Рішення

від 25.05.2020 по справі 120/1056/20-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

25 травня 2020 р. Справа № 120/1056/20-а

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання адміністративну справу

за позовом: законного представника ОСОБА_1 , поданого в інтересах малолітньої ОСОБА_2

до: Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області

про: визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

Представник ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії.

Підставою для звернення до суду з позовом законного представника ОСОБА_1 послужило порушення прав малолітньої ОСОБА_2 щодо отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою внаслідок неправомірної, на його думку, відмови відповідача у наданні такого дозволу.

На переконання позивача, з огляду на приписи ст. 118, 122 ЗК України Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, за наслідками розгляду клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, наказом відмовило у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, у зв`язку із тим, що заявниця на час звернення до управління є малолітньою особою.

Не погоджуючись з позовними вимогами у відзиві Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області зазначило, що оскаржуваний наказ про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою є правомірним, у зв`язку із тим, що заявниця є особою, яка не досягла чотирнадцяти років (малолітня особа), та відповідно набула право на вчинення лише дрібних побутових правочинів, до яких, право на отримання безоплатно у власність земельної ділянки не відноситься.

Також, відповідачем зазначено, що вимога зобов`язати надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою є втручанням в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства. Суд не вправі зобов`язати відповідача до вчинення тих дій, які згідно із земельним законодавством України можуть здійснюватися лише за його розсудом.

Враховуючи наведене, відповідач вважає, що у задоволенні позову слід відмовити.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд встановив.

В січні 2020 року ОСОБА_2 звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області через свого законного представника, з клопотанням про надання їй дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення садівництва, державної форми власності, орієнтовною площею 0,12 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність, яка межує поруч із земельною ділянкою за кадастровим номером 0520680200:01:010:033, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-5001/15-20-СГ від 28.02.2020 року відмовлено ОСОБА_2 у наданні дозволу. Свою відмову управління мотивувало тим, що заявниця є малолітньою особою.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.

На виконання ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. "а" ч. 3 ст. 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Згідно ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених ч. 8 цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Порядок передачі земельних ділянок у власність громадян врегульовано ст. 118 Земельного кодексу України відповідно до ч. 6-7 якої громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення, серед іншого, особистого селянського господарства, у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Як визначено наведеними нормами, ст. 118 Земельного кодексу України містить виключний перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою. Відповідач, в силу вимог Земельного кодексу України та покладених на нього обов`язків, зобов`язаний в кожному випадку дослідити фактичні обставини повно та всебічно для з`ясування наявності чи відсутності встановлених законом підстав для відмови в задоволенні заяви.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 звернувся до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, однак отримав відмову.

Відповідач, розглядаючи заяву позивачки, повинен був прийняти одне з двох рішень: надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надати мотивовану відмову у його наданні. При цьому, у випадку надання відмови, ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області повинно було керуватись лише тими підставами, виключний перелік яких визначено у ст.118 Земельного кодексу України.

Відмовляючи у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, в оскаржуваному наказі відповідач зазначив, що у зв`язку із тим, що заявниця є малолітньою особою вона не має права на отримання безоплатно у власність земельної ділянки.

У вказаному наказі ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області не зазначає про невідповідність місця розташування земельної ділянки, що планується до відведення, вимогам законів, прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам, чи генеральним планам населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектам землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затвердженим у встановленому законом порядку.

При цьому суд визнає необґрунтованими посилання представника відповідача на відсутність права у зв`язку із тим, що позивачка є малолітньою особою, на отримання безоплатно у власність земельної ділянки, як на підставу для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою. Так, в даному випадку мова йде не про розпорядження земельною ділянкою, як нерухомим майном (ст. 181 Цивільного кодексу України), а про ініціювання процедури виділення, формування та передання у власність такої земельної ділянки, первісним етапом якої є отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Отже, у спірних правовідносинах відповідач не розглянув заяву позивачки у встановленому порядку. Відповідачем при розгляді клопотання позивачки не надана його оцінка на предмет відповідності вимогам ст. 118 Земельного кодексу України, тому вказане клопотання підлягає розгляду повноважним органом на відповідність вимогам закону, а суд на цьому етапі позбавлений процесуальної можливості приймати рішення за умови не перевірки, не надання оцінки та не встановлення певних обставин суб`єктом владних повноважень з цього питання.

Зобов`язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів; невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів; невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх названих підстав, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки. А прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача видати дозвіл на розробку проекту землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності усіх названих підстав для відмови у видачі дозволу, може бути необґрунтованим та призвести до видачі такого дозволу з порушенням закону.

З урахуванням викладеного, суд зазначає, що такий спосіб захисту, як зобов`язання ГУ Держгеокадастру прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи. У цій справі з метою захисту порушеного права позивачки ефективним та належним, за встановлених обставин, є такий спосіб захисту порушених прав, як зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивачки про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Зазначена позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 10.10.2019 року по справі № 814/1959/17.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що наказ від 28.02.2020 року № 2-5001/15-20-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою" не відповідає критеріям, встановленим ч. 2 ст. 2 КАС України, у зв`язку з чим, є протиправним, а позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Зважаючи на те, що ГУ Держгеокадастру було прийнято рішення про відмову позивачці надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою без наведення (встановлення) вичерпних підстав для відмови, передбачених ст. 118 Земельного кодексу України, суд вважає за необхідне зобов`язати ГУ Держгеокадастр повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 , від 17.01.2020 року, поданої в інтересах ОСОБА_2 , про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, для ведення садівництва, державної форми власності, орієнтовною площею 0,12 га, з метою подальшої передачі у власність, яка межує поруч із земельною ділянкою за кадастровим номером 0520680200:01:010:0033, яка розташоване на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області.

Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Разом з тим, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів на підтвердження правомірності прийнятого рішення про відмову у надані дозволу на розробку проекту землеустрою.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню.

Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з того, що відповідно до вимог ст. 8 ч. 1 п. 2 п.п. "г" ч. 2 Закону України "Про судовий збір" є звільненою від сплати судового збору, судові витрати не підлягають стягненню.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов законного представника ОСОБА_1 (ідент.номер НОМЕР_1 ) поданого в інтересах малолітньої ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, ЄДРПОУ 39767547) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-5001/15-20-СГ від 28.02.2020 року щодо надання відмови ОСОБА_2 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, для ведення садівництва, державної форми власності, орієнтовною площею 0,12 га, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 17.01.2020 року, поданого в інтересах малолітньої ОСОБА_2 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, для ведення садівництва, державної форми власності, орієнтовною площею 0,12 га, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Альчук Максим Петрович