Рішення

від 25.05.2020 по справі 910/2636/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.05.2020Справа № 910/2636/20 За позовом Дочірнього підприємства "Олевський лісгосп АПК "Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства "Житомироблагроліс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пром-Лісторг"

про стягнення заборгованості 340715,56 грн.

Суддя Усатенко І.В.

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Дочірнє підприємство "Олевський лісгосп АПК "Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства "Житомироблагроліс" Житомирської обласної ради звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пром-Лісторг" про стягнення 340715,56 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договору купівлі-продажу лісо продукції № 83 від 15.06.2018.

Ухвалою суду від 03.03.2020 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

10.03.2020 від позивача через канцелярію суду надійшов супровідний лист на виконання ухвали від 03.03.2020 про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 11.03.2020 відкрито провадження у справі постановлено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику учасників справи, надано відповідачу строк у 15 днів з дати отримання ухвали на подання відзиву.

Частиною 5 ст.176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст.242 цього Кодексу, та з додержанням вимог ч.4 ст.120 цього Кодексу.

Відповідно до ч.11 ст.242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Нормами ч.4 ст.89 Цивільного кодексу України передбачено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами ч.1 ст.7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, ухвала суду у справі №910/2363/20 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03170, м. Київ, вул. Тулузи, будинок 5-А.

Однак, конверт з ухвалою Господарського суду міста Києва був повернутий до суду відділенням поштового зв`язку з відміткою "не розшукано".

Згідно з п. 4, 5 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, за висновками суду, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки "не розшукано" свідчить про відсутність особи відповідача за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, і вважається днем вручення відповідачу ухвали суду в силу положень п.5 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами ч.1 ст.9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

За змістом ч.ч.1, 2 ст.3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду міста Києва в справі №910/2636/20 в Єдиному державному реєстрі судових рішень ( www.reyestr.court.gov.ua ).

Отже, судом вчинені всі необхідні дії для належного повідомлення відповідача про розгляд справи Господарським судом міста Києва.

Згідно з ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.02.2020 не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

15.06.2018 між Дочірнім підприємством "Олевський лісгосп АПК" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Пром-Лісторг" (покупець) укладено договір поставки № 83, за умовами якого продавець зобов`язується поставити та передати у власність покупця дрова ІІ групи, а покупець зобов`язує прийняти лісопродукцію та оплатити її на умовах даного договору. Найменування лісопродукції: згідно додатків. Загальна кількість лісопродукції 1000 куб м. (п. 1.1, 1.2, 2.2 договору).

Ціна, кількість товару, що поставляється, вказується в протоколі погодження оптової ціни на лісопродукцію та товарно-транспортній накладній. Порядок оплати продукції: оплата проводиться на умовах 100% попередньої оплати за кожну заявлену партію лісопродукції по банківським реквізитам продавця вказаним в договорі. Дата оплати: датою оплати являється дата зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця (п. 5.1, 6.1, 6.2 Договору).

Відповідно до пункту 7.1, 7.3, 8.2 договору продавець зобов`язаний здійснити поставку лісопродукції на протязі 10 днів з дня отримання коштів продавцем від покупця на розрахунковий рахунок підприємства за кожну окрему партію лісопродукції. Покупець набуває права власності на лісопродукцію з моменту повної оплати вартості ліспородукції та підписання товарно-транспортних накладних уповноваженими на це представниками сторін. Датою передачі лісопродукції продавцем та прийому її покупцем, тобто датою поставки, вважається відмітка покупця в товарно-транспортній накладній або дата вказана на штемпелі на залізничній накладній станції призначення.

Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання взаємних зобов`язань. Термін дії договору - 30.12.2018, якщо із сторін не вимагає розірвання даного договору (п. 10.1 договору).

Сторони погодили в протоколі погодження вільної оптової ціни на лісопродукцію між ДП "Олевський лісгосп АПК" та ТОВ "Пром-Лісторг" на поставку : дрова ІІ група сосна 1000 куб м за ціною 430,00 грн з ПДВ.

Додатком № 1 від 20.07.2018 сторони обумовили, що продавець зобов`язується продати наступну лісопродукцію, а покупець прийняти ліспородукцію та оплатити витрати по навантаженню та відправці за нашими реквізитами згідно умов договору дрова паливні 2 групи сосна за ціною: 770,00 грн з ПДВ за 1 куб м.

Позивачем на підтвердження виконання своїх зобов`язань за договором поставки щодо поставки товару було надано наступні документи: накладну № 23 від 21.07.2018 на суму 41895,70 грн, відвантажувальну специфікацію № 1 від 21.07.2018, залізничну накладну № 32786527 від 21.07.2018 (вагон № 67156414); накладну № 26 від 27.07.2018 на суму 39809,00 грн, відвантажувальну специфікацію № 4 від 27.07.2018, залізничну накладну № 492454 від 30.07.2018 (вагон № 67182378); накладну № 24 від 23.07.2018 на суму 40348,00 грн, відвантажувальну специфікацію № 2 від 23.07.2018, залізничну накладну № (не читабельний) від 23.07.2018 (вагон № 64833940); накладну № 25 від 27.07.2018 на суму 40617,50 грн, відвантажувальну специфікацію № 3 від 27.07.2018, залізничну накладну № 492447 від 30.07.2018 (вагон № 67857458); накладну № 27 від 28.07.2018 на суму 42465,50 грн, відвантажувальну специфікацію № 5 від 28.07.2018, залізничну накладну № 494724 від 30.07.2018 (вагон № 65296410); накладну № 28 від 28.07.2018 на суму 42157,50 грн, відвантажувальну специфікацію № 6 від 28.07.2018, залізничну накладну № 494716 від 30.07.2018 (вагон № 65832222); накладну № 29 від 28.07.2018 на суму 41156,50 грн, відвантажувальну специфікацію № 7 від 28.07.2018, залізничну накладну № 494690 від 30.07.2018 (вагон № 60886637); накладну № 30 від 28.07.2018 на суму 42619,50 грн, відвантажувальну специфікацію № 8 від 28.07.2018, залізничну накладну № 494732 від 31.07.2018 (вагон № 60443827); накладну № 31 від 28.07.2018 на суму 40617,50 грн, відвантажувальну специфікацію № 9 від 28.07.2018, залізничну накладну № 494120 від 31.07.2018 (вагон № 60501418); накладну № 32 від 28.07.2018 на суму 41888,00 грн, відвантажувальну специфікацію № 10 від 28.07.2018, залізничну накладну № 494138 від 31.07.2018 (вагон № 60159308); накладну № 33 від 28.07.2018 на суму 40964,00 грн, відвантажувальну специфікацію № 11 від 28.07.2018, залізничну накладну № 494146 від 31.07.2018 (вагон № 66170630); накладну № 34 від 28.07.2018 на суму 39270,00 грн, відвантажувальну специфікацію № 12 від 28.07.2018, залізничну накладну № 494740 від 31.07.2018 (вагон № 66686247); накладну № 35 від 30.07.2018 на суму 40887,00 грн, відвантажувальну специфікацію № 13 від 30.07.2018, залізничну накладну № 492462 від 31.07.2018 (вагон № 67849505); накладну № 37 від 31.07.2018 на суму 40848,50 грн, відвантажувальну специфікацію № 14 від 31.07.2018, залізничну накладну № 490128 від 01.08.2018 (вагон № 67899526); накладну № 41 від 31.07.2018 на суму 39655,00 грн, відвантажувальну специфікацію № 18 від 31.07.2018, залізничну накладну № 492413 від 03.08.2018 (вагон № 67193151); накладну № 38 від 31.07.2018 на суму 41195,00 грн, відвантажувальну специфікацію № 15 від 31.07.2018; накладну № 39 від 31.07.2018 на суму 41387,50 грн, відвантажувальну специфікацію № 16 від 31.07.2018; накладну № 40 від 31.07.2018 на суму 42234,50 грн, відвантажувальну специфікацію № 17 від 31.07.2018; накладну № 42 від 31.07.2018 на суму 37845,50 грн, відвантажувальну специфікацію № 19 від 31.07.2018; накладну № 43 від 31.07.2018 на суму 40540,50 грн, відвантажувальну специфікацію № 20 від 31.07.2018; накладну № 44 від 31.07.2018 на суму 42042,00 грн, відвантажувальну специфікацію № 21 від 31.07.2018; накладну № 45 від 31.07.2018 на суму 39809,00 грн, відвантажувальну специфікацію № 22 від 31.07.2018. Згідно вищезазначених документів позивачем було відвантажено товару на загальну суму 900253,20 грн.

Згідно вищезазначених залізничних накладних товар (лісоматеріал) був вивезений за кордон.

Суд відзначає, що на накладних та специфікаціях містяться підписи та печатки лише позивача, як продавця, натомість підписів повноважних представників отримувача на вказаних документах нема. Також на залізничних накладних відсутній підпис отримувача, крім того, отримувачем у залізничних накладних вказано не відповідача, а СЧ "Пролісок" та ТОВ "Крона Україна", ТОВ "Свісс Кроно".

Отже позивачем не надано суду доказів того, що товар, згідно перелічених первинних документів був переданий відповідачу.

На підтвердження часткової оплати товару за договором № 83 від 15.06.2018 з боку відповідача до матеріалів справи долучено платіжні доручення: № 45 від 23.08.2018 на суму 200000,00 грн, № 49 від 30.08.2018 на суму 100000,00 грн, № 57 від 06.09.2018 на суму 100000,00 грн, № 65 від 20.09.2018 на суму 100000,00 грн, № 36 від 20.07.2018 на суму 52700,00 грн, № 34 від 11.07.2018 на суму 47300,00 грн. Відповідачем на користь позивача сплачено згідно вищезазначених документів 600000,00 грн.

Так, дійсно позивачем підтверджено, що відповідач сплатив йому кошти у розмірі 600000,00 грн за договором № 83 від 15.06.2018, проте з долучених платіжних доручень не вбачається, що оплачений був саме товар за долученими до матеріалів справи накладними, специфікаціями та залізничними накладними. Отже доказів того, що вказані кошти не були сплачені за інший поставлений за договором № 83 від 15.06.2018 товар.

Позивачем до матеріалів справи долучено податкові накладні, подані та зареєстровані в Державній фіскальній службі, щодо здійснення господарських операцій по продажу відповідачу товару на загальну суму 900253,20 грн.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію; господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Суд відзначає, що податкові накладні не є тими первинними документами, що підтверджують здійснення господарської операції, а тому не можуть підтвердити обставини щодо поставки позивачем відповідачу товару на суму 900253,20 грн.

До позовної заяви долучено листи позивача (№ 227, 228, 229, 230, 231, 232, 233, 234, 235, 236, 237, 238 від 01.08.2018), адресовані ТОВ "Свісс Кроно", в яких висловлено прохання зарахувати вагони з відвантаженими дровами сосновими зі станції Олевськ на станцію Сапіжанка, вважати власністю ТОВ "Промлісторг". Доказів направлення цих листів суду не надано.

Вищезазначені листи не доводять обставин щодо поставки відповідачу товару та щодо отримання товару відповідачем чи ТОВ "Свісс Кроно". Крім того, отримувачами товару за долученими залізничними накладними були крім того: СЧ "Пролісок" та ТОВ "Крона Україна".

Позивач звернувся до відповідача з претензією № 50 від 28.02.2019 (докази направлення в матеріалах справи), в якій просив сплатити заборгованість та повторно з претензією № 124 від 11.05.2019 (експрес накладна "Нова Пошта", оскільки, отримувачем вказано приватну особу, не підтверджує направлення претензії саме відповідачу).

Спір у справі виник в зв`язку з неналежним на думку позивача виконанням договору відповідачем щодо оплати поставленого товару.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами договір є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 662-664 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві .

Відповідно до п. 8.1, 8.2 договору лісопродукція вважається зданою і прийнятою: за якістю - у відповідності з нормами відповідних ГОСТ; за кількістю - у відповідності з ТТН (залізничними накладними) з підписом уповноваженої особи. Датою передачі лісопродукції продавцем та прийому її покупцем, тобто датою поставки, вважається відмітка покупця в товарно-транспортній накладній або дата вказана на штемпелі на залізничній накладній станції призначення.

Як було зазначено вище, долучені до матеріалів справи залізничні накладні не містять доказів отримання вантажу, крім того, у залізничних накладних отримувачами товару вказані треті особи, а не відповідач. Тобто позивачем не надано суду належних, допустимих та вірогідних доказів того, що він передав, а відповідач отримав товар за договором № 83 від 15.06.2018.

Оскільки, позивачем не доведено поставку товару, то суд не вбачає, що у відповідача виникла заборгованість за поставлений товар на суму 300325,20 грн, в зв`язку з чим позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 6.1 договору порядок оплати продукції: оплата проводиться на умовах 100% попередньої оплати за кожну заявлену партію лісопродукції по банківським реквізитам продавця вказаним в договорі.

Судом враховано, що в договорі сторони обумовили 100% попередню оплату товару, проте, позивач у позові просить саме заборгованість за уже поставлений товар, а не стягнення попередньої оплати за ще не поставлений товар. А оскільки, доказів поставки товару не надано, то не доведено і існування заборгованості. Крім того, суду не надано доказів звернення відповідача до позивача з заявкою на поставку товару.

Суд відмовляє у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості у розмірі 300253,20 грн.

Також позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 15304,41 грн та втрати від інфляції у розмірі 25157,95 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки, матеріалами справи не доведено прострочення відповідача, суд не вбачає підстав для стягнення 3% річних та втрат від інфляції за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами, за визначенням частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

З приводу висвітлення всіх доводів відповідача суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України. Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідачем не подано відзиву на позовну заяву, проте долученими до матеріалів справи доказами позивач не довів обгрунтованість своїх позовних вимог.

З вищезазначеного вбачається, що позов не підлягає задоволенню.

Згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати залишаються за позивачем, в зв`язку з відмовою у позові.

На підставі викладеного, ст.ст. 74, 76, 77, 123, 129, 237, 238, 239, 240, 241 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

У позові Дочірнього підприємства "Олевський лісгосп АПК" Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства "Житомироблагроліс" Житомирської обласної ради (11002, Житомирська область, місто Олевськ, вулиця Олевської Республіки, будинок 114, ідентифікаційний код 05418483) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пром-Лісторг" (03170, м. Київ, вулиця Тулузи, будинок 5-А, ідентифікаційний код 41438517) про стягнення заборгованості у розмірі 300253,20 грн, втрат від інфляції у розмірі 25157,95 грн та 3% річних у розмірі 15304,41 грн - відмовити повністю.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Суддя І.В.Усатенко