Рішення

від 19.05.2020 по справі 904/5099/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.05.2020м. ДніпроСправа № 904/5099/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Міська Рекламно-Інформаційна Система"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ ДІПКО"

про стягнення 21 990,77 грн.

Суддя Юзіков С.Г.

При секретарі судового засідання: Мацковій К.В.

Представники:

Позивача - не з`явився

Відповідача - не з`явився

СУТЬ СПОРУ:

Позивач просить стягнути з Відповідача 21 990,77 грн., з яких 16 120,00 грн. - попередня оплата, 3 804,32 грн. - пеня, 1 418,56 грн. - індекс інфляції, 647,89 грн. - 3 % річних.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 11.11.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 28.12.20019 суд перейшов від спрощеного позовного провадження до розгляду справи за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання.

Представник Позивача подав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі рахунку-фактури №СФ-0000148 від 26.06.18р., виставленого Відповідачем, Позивач, платіжним дорученням №3682 від 27.06.18р. перерахував на користь Відповідача 16 120,00 грн. із зазначенням у призначенні платежу: "Оплата за трубу, згідно рахунку-фактури №СФ-0000148 від 26.06.2018". Позивач вважає, що 16 120,00 грн. підлягають поверненню на підставі ст. 693 ЦК України.

Від Позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, у якій останній, з посиланням на ст. 46 ГПК України, просить розірвати договір поставки укладений ТОВ "Міська Рекламно-Інформаційна Система" та ТОВ "Компанія Діпко" та стягнути з ТОВ "Міська Рекламно-Інформаційна Система" 16 120,00 грн. попередньої оплати за договором поставки.

Частиною 3 ст. 46 ГПК України передбачено, що до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Аналіз ч. 3 ст. 46 ГПК України свідчить, що одночасна зміна предмета і підстав позову не допускається.

Під предметом позову розуміється певна матеріально правова вимога позивача щодо якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та інтересу.

Предметом позову у даній справі є вимога про стягнення з Відповідача 16 120,00 грн. на підставі ст. 693 ЦК України, перерахованих на оплату рахунка та 3 804,32 грн. - пені, 1 418,56 грн. - індексу інфляції, 647,89 грн. - 3 % річних.

В заяві про уточнення позовних вимог Позивач просить розірвати договір поставки укладений ТОВ "Міська Рекламно-Інформаційна Система" та ТОВ "Компанія Діпко" та стягнути з ТОВ "Міська Рекламно-Інформаційна Система" 16 120,00 грн. попередньої оплати за договором поставки.

Суд вважає, що подана заява Позивача змінює не тільки предмет, але й підстави позову.

Верховний Суд у постанові від 30.01.2018 у справі №910/4278/17 роз`яснив, що у разі подання Позивачем заяви, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, господарський суд повинен відмовити в задоволенні такої заяви і, приєднавши її до матеріалів справи та зазначивши про цю відмову в описовій частині рішення (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи), розглянути по суті раніше заявлені позовні вимоги, якщо Позивач не відмовляється від позову. Позивач при цьому не позбавлений права звернутися з новим позовом у загальному порядку.

З урахуванням викладеного, суд відмовляє в задоволенні заяви Позивача про уточнення позовних вимог.

Відповідач, відзив на позов не надав, у жодне судове засідання явку свого представника не забезпечив, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належно на електронну адресу, на адресу вказану у позові та ЄДР, хоча на адресу суду повернулися поштові відправлення №4930010488992, №4930010936200, №4930011064819, №4930011392654 з відміткою "за закінченням терміну зберігання".

Відповідно до ч.7 ст. 120 ГПК України у разі відсутності заяви про зміну місяця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за можливості сповістити їх з допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

В ході розгляду даної справи Господарським судом Дніпропетровської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Секретарем судового засідання, для вжиття всіх необхідних заходів повідомлення сторони про розгляд справи, передавалася телефонограма Відповідачеві за номером, який зазначений у позові та ЄДР, однак за даним номером невідома особа повідомила, що відношення до підприємства не має.

Крім того, на офіційному сайті Судова влада України, судом розміщено повідомлення для сторін про розгляд справи №904/5099/19.

Стаття 43 ГПК України зобов`язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Частиною 1 ст. 202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ч. 2 ст. 202 ГПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Справа, згідно зі ст. 165 ГПК України, розглядається за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідач виставив Позивачеві для оплати рахунок-фактури №СФ-0000148 від 26.06.18р. за поставку товару - профільної труби 60х20х1,5 у кількості 0,52 т на загальну суму 16 120,00 грн. Також в рахунку-фактури зазначено умови поставки: EWX - м. Дніпропетровськ.

Платіжним дорученням №3682 від 27.06.18р. Позивач перерахував на користь Відповідача 16 120,00 грн. із зазначенням у призначенні платежу: "Оплата за трубу, згідно рахунку-фактури №СФ-0000148 від 26.06.2018".

За даними Позивача, не спростованими Відповідачем, Позивач надіслав на адресу Відповідача листа №01/13/07 від 13.07.18р., з проханням повернути грошові кошти, перераховані за платіжним дорученням №3682 від 27.06.18р. у розмірі 16 120,00 грн. Однак, причину повернення коштів у своєму проханні Позивач не зазначив.

На звернення Позивача, за твердженням останнього, Відповідач одержані кошти не повернув, товар не поставив, відповідь на звернення Позивача не надав.

У грудні 2018р., Позивач звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Відповідача про стягнення 16 120,00 грн., як помилково перерахованих та стягнення штрафних санкцій, на підставі ст. 1212 ЦК України.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 07.02.19р. у справі №904/5579/18, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 29.05.19р., у задоволенні позову відмовлено та зазначено, що правовідносини сторін регулюються нормами зобов`язального права, які застосовуються до окремих видів угод, а не ст. 1212 ЦК України, на яку посилався Позивач, як на підставу позовних вимог.

З урахуванням викладеного, Позивач вважає, що 16 120,00 грн. підлягають поверненню на підставі ч.2 ст. 693 ЦК України.

Позивач, за прострочення терміну виконання грошового зобов`язання Відповідачем нарахував пеню у розмірі 3 804,32 грн. за період з 27.06.2018 до 28.10.2019., також на прострочену суму Позивач нарахував 3 % річних - 647, 89 грн. за той же період прострочення та індекс інфляції - 1 418,567 грн. за період з червня 2018 року по серпень 2019 року.

Наведені обставини стали причиною звернення Позивачем з позовом та є предметом спору у даній справі.

Предметом доказування у даній справі є: факт перерахування попередньої оплати, наявність підстав для повернення Відповідачем попередньої оплати, правомірність нарахування штрафних санкцій.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до п. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (ч.1 ст. 207 ЦК України).

Статтею 193 ГК України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу .

Відповідно до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Взаємовідносини, що склалися між сторонами у справі суд кваліфікує як взаємовідносини, що випливають із договору поставки, за яким в силу ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч.2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж.

Статтею 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч.1 ст. 692 ЦК України).

Частиною 2 ст.693 ЦК України передбачено, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно зі ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтями 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 78, 79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідач відзив на позов не надав.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області у справі № 904/5579/18 від 07.02.2019, залишеного без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 29.05.2019, встановлено, що спірні правовідносини, є договірними правовідносинами сторін.

Оплативши рахунок-фактури №СФ-0000148 від 26.06.18р. Відповідача за поставку товару - профільної труби 60х20х1,5 у кількості 0,52 т на загальну суму 16 120,00 грн. платіжним дорученням №3682 від 27.06.18р., Позивач акцептував оферту Відповідача з поставки товару.

При цьому, сторони погодили умови поставки (зазначені в рахунку-фактури): EWX - м. Дніпропетровськ.

Оскільки сторони не погодили строк поставки, то, відповідно до ст. 530 ЦК України, кредитор (Позивач) має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Звертаючись з позовом, Позивач не надав доказів звернення до Відповідача з вимогою поставки товару (прибуття у м. Дніпропетровськ (Дніпро), направлення до Відповідача відповідного транспорту) та відмови Відповідача в поставці товару Позивачеві.

Позивач не надав і доказів розірвання договору у встановлений чинним законодавством спосіб до звернення до суду з даним позовом, а також не надав доказів наявності підстав для розірвання спірного договору.

Направлення Відповідачеві вимоги №01/13/07 від 13.07.18р., з проханням повернути грошові кошти, перераховані за платіжним дорученням №3682 від 27.06.18р. у розмірі 16 120,00 грн. без зазначення причини, не може розцінюватися судом, як вимога, подана у порядку ч.2 ст. 693 ЦК України. До того ж, як було зазначено вище, сторонами не обумовлено строк поставки, а лише передбачено одержання товару в м. Дніпропетровську (Дніпрі).

Позивач не довів порушення Відповідачем його права на одержання товару і, відповідно, на виникнення у Позивача права передбаченого ч.2 ст. 693 ЦК України на вимогу повернення передплачених за товар грошових коштів. Вимога ж Позивача про повернення передоплати може розцінюватися судом , як безпідставна відмова від договору.

Тобто Позивач не довів, що вжив усіх заходів, необхідних для належного виконання сторонами зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За таких обставин, у суду відсутні підстави для задоволення вимоги про стягнення з Відповідача 16 120,00 грн. передоплати й похідних від неї вимог про стягнення нарахованих Позивачем пені, річних й індексу інфляції із зазначеної суми.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню.

Згідно зі ст. 129 ГПК України господарські витрати у справі слід покласти на Позивача.

Керуючись ст. 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Міська Рекламно-Інформаційна Система", 61058, м. Харків, вул. Данилевського буд. 22, під`їзд 7 (код 31343590) до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ ДІПКО", 49000, м. Дніпро, пр. Кірова, буд. 139, кв. 49 (код 39734930) - відмовити.

Витрати у справі покласти на Позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається у строк, передбачений ст.256 ГПК України, з урахуванням ч. 4 розділу Х "Прикінцеві положення" цього Кодексу.

Повне рішення складено 25.05.2020

Суддя С.Г. Юзіков