Постанова від 26.05.2020 по справі 916/7/20

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2020 року м. ОдесаСправа № 916/7/20 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Принцевської Н.М., Ярош А.І.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» , м. Київ

на рішення Господарського суду Одеської області від 14.02.2020 року, м. Одеса, суддя Петров В.С., повний текст рішення складено та підписано 19.02.2020 року

у справі № 916/7/20

за позовом Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» , м.Київ

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія з теплопостачання , м. Одеса

про стягнення 5 188 грн. 01 коп.,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

В січні 2020 року Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» , м. Київ звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія з теплопостачання , м. Одеса, в якій просило суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія з теплопостачання , м. Одеса на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» , м. Київ борг у загальній сумі 5 188 грн. 01 коп., в тому числі: пені за прострочку оплати за поставлений природний газ - 3 815 грн. 12 коп., 3% річних за прострочку оплати за поставлений природний газ - 448 грн. 55 коп. та інфляційних втрат - 924 грн. 34 коп., а також просив суд стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору.

Позовні вимоги мотивовано тим, що на виконання укладеного між сторонами договору постачання природного газу від 21.12.2015 року № 3257/16-ТЕ-23 позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 502 871 грн. 04 коп., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, проте відповідач, в порушення умов укладеного договору, оплату здійснював несвоєчасно, чим порушив умови господарського зобов`язання, а саме умови п. 6.1. Договору, а тому, згідно з приписами ст. ст. 611, 625 Цивільного кодексу України, відповідач зобов`язаний сплатити на користь позивача нараховану пеню за неналежне виконання умов договору у сумі 3 815 грн. 12 коп., 3 % річних від основного боргу у розмірі 448 грн. 55 коп. та інфляційні втрати у розмірі 924 грн. 34 коп.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 14.02.2020 року у справі №916/7/20 (суддя Петров В.С.) у позовних вимогах Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» , м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія з теплопостачання , м. Одеса відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що законодавець передбачив можливість уникнення боржником відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання у сфері теплопостачання, як у спосіб не нарахування йому неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних на початкову заборгованість, так і у спосіб списання цих нарахувань - лише за умови погашення заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії від 03.11.2016 року.

При цьому, Господарський суд Одеської області вказав, що оскільки заборгованість відповідача за поставлений природний газ за період у січні 2016 - серпні 2016 року була погашена ним в повному обсязі 05.10.2016 року, у позивача відсутні правові підстави для нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат за неналежне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю Компанія з теплопостачання , м. Одеса грошових зобов`язань за договором постачання природного газу.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» , м.Київ з рішенням суду першої інстанції не погодилось, тому звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить суд рішення Господарського суду Одеської області від 14 .0 2.2020 року у справі № 916/7/20 скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» , м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія з теплопостачання , м. Одеса щодо стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат у загальному розмірі 5 188 грн. 01 коп., у стягненні яких було відмовлено, задовольнити у повному обсязі, а також відшкодувати скаржнику за рахунок відповідача судові витрати.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права, а саме ст. 7, 86, 236, 238 Господарського процесуального кодексу України та Закону України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії .

Зокрема, Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» , м.Київ вважає, що Господарським судом Одеської області неправомірно застосовано до спірних правовідносин норми Закону України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії , оскільки для застосування його положень необхідна наявність кількох умов, а саме: відносини повинні бути між постачальником природного газу та підприємством, яке здійснює виробництво теплової або електричної енергії, централізоване водопостачання та водовідведення населенню, використовуючи природний газ, а сума основного боргу має бути сплачена постачальнику до набрання чинності вказаним Законом.

Крім того, вищевказаним законом визначено чітке коло осіб, що мають право на списання заборгованості та нарахувань, як і певний порядок списання такої заборгованості.

Посилаючись на норму Закону, визначену ст. 3, скаржник звертає увагу колегії суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, що учасниками процедури врегулювання заборгованості (яка включає у себе і списання заборгованості) є теплопостачальні та теплогенеруючі підприємства, включені до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства, а матеріали справи № 916/7/20 не містять належних доказів включення Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія з теплопостачання , м. Одеса до вищевказаного реєстру, а тому, застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин ч. 3 ст. 7 Закону України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії є неправомірним.

Також, скаржник зазначає, що аналогічна правова позиція викладена у ряді постанов Вищого Господарського суду України, зокрема у справах № 910/15010/16, № 910/16766/13, №914/2851/16, № 922/1110/15, № 908/3125/16, № 922/4355/14.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06 . 04.2020 року за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» , м. Київ на рішення Господарського суду Одеської області від 14 .0 2.2020 року у справі № 916/7/20 відкрито апеляційне провадження, справу вирішено розглядати у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Відповідач своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористався, відзив на апеляційну скаргу не надав, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Так, з матеріалів справи вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю Компанія з теплопостачання , м. Одеса було належним чином повідомлено про відкриття провадження у справі, в якій було роз`яснено право вказаної особи подати суду відзив на апеляційну скаргу, про що свідчить наявне у матеріалах справи повідомлення про отримання відповідачем відповідної копії ухали суду (отримано 14.04.2020 року), тобто, відповідач у справі, з огляду на завчасне отримання такої ухвали, мав можливість подати суду свої зауваження та заперечення на апеляційну скаргу, чого останнім зроблено не було.

До того ж, відповідно до положень п . 1 ст . 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі Смірнов проти України , відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про розгляд справи, строки апеляційного перегляду оскаржуваного рішення добігають кінця, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності відзиву відповідача на апеляційну скаргу.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Переглянувши у порядку письмового провадження оскаржене у справі рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи та вимоги апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» , м. Київ не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Одеської області від 14 .0 2.2020 року у справі № 916/7/20 є правомірним та таким, що не підлягає скасуванню, виходячи з наступного.

Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

21 . 12.2015 року між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» , м. Київ (постачальник), правонаступником якого є позивач у справі, та Товариством з обмеженою відповідальністю Компанія з теплопостачання , м.Одеса (споживач) було укладено Договір постачання природного газу № 3257/16-ТЕ-23, відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов`язався передати у власність споживачу у 2016 році природний газ, а споживач зобов`язався його прийняти та оплатити за нього на умовах цього договору.

Згідно із п. 1.2 Договору природний газ, що постачається за цим Договором, використовується Споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

За умовами п. 1.3. Договору (з урахуванням змін, внесених Додатковою угодою від 29 . 01.2016 року № 2) за цим договором постачається газ власного видобутку (газ видобутий на території України та/або імпортований газ (за кодом згідно з УКТ ЗЕД 2711 21 00 00 , ввезений Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на митну територію України).

За умовами п. 3.1 договору постачальник передає споживачу газ у пунктах приймання-передачі газу на газовимірювальних станціях, які знаходяться на кордоні України та в пунктах приймання-передачі газу з ПГС в газотранспортну систему. Право власності на газ переходить від постачальника до споживача в пунктах приймання-передачі. Після переходу права власності на газ споживач несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, пов`язану з правом власності на газ.

Положеннями п. 3.4. договору встановлено, що приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання газу споживачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу.

Відповідно до п. 3.5 договору не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу споживач зобов`язується надати постачальнику завірену копію акта про фактичний обсяг розподіленого/про-транспортованого за цим договором природного газу за розрахунковий місяць, складеного між споживачем та оператором ГРМ/ГТС; у разі надання технічного акту на загальний обсяг розподіленого/про-транспортованого природного газу, споживач надає детальну розбивку газу за категоріями (в т.ч. за цим договором) за власним підписом; підписані та скріплені печатками споживача два примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу в розрахунковому місяці, його фактична піна та вартість. Постачальник не пізніше 8-го числа повертає споживачу один примірник оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надає в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами. У випадку попадання або несвоєчасного надання споживачем акту приймання-передачі природного газу обсяги використання встановлюються відповідно до даних оператора ГРМ/ГТС. У випадку відмови споживача від підписання акта приймання-передачі природного газу розбіжності підлягають врегулюванню відповідно до умов договору або в порядку, передбаченому чинним законодавством України. До врегулювання сторонами розбіжностей, обсяги переданого газу встановлюються відповідно до даних ГРМ/ГТС.

В п. 4.1 договору визначено, що кількість газу, яка постачається споживачу, визначається за показами комерційних вузлів обліку газу.

Відповідно до п. 5.1. договору регульована ціна (без урахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, а також податків та зборів, що включаються до вартості природного газу, відповідно до Податкового кодексу України) на природний газ, який постачається за цим договором, в період з 01 січня 2016 по 31 березня 2016 (включно) встановлюється постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2015 року № 758.

У відповідності до п. 5.2 договору ціна за 1000 куб. м газу за цим договором в період з 01 січня 2016 року по 31 березня 2016 року (включно) для підприємств, які приєднані до газорозподільних мереж, становить 1770,74 грн., крім того збір у вигляді цільової надбавки до ціни на природний газ - 2%, податок на додану вартість за ставкою - 20%. До сплати за 1000 куб.м природного газу - 1806,15 грн., крім того ПДВ - 20% - 361,23 грн., всього з ПДВ - 2167,38 грн.

Пунктом 5.4 договору передбачено, що загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок газу.

Умовами п. 6.1. Договору (з урахуванням змін, внесених Додатковою угодою від 31.03.2016 року № 3) сторони погодили, що оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до підпункту 6 п. 7.2. Договору споживач зобов`язався своєчасно оплачувати вартість поставленого природного газу в розмірі та порядку, що передбачені цим договором.

За невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором (п. 8.1. Договору).

Згідно з п. 8.2. Договору (з урахуванням змін, внесених Додатковою угодою від 15 .0 8.2016 року № 5), у разі прострочення споживачем оплати згідно п. 6.1. Договору, він зобов`язується оплатити постачальнику пеню в розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Розділом 12 Договору (з урахуванням змін, внесених Додатковою угодою від 31.04.2016 року № 4) передбачено, що він набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу з 01 січня 2016 року до 30 вересня 2016 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Крім цього, між сторонами за Договором про постачання природного газу від 21.12.2015 року №3257/16-ТЕ-23 було укладено низку Додаткових угод, а саме: Додаткову угоду від 31 грудня 2015 року № 1, в якій змінено положення предмету договору, а також положення щодо кількості та показників газу; порядку та умов передачі газу; порядку обліку газу; ціни газу; прав та обов`язків сторін; Додаткову угоду від 29 січня 2016 року № 2, в якій викладено положення предмету договору в новій редакції; Додаткову угоду від 31 березня 2016 року №3 в якій змінено положення щодо кількості та показників газу, порядку та умов передачі газу; порядку та умов проведення розрахунків; прав та обов`язків сторін; строку дії договору; Додаткову угоду від 30 квітня 2016 року № 4, в якій змінено положення щодо кількості та показників газу, ціни газу, відповідальності сторін та строку дії договору; Додаткову угоду від 15 серпня 2016 року № 5, в якій змінено положення щодо кількості та показників газу, порядку та умов передачі газу; порядку та умов проведення розрахунків; прав та обов`язків сторін; відповідальності сторін та інші умови договору .

Протягом січня-серпня 2016 року включно позивачем відповідачу було поставлено природний газ на загальну суму 502 871 грн. 04 коп., на підтвердження чого між сторонами у справі було складено 31.01.2016 року акт приймання-передачі природного газу на суму 167 300 грн. 44 коп., 29.02.2016 року акт приймання-передачі природного газу на суму 89821 грн. 42 коп., 31.03.2016 року акт приймання-передачі природного газу на суму 99 893 грн. 96 коп., 30.04.2016 року акт приймання-передачі природного газу на суму 14 763 грн. 72 коп., 31 .0 5.2016 року акт приймання-передачі природного газу на суму 52 887 грн. 31 коп., 30.06.2016 року акт приймання-передачі природного газу на суму 39 449 грн. 02 коп., 31.07.2016 року акт приймання-передачі природного газу на суму 38 411 грн. 20 коп., 31.08.2016 року акт приймання-передачі природного газу на суму 343 грн. 97 коп.

Зазначені акти в добровільному порядку підписано сторонами та скріплено печатками останніх без заперечень та зауважень.

При цьому, як вбачається з виписки по операціям Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія з теплопостачання , м. Одеса в період з 31.01.2016 року по 05 . 10.2016 року (а.с. 40), відповідач за отриманий протягом січня-серпня 2016 року природний газ розрахувався у повному обсязі 05.10.2016 року на загальну суму 502 871 грн. 04 коп.

Згідно цієї ж виписки, за поставлений природний газ у січні 2016 року на загальну суму 167 300 грн. 44 коп. відповідач повністю розрахувався 17 лютого 2016 року, за поставлений природний газ у лютому 2016 року на загальну суму 89 821 грн. 42 коп. відповідач розрахувався 23 березня 2016 року, за поставлений природний газ у березні 2016 року на загальну суму 99 893 грн. 96 коп. відповідач розрахувався 19 квітня 2016 року, за поставлений природний газ у квітні 2016 року на загальну суму 14 763 грн. 72 коп. відповідач розрахувався 11 травня 2016 року, за поставлений природний газ у травні 2016 року на загальну суму 52 887 грн. 31 коп. відповідач розрахувався 13 липня 2016 року, за поставлений природний газ у червні 2016 року на загальну суму 39 449 грн. 02 коп., у липні 2016 року на загальну суму 38 411 грн. 20 коп., у серпні 2016 року на загальну суму 343 грн. 97 коп. відповідач повністю розрахувався 05 жовтня 2016 року .

У зв`язку з несвоєчасною сплатою за природний газ, поставлений в січні - серпні 2016 року, позивачем, відповідно до п. 8.2 договору, було нараховано пеню за зобов`язаннями січня 2016 року у розмірі 44 грн. 84 коп.; за зобов`язаннями лютого 2016 року у розмірі 863 грн. 86 коп.; за зобов`язаннями березня 2016 року у розмірі 383 грн. 11 коп.; за зобов`язаннями квітня 2016 року пеня не нараховувалася; за зобов`язаннями травня 2016 року у розмірі 496 грн. 22 коп.; за зобов`язаннями червня 2016 року у розмірі 921 грн. 18 коп.; за зобов`язаннями липня 2016 року у розмірі 1 101 грн. 96 коп.; за зобов`язаннями серпня 2016 року у розмірі 3 грн. 95 коп. Крім цього, позивачем було нараховано 3% річних за зобов`язаннями січня 2016 року у розмірі 3 грн. 06 коп.; за зобов`язаннями лютого 2016 року у розмірі 58 грн. 90 коп.; за зобов`язаннями березня 2016 року у розмірі 26 грн. 12 коп.; за зобов`язаннями квітня 2016 року не нараховувалися; за зобов`язаннями травня 2016 року у розмірі 78 грн. 89 коп.; за зобов`язаннями червня 2016 року у розмірі 131 грн. 60 коп.; за зобов`язаннями липня 2016 року у розмірі 157 грн. 42 коп.; за зобов`язаннями серпня 2016 року у розмірі 0 грн. 56 коп. Також, матеріали справи містять розрахунок інфляційних втрат на загальну суму 924 грн. 34 коп., які заявлені до стягнення.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає, що матеріали справи заперечень відповідача щодо правильності обрахунків пені, 3% річних та інфляційних втрат, наданих позивачем, не містять.

Таким чином, судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що у зв`язку з несвоєчасною оплатою відповідачем за поставлений природний газ Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» , м. Київ звернулось до суду з даним позовом, в якому просило стягнути з останнього нараховані пеню, 3% річних та інфляційні втрати .

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами ч. 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

У розумінні ст. 230 Господарського кодексу України пеня є господарською санкцією у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Водночас, у відповідності до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно із ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є фінансовими санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів (девальвації грошової одиниці України) та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ця міра відповідальності нараховуються незалежно від наявності вини боржника, оскільки передбачена законом і є частиною грошового зобов`язання боржника до моменту його припинення згідно норм матеріального права України.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач належним чином не виконав передбачені договором від 21 . 12.2015 року № 3257/16-ТЕ-23, зі змінами та доповненнями, зобов`язання з вчасної оплати природного газу, поставленого в січні - серпні 2016 року, в зв`язку з чим позивачем відповідно до п. 8.2 договору було нараховано пеню за прострочку оплати за поставлений природний газ у розмірі 3815 грн. 12 коп., 3% річних за прострочку оплати за поставлений природний газ у розмірі 448 грн. 55 коп. та інфляційних втрат у розмірі 924 грн. 34 коп. за період прострочки виконання відповідачем його грошового договірного зобов`язання.

В той же час, 30.11.2016 року набрав чинності Закон України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії № 1730-VIII (далі Закон), яким визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Відповідно до ст. 1 Закону заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону є, зокрема, кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Статтею 2 Закону передбачено, що його дія поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до Реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 року № 93 затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром (далі Порядок), який визначає механізм формування, ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а також користування його даними.

Згідно з п. 14 Порядку у реєстрі відображаються дані про підприємства, зокрема зазначаються дані про обсяг кредиторської заборгованості, що підлягає врегулюванню згідно із Законом; обсяг не відшкодованої станом на 01.01.2016 року заборгованості з різниці в тарифах, підтверджений протоколами територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах; обсяг нарахувань зі сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 01.07.2016 року.

Частиною 3 ст. 7 Закону, якою врегульовано питання списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення, передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Системний аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що ч. 3 ст. 7 Закону є нормою прямої дії; цією нормою законодавець передбачив можливість звільнення боржника від відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання у сфері теплопостачання як у спосіб ненарахування йому неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних на початкову заборгованість, так і у спосіб списання цих нарахувань, до того ж, її застосування не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом. Зокрема, виконання цієї норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.

Аналогічний висновок викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 07.02.2018 року у справі № 927/1152/16, від 26.02.2019 року у справі № 904/2960/18, від 15.03.2018 року у справі № 904/10736/16, від 22.05.2018 року у справі № 905/3266/16, від 26.11.2019 року у справі №905/178/19, від 26.11.2019 року у справі № 905/39/19 та інших .

Так, Верховний Суд у постанові від 07.02.2019 року по справі № 927/1152/16, зазначив, що аналіз наведених норм Закону України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії дає підстави для висновку, що ч. 3 ст. 7 Закону № 1730 є нормою прямої дії, при цьому застосування приписів ч. 3 ст. 7 Закону (яка є нормою прямої дії) не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності Законом. Виконання даної норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості (про що повідомило і Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України у межах своєї компетенції).

Також необхідно зазначити, що Верховний Суд у постанові від 29.01.2018 року у справі № 904/10745/16, дійшов висновків, що до заборгованості, що виникла та погашена до набрання чинності Законом не можуть бути застосовані передбачені Законом правила та вимоги щодо необхідності включення підприємства до Реєстру (реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості), оскільки за загальним правилом (ч. 1 ст. 58 Конституції України) закон не має зворотної дії в часі. Таким чином, виконання ч. 3 ст. 7 Закону не потребує включення відповідача до Реєстру (реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості).

Тобто, застосування цієї норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, і застосування процедури, передбаченої ст. 1, 2, 3 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", за умови погашення заборгованості до набрання чинності цим Законом.

Якщо заборгованість погашено до набрання чинності Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", тоді положення ст. 1, 2, 3 вказаного Закону не застосовуються. Відтак не потребує доведення факт включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, а неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних, нараховані на заборгованість, яка є предметом регулювання цим Законом, не нараховуються, а нараховані підлягають списанню, у зв`язку з припиненням зобов`язань щодо їх сплати, на підставі ч. 3 ст. 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії".

Вказаним спростовуються доводи скаржника стосовно необхідності включення відповідача до визначеного вище Реєстру для застосування до спірних правовідносин положень Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії".

З матеріалів справи вбачається, що заборгованість за поставлений природний газ у січні - серпні 2016 року відповідачем погашена в повному обсязі 05 . 10.2016 року, тобто, до набрання чинності Законом України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії , зважаючи на що, станом на 02.01.2020 року (дата звернення позивача із даною позовною заявою до суду) у позивача були відсутні правові підстави для нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат за неналежне виконання відповідачем грошових зобов`язань за договором від 21 . 12.2015 року № 3257/16-ТЕ-23, оскільки ч. 3 ст. 7 Закону України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до 30 листопада 2016 року, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані - підлягають списанню з 30 листопада 2016 року.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що Товариство з обмеженою відповідальністю Компанія з теплопостачання , м. Одеса використовувало поставлений за цим договором природний газ у повному обсязі виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню, та саме з цією метою було укладено договір постачання природного газу від 21 . 12.2015 року № 3257/16-ТЕ-23 (п. 1.2 Договору).

Посилання скаржника на правові позиції Вищого господарського суду України, а саме , у справах № 910/15010/16, № 910/16766/13, № 914/2851/16, № 922/1110/15, №908/3125/16, №922/4355/14, № 908/2114/16, № 910/17076/16, № 914/1111/16, №912/3303/16, № 927/1442/15, №910/15873/13, № 917/348/16, № 911/3951/16 судом до уваги не приймаються, оскільки у 2018 році Верховним Судом були ухвалені судові рішення у зв`язку із неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що призвело до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Зокрема, у справах № 908/3125/16 та № 908/2114/16 Верховним Судом були прийняті постанови від 23.05.2018 року, в яких суд дійшов висновку про те, що ч. 3 ст. 7 Закону є нормою прямої дії та не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.

Таким чином, судова колегія зазначає, що оскільки основна заборгованість за поставлений природний газ у січні - серпні 2016 року відповідачем була погашена в повному обсязі до набрання чинності Закону України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії , тому, відповідно, відсутні підстави для нарахування відповідачу пені в сумі 3 815 грн. 12 коп., 3 % річних - 448 грн. 55 коп. та інфляційних втрат - 924 грн. 34 коп. за прострочення оплати за поставлений природний газ.

Враховуючи викладене, доводи Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» , м. Київ, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують наведених висновків господарського суду першої інстанції, норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, оскаржуване рішення суду відповідає приписам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, а мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для його скасування, а, відтак, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.

За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» , м. Київ не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Одеської області від 14.02.2020 року у справі № 916/7/20 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника .

Керуючись ст. 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» , м. Київ на рішення Господарського суду Одеської області від 14 .0 2.2020 року у справі № 916/7/20 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 14.02.2020 року у справі № 916/7/20 - залишити без змін.

Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Г.І. Діброва Судді Н.М. Принцевська А.І. Ярош