Постанова

від 06.08.2007 по справі 8950-2007а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

8950-2007А

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 313

ПОСТАНОВА

Іменем України

06.08.2007Справа №2-24/8950-2007А

За адміністративним позовом – Кримського республіканського відділенняФонду України соціального захисту інвалідів  (АР Крим, м. Сімферополь, пр.Кірова, 51-52\10-а)

До відповідача –  Малого підприємства «Ерідан»  (АР Крим, смт.Совєтське, вул.30 років Перемоги, 45, фактична адреса:  смт Совєтський, вул. Механізаторів, 1 )

Про стягнення 2137,00 грн.

                                                                                                                     Суддя Колосова Г.Г.

                                                                                                       При секретарі Капустіної І.М.       

Представники:

Від позивача –   Бахарєва Н.Ю., представник, дов у справі.

Від відповідача -  не  з'явився

Сутність спору:

            Позивач звернувся з позовом   про стягнення  з  відповідача  2137,00грн. адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів в 2006році, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач зобов'язаний був створити в 2006 році 1 робоче місце для працевлаштування інвалідів, фактично   не працевлаштовано   жодного інваліда, у зв'язку з чим відповідач повинен сплатити позивачеві штрафні санкції в сумі  2137,00грн. за нестворено 1 робоче місце для інвалідів.

          Відповідач двічі явку представника до судового засідання не забезпечив, про час слухання справи належним чином повідомлений судовою повісткою, про що є підпис на повідомленні. Про причини неявки суд не повідомили.

      Згідно з п. 6 Закону України “Про внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства України” № 2953-ІV від 06.10.2005р., що набрав чинність 01.11.2005р., до початку  діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991р. (1798-12), вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

         Відповідно до внесених змін до Кодексу Адміністративного судочинства України (від 08.09.2005р. № 2875-ІУ) повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу здійснюється судом тільки за вимогою особи, яка бере участь у справі, або за ініціативою суду.

         Вказаних вимог від сторін не надходило.

         Суд вважає можливим проведення судового процесу без здійснення фіксування судового процесу технічними засобами.

           Розглянувши матеріали справи,  дослідивши представлені докази, заслухавши представника позивача,  суд -

ВСТАНОВИВ:

            Мале підприємство «Ерідан» зареєстровано як  платник  страхових внесків (страхівник) у Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.   

            МП «Ерідан»  згідно звіту ф. 10-ПІ про зайнятість і працевлаштування інвалідів   зобов'язаний був створити в 2006 році 1 робоче місце для працевлаштування інвалідів, фактично  інвалід не працевлаштований.   Відповідач в звіті форми 10-ПІ самостійно визначив, що ним не створено 1 робоче місце для інваліда та суму адміністративно-господарської санкції за нестворені для інвалідів робочі місця – 2137,00грн.

Позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав:

Згідно ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади й органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти на підставах, у межах повноважень і способом,   передбаченим Конституцією й законами України.

              Відповідно до п.п.1 й 2 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1434 від 26.09.02р. Фонд соціального захисту інвалідів є урядовим органом державного управління, що діє в складі Мінпраці й  підпорядковане йому.

Фонд у своїй діяльності  керується Конституцією й законами України, актами  Президента України й Кабінету Міністрів України, наказами Мінпраці та цим Положенням.

У чинність п.3  цього Положення одним із завдань Фонду є здійснення контролю за дотриманням підприємствами, установами й організаціями всіх форм власності й господарювання нормативів робочих місць для забезпечення  працевлаштування інвалідів.

Згідно ч. 1 ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні обґрунтовується  на принципах, згідно яким ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

У чинність  ч.1 ст.68 Конституції України кожний зобов'язаний неухильно дотримуватися Конституції України й законів України.

           Згідно ст.19 Закону України «Про основи соціального захисту інвалідів в Україні» для  підприємств (об'єднань),  установ, організацій незалежно від форм власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4%  від загальної чисельності тих, що працюють, а якщо  працює від 8 до 25 чоловік - в кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачене  законом.

          Відповідно до п. 1, 3, 5, 14 Положення «Про робоче місце інваліда та порядок працевлаштування інвалідів», затвердженого  Постановою Кабінету Міністрів України № 314  робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої  площі  на  підприємстві  (об'єднанні),  в  установі та організації незалежно від форм власності  та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда. Робоче  місце  інваліда  вважається  створеним,  якщо воно відповідає  встановленим  вимогам  робочого  місця  для  інвалідів відповідної    нозології,    атестоване    спеціальною    комісією підприємства     за    участю    представників    МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці,   громадських   організацій   інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда. Підприємства розробляють  заходи  щодо  створення  робочих місць  для  інвалідів,  включають  їх  до  колективного  договору, інформують центри зайнятості,  місцеві органи соціального  захисту населення  та  відділення  Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування  )  робочих  місць  для  працевлаштування інвалідів. Підприємства у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів; щорічно до  1  лютого  року,  що настає за  звітним,  подають відділенням Фонду  соціального  захисту  інвалідів  відомості  про середню  річну  заробітну плату на підприємстві,  середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів; визначають види виробництв,  цехи та  дільниці,  де  доцільно використовувати працю інвалідів; інформують державну службу  зайнятості  та  місцеві органи соціального  захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів; створюють для інвалідів    умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації, забезпечують соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.  

          Вищевказана норма Постанови Кабінету Міністру № 314  встановлює, що робоче місце для інваліда вважається створеним  з моменту працевлаштування на ньому інваліда.

          Відповідно ч. 1 ст. 117 Конституції України постанови Кабінету Міністрів є обов'язковими до виконання.

          Таким чином, підприємству необхідно не тільки спрямовувати у відповідні фонди інформацію про наявність вільних місць для  працевлаштування інвалідів, атестувати робоче місце спеціальною комісією, виконати інші вимоги, викладені в Постанові Кабінету Міністрів України № 314,  але і працевлаштувати на ньому інваліда, інакше місце вважається нествореним.

          Як убачається з матеріалів справи відповідач не виконав встановлений Законом норматив працевлаштування інвалідів на 2006р. в кількості 1 особи. Фактично на підприємстві відповідача в 2006р.  не працевлаштовано  жодного  інваліда.  

Згідно ст.20 Закону України «Про основи соціального захисту інвалідів в Україні» підприємства (об'єднання), установи, організації незалежно від форм власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, передбаченим ч.1 ст.19 цього Закону, щорічно  сплачують відповідним відділенням  Фонду України соціального захисту інвалідів  штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (у об'єднанні), установі, організації за кожне робоче місце не зайняте інвалідом.

          Відповідачем не створене робоче місце для інваліда, отже, вимоги позивача про стягнення  адміністративно-господарської  санкції є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Згідно  ч.3,4 ст.20 Закону України «Про основи соціального захисту інвалідів в Україні» сплату штрафних санкцій  підприємства (об'єднання), установи, організації здійснюють згідно закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і  зборів (обов'язкових платежів).  У разі відсутності коштів штрафні санкції можуть бути стягнуті шляхом звернення стягнення на майно підприємства (об'єднання), установи, організації в установленому порядку.

Тобто чинним законодавством не  передбачено звільнення від сплати санкцій у разі наявності або відсутності прибутку відповідних суб'єктів господарювання, тому  відповідач зобов'язаний перерахувати суму несплачених  штрафних санкцій  у розмірі 2137,00грн. А посилання в законі на податок на прибуток тільки вказує джерело виплати цих  коштів.  

Аналізуючи норми Закону України № 875 суд приходить до висновку, що законом не передбачений  причинно-послідовний зв'язок між діями або бездіяльністю відповідних державних фондів по здійсненню заходів по працевлаштуванню інвалідів та обов'язком  підприємств створити робочі місця для інвалідів ( виконати норматив).

Тобто в законі не вказано, що у разі своєчасної звітності в центр зайнятості  за формою 3-ПН, відсутності на обліку в центрі зайнятості інвалідів або у разі їх не направлення  на підприємство, воно звільняється від обов'язку сплатити самостійно встановлену суму  штрафних санкцій.

Штрафні санкції за недотримання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, носять характер  альтернативного зобов'язання, тобто підприємство або  дотримує норматив, або сплачує  конкретну суму до держбюджету  України.

При цьому законом не встановлено, що для сплати штрафних санкцій у підприємства повинна бути встановлена наявність вини.

Більш того, публічно-правові відносини,  які  виникли між позивачем та відповідачем у результаті невиконання нормативу та несплати штрафних санкцій взагалі не передбачають можливості існування питання про відповідальність, пов'язану з винними діями  особи, що не є суб'єктом владних повноважень, оскільки питання про наявність вини може розглядатися тільки у цивільних  (господарських) відносинах.

У стосунках, що  виникають з публічно правових відносин між суб'єктом владних повноважень  та іншими особами повинно вирішуватися  тільки питання виконання встановлених законами вимог.

Крім того, зі змісту статей 19 й 20  Закону вбачається, що штраф має компенсаційну форму за невиконання нормативу, оскільки  згідно з ч.6 ст.20 Закону суми штрафних санкцій використовуються Фондом для фінансування соціальних витрат на професійне навчання непрацюючих інвалідів, видачу підприємствам цільових кредитів на створення робочих місць для інвалідів, надання фінансової допомоги на здійснення заходів по соціальній, трудовій, фізкультурно-оздоровчій і професійній реабілітації інвалідів і т.п., і у суб'єкта підприємницької діяльності є альтернативний обов'язок - або  виконання нормативу шляхом працевлаштування інвалідів або  оплата штрафних санкцій. Це опосередковано підтверджується формою звітності № 10-ПІ, відповідно якої підприємство самостійно визначає собі  суму коштів, що підлягає сплаті за невиконання нормативу.

Також необхідно відзначити, що згідно  Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» надходження у Фонд України соціального захисту інвалідів є джерелами формування спеціального фонду Держбюджету України на 2006р. Аналогічне положення зазначене в п.п. 1 п.1 ст.29 Бюджетного кодексу України, яким визначено, що до складу доходів Державного бюджету України включаються доходи, що надходять відповідно до Закону України «Про основи  соціального захисту інвалідів».    

          Передбачаючи доходну частину Державного бюджету України  законодавець встановив, що кошти, отримані  відповідно  Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» спрямовуються на програми по соціальному захисту інвалідів.

        Відповідно ст. 46 Конституції України  громадяни мають право  на  соціальний  захист,  що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової  або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника,  безробіття з незалежних від них обставин, а  також  у  старості  та  в  інших випадках, передбачених законом.

         Це  право   гарантується  загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за  рахунок  страхових  внесків  громадян, підприємств, установ і організацій, а  також  бюджетних  та  інших джерел  соціального  забезпечення;  створенням  мережі  державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

          Пенсії,  інші  види  соціальних  виплат  та  допомоги,  що  є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя,  не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

          Таким чином Конституцією  України гарантовано право соціально незахищених громадян, в тому числі інвалідів, на відповідний рівень життя, фінансування якого здійснюється за рахунок  як держави, так і підприємств, організацій, що повинні сплачувати штрафні санкції за невиконання нормативу  згідно із ст. 19,20 Закону України № 875.

          Оскільки держава гарантує соціальний захист інвалідів, вона здійснює  виконання цієї програми двома засобами: перший- шляхом зобов'язання підприємства створити для інваліда робоче місце (тобто забезпечити його роботою) з  витікаючими наслідками ( одержання зарплати, лікарняних, відпускних, матеріальної допомоги, пенсійне забезпечення, страхування та інш.) та другий- шляхом фінансування витрат бюджету  на соціальне забезпечення інвалідів, що не працюють.

        При таких обставинах, враховуючи положення Конституції України,  Бюджетного кодексу України, Законів України «Про основи соціального захисту інвалідів в Україні» та «Про Державний бюджет України на 2006 рік», суд  вважає, що підприємства, організації зобов'язані створити робочі місця для інвалідів, тобто виконати норматив, або перерахувати до Державного бюджету відповідну суму штрафних санкцій, за рахунок яких держава в особі відповідних уповноважених органів влади забезпечує соціальну підтримку інвалідів, в т.ч. і тих, що не працюють  ( перша група інвалідності, пенсіонери-інваліди, діти-інваліди та інші).

Відповідно до Закону  України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства за порушення норм ч.1 ст. 19  відповідно до ч.1,2 ст. 20 Закону сплачують адміністративно-господарську санкцію.

 Наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 233 від 15.05.2007р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.05.2007р. за № 552\13819,  визначено, що адміністративно-господарська санкція-це грошове зобов'язання, альтернативне зобов'язанню самостійно здійснити працевлаштування інвалідів відповідно до Закону, сплачується у порядку і розмірах, передбачених Законом «Про основи  соціальної захищеності інвалідів в Україні».  

В Порядку сплати підприємствами (обєднаннями), установами і організаціями адміністративно-господарських санкцій у  відділення Фонду  соціального захисту інвалідів та використання цих коштів, затвердженого п.4 ст. 20 та Постановою КМУ  від 31.01.2007р. № 70 «Про реалізацію статтєй 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів Україні» встановлено, що адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями  та фізичними особами самостійно  в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу.

З урахуванням викладеного позовні вимоги про стягнення 2137,00грн. підлягають задоволенню.

У судовому засіданні оголошена  вступна та резолютивна частини постанови.

Постанова складена у повному обсязі  07.08.2007 року.

З урахуванням викладеного, керуючись ст. ст. 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

                                            П О С Т А Н О В И В :

            Позов задовольнити.

               Стягнути з Малого підприємства «Ерідан»  (АР Крим, смт.Совєтський, вул.30 років Перемоги,45, ЄДРПОУ 24863208) на користь  Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (АР Крим, 97017, м. Сімферополь,  пр.Кирова,51-52/10а, Реквізити: Одержувач: Держбюджет Совєтського району; 50070000, Банк одержувача: Управління Держказначейства в АРК м. Сімферополь, МФО 824026, ЗКПО 34740887, р/р 31210230700290, Призначення платежу:*; ЄДРПОУ платника; 50070000; 0,1; адміністративно-господарські санкції за робочі місця не зайняті інвалідами за 2006 рік)  2137,00грн.

          У разі неподання  заяви про апеляційне оскарження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення (у разі складання  постанови у повному обсязі, відповідно до ст. 160 КАСУ -  з дня складення у повному обсязі).

          Якщо після подачі заяви  про апеляційне оскарження , апеляційна скарга не подана, постанова вступає в законну силу  через 20 днів після подання заяви про апеляційне  оскарження.  

           Постанова може бути оскаржена в порядку і строки передбачені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Колосова Г.Г.