Рішення

від 21.05.2020 по справі 920/286/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21.05.2020 Справа № 920/286/20

Господарський суд Сумської області у складі судді Яковенка В.В., за участю секретаря судового засідання Данілової Т.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду Сумської області матеріали справи №920/286/19 в порядку загального позовного провадження

за позовом: заступника керівника Сумської місцевої прокуратури Сумської області (40000, м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 79) в інтересах держави в особі позивачів: 1) головного управління Держгеокадастру у Сумській області (40000, м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 25, ЄДРПОУ 39765885); 2) Сульського навчально-виховного комплексу "Загальноосвітній навчальний заклад - дошкільний навчальний заклад" Сумської районної ради Сумської області (Сумська область, Сумський район, с. Сула, вул. Шкільна, 1-а, ЄДРПОУ 02147836)

до відповідача: фермерського господарства "Шепіль Якова Андрійовича" (42346, Сумська область, Сумський район, с. Сула, вул. Миру, 2, ЄДРПОУ 34362934)

про визнання недійсним договору на спільну обробку землі від 26.02.2020,

представники сторін:

прокурор - Мурашко Т.А. (посвідчення № 045532 від 18.01.2017);

позивача: не з'явився;

відповідача - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Прокурор в інтересах держави в особі позивачів подав позовну заяву до відповідача, в якій просить суд визнати недійсним договір про спільну обробку землі від 26.02.2020 без номеру, укладений між Сульським навчально-виховним комплексом "Загальноосвітній навчальний заклад - дошкільний навчальний заклад" Сумської районної ради Сумської області та фермерським господарством Шепіль Яковом Андрійовичем, щодо використання ним земельної ділянки площею 13,4000 га (кадастровий номер 5924787300:05:001:0094) вартістю 412057,62 грн., що розташована на території Сульської сільської ради Сумського району Сумської області, а також судові витрати стягнути з відповідача в сумі 2102,00 грн.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 30.03.2020 відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 28.04.2020 о 10:40.

Однак, 28.04.2020 розгляд справи не відбувся, оскільки суддя Яковенко В.В. знаходився у відпустці, що унеможливлювало розгляд справи.

Ухвалою суду від 04.05.2020 призначено підготовче засідання на 21.05.2020.

27.04.2020 представник відповідача подав до лист, в якому зазначив, що позовні вимоги визнає в повному обсязі та просить суд розгляд справи провести без його участі.

Відповідно до ухвали суду від 04.05.2020 у цьому судовому засіданні проводиться підготовче засідання в справі. Згідно із ч.3 ст. 185 ГПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем.

У судовому засіданні прокурор заявив усне клопотання про повернення з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, в зв'язку з визнанням позову відповідачем до початку розгляду справи по суті.

Ураховуючи визнання позову відповідачем у справі, суд ухвалює рішення за результатами підготовчого засідання.

Дослідивши обставини справи, викладені у поданих сторонами заявах по суті справи, письмові докази, що містяться в матеріалах справи, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Земельна ділянка площею 13,4 га, яка є складовою матеріально-технічної бази навчального закладу - Сульського навчально-виховного комплексу Загальноосвітній навчальний заклад - дошкільний навчальний заклад Сумської районної ради Сумської області, незаконно перейшла у користування Фермерського господарства Шепіль Я.А.

У зв`язку із тим, що державне майно, надане освітньому закладу використовується не за цільовим призначенням, заступник керівника Сумської місцевої прокуратури подав позов в інтересах держави, з метою відновлення порушених прав користування навчального закладу земельною ділянкою.

Спірна земельна ділянки передана у постійне користування навчальному закладу для освітніх потреб у порядку ст.ст. 22, 24 Земельного кодексу України, тому укладення договору від 26.02.2020 сторонами в порушення установленого чинним законодавством порядку і передача землі навчального закладу іншій особі для підприємницької діяльності порушує державні інтереси.

Відповідно до ст. 80 Закону України Про освіту до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать: нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо. Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством. Порядок, умови та форми набуття закладами освіти прав на землю визначаються Земельним кодексом України. Основні фонди, оборотні кошти та інше майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають вилученню, крім випадків, встановлених законом.

Судом встановлено, що об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням.

Згідно з ч. 1 ст. 22 Закону України Про освіту юридична особа має статус закладу освіти, якщо основним видом її діяльності є освітня діяльність. Освітня діяльність вважається основним видом діяльності, якщо надходження на цей вид діяльності та/або від цього виду діяльності перевищують половину загальних надходжень цієї юридичної особи (фізичної особи - підприємця). Заклад освіти залежно від засновника може діяти як державний, комунальний, приватний чи корпоративний. Заклади освіти діють на підставі власних установчих документів, що затверджуються їх засновниками відповідно до законодавства.

Сульський НВК створений як комунальна установа, власником якої є Сумська районна рада, діяльність якого підпорядкована відділу освіти Сумської РДА, є юридичною особою, власником якого є Сумська районна рада, головною метою навчального закладу є забезпечення реалізації прав громадян на здобуття загальної середньої освіти.

Сумською місцевою прокуратурою за результатами вивчення стану законності використання земель сільськогосподарського призначення, переданих у постійне користування навчальним закладам Сумського району встановлено факт незаконного використання земельної ділянки загальною площею 13,4000 га з кадастровим номером 5924787300:05:001:0094, яка відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку на праві постійного використання належить Сульському НВК, загальною вартістю відповідно до нормативно грошової оцінки земельної ділянки 412057,62 грн., розташованої на території Сульської сільської ради Сумського району Сумської області, наданої навчальному закладу на праві постійного користування для ведення підсобного сільського господарства та факт порушення інтересів держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Сумській області та Сульського НВК.

Між Сульським навчально-виховним комплексом Загальноосвітній навчальний заклад - дошкільний навчальний заклад Сумської районної ради Сумської області (далі - замовник) та Фермерським господарством Шепіль Я.А. (далі - виконавець) укладено договір про спільну обробку землі від 26.02.2020 (далі - договір).

За умовами даного договору сторони зобов'язуються шляхом об'єднання майна та інтересів сумісно діяти з метою вирощування сільськогосподарської продукції та задоволення інших потреб сумісної діяльності сторін, а також проведення науково-дослідних, дослідно-експериментальних робіт, створення умов для всебічного обучу учнів.

Виконавець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених договором, на свій ризик виконати з використанням своїх матеріальних ресурсів сільськогосподарські роботи по вирощуванню сільськогосподарської продукції на земельній ділянці, що належить замовнику, загальною площею 13,4000 га, яка розташована на території Сульської сільської ради, а замовник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених договором передавати виконавцю в якості оплати за виконані роботи частину вирощеної сільськогосподарської продукції (п. 1.2. договору).

Розділом 2 договору визначено, що виконавець зобов'язаний своїми силами і засобами виконувати усі роботи в строки необхідні для виконання сільськогосподарських робіт, поставити на місце виконання робіт сільськогосподарську техніку, необхідні матеріали та інше, здійснити їх приймання, розвантаження, складування і зберігання в період виконання робіт за цим договором.

У період дії договору на цілі спільної діяльності замовник передає виконавцю, як внесок у спільну діяльність, земельну ділянку загальною площею 13,4000 га (п. 3.1. договору). Внесок замовника становить 25% від спільної діяльності сторін, внесок виконавця становить 75% від спільної діяльності (п.п. 3.2, 3.3 договору).

Згідно з п. 4.2.2. договору виконавцю належить вся сільгосппродукція, яка вирощена на земельній ділянці, зазначена у пункті 3.1. договору.

Пунктом 8.1 визначено, що даний договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до підписання наступного протягом року або до його розірвання.

Отже, враховуючи вищевикладене, договір про спільну обробку землі від 26.02.2020 укладено усупереч вимогам чинного законодавства, що є підставою для визнання його недійсним з наступних підстав.

Згідно зі ст. 1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Основними елементами договору про спільну діяльність є об`єднання вкладів учасників (майна, майнових прав тощо) для здійснення спільної діяльності і такі частки мають бути визначеними, обов`язки сторін у таких правовідносинах не мають зустрічного характеру, а кожен учасник діє не для досягнення власних цілей, а у загальному інтересі. Сторони отримують блага в результаті спільної діяльності, а не від іншої сторони за договором, спільна діяльність учасників чітко скоординована.

Натомість, розділом 2 та 3 спірного договору встановлено, що виконавець одноосібно бере на себе обов`язок забезпечити обробіток земельної ділянки власною сільськогосподарською технікою, своїми матеріалами та засобами у відповідності до умов цього договору, зібрати та реалізувати вирощений на землі врожай. Тобто усі роботи, що є предметом цього договору, здійснюються виконавцем його силами, засобами, фінансами та матеріальними ресурсами.

Відповідно до положень Статуту Сульського НВК проведення навчальним закладом будь-яких науково-дослідних та дослідно-експериментальних робіт не передбачено.

Зміст погодженого сторонами умов спірного договору свідчить про те, що Сульський НВК фактично передав земельну ділянку загальною площею 13,4000 га, права розпоряджатися якою не мав і яка перебуває на праві постійного користування для організації обробітку та вирощування сільськогосподарської продукції, жодної спільної господарської мети сторони не мали, лише виконавець здійснював всі сільгоспроботи по обробці земельної ділянки власною технікою, проведення посіву насіннєвим матеріалом, а також збору врожаю і лише виконавець отримує вигоду у вигляді виробленої сільськогосподарської продукції. При цьому, будь-яких прав на врожай замовник не набував (п. 4.2.2 договору).

Договором не визначені вклади сторін (їх частки), які вони об`єднують для здійснення спільної діяльності, що в силу приписів ст.ст. 1137, 1138, 1139 ЦК України є визначальним при розподілі прибутку, спільних витрат, збитків та відповідальності за спільними зобов`язаннями. Водночас, оспорюваним договором не визначено, що сторони в процесі здійснення сільськогосподарського виробництва об`єднують свої майнові внески (вклади) у будь-якій формі. Цей договір не передбачає переходу будь-яких майнових прав на землю, посівний матеріал, матеріали та засоби виробництва тощо (як тих прав, що існували до укладення договору, так і тих що виникають у майбутньому) від однієї сторони до іншої, а також не призводить до виникнення у сторін права спільної власності на майно та отриманий прибуток.

Враховуючи викладене, оспорюваний договір не може вважатись договором про спільну діяльність.

В той же час, за нормою ст. 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Тобто, при оренді землі здійснюється обробіток ґрунту, що становить собою користування земельною ділянкою, внаслідок якого вирощується товарна сільськогосподарська продукція.

З огляду на викладене правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане в користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки). Так, за умовами договору сторони погодили, що виконавець здійснює виробництво сільськогосподарської продукції на земельній ділянці, площею 13,4000 га.

Пунктом 4.2.6. договору встановлюється фактичний розрахунок між сторонами, яким передбачено, що виконавець перераховує грошові кошти від реалізації сільгосппродукції, яка належить замовнику на розрахунковий рахунок закладу дляСульського НВК, в терміни визначені договором.

Комплексний аналіз укладеного між позивачем та відповідачем правочину дає підстави вважати, що договір про спільну обробку землі за своєю правовою природою є договором оренди землі, що зумовлює застосування до нього положень законодавства, яке регулює саме правовідносини пов'язані з орендою земельних ділянок державної та комунальної форм власності.

Проаналізувавши положення договору та зміст правовідносин, що склалися між відділом освіти та ФГ Шепіль Я.А. можна дійти висновку, що договір є удаваним правочином і приховує під собою факт передачі в оренду земельної ділянки, тобто фактично містить істотні умови договору оренди землі, укладення якого регулюється Законом України Про оренду землі та Земельним кодексом України оскільки, у даному випадку відділ освіти передав майно, а саме (земельну ділянку) виконавцю та поклав на нього обов`язок вносити плату за користування, що суперечить та не відповідає вимогам Цивільного кодексу України щодо умов договору спільної діяльності.

За умовами договору фермерське господарство фактично користується, володіє, експлуатує земельну ділянку площею 13,4000 га за рахунок власної техніки, обладнання, інвентарю, паливно-мастильних матеріалів, насіннєвих матеріалів, мінеральних добрив, засобів рослин, відповідних спеціалістів, працівників, сплачує плату за її експлуатацію та користування відділу освіти.

Крім того, зміст погоджених сторонами умов договору свідчить, що взявши на себе зобов`язання надати земельну ділянку для вирощування та збирання товарної сільськогосподарської продукції відділ освіти фактично усунувся від права самостійного господарювання на земельній ділянці та надало право обробки землі та збору врожаю саме ФГ Шепіль Я.А., а тому право на обробку землі та збір врожаю, передбачене умовами спірного договору, являє собою реалізацію правомочностей землекористувача щодо володіння та користування, які згідно зі ст. 92 Земельного кодексу України складають титул права постійного користування, однак, земельна ділянка, яку використовує фермерське господарство не належать йому на жодному з титулів - праві власності чи праві оренди, отже, землекористування здійснюється господарством за відсутності законодавчо визначеної підстави.

Укладаючи договір, сторони мали намір приховати правовідносини оренди землі, оскільки умовами спірного договору передбачено фактичну передачу права користування земельною ділянкою з метою здійснення підприємницької діяльності (виробництво сільськогосподарської продукції), договір не містить іншої мети, з якою використовується ця земля. Тобто, фактичний об`єкт договору - земельна ділянка навчального закладу передано у строкове платне користування. Тому, вказаний договір укладено в порушення вимог Земельного кодексу України, Цивільного кодексу України та Закону України Про оренду землі .

Статтею 235 ЦК України передбачено, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Отже, оспорюваний правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), тож з урахуванням положень ч. 2 ст. 235 ЦК України сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, і до оспорюваних правовідносин повинні бути застосовані правила, що регулюють цей правочин.

У даному випадку зміст договору та його правова природа не залежать від його назви, а умови укладеного між сторонами договору відповідають змісту договору оренди, визначеному ст. 12 Закону України Про оренду землі , згідно з якою договір оренди землі визначений як угода сторін про взаємні зобов`язання, відповідно до яких орендодавець за плату передає орендареві у володіння і користування земельну ділянку для господарського використання на обумовлений договором строк, та відповідає фактичним правовідносинам сторін, відтак, назва договору не змінює суті останніх, а тому положення спірного договору повинні відповідати законодавству, що регулює правовідносини у сфері оренди землі.

Відповідно до п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійними від 06.11.2009 № 9 зазначено, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 Цивільного кодексу України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1-5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним ч.ч. 2, 3 ст. 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому ст. 123 цього Кодексу.

Оспорюваний договір, який фактично є договором оренди землі, укладено з порушенням викладених вище норм чинного законодавства, якими регламентовано порядок укладення договору оренди земельної ділянки державної власності.

Згідно з витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно цільове призначення вказаної земельної ділянки - ведення підсобного сільського господарства.

Відповідно до п. а ч. 1 ст. 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов`язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням.

Згідно з ч. 3 ст. 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема:

а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства;

б) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства.

Обов`язок землекористувачів використовувати землю за цільовим призначенням, визначений ст. 96 Земельного кодексу України означає як обов`язок використання землі в межах основного цільового призначення (землі сільськогосподарського призначення) так і в межах цільового призначення (для ведення дослідних та наукових цілей чи для ведення фермерського господарства).

Таким чином, спірний договір суперечить положенням п. а ч. 1 ст. 96 Земельного кодексу України у зв`язку з використанням земельної ділянки не за цільовим призначенням.

За приписами ст. 4 Закону України Про оренду землі орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом.

Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є органи виконавчої влади, які відповідно до закону передають земельні ділянки у власність або користування.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України Про оренду землі укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України або за результатами аукціону.

Статтею 124 Земельного кодексу України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Таким чином, земельним законодавством не передбачено право постійного користувача розпоряджатись земельною ділянкою шляхом передачі її іншим особам у платне користування.

Відтак, у порушення вищенаведених вимог сторонами не був дотриманий встановлений нормами земельного законодавства порядок щодо передачі в оренду земельної ділянки, що дозволяє стверджувати про укладення удаваного договору про спільний обробіток землі з порушенням вимог Закону України Про оренду землі .

Відповідно до Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності № 5245-VI від 06.09.2012, який набрав чинності з 01.01.2013, землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими. Землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, які перебувають у комунальній власності чи на яких розташовані об`єкти нерухомого майна комунальної власності, є землями державної власності.

Згідно з п. 31 ч. 4 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 Держгеокадастр розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальними органами.

Відповідно до п. 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Сумській області, ГУ Держгеокадастру розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством на території Сумської області та здійснює державний нагляд (контроль) у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони усіх категорій та форм власності, у тому числі щодо дотримання вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, у тому числі в оренду, вилучення викупу) земельних ділянок.

Відповідно до п.п. 2, 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, можуть бути: визнання правочину недійсним.

Згідно з п. в ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу України одним із способів захисту прав на земельні ділянки є визнання угоди недійсною.

Таким чином, за спірним договором від 26.02.2020 відбулось розпорядження земельною ділянкою не уповноваженим суб`єктом, а саме, відділом освіти, при цьому, спірний договір не відповідає вимогам законодавства, а саме - ст.ст. 96, 122-124 Земельного кодексу України, ст.ст. 6, 14-16 Закону України Про оренду землі , а також не спрямований на настання обумовлених ним наслідків, що свідчить про його недійсність на підставі ч.ч. 1, 2, 5 ст. 203, 215 ЦК України.

Відповідно до ст. 28 Закону України Про центральні органи виконавчої влади міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи звертаються до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України. Зважаючи на те, що Головне управління Держгеокадастру у Сумській області, як розпорядник земель державної власності сільськогосподарського призначення, неналежним чином здійснює захист інтересів держави та реалізацію наданих законом повноважень та не вживає заходи щодо визнання недійсним вказаного договору, який укладено з порушенням вимог чинного законодавства, що призводить до порушення майнових інтересів держави щодо володіння, розпорядження та користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності, вбачаються правові підстави для звернення прокурора з даним позовом до суду у межах своєї компетенції, передбаченої ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України Про прокуратуру та ст. 2 ГПК України.

Крім того, у зв`язку з укладанням вказаного договору і наданням у користування землі для цілей, не пов`язаних з освітньою діяльністю, порушуються і права як навчального закладу, як землекористувача на праві постійного користування земельними ділянками, наданими закладу у зв`язку з провадженням освітньої діяльності.

Сульський навчально-виховний комплекс Загальноосвітній навчальний заклад - дошкільний навчальний заклад Сумської районної ради Сумської області створений як комунальна неприбуткова установа, завданням якої є забезпечення реалізації прав громадян на здобуття повної загальної середньої освіти, навчальний заклад є юридичною сособою. У своїй діяльності керується чинним законодавством, рішеннями засновника, розпорядженнями селищної ради та наказами відділу освіти Сумської РДА. Виключно для потреб освіти за закладом закріплено майно і передана у постійне користування земля. Порядок використання майна закладів освіти чітко врегульований ст. 80 Закону України Про освіту . Надання землі закладом освіти іншим особам в оренду для цілей, не пов`язаних з освітніми потребами і в порушення встановленого порядку, суперечить вимогам закону та порушує реалізацію державної політики в галузі освіти.

У зв'язку із тим, що виконавець незаконно набув право на користування земельною ділянкою навчального закладу, крім того, майно (земля) використовується не за цільовим призначенням, даний позов заявлено в інтересах держави з метою відновлення порушених прав користування навчальним закладом земельною ділянкою.

Отже, на думку суду, позовні вимоги заступника керівника Сумської місцевої прокуратури належним чином обґрунтовані та доведені відповідно до ст.ст. 73, 74, 76-79 ГПК України.

Статтею 42 ГПК України визначено перелік прав та обов`язків учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 46 ГПК України позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.

Як свідчать матеріали справи, фермерським господарством Шепіль Я.А. позовні вимоги визнано повністю і таке визнання, у відповідності до вимог п. 1 ч.2. ст. 46 ГПК України не суперечить інтересам будь-яких осіб, відтак приймається судом.

Відповідно до ч.4 ст. 185 ГПК України ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 191, 192 цього Кодексу.

Згідно з ч. 4 ст. 191 ГПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

З огляду на вищенаведене, вимога заступника керівника Сумської місцевої прокуратури щодо визнання недійсним договору про спільну обробку землі від 26.02.2020, укладений між Сульським навчально-виховним комплексом Загальноосвітній навчальний заклад - дошкільний навчальний заклад Сумської районної ради Сумської обалсті та фермерським господарством Шепіль Я.А. щодо використання ним земельної ділянки площею 13,4000 га (кадастровий номер 5924787300:05:001:0094), вартістю 412057 грн. 62 коп., що розташована на території Сульської сільської ради Сумського району Сумської області, підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 130 ГПК України у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

У зв'язку з визнанням позову відповідачем, позивачу підлягає поверненню з Державного бюджету України 50% сплаченого ним судового збору.

Решта сплаченого прокуратурою судового збору у сумі 1051 грн 00 коп підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 129, 130, 185, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним договір про спільну обробку землі від 26.02.2020, укладений між Сульським навчально-виховним комплексом Загальноосвітній навчальний заклад - дошкільний навчальний заклад Сумської районної ради Сумської обалсті та фермерським господарством Шепіль Яковом Андрійовичем щодо використання ним земельної ділянки площею 13,4000 га (кадастровий номер 5924787300:05:001:0094), вартістю 412057,62 грн., що розташована на території Сульської сільської ради Сумського району Сумської області.

3. Повернути прокуратурі Сумської області (вул. Герасима Кондратьєва, 33, м. Суми, 40000, код 03527891, UA598201720343120001000002983, Держказначейська служба України м. Київ) з державного бюджету (Сумська міська отг 22030101; код - 37970593; Казначейство України (ел.адм.подат.), рахунок - UA 868999980313181206083018540) 50% сплаченого судового збору при поданні позову, що становить 1051 грн. 00 коп., сплаченого відповідно до платіжного доручення № 316 від 17.03.2020, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи № 920/286/20.

4. Стягнути з фермерського господарства "Шепіль Якова Андрійовича" (42346, Сумська область, Сумський район, с. Сула, вул. Миру, 2, ЄДРПОУ 34362934) на користь прокуратури Сумської області (вул. Герасима Кондратьєва, 33, м. Суми, 40000, код 03527891, UA598201720343120001000002983, Держказначейська служба України м. Київ) 1051 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Згідно зі статтею 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 25 травня 2020 року.

Суддя В.В. Яковенко