Рішення

від 21.05.2020 по справі 910/17302/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.05.2020Справа № 910/17302/19 Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С.О. за участю секретаря судового засідання Шкорупеєва А.Д., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "СМАРТ ЕКСІМ"

До АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ"

Про стягнення 801667,00 грн.

Представники сторін:

від позивача: Амбросімов С.С.

від відповідача: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "СМАРТ ЕКСІМ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" про стягнення 801667,00 грн. заборгованості, з яких: 85684,03 грн. - 3% річних, 207159,14 грн. - інфляційні нарахування, 508823,83 грн. - пеня.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором поставки № ЦЗВ-07-05518-01 від 26.07.2018 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений позивачем товар.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.12.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/17303/19, відмовлено у задоволенні клопотання позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 14.01.2020.

27.12.2019 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог з наступних підстав: постачання товару здійснювалось з порушенням термінів, встановлених договором. З урахуванням викладеного, відповідач вважає, що у зв`язку з порушенням термінів поставки товару, вимоги про стягнення 3% річних, пені та інфляційних втрат задоволенню не підлягають. Також відповідач просить суд враховувати, що строк прострочення оплати був незначним та така оплата здійснена добровільно, у зв`язку з чим є підстави для зменшення штрафних санкцій.

У судовому засіданні 14.01.2020 судом оголошено перерву до 30.01.2020.

24.01.2020 від позивача надійшли письмові пояснення по справі щодо дат оформлення та реєстрації податкових накладних.

У підготовчому засіданні 30.01.2020 позивачем надано детальний опис робіт (послуг), виконаних (наданих) адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.

У підготовчому засіданні 30.01.2020 суд постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 20.02.2020.

03.02.2020 від відповідача надійшли заперечення на детальний опис робіт (послуг), виконаних (наданих) адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги, що наданий позивачем.

В судовому засіданні 20.02.2020 було оголошено перерву до 12.03.2020.

12.03.2020 від відповідача надійшли додаткові пояснення по справі.

У судовому засіданні 12.03.2020 представником позивача надані документи для долучення до матеріалів справи.

12.03.2020 судом оголошено перерву у судовому засіданні по суті до 19.03.2020.

17.03.2020 від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Протокольною ухвалою від 19.03.2020 задоволено клопотання відповідача та відкладено судове засідання по суті на 09.04.2020.

06.04.2020 від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

З метою попередження виникнення та запобігання поширення гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом COVID-19, враховуючи постанову Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" від 11.03.2020 №211 та на виконання розпорядження Голови Вищої ради правосуддя від 13.03.2020 №11/0/2-20 "Про додаткові заходи із попередження респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом COVID-19", судові засідання, які призначені на 09.04.2020, знято з розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.04.2020 призначено судове засідання по суті на 21.05.2020.

15.05.2020 через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У судове засідання 21.05.2020 представник відповідача не з`явився, проте від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, в якому відповідач, посилаючись на встановлений постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" карантин, просить суд відкласти розгляд справи на іншу дату та визнати причини відкладення розгляду справи поважними.

Суд, розглянувши клопотання відповідача, вирішив відмовити останньому у відкладенні розгляду справи, з огляду на наступне.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS- CoV-2" (зі змінами) установлено з 12.03.2020 до 22.05.2020 на всій території України карантин.

Постановою Кабінету Міністрів України до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" Кабінетом Міністрів України внесені зміни, відповідно до яких карантин продовжено до 22.05.2020.

Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України №343 від 04.05.2020 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України", яка набрала чинності з 11.05.2020, послаблено карантинні заходи, зокрема, дозволено діяльність адвокатів, нотаріусів, аудиторів та психологів (підпункт 8 пункту 2 доповнено абзацом згідно з Постановою КМ №343 від 04.05.2020).

При цьому, положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 04.11.1950, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.

За змістом ст. 129 Конституції України, п.10 ч.3 ст.2 ГПК України одним з основних засад господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.

Водночас, відповідно до частини першої статті 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.

При цьому, відкладення розгляду справи є правом суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суд від 29.04.2020 у справі №910/6097/17.

З огляду на наведене, враховуючи те, що саме по собі оголошення карантину не зупиняє роботи судів, а матеріали справи містять докази повідомлення учасників справи про дату, час та місце судового засідання, виходячи зі змісту статей 202, 216 ГПК України, у суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи.

Судом враховано, що розгляд справи по суті за участю представників сторін здійснювався у судових засіданнях 20.02.2020, 12.03.2020, а відповідно до ухвали суду від 14.04.2020 явка сторін не визнавалася обов`язковою.

З урахуванням наведеного, враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи, з огляду на те, що суд розпочав розгляд справи по суті 20.02.2020, беручи до уваги тривалий час розгляду даної справи, суд вважає можливим розгляд справи за відсутності представника АТ "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ", повідомленого належним чином про дату, час та місце судового засідання.

У судовому засіданні 21.05.2020 представник позивача підтримав позовні вимоги, просив позов задовольнити.

В судовому засіданні 21.05.2020 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

26.07.2018 між Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" (назву якого змінено на АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ") в особі філії "Центр забезпечення виробництва" (далі - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СМАРТ ЕКСІМ" (далі - постачальник) укладено договір № ЦЗВ-07-05518-01 (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов`язується поставити та передати у власність, а замовник прийняти та оплатити продукцію, найменування, марка й кількість якої вказується в специфікації, яка є невід`ємною частиною договору, на умовах, що викладені у цьому договорі.

Згідно з п. 4.3. договору, загальна сума даного договору на момент його підписання складає 10 442 988,00 грн.

У п. 5.2 договору сторони погодили, що поставка продукції проводиться партіями протягом терміну дії договору, тільки після письмової рознарядки замовника, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності замовника до прийому продукції.

Рознарядка надається постачальнику в оригіналі шляхом направлення засобами поштового зв`язку (Укрпошта) цінного листа з описом вкладення та/або направлення сканкопії рознарядки електронним листом із застосуванням електронної пошти (E-mail).

Сторони погоджують, що рознарядка вважається отриманою постачальником з дня її відправлення замовником засобами поштового зв`язку (Укрпошта) та/або електронною поштою (E-mail).

Кожна партія продукції постачається протягом 30 (тридцяти) календарних днів з письмової рознарядки замовника, якщо інше не вказано у рознарядці.

Датою поставки продукції вважається дата приймання цієї продукції замовника у відділ матеріальних ресурсів М. Фастів філії "ЦЗВ" ПАТ "Укрзалізниця", Київська обл.. Фастів, вул. Шевченко, 48, що підтверджується належно оформленою видатковою накладною, довіреністю або Актом прийому-передачі (п. 5.3 договору).

Відповідно до п. 6.1. договору, оплата за кожну партію поставленої продукції по даному договору проводиться замовником протягом 10 (десяти) банківських днів з дати оформлення та реєстрації податкової накладної у відповідності до вимог чинного законодавства України та у відповідності з рахунком-фактурою на поставлену партію продукції, обумовлену згідно п. 5.2. договору.

Згідно з п. 13.7 договору, термін дії договору встановлюється з моменту його підписання сторонами до 31.12.2018, проте в частині оплати - до повного виконання сторонами зобов`язань та в разі наявності потреби замовника, що підтверджено відповідним повідомленням та рознарядкою, направленими на адресу постачальника - до повного виконання.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що на виконання умов договору, відповідно до отриманих від відповідача рознарядок від 04.09.2018 № ЦЗВ-20/3301 на суму 3 258 393,60 грн., від 30.10.2018 № ЦЗВ-20/3917 на суму 5 166 816,00 грн., від 12.11.2018 № ЦЗВ-20/4120 на 1 041 702,00 грн., від 16.11.2018 № ЦЗВ-20/4260 на суму 976 076,40 грн., у період з 03.12.2018 по 11.02.2019 поставив відповідачу товар на загальну суму 10 442 988,00 грн., на підтвердження чого надав наступні видаткові накладні: № 135 від 03.12.2018 на суму 1 626 768,00 грн., № 137 від 03.12.2018 на суму 1360 308,00 грн., № 138 від 05.12.2018 на суму 76 032,00 грн., № 154 від 17.12.2019 на суму 2 128 266,00 грн., № 163 від 26.12.2018 на суму 495 000,00 грн., № 4 від 16.01.2019 на суму 4 681 614,00 грн., № 9 від 11.02.2019 на суму 75 000,00 грн.

Крім того, на виконання умов договору, позивачем були оформлені та зареєстровані податкові накладні на кожну поставлену партію товару, зокрема за поставками, що відбулися 03.12.2018 та 05.12.2018 податкові накладні зареєстровані 18.12.2018, за поставкою, що здійснена 17.12.2018 - реєстрація відбулась 27.12.2018, за поставкою від 26.12.2018 - 03.01.2019, за поставкою від 16.01.2019 - 14.02.2019, за поставкою від 11.02.2019 - 15.02.2019.

Оскільки відповідач несвоєчасно здійснив оплату за поставлений позивачем товар, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 85684,03 грн. 3% річних, 207159,14 грн. інфляційних нарахувань та 508823,83 грн. пені.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

На підставі укладеного між сторонами договору у позивача виник обов`язок здійснити поставку товару, а у відповідача - прийняти товар в обсязі, погодженому сторонами та оплатити його вартість.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Матеріалами справи, зокрема видатковими накладними № 135 від 03.12.2018, № 137 від 03.12.2018, № 138 від 05.12.2018, № 154 від 17.12.2019, № 163 від 26.12.2018, № 4 від 16.01.2019, № 9 від 11.02.2019 підтверджується, що позивач поставив, а відповідач прийняв товар, обумовлений договором та рознарядками на загальну суму 10 442 988,00 грн.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

У п. 6.1. договору сторони погодили, що оплата за кожну партію поставленої продукції по даному договору проводиться замовником протягом 10 (десяти) банківських днів з дати оформлення та реєстрації податкової накладної у відповідності до вимог чинного законодавства України та у відповідності з рахунком-фактурою на поставлену партію продукції, обумовлену згідно п. 5.2. договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

З огляду на встановлені договором строки оплати, враховуючи дати реєстрації податкових накладних, позивач стверджує, що відповідач зобов`язаний був здійснити оплату за поставлений товар в наступні строки: за видатковою накладною № 135 від 03.12.2018 - до 03.01.2019 включно, за видатковою накладною № 137 від 03.12.2018 - до 03.01.2019 включно, за видатковою накладною № 138 від 05.12.2018 - до 03.01.2019 включно, за видатковою накладною № 154 від 17.12.2019 - до 14.01.2019 включно, за видатковою накладною № 163 від 26.12.2018 - до 18.01.2019 включно, за видатковою накладною № 4 від 16.01.2019 - до 28.02.2019 включно, за видатковою накладною № 9 від 11.02.2019 - до 01.03.2019 включно.

Однак, суд не погоджується із зазначеними позивачем строками, в які мала бути здійснена оплата за поставлений товар, оскільки позивачем не враховані приписи пунктів 5.2. та 6.5 договору.

Так, відповідно до п. 6.5 договору, у разі прострочення постачальником термінів постачання продукції, термін оплати за дану продукцію збільшується за кожний календарний день прострочення постачання продукції на 1 банківський день відповідно. Термін прострочення є різниця календарних днів між датою планового прибуття на умовах п. 5.2. договору та датою фактичної поставки продукції.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було допущено прострочення термінів постачання товару, зокрема:

- згідно рознарядки від 04.09.2018 № ЦЗВ-20/3301, товар мав бути поставлений до 04.10.2018 включно, однак з порушенням термінів поставки відвантажено продукцію наступним чином: 03.12.2018 - на суму 2 193 681,60 грн. (строк оплати збільшився на 60 банківських днів), 17.12.2018 - на суму 571 512,00 грн. (строк оплати збільшився на 74 банківських дні), 26.12.2018 - на суму 418 200,00 грн. (строк оплати збільшився на 82 банківських дні), 16.01.2019 - на суму 34 200,00 грн. (строк оплати збільшився на 104 банківські дні), 11.02.2019 - на суму 40 800,00 грн. (строк оплати збільшився на 130 банківських дні);

- згідно рознарядки від 30.10.2018 № ЦЗВ-20/3917 товар мав бути поставлений до 29.11.2018 включно, однак з порушенням термінів поставки відвантажено продукцію наступним чином: 03.12.2018 - на суму 278 784,00 грн. (строк оплати збільшився на 3 банківських дні), 17.12.2018 - на суму 950 400,00 грн. (строк оплати збільшився на 17 банківських днів), 26.12.2018 - на суму 76 800,00 грн. (строк оплати збільшився на 26 банківських дні), 16.01.2019 - на суму 3 826 632,00 грн. (строк оплати збільшився на 47 банківських дні), 11.02.2019 - на суму 34 200,00 грн. (строк оплати збільшився на 73 банківських дні);

- згідно рознарядки від 12.11.2018 № ЦЗВ-20/4120 товар мав бути поставлений до 12.12.2018 включно, однак товар відвантажено наступним чином: 03.12.2018 - на суму 159 768,00 грн., 17.12.2018 - на суму 554 190,00 грн. (строк оплати збільшився на 4 банківських дні) та 16.01.2019 - на суму 327 744,00 грн. (строк оплати збільшився на 34 банківських дні);

- згідно рознарядки від 16.11.2018 № ЦЗВ-20/4260 товар мав бути поставлений до 19.12.2018 включно, однак товар відвантажено наступним чином: 03.12.2018 - на суму 354 842,40 грн., 05.12.2018 на суму 76 032,00 грн., 19.12.2018 на суму 52 164,00 грн. та 16.01.2019 на суму 493 038,00 грн. (строк оплати збільшився на 27 банківських дні).

З огляду на встановлені договором строки оплати, враховуючи наявні в матеріалах справи рознарядки, видаткові накладні, приписи п. 6.5 договору та кількість прострочених днів поставки товару, суд дійшов висновку, що відповідач зобов`язаний був здійснити оплату за поставлений товар в наступні строки: на суму 2 193 681,60 грн. - до 01.04.2019 включно, на суму 571 512,00 грн. - до 02.05.2019 включно, на суму 418 200,00 грн. - до 20.05.2019 включно, на суму 34 200,00 грн. - до 01.08.2019 включно, на суму 40 800,00 грн. - до 17.09.2019 включно, на суму 278 784,00 грн. - до 09.01.2019 включно, на суму 950 400,00 грн. - до 06.02.2019 включно, на суму 76 800,00 грн. - до 25.02.2019 включно, на суму 3 826 632,00 грн. - до 11.05.2019 включно, на суму 34 200,00 грн. - до 19.06.2019 включно, на суму 159 768,00 грн. - до 03.01.2019, на суму 554 190,00 грн. - до 18.01.2019, на суму 327 744,00 грн. - до 18.04.2019, на суму 354 842,40 грн. - до 03.01.2019 включно, на суму 76 032,00 грн. - до 03.01.2019 включно, на суму 52 164,00 грн. - до 14.01.2019, на суму 493 038,00 грн. - до 09.04.2019 включно.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Відповідач здійснив оплату заборгованості у наступному порядку: 18.02.2019 на суму 3 063 108,00 грн., 11.05.2019 на суму 3 689 940,00 грн., 22.07.2019 на суму 3 689 940,00 грн.

З огляду на погоджені сторонами строки оплати, умови договору, суд дійшов висновку, що відповідач прострочив оплату товару, поставленого позивачем, однак періоди прострочення позивачем визначені невірно.

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У пункті 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" визначено, що з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

За приписами ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідальність у вигляді пені передбачена сторонами у п. 10.6 договору, відповідно до якого, у разі несвоєчасної оплати за поставлену продукцію замовник сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несплаченої продукції за кожен день прострочення. При розрахунку пені постачальник враховує умови п. 6.5 даного договору, якщо випадки несвоєчасного постачання продукції мали місце.

Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Як встановлено судом вище, позивачем невірно визначені періоди для нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат, оскільки при розрахунку не враховані приписи п. 6.5. договору.

З урахуванням п. 6.5 договору, рознарядок, видаткових накладних та сум, призначень платежів та дат здійснених відповідачем оплат, з урахуванням кінцевих дат для нарахування штрафних санкцій, визначених позивачем, вірними періодами прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання є: на суму 418 200,00 грн. з 21.05.2019 по 20.07.2019, на суму 278 784,00 грн. з 10.01.2019 по 17.02.2019, на суму 950 400,00 грн. з 07.02.2019 по 10.05.2019, на суму 210 279,00 грн. з 11.05.2019 по 21.07.2019, на суму 76800,00 грн. з 26.02.2019 по 21.07.2019, на суму 1 482 525,00 грн. з 12.05.2019 по 21.07.2019, на суму 34200,00 грн. з 20.06.2019 по 21.07.2019, на суму 159 768,00 грн. з 04.01.2019 по 17.02.2019, на суму 554 190,00 грн. з 19.01.2019 по 21.07.2019, на суму 327 744,00 грн. з 19.04.2019 по 21.07.2019, на суму 52 164,00 грн. з 15.01.2019 по 21.07.2019, на суму 354 842,40 грн. з 04.01.2019 по 17.02.2019, на сум 75 032,00 грн. з 04.01.2019 по 17.02.2019, на суму 493 038,00 грн. з 10.04.2019 по 21.07 2019.

Здійснивши розрахунки пені та 3% річних за вказані періоди, суд встановив, що розмір пені становить 231 296,39 грн., розмір 3% річних - 39 240,33 грн., а тому вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Щодо заявлених до стягнення інфляційних втрат, то суд зазначає, що вказаний розрахунок також є невірним, з огляду на наступне.

Здійснюючи перевірку наданого позивачем розрахунку заявленої до стягнення суми інфляційних втрат, судом враховано, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України Про індексацію грошових доходів населення у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18.

З урахування вказаних положень, за перерахунком суду, розмір інфляційних втрат становить 28 170,70 грн., а тому вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Суд відхиляє доводи відповідача про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог, у зв`язку із простроченням позивачем поставки продукції, оскільки прострочення поставки продукції, відповідно до умов договору, збільшує строк для оплати продукції, однак не звільняє від відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання, якщо таке мало місце.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, яке викладено у відзиві на позовну заяву, то суд зазначає наступне.

Вказане клопотання обґрунтоване тим, що відповідач, хоч і з простроченням, але виконав умови договору. Позивачем не надано доказів понесення ним збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань, а на підприємстві відповідача склалася складна ситуація у зв`язку з недофінансуванням.

Частиною 1 ст. 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Правовий аналіз зазначених приписів свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафних санкцій.

В матеріалах справи відсутні докази, які б давали підстави вважати, що у даному випадку наявні виняткові обставини, з урахуванням яких суд міг скористатися своїм правом та зменшити розмір штрафних санкцій. Жодних доказів на підтвердження фінансового становища відповідача також не надано.

Враховуючи, що відповідачем в обґрунтування своїх вимог та заперечень не надано суду належних доказів щодо винятковості даного випадку та невідповідності розміру штрафних санкцій наслідкам порушення, суд не вбачає підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, у зв`язку з чим відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене, з`ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 20 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 ст. 126 ГПК України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано у матеріали справи: копію договору про надання правової (професійної правничої) допомоги № 29/10/2019-02 від 20.10.2019, укладений між позивачем та Адвокатським об`єднанням Когнітор , довіреність № 21/11-19 від 21.11.2019, акт приймання-передавання наданих юридичних (адвокатських) послуг № 29/10/2019-02/001, банківську виписку про сплату на користь Адвокатського об`єднання Когнітор 20000,00 грн.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Відповідач заперечив щодо заявлених позивачем витрат та просив відмовити позивачу у стягненні 20000,00 грн. витрат на правову допомогу адвоката, посилаючись на те, що позовну заяву підписано особисто директором, а тому неможливо встановити, що позовну заяву підготовлено та підписано АО Когнітор . Крім того, на думку відповідача, розмір витрат є неспівмірним.

Згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу ).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Щодо заперечень відповідача, то суд зазначає, що заявлена до стягнення сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн., враховуючи ціну позову (801667,00 грн.), є співмірною.

Щодо посилань позивача на те, що позовну заяву підписано особисто директором, а тому неможливо встановити, що позовну заяву підготовлено та підписано АО Когнітор , то суд зазначає, що підписання директором позовної заяви не спростовує обставин надання адвокатським об`єднанням правової допомоги щодо її підготовки.

Подібної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 28.12.2019 у справі 924/122/19.

Крім того, складання позовної заяви передбачено умовами договору про надання правової (професійної правничої) допомоги № 29/10/2019-02 від 20.10.2019 та зазначено в акті приймання-передавання наданих юридичних (адвокатських) послуг № 29/10/2019-02/001.

Згідно з п. 3 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, інші судові витрати, пов`язані із розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, зважаючи на приписи ст. 129 ГПК України та часткове задоволення позову судом, вказані судові витрати підлягають розподілу між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 452,16 грн.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129-130, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" (03680, м.Київ, ВУЛИЦЯ ТВЕРСЬКА, будинок 5, ідентифікаційний код 40075815) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "СМАРТ ЕКСІМ" (04053, м.Київ, КУДРЯВСЬКИЙ УЗВІЗ, будинок 3А, офіс 63, ідентифікаційний код 41104270) 231 296,39 грн пені, 39 240,33 грн 3% річних, 28 170,70 грн інфляційних втрат, 7 452,16 грн витрат на правничу допомогу та 4480,61 грн судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано: 26.05.2020.

Суддя С.О. Турчин