Рішення

від 25.05.2020 по справі 420/1323/20

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/1323/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

судді - Бутенка А.В.,

за участю секретаря - Філімоненка А.О.,

сторін:

представник позивача - Федоренко Ю.М.

представник відповідача - Кучеренко Г.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС в Одеській області (65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5), за участю 3-ї особи - Державного виконавця Першого Київського відділу Державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) про скасування вимоги №Ф-17476-50 від 25.09.2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Стислий зміст позовних вимог.

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області, за участю 3-ї особи - Державного виконавця Першого Київського відділу Державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) ОСОБА_2 , в якому просить суд скасувати вимогу Головного Управління ДПС в Одеській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-17476-50 від 25.09.2019 р. на суму 22973,54 грн..

Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування адміністративного позову Позивачем зазначено, що не погоджуюється з Вимогою про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску та вважає дії спеціалістів податкової служби Головного Управління ДПС в Одеській області неправомірними, а прийняті внаслідок таких дій рішення протиправними та вимагає скасування Вимоги Головного Управління ДПС в Одеській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-17476-50 від 25.09.2019 р. на суму 22 973,54 грн.

13.03.2020 року, від Відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому Відповідач просить відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування підстав для відмови у задоволенні позову зазначає, що особи, які провадять незалежну професійну діяльність та одночасно є найманими працівниками, не звільняються від сплати ЄСВ за себе, якщо вони зареєстровані як особи, які здійснюють незалежну професійну діяльність.

Також, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, яким призначено пенсію за віком зобов`язані нараховувати та сплачувати єдиний внесок на загальних підставах.

Таким чином, вимога від 25.09.2019 року № Ф-17476-50 є законною, вине сеною згідно із вимогами чинного законодавства.

Заяви чи клопотання від сторін.

10.03.2020 року від 3-ї особи надійшли пояснення на позовну заяву.

12.03.2020 року від позивача надійшли додаткові письмові пояснення.

16.03.2020 року від позивача надійшла відповідьь на відзив.

Інших заяв чи клопотань від сторін, до суду не надходило.

Процесуальні дії вчинені судом.

18.03.2020 року, судом зупинено провадження у справі до 20.05.2020 року, в зв`язку з зопровадженням на території України карантину (коронавірус COVID-19).

20.05.2020 року, протокольною ухвалою суду, поновлено провадження у справі.

Процесуальні дії судом не вчинялись.

Позивач в судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі з підстав, зазначених у позові.

Представник відповідача заперечував щодо задоволення позовних вимог, з підстав зазначених у відзиві на позов.

3-тя особа до суду не з`явилась, повідомлена належним чином.

Обставини справи.

Оскаржену вимогу Позивач отримав особисто від Головного державного виконавця під час ознайомлення 14.02.2020 р. з матеріалами виконавчого провадження, постанову про відкриття якого отримав 13 лютого 2020 року на поштовому відділенні 65088 у якості рекомендованого листа.

Недоїмка зі сплати єдиного внеску виникла із донарахувань, проведених податковою службою:

- за 2017 рік в сумі 7636,46 грн.;

- за 2018 рік в сумі 9828,72 грн.;

- за 2019 р. в сумі 5508,36 грн.

Позивач, вважає вимогу від 25.09.2019 року № Ф-17476-50 (далі за текстом Вимога) про сплату боргу (недоїмки) з Єдиного соціального внеску незаконною та такою, що суперечить вимогам діючого законодавства, а тому звернувся із даним позовом до суду.

Джерела права й акти їх застосування.

Згідно з ч. 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

В силу статті 15 Податкового кодексу України, Позивач є платником податків і зборів.

Податковий кодекс України, регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до п.15.1 ст. 15 Податкового кодексу України, платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Згідно з п.п. 16.1.3., 16.1.4. п.16.1 ст.16 Податкового кодексу України, платник податків зобов`язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до п. 36.1 ст. 36 ПК України, податковим обов`язком визнається обов`язок платника податків обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Крім того, пунктом 36.5. ст.36 ПК України, встановлено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов`язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Відповідно до п. п. 14.1.175. п.14.1 ст.14 ПК України, податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання.

П.п. 14.1.195 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;

П.п. 14.1.226 п.14.1 ст. 14 ПК України визначено, що самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Згідно із п.2 ч. 1 ст. 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI Про адвокатуру та адвокатську діяльність (далі - Закон N2 5076) адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 5076, адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Статтею 13 Закону № 5076 визначено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.

Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`яз кове державне соціальне страхування , який набрав чинності з 01.01.2011 року зі змінами та доповненнями (далі - Закон № 2464), визначаються правові та організаційні засади забезпе чення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхуван ня, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з пунктом 3 цієї ж частини, застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або заяку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.

Відповідно до п. 10 част.1 ст. 1 Закону №2464, страхувальниками є роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

П. 1 част.1 ст. 4 Закону №2464 передьбачено, що платниками єдиного внеску є роботодавці:

- підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Крім того, згідно з п. 5 част.1 ст. 4 Закону №2464, платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Висновки суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд не погоджується із Вимогою Головного Управління ДПС в Одеській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-17476-50 від 25.09.2019 р. на суму 22 973,54 грн., виходячи з наступного.

Судом встановлено, що Позивач отримав право на заняття адвокатською діяльністю згідно Рішення Одеської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 12 грудня 2000 року за № 54, що підтверджується копією Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 953 від 17.12.2002 р., яка міститься в матеріалазх справи.

Відповідно до Довідки № 4-ОПП № 4473 18 лютого 2002 року, Державною податковою інспекцією у Київському районі м. Одеси, Позивача було взято на облік як самозайняту особу.

Також, судом всатновелено, що 01 лютого 2005 року згідно Наказу № 62-К від 01.02.2005 р., Позивач був прийнятий на постійне місце роботи до ТОВ Фірма ЛАСКА (код 22463019) на посаду заступника директора з правових питань з укладанням трудового договору, де і досі працює на умовах безстрокового трудового договору.

Крім того, з 2011 року Позивач є пенсіонером.

Суд зазначає, що згідно з нормами Закону № 2464 необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Тобто метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Страховий стаж обчислюється за даними персоніфікованого обліку відомостей про застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а за періоди до його запровадження - у порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.

Індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб надаються страхувальникам та/або застрахованій особі за формою згідно з додатком 4 (форма ОК-5) або додатком 5 (форма ОК-7) до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 р. N 10-1.

Також, суд зазначає, що Позивач був і залишається на даний момент застрахованою особою і єдиний внесок за нього регулярно нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що підтверджується індивідуальною відомістю Пенсійного фонду України про застраховану особу ОСОБА_1 код НОМЕР_1 .

А тому, це виключає виникнення обов`язку по сплаті єдиного внеску Позивачем як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, у періодах, коли фактично Позивач не отримував дохід від адвокатської діяльності.

При цьому, суд зазначає, що свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської діяльності. Необхідними умовами для сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності.

Також, саме з цього приводу Верховним судом по справі №160/3114/19 (адміністративне провадження №К/9901/25439/19) у Постанові від 27.11.2019 р. сформульовано правовий висновок:

...особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником.

В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VІ, на якому наполягає ГУ ДФС (а сформувавши оскаржувану вимогу і Головне управління ДПС в Одеській області ), щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС (ДПС) і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Крім того, за правилами част.5 ст.8 Закону № 2464 єдиний внесок для платників, зазначених у ст. 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 % до визначеної ст. 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.

Тобто якщо адвокат, являючись найманим працівником, за якого регулярно і в розмірі не менше, ніж мінімальний, сплачує єдиний внесок роботодавець, якщо отримує дохід не за основним місцем роботи, він сплачує єдиний внесок без врахування мінімального страхового внеску.

Таким чином, отримавши додатковий дохід у тільки одному місяці 2017 року, Позивач нарахував та сплатив єдиний внесок в сумі 811,53 грн., що є більшим ніж мінімальний єдиний внесок за цей період (мінімальний єдиний внесок у 2017 р. складав 704,00 грн.). Копія Звіту про нарахування єдиного внеску (Табл.З) за 2017 р. та копія квитанції про сплату єдиного внеску за 2017 р. міститься в матеріалах справи.

Суд зазначає, що Податкове законодавство України ґрунтується, зокрема, на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" №2464-VI від 08.07.2010 не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні найманим працівником та здійснення незалежної професійної діяльності.

Із системного аналізу цих норм вбачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.

Водночас, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

Відповідно до частини першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової' практики Європейського суду з прав людини.

Так, предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес"АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння, майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 2 листопада 2004 року в справі "Трегубенко проти України").

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обгрунтованої пропорційності) між метою, визначеною ДЛЯ' досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

Отже, з огляду на практику ЄСПЛ, вимога щодо подвійної сплати мінімальної ставки ЄСВ не відповідає критерію "пропорційності", адже не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи - позивача, оскільки мета сплати єдиного внеску - страхування особи, в даних правовідносинах досягається сплатою єдиного внеску на рівні не менше мінімального розміру.

Також, суд наголошує на тому, що одним з принципів податкового законодавства України відповідно до норм статті 4, пункту 56.21 статті 56 Податкового Кодексу України є принцип презумпції добросовісності дій, рішень платника податків, у зв`язку з цим передбачається, що дії платників податків, які мають своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних та інших первинних документах, є достовірними. Надання фіскальному органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено належними та допустимими доказами, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості грунтуються на інших документах, недійсність яких встановлена судом.

Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку, що Вимога про сплату недоїмки з ЄСВ, в яку фактично включено повторна сплата ЄСВ не відповідає встановленим у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріями правомірності, обгрунтованості, добросовісності та розсудливості, порушує права та законні інтереси позивача, які підлягають до судового захисту шляхом скасування відповідного рішення суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 та ч. 2 ст. 73 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Приймаючи до уваги викладене, оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані, документально підтверджені, відповідають чинному законодавству, отже підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 2, 5-9, 72-73, 77, 139, 159, 241-246, 250-251, 263 КАСУкраїни, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС в Одеській області (65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5), за участю 3-ї особи - Державного виконавця Першого Київського відділу Державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) ОСОБА_2 - задовольнити.

Скасувати вимогу Головного управління ДПС в Одеській області №Ф-17476-50 від 25.09.2019 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Одеській області (код ЄДРПОУ 43142370) судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги до суду першої інстанції в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 25.05.2020 року.

Суддя Бутенко А.В.

.