обставини, інші умови тощо.

Згідно п. 8.1 Договору даний Договір набирає сили з моменту підписання і діє до 31.12.2020 року.

Договір підписаний уповноваженими представниками перевізника та експедитора і скріплений печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором перевезення вантажу, який підпадає під правове регулювання норм глави 64 Цивільного кодексу України та глави 32 Господарського кодексу України.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Так, однією з підстав виникнення господарського зобов`язання, згідно ст. 174 Господарського кодексу України, є господарський договір.

Згідно ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довіреній їй другою особою (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Аналогічна норма міститься в ст. 307 Господарського кодексу України.

Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами) (ч.3 ст. 909 Цивільного кодексу України).

При цьому сторони домовились, що перевезення виконуються відповідно до умов Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (КДПВ), Митної конвенції про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП (конвенція МДП), Європейської угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів (ДОПНВ), а також інших нормативно - правових актів (українських та міжнародних), що регулюють порядок здійснення автомобільних перевезень та надання транспортно - експедиційних послуг (п. 2.3 Договору).

Згідно п. 2.5 Договору умови виконання конкретних перевезень, а також перелік операцій, які необхідні для здійснення перевезень, узгоджуються сторонами в Транспортних замовленнях (Заявках). Заявка складається в письмовій формі, підписується уповноваженою особою експедитора та передається перевізнику, в тому числі за допомогою факсимільного зв`язку чи електронній пошті. Заявка є невід`ємною частиною даного Договору. Заявки передані по факсу чи електронній пошті мають силу оригіналу, без обов`язкового передання їх оригіналів у майбутньому. Заявка вважається підтвердженою, якщо вона підписана сторонами і скріплена їх печаткою.

У випадку виникнення розбіжностей у тлумаченні умов за даним Договором пріоритетними є умови (відомості), зазначені в замовленні (заявці), яке (яка) має містити відомості, що забезпечують належне виконання обов`язків сторін, зокрема, наступні: номер і дата замовлення; найменування експедитора і перевізника; дата та час подання транспортних засобів (ТЗ) під завантаження та розвантаження; вид та вид вантажу; пункти митного оформлення; контактні дані осіб, що відповідають за завантаження/розвантаження; маршрут слідування; вантажовідправник; митний перехід; порядок отримання номерів ПД; вантажоотримувач; вартість перевезення (сума фрахту), кількість та тип необхідного рухомого складу, ПІБ та мобільний телефон водія, № ТЗ (п.2.6 Договору).

Відповідно до п.2.7 Договору після одержання замовлення (заявки) перевізник акцептує або відхиляє заявку в письмовій формі протягом 2-х годин з моменту її одержання за допомогою факсимільного зв`язку або електронної пошти з відбитком печатки перевізника, підпису уповноваженої особи і вказівкою ТЗ або іншої необхідної інформації.

Зокрема, як встановлено судом за матеріалами справи, згідно умов Договору сторонами було погоджено Заявку на перевезення вантажу № 13/12-7 від 13.12.2019 року до Договору, копія якої наявна в матеріалах справи, згідно умов якої узгоджено міжнародне перевезення вантажу (масло на палетах до 20,8 тон, -14 температура) за маршрутом: Nijkerk (Нідерланди) - смт. Ружин, Житомирська область (Україна); адреса завантаження: Vrieshuis Lagermaat B.V. Gildenstraat 51, NL-3861 RG, Nijkerk, дата завантаження: 17.12.2019 року; адреса вивантаження: смт. Ружин Житомирська область; дата вивантаження: 20-23.12.2019 року; тип транспортного засобу: TIR Реф, Даф НОМЕР_2 НОМЕР_3 ; умови оплати: 3150,00 Євро за курсом НБУ на дату розмитнення; б/г 7-10 банківських днів по отриманню повного пакету документів.

У відповідності до умов п.п. 2.5-2.7 Договору вказана заявка підписана обома сторонами Договору та засвідчена печатками, отже належним чином підтверджує узгодження сторонами всіх необхідних умов перевезення та прийняття вказаної заявки до виконання позивачем.

Суд зазначає, що перелік документів, що підтверджують приймання вантажу до транспортування визначено статтею 9 Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність .

Так, відповідно до частин 11, 12 ст. 9 Закону перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Таким документом, в тому числі, може бути міжнародна автомобільна накладна (CMR). Факт надання послуги при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про транзит вантажів", який визначає засади організації та здійснення транзиту вантажів авіаційним, автомобільним, залізничним, морським і річковим транспортом через територію України, транзит вантажів супроводжується товарно-транспортною накладною, складеною мовою міжнародного спілкування.

Залежно від обраного виду транспорту такою накладною може бути авіаційна вантажна накладна (Air Waybill), міжнародна автомобільна накладна (CMR), накладна УМВС (СМГС), накладна ЦІМ (СІМ), накладна ЦІМ/УМВС (CIM/SMGS, ЦИМ/СМГС), коносамент (Bill of Lading). Крім цього, транзит вантажів може супроводжуватися (за наявності) рахунком-фактурою (Invoice) або іншим документом, що вказує вартість товару, пакувальним листком (специфікацією), вантажною відомістю (Cargo Manifest), книжкою МДП (Carnet TIR), книжкою АТА (Carnet ATA). При декларуванні транзитних вантажів відповідно до митного законодавства України до органів доходів і зборів подається вантажна митна декларація (ВМД) або накладна УМВС (СМГС), накладна ЦІМ (СІМ), накладна ЦІМ/УМВС (CIM/SMGS, ЦИМ/СМГС), книжка МДП (Carnet TIR), книжка АТА (Carnet ATA), необхідні для здійснення митного контролю.

Окрім цього суд зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України "Про автомобільний транспорт" міжнародним перевезенням визнається перевезення вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону. Організацію міжнародних перевезень вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень (ст. 53 Закону вказаного Закону).

Одним із основних міжнародних документів, який регулює відносини сторін при виконанні міжнародних перевезень вантажів автотранспортом, є Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, підписана в Женеві 19 травня 1956р (далі - Конвенція).

За приписами статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України „Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Законом України „Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" закріплено, що Україна приєдналася до зазначеної Конвенції, а згідно листа Міністерства закордонних справ України від 16.05.2007 року № 72/14-612/1-1559 „Щодо набуття чинності міжнародними договорами" ця Конвенція набрала чинності для України 17 травня 2007 року.

Суд зазначає, що згідно ст. 1 Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Тлумачення цього положення дає підстави зробити висновок, що якщо договір перевезення передбачає, що місце завантаження і місце доставки знаходяться на території різних країн, Конвенція застосовуватиметься до відносин сторін за договором, тому, враховуючи, що обставини даного спору виникли з факту міжнародного перевезення вантажу автомобільним транспортом, в якому відповідач виступав в якості замовника у відносинах з експедитором, яким фактично здійснювалась організація перевезення вантажу, то на спірні правовідносини сторін поширюються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, що підписана в Женеві 19.05.1956 р.

З врахуванням статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України „Про міжнародні договори України", статті 4 Господарського процесуального кодексу України до спірних правовідносин застосовуються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, які мають пріоритет над правилами, передбаченими законодавством України.

Стаття 4 Конвенції передбачає, що Договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, зокрема, наданою сторонами CMR, якою підтверджується прийняття вантажу до перевезення. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Статтею 9 Конвенції встановлено, що вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

За висновками суду товарно-транспортна накладна є документом, що засвідчує факт перевезення. Товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Крім того, первинна транспортна документація відноситься до первинних документів, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік власниками автомобільного транспорту - перевізниками та вантажовідправниками і вантажоодержувачами - замовниками.

Отже, товарно-транспортна накладна відноситься до первинної транспортної документації, ведення форм якої для всіх суб`єктів господарської діяльності незалежно від форм власності є обов`язковим.

Пунктом 2.8 Договору передбачено, що товарно - транспортна накладна, подорожній лист, міжнародна товарно - транспортна накладна (далі - CMR) встановленого зразка є основним документом, по якому здійснюється перевезення та за яким відбувається здача - приймання вантажу. Підтвердженням факту надання послуги є оригінал товарно - транспортної накладної (CMR) з відмітками відправника вантажу, перевізника (якому належить транспортний засіб, задіяний в даному перевезенні), одержувача вантажу та митних органів. Всі водії, що перевозять вантаж відповідно до даного Договору, є уповноваженими представниками перевізника і виконують обов`язки, передбачені даним Договором.

Судом встановлено за матеріалами справи, що на виконання умов Договору та Заявки на перевезення вантажу № 13/12-7 019 року від 13.12.до нього позивачем було здійснено перевезення вантажу, за маршрутом: Nijkerk (Нідерланди) - смт. Ружин, Житомирська область (Україна), автомобілем DAF НОМЕР_2 / НОМЕР_3 , на підтвердження чого позивачем надана копія міжнародних товарно-транспортної накладної СМR від 18.12.2019 року.

Вантаж згідно умов Договору був прийнятий до перевезення 18.12.2019 року Nijkerk (Нідерланди), про що свідчить відмітка вантажовідправника в графі 22 СМR та доставлений вантажоодержувачу ПП Адамас (м. Полтава) - смт. Ружин Житомирська область (Україна), яким прийнятий без зауважень, що підтверджується відміткою вантажоодержувачів в графі 24 СМR. При цьому вантаж пройшов повний митний контроль 21.12.2019 року та 23.12.2019 року, підтверджується відповідними відмітками митниці на CMR від 18.12.2019 відповідно.

Враховуючи зазначені приписи чинного законодавства, надана позивачем міжнародна товарно-транспортна накладна (СМR) є належним та допустимим доказом надання перевізником послуг перевезення, зміст якої, зокрема, відмітки про доставку вантажу та отримання його вантажоотримувачем на вказаній CMR дають суду підстави стверджувати про виконання перевізником обов`язків з прийняття вантажу до перевезення та належної передачі вантажу вантажоотримувачу в обумовленому місці вивантаження.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем виконано прийняті на себе зобов`язання з надання послуг перевезення вантажу, обумовлених Договором та заявкою № 13/12-7 від 13.12.2019 року в зазначених обсягах та з належною якістю.

При цьому доказів відмови від прийняття виконання або зауважень вантажоодержувача та вантажовідправника щодо послуг матеріали справи не містять.

Факт надання позивачем послуг з перевезення за вказаною заявкою № 13/12-7 від 13.12.2019 року та CMR від 18.12.2019 року відповідачем не заперечувався.

Окрім того, на підтвердження факту надання експедиторських послуг позивачем згідно умов Договору та заявки на перевезення вантажу № 13/12-7 від 13.12.2019 року за вищевказаним маршрутом складено також акт виконаних транспортних послуг № 96/3002 від 23.12.2019 року згідно Договору на суму 81 415,53 грн. (з посиланням спірний Договір), копія якого наявна в матеріалах справи.

Згідно ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст. 916 Цивільного кодексу України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

У відповідності до п.5.1 Договору розмір плати за перевезення визначається за згодою сторін та вказується в транспортному замовленні (заявці) і може змінюватись за взаємною письмовою згодою сторін в залежності від зміни умов перевезення вантажу.

Як визначено умовами заявки № 13/12-7 від 13.12.2019 року до Договору, вартість послуг з перевезення 3150,00 Євро з курсом НБУ на дату розмитнення.

Згідно п.п.3.2.13 п.3.2 Договору протягом 2-х календарних днів з моменту розвантаження перевізник зобов`язаний передати копії документів (СМR, рахунок, акт виконаних робіт) по факсу/e-mail, та протягом 10-ти календарних днів з моменту розвантаження передати оригінали документів, що підтверджують виконання послуг у рамках даного Договору, а також документи, що підтверджують факт оплати додаткових витрат, що виникли у процесі перевезення. Оригінали цих документів мають бути виписані на дату розвантаження. Не подання документів протягом зазначеного терміну звільняє експедитора від відповідальності за несвоєчасну оплату послуг перевізника.

Як визначено сторонами в заявці № 13/12-7 від 13.12.2019 року до Договору, оплата транспортних послуг здійснюється експедитором після надання перевізником оригіналів наступних документів (з розбивкою, якщо це вимагається): рахунок - фактура, акт виконаних робіт (2 примірника), СМR- накладна з відміткою уповноваженої особи вантажоотримувача і печаткою перевізника (2 примірника), оригінал довідки про транспортні витрати, оригінал договору та заявки на перевезення вантажу. Документи повинні бути надані у строк 10 календарних днів після вивантаження вантажу. Копія СМR - накладної з печаткою перевізника повинна бути чіткою.

Строк оплати - 7-10 банківських днів по отриманню повного пакету оригіналів.

Як свідчать матеріали справи, позивачем було виставлено відповідачу рахунок - фактуру № 96/3002 від 23.12.2019 року на оплату транспортних послуг по міжнародному перевезенню вантажу по маршруту 3861 RG, Nijkerk (Нідерланди) - смт. Ружин Житомирська область (Україна), автомобіль DAF НОМЕР_2 / НОМЕР_3 на загальну суму 81415,53,00 грн., що становить еквівалент 3150,00 Євро за курсом Національного Банку України станом на дату розмитнення - 23.12.2019 року (за даними СМR), акт № 96/3002 виконаних транспортних послуг від 23.06.2019 року, які містили посилання на дані маршруту та транспортного засобу, а також спірний Договір та Заявку № 13/12-7 від 13.12.2019 року до Договору.

Факт надсилання зазначених документів на адресу керівника замовника підтверджується наявними в матеріалах справи наданими позивачем письмовими доказами, а саме копіями фіскального чеку від 23.01.2020 року та експрес- накладної № 59000480912444 від 23.01.2020 року.

Проте, згідно витягу з офіційного сайту ТОВ Нова Пошта щодо відстеження поштового відправлення зазначені документи були повернуті на адресу позивача неврученими в зв`язку з відмовою керівника ТОВ Белсвой 25.01.2020 року.

Суд зазначає, що днем пред`явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв`язку і підприємством зв`язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред`явлення вимоги, за висновками суду та за умови відсутності іншого, є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

При цьому ухилення боржника від одержання на підприємстві зв`язку листа, що містив вимогу (відмова від його прийняття, нез`явлення на зазначене підприємство після одержання його повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа тощо) не дає підстав вважати вимогу непред`явленою.

Отже, оскільки в матеріалах справи відсутні докази заперечень відповідача щодо факту надсилання зазначених документів, датою пред`явлення відповідачу як експедитору документів, визначених умовами Договору та заявки, є 25.01.2020 року.

Як зазначено позивачем в позовній заяві, вказані документи залишені без оплати, екземпляр акту відповідачем підписано не було.

Згідно п.5.5 Договору експедитор не сплачує рахунки перевізника у випадку ненадання останнім усіх документів (або надання неналежно оформлених), зазначених у п. 5.2 Договору.

Наразі доказів наявності звернень відповідача до перевізника з підстав ненадання останнім усіх /надання неналежно оформлених документів, передбачених умовами Договору та заявки, сторонами суду не надано.

Отже, розмір неоплачених відповідачем як експедитором наданих позивачем за Договором послуг з перевезення вантажу в міжнародному сполученні становить 81415,53 грн., в зв`язку з чим суд доходить висновку, що боржник є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання з оплати наданих послуг з перевезення вантажу у вказаному розмірі.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до частини 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Таким чином, як встановлено судом за матеріалами справи та зазначено позивачем в позовній заяві, свої зобов`язання щодо перерахування коштів за надані ФОП Матвіюк М.П. послуги з міжнародного перевезення вантажу на суму 3150,00 Євро (що становить 81415,53 грн. за курсом Національного Банку України станом на дату розмитнення вантажу - 23.12.2019 року (за даними СМR)) у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору та заявки, відповідачем не виконано, в результаті чого у останнього станом на час звернення до суду утворилась заборгованість перед позивачем за наведеною заявкою та Договором у розмірі 81415,53 грн., яку позивач просив стягнути в позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору № 13/12/2019-7 перевезення вантажів у міжнародному автомобільному сполученні та по території України від 13.12.2019 року та Заявки № 13/12-7 від 13.12.2019 року до Договору та/або їх окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення даного Договору на час його підписання та в процесі виконання з боку сторін відсутні.

В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за Договором на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості за надані послуги за Договором на підставі наданих позивачем доказів.

Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов`язань за Договором у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів оплати наданих позивачем послуг міжнародного перевезення вантажу відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 81415,53 грн. боргу за надані за вказаним Договором послуги міжнародного перевезення підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України Про судоустрій і статус суддів ).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі Гарсія Руїз проти Іспанії , від 22 лютого 2007 року в справі Красуля проти Росії , від 5 травня 2011 року в справі Ільяді проти Росії , від 28 жовтня 2010 року в справі Трофимчук проти України , від 9 грудня 1994 року в справі Хіро Балані проти Іспанії , від 1 липня 2003 року в справі Суомінен проти Фінляндії , від 7 червня 2008 року в справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії ) свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа Серявін та інші проти України (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 Про судове рішення рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕЛСВОЙ" (вул. Попудренко, буд.52, м. Київ, 02000, код ЄДРПОУ 42089730) на користь Фізичної особи-підприємця Матвіюка Миколи Павловича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_5 ) 81415,53 грн. (вісімдесят одну тисячу чотириста п`ятнадцять грн. 53 коп.) боргу та 2102,00 грн. (дві тисячі сто дві грн. 00 коп.) судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 22.05.2020 року.

Суддя А.М. Селівон