Рішення

від 31.05.2019 по справі 826/10051/17

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

31 травня 2019 року справа №826/10051/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кузьменка В.А., суддів Арсірія Р.О., Огурцова О.П., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Інтранслогістік" (далі по тексту - позивач, ТОВ "Інтранслогістік") до 1. Державної фіскальної служби України (далі по тексту - відповідач 1, ДФС України) 2. Адміністрації Державної прикордонної служби України (далі по тексту - відповідач 2) про 1) визнання протиправним та скасування рішення про відмову в продовженні строку дії рішення від 19 травня 2016 року №24/23-24/16 оформлене у протоколі від 27 червня 2017 року №3 та викладене у листі від 21 липня 2017 року №15829/6/99-99-03-03-03-15; 2) зобов`язання відповідачів вчинити дії щодо розгляду заяви від 21 березня 2017 року №1/01-2103 стосовно продовження на один рік строку дії рішення від 19 травня 2016 року №24/23-24/16

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва у зв`язку із протиправною відмовою відповідачів продовжити строк дії рішення від 19 травня 2016 року №24/23-24/16, з огляду на те, що процедурою продовження дії рішення про надання дозволу на розміщення підприємства в пункті пропуску через державний кордон України передбачено лише подання заяви, яка має містити певне інформаційне навантаження, не вимагається повторного подання переліку додатків, встановленому у пункті 2.2. Інструкції, у разі відсутності змін у раніше поданих документах.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 серпня 2017 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/10051/17 та призначено справу до судового розгляду.

Відповідачі письмових заперечень проти адміністративного позову або письмових пояснень до суду не надали.

В судовому засіданні 14 лютого 2018, у зв`язку із неявкою представників сторін, на підставі частини дев`ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

Відповідно до статті 404 Митного кодексу України до видів діяльності, контроль за провадженням яких здійснюється органами доходів і зборів, належать: 1) митна брокерська діяльність; 2) відкриття та експлуатація магазину безмитної торгівлі; 3) відкриття та експлуатація митного складу; 4) відкриття та експлуатація вільної митної зони комерційного або сервісного типу; 5) відкриття та експлуатація складу тимчасового зберігання; 6) відкриття та експлуатація вантажного митного комплексу.

Згідно статті 405 Митного кодексу України на провадження видів діяльності, зазначених у статті 404 цього Кодексу, надаються дозволи. Підприємства, які отримали такі дозволи, включаються до відповідних реєстрів, які ведуться центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, відповідно до статті 415 цього Кодексу. Таким підприємствам видаються витяги із зазначених реєстрів.

Набуття права на провадження видів діяльності, зазначених у статті 404 цього Кодексу, без отримання відповідного дозволу не допускається, за винятком випадків, передбачених главою 2 цього Кодексу.

Статтею 406 Митного кодексу України передбачено, що дозвіл на здійснення митної брокерської діяльності, відкриття та експлуатацію магазину безмитної торгівлі надається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, разом із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері захисту державного кордону.

Дозволи на провадження видів діяльності, зазначених у пунктах 3-6 статті 404 цього Кодексу, надаються митницями, в зонах діяльності яких розташовані відповідні території, приміщення, резервуари, холодильні чи морозильні камери, криті чи відкриті майданчики, які можуть використовуватися при провадженні цих видів діяльності, в порядку, визначеному цим Кодексом, з обов`язковим подальшим повідомленням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Відповідно до статті 407 Митного кодексу України встановлено, що форми, порядок подання та розгляду заяв, порядок надання, зупинення дії, анулювання дозволів на провадження видів діяльності, зазначених у статті 404 цього Кодексу, а також правила провадження зазначених видів діяльності та порядок контролю за їх провадженням затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Вимоги до територій, приміщень, резервуарів, холодильних чи морозильних камер, критих чи відкритих майданчиків, які можуть використовуватися при провадженні видів діяльності, зазначених у статті 404 цього Кодексу, встановлюються цим Кодексом та центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Згідно статті 409 Митного кодексу України рішення про надання дозволу повинно бути прийнято протягом 20 робочих днів з дня надходження заяви до органу, уповноваженого на надання дозволу.

Витяг з відповідного реєстру видається підприємству протягом трьох робочих днів з дня прийняття рішення про надання дозволу.

Відповідно до статті 410 Митного кодексу України у наданні дозволу може бути відмовлено із дотриманням строку, встановленого статтею 409 цього Кодексу, у разі невиконання заявником вимог, встановлених для його отримання.

Мотивована відмова у наданні дозволу надсилається заявникові в письмовій формі.

Оскарження рішення про відмову у наданні дозволу здійснюється у порядку, встановленому цим Кодексом.

Єдиний порядок розміщення на територіях пунктів пропуску через державний кордон України (далі - пункт пропуску) підприємств, що здійснюють господарську або іншу діяльність, пов`язану із забезпеченням діяльності пунктів пропуску, і підприємств (установ) сфери обслуговування (далі - підприємства), встановлює Інструкція про порядок розміщення на територіях пунктів пропуску через державний кордон України підприємств, що здійснюють господарську або іншу діяльність, пов`язану із забезпеченням діяльності пунктів пропуску, і підприємств (установ) сфери обслуговування, затверджена Наказом Державної митної служби України, Адміністрації Державної прикордонної служби України від 24 січня 2006 року №51/49 (далі по тексту - Інструкція).

Відповідно до пункту 2.1. Інструкції заявник подає митному органу й органу охорони державного кордону, у зоні діяльності яких планується розміщення підприємства, заяву про видачу рішення про можливість розміщення підприємства в пункті пропуску через державний кордон України (далі - Рішення).

Згідно пункту 2.2. Інструкції до заяви додаються такі документи: затверджена в установленому порядку копія установчих документів (для юридичних осіб); копія свідоцтва про реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності; обґрунтування потреби розміщення із зазначенням підстав для здійснення діяльності; попередня письмова згода власника будівлі або приміщення, розташованих у пункті пропуску, на укладення договору їх оренди (якщо заявник не є власником будівлі або приміщення), план-схема будівлі (приміщення) з позначенням місця, де передбачається розмістити підприємство.

Пунктами 2.3. та 2.4. Інструкції передбачено, що заява разом із зазначеними в пункті 2.2 цієї Інструкції документами розглядається протягом 15 діб начальником митного органу і начальником органу охорони державного кордону.

За результатами такого розгляду складається спільний висновок у двох примірниках про можливість розміщення підприємства в пункті пропуску (далі - висновок керівників).

У цьому висновку повинні бути обов`язково зазначені: перелік, дати й номери документів, отриманих від заявника; відомості про доцільність і можливість розміщення підприємства в пункті пропуску.

Обидва примірники висновку керівників підписуються начальником митного органу й органу охорони державного кордону.

Митний орган і орган охорони державного кордону направляють відповідно до Держмитслужби України й Адміністрації Держприкордонслужби України заяву заявника разом із супровідним листом і зазначеними в пункті 2.2 цієї Інструкції документами, висновок керівників і погоджену начальником митного органу й начальником органу охорони державного кордону план-схему пункту пропуску з позначенням меж пункту пропуску, зон митного та прикордонного контролю, місць розміщення інших контрольних служб і підприємств, місця, де планується розмістити приміщення заявника. Копії документів зберігаються в митному органі й органі охорони державного кордону.

Відповідно до пункту 2.5. Інструкції на підставі висновку керівників, а також заяви й поданих заявником документів спільною робочою групою Держмитслужби України й Адміністрації Держприкордонслужби України (далі - спільна робоча група), склад якої затверджується наказом цих центральних органів виконавчої влади, приймається спільне рішення про можливість розміщення підприємства в пункті пропуску через державний кордон України.

Згідно пунктів 2.6.-2.9. Інструкції Рішення про відмову в розміщенні підприємства в пункті пропуску приймається спільною робочою групою в разі: подання заявником неповного пакету документів, зазначених у пункті 2.2 цієї Інструкції; такого розташування підприємств в пункті пропуску, яке ускладнюватиме забезпечення режиму, установленого в цьому пункті пропуску.

Рішення про відмову в розміщенні підприємства в пункті пропуску надсилається в 5-денний строк заявникові в письмовій формі із зазначенням причин відмови.

Таке рішення може бути оскаржене в порядку, установленому законодавством.

На підставі протоколу засідання спільної робочої групи видається Рішення за формою, наведеною в додатку 1 до цієї Інструкції.

Рішення підписується Головою Держмитслужби України й Головою Держприкордонслужби України або їх заступниками. Підписи скріплюються гербовими печатками. Рішення набирає чинності з моменту його реєстрації в Держмитслужбі України та Адміністрації Держприкордонслужби України.

Згідно пункту 2.10. Інструкції Рішення видається на строк до одного року й може бути продовжено на такий самий строк на підставі заяви підприємства, яка подається не пізніше ніж за тридцять днів до закінчення строку дії Рішення.

У разі звернення підприємства до митного органу й органу охорони державного кордону з питання продовження строку Рішення й за відсутності змін у поданих раніше документах або в законодавстві України, що регулює питання розміщення та функціонування підприємств у пунктах пропуску, погоджена цими органами заява надсилається до Держмитслужби України й Адміністрації Держприкордонслужби України.

У разі порушення підприємством законодавства України з питань митної справи й охорони державного кордону начальник митного органу або органу охорони державного кордону надсилає на адресу цього підприємства письмове попередження про те, що в разі невжиття в тижневий строк заходів для припинення таких порушень Рішення буде достроково скасовано.

З аналізу вищезазначених норм чинного законодавства Окружний адміністративний суд міста Києва приходить до висновку, що законодавством встановлено окремий порядок для продовження строку дії рішення на такий самий строк, який не вимагає повторного подання документів, які подавалися для отримання рішення вперше відповідно до пункту 2.2. Інструкції.

Рішення може бути продовжене, лише за умови подання підприємством відповідної заяви на продовження строку дії рішення та за відсутності змін у поданих раніше документах або у відповідному законодавстві України.

Окрім того, пункт 2.6. Інструкції про підстави прийняття рішення про відмову в розміщенні підприємства у пункті пропуску стосується лише розгляду відповідної заяви підприємства вперше.

Матеріали справи підтверджують, що 05 лютого 2016 року позивачем направлено начальнику Білгород-Дністровського прикордонного загону та начальнику Одеської митниці ДФС заяви №1/02-0502 та №1/01-0502 відповідно з проханням видати рішення про можливість розміщення ТОВ "Інтранслогістік" в автомобільному пункті пропуску "Старокозаче" для надання митно-брокерських послуг.

До заяв від 05 лютого 2016 року позивачем на виконання вимог Митного кодексу України та пункту 2.2. Інструкції додано повний пакет документів, необхідний для отримання рішення про можливість розміщення підприємства в пункті пропуску через державний кордон України, а саме: обґрунтування потреби розміщення підприємства в пункті пропуску, копію Статуту підприємства, копію Свідоцтва про державну реєстрацію, копію витягу з реєстру митних брокерів, план-схему розміщення робочого місця, копію документів на право власності контейнера-павільйону, копію договору оренди майна, що належить до державної власності.

19 травня 2016 року Державною фіскальною службою України та Адміністрацією Державної прикордонної служби України прийнято спільне рішення про можливість розміщення підприємства в пункті пропуску через державний кордон України №24/23-24/16, згідно якого ТОВ "Інтранслогістік" дозволено надання митно-брокерських послуг в пункті пропуску для автомобільного сполучення "Старокозаче" строком на один рік.

21 березня 2017 року позивачем на виконання пункту 2.10. Інструкції направлено в.о. начальнику Одеської митниці ДФС та начальнику Білгород-Дністровського прикордонного загону заяви №1/02-2103 та 1/01-2103 відповідно з проханням продовжити на один рік строк дії рішення від 19 травня 2016 року №24/23-24/16 про можливість розміщення ТОВ "Інтранслогістік" в пункті пропуску для автомобільного сполучення "Старокозаче" для надання митно-брокерських послуг.

Заявами від 21 березня 2017 року позивач повідомив, що за час дії рішення змін в раніше подані статутні та реєстраційні документи не відбулося, підприємство не має порушень законодавства України з питань митної справи й охорони державного кордону.

13 квітня 2017 року Одеською митницею ДФС та Білгород-Дністровським прикордонним загоном за результатами розгляду заяви позивача від 21 березня 2017 року щодо продовження строку Рішення від 19 травня 2016 року №24/23-24/16, враховуючи, що зміни у поданих раніше документах не відбулися, прийнято спільний висновок щодо доцільності продовження строку Рішення від 19 травня 2016 року №24/23-24/16 з метою надання підприємством митно-брокерських послуг.

Листом від 16 травня 2017 року №714/8/15-7018-01 Одеська митниця ДФС направила відповідачу 1 архівний файл "Документи ТОВ "Інтранслогістік".

17 травня 2017 року відповідач 1 отримав від Одеської митниці 1 лист №668/8/15-70-18-01 від 05 травня 2017 року, яким Одеська митниця ДФС направила на розгляд відповідачу 1 заяву ТОВ "Інтранслогістік" від 21 березня 2017 року №1/02-2103 щодо продовження строку рішення про можливість розміщення підприємства в пункті пропуску для автомобільного сполучення "Старокозаче" та спільний висновок щодо продовження строку рішення, погоджений Одеською митницею ДФС та Одеським прикордонним загоном.

Проте, рішенням від 27 червня 2017 року, оформленим протоколом засідання спільної робочої групи Державної фіскальної служби України, Адміністрації Державної прикордонної служби України з розгляду документів щодо надання дозволів на відкриття та експлуатацію магазинів безмитної торгівлі, а також з прийняття рішень про можливість розміщення на території пунктів пропуску через державний кордон України підприємств, що здійснюють господарську або іншу діяльність, пов`язану із забезпеченням діяльності пунктів пропуску, і підприємств (установ) сфери обслуговування, №3, керуючись приписами статті 410 Митного кодексу України та підпункту 2.6. пункту 2 Інструкції №51/49, на підставі подання Одеської митниці ДФС від 05 травня 2017 року №668/8/15-70-18-01 та від 16 травня 2017 року №714/8/15/15-7018-01, вирішили відмовити ТОВ "Інтранслогістік" в продовженні строку дії Рішення у пункті пропуску через державний кордон України для автомобільного сполучення "Старокозаче" у зв`язку із відсутністю будівель (приміщень), що розташовані у пунктах пропуску, та договорів оренди на їх використання.

Листом "Про відмову у продовженні строку дії Рішення" від 21 липня 2017 року №15829/6/99-99-03-03-03-15 Державна фіскальна служба України повідомила позивача про прийняте рішення про відмову у продовженні строку дії рішення ТОВ "Інтранслогістік" (протокол від 27 червня 2017 року №3), оскільки підприємством не дотримано вимоги пункту 2.2. Інструкції, а саме не надано підтверджуючих документів щодо наявності у суб`єкта господарювання будівель (приміщень), що розташовані у пункті пропуску для автомобільного сполучення "Старокозаче" або договору оренди на їх використання.

Судом встановлено, що до заяви від 05 лютого 2016 року позивачем додавався договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 01 лютого 2016 року, згідно якого ТОВ "Інтранслогістік" прийняв в строкове платне користування від Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області державне нерухоме майно, а саме: частину асфальтного покриття (інв. №10332180, реєстровий №39292197.24.ААААЖЖ510), загальною площею 30,00 кв.м. за адресою: міжнародний автомобільний пункт пропуску "Старокозаче", Одеська область, Білгород-Дністровський р-н, с. Старокозаче, 37-й км Автошляху Білгород-Дністровський - Каушани.

Згідно пункту 1.2. Договору оренди від 01 лютого 2016 року частина асфальтованого покриття передалася позивачеві з метою розміщення вагончика для здійснення брокерської діяльності.

Відповідно до пункту 10.1. Договору оренди від 01 лютого 2016 року договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, та діє з 01 лютого 2016 року до 01 січня 2019 року.

Окрім того, до заяв від 05 лютого 2016 року додавалися договір поставки №14725 від 26 листопада 2015 року, специфікація до договору поставки від 26 листопада 2015 року №14725, видаткова накладна від 11 грудня 2015 року №82248, паспорт 20-фут. контейнеру-павільйону із внутрішнім оздобленням №3637-1215г, які підтверджують право власності позивача на контейнер-павільйон.

Таким чином, на момент подачі позивачем заяви від 21 березня 2017 року у відповідачів були наявні документи, які підтверджують оренду нерухомого майна (частини асфальтного покриття) з метою розміщення на ньому вагончика для здійснення брокерської діяльності та права власності на контейнер-павільйон, строк оренди не закінчився, що свідчить про протиправність висновків відповідачів про те, що позивачем не надано підтверджуючих документів щодо наявності у суб`єкта господарювання будівель (приміщень), що розташовані у пункті пропуску для автомобільного сполучення "Старокозаче" або договору оренди на їх використання.

З огляду на вищевикладене Окружний адміністративний суд міста Києва приходить до висновку, що відповідачі не довели наявність правових підстав для прийняття рішення про відмову в продовженні на один рік строку дії рішення про можливість розміщення підприємства у пункті пропуску через державний кордон України від 19 травня 2016 року №24/23-24/16, що є підставою для визнання протиправним та скасування рішення про відмову в продовженні строку дії рішення від 19 травня 2016 року №24/23-24/16 оформлене у протоколі від 27 червня 2017 року №3 (пункт 1.4.2.) та викладене у листі від 21 липня 2017 року №15829/6/99-99-03-03-03-15.

Стосовно позовних вимог про зобов`язання відповідачів вчинити дії щодо розгляду заяви позивача від 21 березня 2017 року №1/01-2103 стосовно продовження на один рік строку дії рішення від 19 травня 2016 року №24/23-24/16 необхідно зазначити наступне.

Матеріали справи підтверджують, що рішенням від 24 листопада 2017 року, оформленим протоколом засідання спільної робочої групи Державної фіскальної служби України, Адміністрації Державної прикордонної служби України з розгляду документів щодо надання дозволів на відкриття та експлуатацію магазинів безмитної торгівлі, а також з прийняття рішень про можливість розміщення на території пунктів пропуску через державний кордон України підприємств, що здійснюють господарську або іншу діяльність, пов`язану із забезпеченням діяльності пунктів пропуску, і підприємств (установ) сфери обслуговування, №7, на підставі спільного висновку керівників митниць ДФС і органів охорони державного кордону, заяви та поданих підприємством пакетом документів вирішили видати строком на один рік рішення про можливість розміщення суб`єктів господарювання у міжнародному пункті пропуску для автомобільного сполучення "Старокозаче" - ТОВ "Інтранслогістік" за видом діяльності "надання митно-брокерських послуг", підстава: подання Одеської митниці ДФС від 13 вересня 2017 року №1453/8/15-70-18-01.

Отже, питання, що потребувало розгляду за заявою позивача від 21 березня 2017 року №1/01-2103 вже розглянуто спільною робочою групою відповідачів за новою заявою позивача.

Таким чином, на момент прийняття рішення у справі порушене відповідачами право позивача на продовження строку дії рішення щодо розміщення підприємства у пункті пропуску через державний кордон України вже відновлене рішенням відповідачів від 24 листопада 2017 року та не потребує вирішення по суті.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва відповідачами не доведена правомірність рішення про відмову в продовженні строку дії рішення від 19 травня 2016 року №24/23-24/16 з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ "Інтранслогістік" підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги задоволено частково, на користь позивача належить стягнути сплачений ним судовий збір у розмірі 1 600,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України та Адміністрації Державної прикордонної служби України пропорційно.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтранслогістік" задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в продовженні строку дії рішення від 19 травня 2016 року №24/23-24/16 оформлене в протоколі засідання спільної робочої групи Державної фіскальної служби України, Адміністрації Державної прикордонної служби України з розгляду документів щодо надання дозволів на відкриття та експлуатацію магазинів безмитної торгівлі, а також з прийняття рішень про можливість розміщення на території пунктів пропуску через державний кордон України підприємств, що здійснюють господарську або іншу діяльність, пов`язану із забезпеченням діяльності пунктів пропуску, і підприємств (установ) сфери обслуговування від 27 червня 2017 року №3 (пункт 1.4.2.), викладене в листі від 21 липня 2017 року №15829/6/99-99-03-03-03-15.

3. В іншій частині адміністративного позову відмовити.

4. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтранслогістік" понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 1600,00 грн. (одна тисяча шістсот гривень нуль копійок), з яких: 800,00 грн. (вісімсот гривень нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України; 800,00 грн. (вісімсот гривень нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Адміністрації Державної прикордонної служби України.

Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтранслогістік" (02088, м. Київ, вул. Березнева, 30-б; ідентифікаційний код 36558211);

Державна фіскальна служба України (04655, м. Київ, Львівська площа, 8; ідентифікаційний код 39292197);

Адміністрація Державної прикордонної служби України (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 26; ідентифікаційний код 00034039).

Головуючий суддя В.А. Кузьменко

Судді Р.О. Арсірій

О.П. Огурцов