Ухвала

від 26.05.2020 по справі 315/1654/19

ГУЛЯЙПІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 315/1654/19

Номер провадження № 2/315/160/20

У х в а л а

26 травня 2020 року м. Гуляйполе

Гуляйпільський районний суд Запорізької області у складі:

головуючої судді Романько О.О.,

секретаря судового засідання Сухової С.М.

розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 надану через його представника ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Гуляйпільська районна державна адміністрація Запорізької області, про виділ в натурі 1/2 частки земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

26.12.2019 року позивач звернувся до Гуляйпільського районного суду Запорізької області з зазначеним позовом до відповідача щодо виділу в натурі 1/2 частки земельної ділянки площею 8,0113 га, кадастровий номер 2321810100:27:008:0007, розташованої на території Гуляйпільської міської ради Гуляйпільського району Запорізької області.

26.12.2019 року судом було надано запит відповідно до ч. 6 ст. 187 ЦПК України.

24.01.2020 року судом було отримано відповідь на зазначений запит від відділу Центр надання адміністративних послуг Чернігівської селищної ради Чернігівського району Запорізької області, відповідно до якого відомості щодо реєстрації відповідача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 відсутні.

27.01.2020 року відповідно до ухвали суду було відкрито спрощене позовне провадження за даним позовом та призначене перше судове засідання з викликом сторін на 17.02.2020 року. Інформацію щодо справи було розміщено на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет.

В судовому засіданні від 17.02.2020 року з боку представника позивача були заявлені клопотання про витребування інформації зі служби у справах дітей Гуляйпільської райдержадміністрації в порядку ст. 228 СК України стосовно відповідача. Судове засідання було відкладено до 11.03.2020 року.

21.02.2020 року судом було отримано лист Гуляйпільської райдержадміністрації Запорізької області, відповідно до якого ОСОБА_3 , 1999 року народження, був усиновлений відповідно до рішення Чернігівського районного суду Запорізької області.

12.03.2020 року судом було направлено запит до Чернігівського районного суду Запорізької області щодо наявності цього суду про усиновлення відповідача за даною справою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Наступне судове засідання було призначено на 25.03.2020 року.

Розгляд справи був декілька разів відкладений за заявою позивача та його представника через оголошення на території держави надзвичайної ситуації у зв`язку з невідкладними заходами направленими на подолання спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 Про запобіганню поширенню на території України коронавірусу COVID-19 .

26.03.2020 року судом було отримано відповідь Чернігівського районного суду Запорізької області та копію рішення цього суду від 28.12.2012 року про усиновлення неповнолітньої особи ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянами США. Дата та місце народження останнього не змінено. Рішення суду набрало законної сили 08.06.2012 року. Відомостей про скасування такого усиновлення суду не надано.

В судове засідання 26.05.2020 року позивач та його представник не з`явилися, про час і місце його проведення були повідомлені належним чином. Надали заяву про розгляд справи за їх відсутності, наполягали на задоволенні позову, проти ухвалення заочного рішення не заперечували.

Відповідно до положень ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування процесу не відбувалося.

Вивчивши всі зібрані по справі матеріали, суд вважає за необхідне, зазначити наступне.

Відповідно до ст. 225 СК України усиновлення вважається здійсненим у день набрання чинності рішенням суду про усиновлення.

Згідно ч. 2 ст. 228 СК України відомості про усиновлення видаються судом лише за згодою усиновлювача, крім випадків, коли такі відомості потрібні правоохоронним органам, суду у зв`язку з цивільною справою чи кримінальним провадженням.

Основними нормативно-правовими актами, які визначають підстави, умови та порядок здійснення міждержавного усиновлення на території України також є: Європейська Конвенція Про усиновлення дітей із застереженнями та заявами, ратифікована Україною 15.02.2011 року; Порядок провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей , затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 905 від 08.10.2008 року; Наказ Міністерства соціальної політики України № 445 від 17.11.2011 року Про порядок та умови прийому громадян України, які проживають за межами України, та іноземців, які бажають усиновити дитину в Україні, для подання ними справ .

При поданні документів до Міністерства соціальної політики України, усиновлювачі беруть на себе відповідні зобов`язання, оформлені у вигляді заяв з нотаріальним засвідченням їх підписів. Серед цих зобов`язань окремо звернемо увагу на обов`язок забезпечити право усиновленої дитини зберігати громадянство України до досягнення нею 18 років. Таким чином, усиновлена дитина має можливість набути громадянства своїх усиновлювачів після досягнення нею 18 років.

ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , на час усиновлення йому було 13 років. На час перебування даної справи в провадженні суду останній досяг 20-тирічного віку. Тому, відповідач міг вже набути громадянства його усиновлювачів, тобто США.

Одним з важливих принципів законодавства України про громадянство є принцип єдиного громадянства. Згідно з Конституцією в Україні існує єдине громадянство. У ст. 25 і 26 Конституції України та у ст. 2 чинного Закону України Про громадянство України закріплено загальні принципи громадянства Української держави. Відповідно до ст. 4 Конституції в Україні існує єдине громадянство. Відповідно до ст. 2 зазначеного Закону, якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною визнається лише громадянином України; якщо ж іноземець набув громадянство України, то в правових відносинах з Україною він також визнається лише громадянином України.

Такі підходи в національному законодавстві в різних життєвих ситуаціях сприяють тому, що у фізичних осіб виникає можливість отримання подвійного громадянства. Колізії в національному законодавстві щодо питання набуття громадянства можуть бути причиною виникнення подвійного громадянства (біпатризм) у дитини за народженням.

Українське законодавство прямо не забороняє подвійного громадянства - інше громадянство в Україні просто не признається. Громадяни, які мають подвійне громадянство, усе одно залишаються громадянами України.

Це становить основну колізійну проблему не тільки в національному, а й у міжнародному приватному праві. Виникнення цієї проблеми пояснюється тим, що відповідно до положень інших національних законодавств кожна держава в односторонньому порядку визначає своїх громадян. Підставами для набуття громадянства можуть бути походження, територіальний принцип, прийняття до громадянства, поновлення в громадянстві, усиновлення, встановлення опіки чи піклування над дитиною тощо. Ці підстави, зумовлюють виникнення різноманітних колізійних питань (громадянство дітей, громадянство осіб при зміни їхнього сімейного статусу, встановлення над ними опіки та піклування тощо), що вирішуються національними законами, як правило, на користь власного громадянина.

Слід зазначити, що біпатриди користуються правами і виконують обов`язки відносно держав, громадянами яких вони є. У п. 1 ст. 2 Закону України Про громадянство України закріплений підхід щодо біпатридів, відповідно до якого така особа в правових відносинах з Україною визнається лише громадянином України. Однак складними проблемами, що виникають у міжнародному приватному праві та потребують свого розв`язання щодо біпатридів, є, наприклад, участь їх у приватизаційних процесах, реалізація ними права власності на землю, нерухоме майно, реалізація права на житлову площу, освіту, виконання військового обов`язку тощо.

Норми, що покликані вирішити цю колізію, вміщені у ст. 5 Гаазької Конвенції, що регулює деякі питання, пов`язані з колізією законів про громадянство від 12.04.1930 р.. Однак Україна не є учасницею Конвенції, що регулює деякі питання, пов`язані з колізією законів про громадянство від 12.04.1930 р. Отже, її норми не мають чинності на території України. У випадку виникнення подібної ситуації, положення цієї Конвенції можуть застосовуватися в Україні або за аналогією, або ж у тому випадку, коли колізійна норма, що міститься в законодавстві України, відсилає до іноземного права, частиною якого якраз і є названа Конвенція.

Механізми подолання деяких колізій, що виникають у результаті вирішення правових питань щодо біпатридів, прописано в Законі України Про громадянство України . Відповідно до Закону, громадянство України припиняється з таких підстав: - унаслідок виходу з громадянства України; - унаслідок втрати громадянства України; - з підстав, передбачених міжнародними договорами України. Тобто громадянство України може бути припинене як за бажанням самого громадянина, так і за поданням компетентних органів, якщо, наприклад, громадянство було придбано шляхом обману та використання неправдивих відомостей або особа прийняла громадянство іншої держави. У будь-якому випадку вихід з громадянства не відбувається автоматично, для цього необхідно витримати визначену процедуру.

Громадянин України, який постійно проживає за кордоном, може вийти з громадянства України за власним клопотанням.

Дитина, усиновлена іноземцями або особами без громадянства, може вийти з громадянства України за клопотанням одного з усиновителів.

Вихід із громадянства України допускається, якщо особа набула громадянство іншої держави або отримала документ, виданий уповноваженими органами іншої держави, про те, що громадянин України набуде її громадянство, якщо вийде з громадянства України. Вихід дітей віком від 14 до 18 років з громадянства України може відбуватися лише за їхньою згодою.

Більше того, дотримуючись принципу єдиного громадянства, у ст. 19 вищевказаного Закону прописані підстави для його втрати. Так, відповідно до Закону однією з підстав для втрати громадянства України є добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави, якщо на момент такого набуття він досяг повноліття. Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України для набуття громадянства іншої держави повинен був звертатися із заявою чи клопотанням про таке набуття відповідно до порядку, встановленого національним законодавством держави, громадянство якої набуто. Не вважається добровільним набуттям іншого громадянства, зокрема, випадок набуття дитиною, яка є громадянином України, громадянства своїх усиновителів унаслідок усиновлення її іноземцями.

Датою припинення громадянства України у випадках, передбачених цією статтею, є дата видання відповідного указу Президента України.

Громадянин України, який подав заяву про вихід із громадянства України або щодо якого оформляється втрата громадянства, до видання Указу Президента України про припинення громадянства України користується всіма правами й несе всі обов`язки громадянина України.

Закон України Про громадянство України містить винятки, що допускають виникнення подвійного громадянства, до яких, зокрема, віднесено випадки коли: а) діти при народженні одночасно з громадянством України набувають також громадянство іншої держави; б) діти, які є громадянами України та усиновлені іноземцем, набувають громадянство усиновителя; в) громадянин України автоматично набув громадянство іншої держави внаслідок одруження з іноземцем; г) згідно із законодавством іншої держави її громадянство надано громадянину України автоматично без його добровільного волевиявлення і він не отримав добровільно документ, що підтверджує наявність у нього громадянства іншої держави.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Однак, як було вже встановлено після відкриття провадження по справі, подана позовна заява на теперішній час не відповідає вимогам вказаних вище статей, з огляду на наступне.

Згідно п. 2 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, позовна заява повинна містити повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти.

Реєстрація місця проживання або місця перебування особи це внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси, за якою з особою може вестися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції.

Позивачем в позовній заяві зазначено останнє відоме місце проживання відповідача за адресою: АДРЕСА_1 . Як встановлено судом це є адреса місця знаходження Чернігівської загальноосвітньої школи-інтернат, де на час усиновлення перебував відповідач.

При цьому, відомостей про те, що відповідач зараз має зареєстроване місце проживання або перебуває на території України матеріали справи не містять. Більше того, у позовній заяві позивач зазначає, що він знав про можливе усиновлення його брата, але йому такої інформації не було надано. На теперішній час, обставини, які склалися, позбавляють суд можливості забезпечити право відповідача на отримання копії позовної заяви та бути повідомленим про перебування справи в провадженні суду.

Тобто, з поданої позовної заяви та доданих документів встановити зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача ОСОБА_3 для надіслання судових повісток суд не в змозі.

Крім того, положеннями п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України Про міжнародне приватне право від 23 червня 2005 року № 2709-IV, визначено, що іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об`єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.

Згідно із ч. 2 ст. 10 ЦПК України, суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Конституцією України закріплено право кожного на судовий захист. Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), а також практики Європейського суду з прав людини, які, відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23 лютого 2006 року, застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

Частиною 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку суд застосовує як джерело права, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

За змістом казаної норми інститут підсудності безпосередньо пов`язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, оскільки за його допомогою визначається належний суд , тобто суд, уповноважений розглядати конкретну справу.

Європейський суд з прав людини в справі Сокуренко і Стригун проти України (п. 24 рішення від 20.07.2006 року) вказав, що фраза встановленого законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду , але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

При цьому, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях неодноразово наголошував, що, реалізуючи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Відповідно до ст. 497 ЦПК України підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 Закону України Про міжнародне приватне право (ч. 1 ст. 75 Закону України Про міжнародне приватне право ).

Відповідно до ст. 76 Закону України Про міжнародне приватне право , в якій містяться підстави для визначення підсудності справ судам України, суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у випадках, зокрема, якщо на території України відповідач має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме майно чи нерухоме майно, на яке можна покласти стягнення, або знаходиться філія або представництво юридичної особи - відповідача.

Згідно пунктів 3, 4 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 року № 24-754/0/4-13 Про практику розгляду судами цивільних справ з іноземним елементом підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається ЦПК, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Питання про підсудність судам України справ з іноземним елементом може визначатися і на момент відкриття провадження у справі, і у попередньому судовому засіданні.Визначення підсудності справ з іноземним елементом залежить від категорії спору. При вирішенні питання про підсудність справ судам України також мають враховуватися вимоги загальної, альтернативної, договірної, виключної підсудності.

Згідно ст. 27 ЦПК України, позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Частина 1 ст. 30 ЦПК України передбачає, що позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 77 Закону України Про міжнародне приватне право підсудність судам України є виключною у таких справах з іноземним елементом якщо нерухоме майно, щодо якого виник спір, знаходиться на території України, крім справ, що стосуються укладення, зміни, розірвання та виконання договорів, укладених в рамках державно-приватного партнерства, зокрема концесійних договорів, згідно з якими нерухоме майно є об`єктом такого партнерства, зокрема об`єктом концесії, а спір не стосується виникнення, припинення та реєстрації речових прав на такий об`єкт.

За таких обставин, дана цивільна справа залишається підсудною Гуляйпільському районному суду Запорізької області навіть після з`ясування питання про наявний в ній іноземний елемент.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК).

Особливості правових підстав набуття права власності на об`єкти нерухомого майна іноземцями (особами без громадянства) встановлені нормами розділу V Закону України Про міжнародне приватне право , положеннями Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України.

Розділ V Закону України Про міжнародне приватне право визначає колізійні норми щодо речового права. За ч. 1 ст. 39 цього Закону виникнення та припинення права власності та інших речових прав визначається правом держави, у якій відповідне майно перебувало в момент, коли мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для виникнення або припинення права власності та інших речових прав, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України. Тобто, при розгляді судами України спорів щодо права власності діє закон суду .

Також відповідно до ч. 2 ст. 31 Закону України Про міжнародне приватне право форма правочину щодо нерухомого майна визначається відповідно до права держави, у якій знаходиться це майно, а щодо нерухомого майна, право на яке зареєстроване на території України, - права України.

Разом з тим, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини невід`ємними частинами права на суд слід розглядати, зокрема, наступні вимоги : вимога змагальності процесу відповідно до статті 6 Конвенції передбачає наявність можливості бути поінформованим і коментувати зауваження або докази, представлені протилежною стороною, в ході розгляду; право на публічне слухання , що передбачає право на усне слухання і особисту присутність сторони в цивільному судовому процесі перед судом (Екбатані проти Швеції (Ekbatani v.Sweden, 26 травня 1988 р., номер заяви 10563/83, пп. 24- 33); право на ефективну участь (T. та V. проти Сполученого Королівства,16 грудня 1999р., номер заяв 24724/94; 24888/94, пп. 83-89).

05.07.2017 року Верховним судом України в контексті справи № 6-835цс17 досліджувалось питання щодо належного повідомлення-виклику сторони процесу (іноземця) про час та місце слухання справи у судовому провадженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 498 ЦПК України, у разі якщо в процесі розгляду справи суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, суд України може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно з ч. 1 ст. 80 Закону України Про міжнародне приватне право , у разі якщо при розгляді справи з іноземним елементом у суду виникне необхідність у врученні документів або отриманні доказів, у проведенні окремих процесуальних дій за кордоном, суд може направити відповідне доручення компетентному органу іноземної держави в порядку, встановленому процесуальним законом України або міжнародним договором України.

Міжнародним договором, яким передбачено вручення судових документів відповідачу на території США, є Гаазька Конвенція про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15 листопада 1965 року. Україна приєдналася до Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах згідно із Законом України від 19.10.2000 № 2052-III.

Інформацію стосовно держав, які є учасниками Конвенції, Центральних органів, визначених згідно зі статтею 2 Конвенції, адреси цих органів розміщено на веб-сайті Гаазької конференції з міжнародного приватного права http://www.hcch.net. США є учасником вищезазначеної Конвенції.

Відповідно до ст. 2 Гаазької Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15.11.1965 року (дата приєднання України 19.10.2000 року, дата набрання чинності 01.12.2001 року), кожна Договірна Держава призначає Центральний Орган, обов`язком якого є отримання прохань про вручення документів, що виходять від інших Договірних Держав і здійснення процесуальних дій відповідно до положень статей 3 - 6. Кожна Держава організовує Центральний Орган згідно із своїм правом.

Відповідно до ст. 3 цієї Конвенції, орган влади чи судовий працівник, компетентний, відповідно до права запитуючої Держави, направляють Центральному органу запитуваної Держави прохання згідно з формуляром, що додається до цієї Конвенції, без потреби легалізації або виконання інших аналогічних формальностей. До прохання додається документ, що підлягає врученню, або його копія. Прохання і документ надаються в двох примірниках.

Особливості виконання Конвенції визначено розділом VI Інструкції про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України і Державної судової адміністрації України від 27.06.2008 № 1092/5/54.

Відповідно до п. 2.1., п.2.1.1. Інструкції про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України, Державної судової адміністрації України 27.06.2008 року № 1092/5/54 та зареєстрованої у Мінюсті від 02.07.2008 року за № 573/15264 (зі змінами від 03.02.2020 року), у разі, якщо при розгляді цивільної справи в суду України виникне необхідність у врученні документів або отриманні доказів, у проведенні окремих процесуальних дій за кордоном, суд України складає доручення про надання правової допомоги за кордоном. Доручення складається судом України, який розглядає цивільну справу, і повинно містити інформацію та документи, передбачені міжнародним договором України. Доручення адресується компетентному суду запитуваної держави.

Із п. 2.3. Інструкції вбачається, що Доручення та документи, що до нього додаються, складаються мовою, передбаченою відповідним міжнародним договором України.

Якщо доручення чи документи, що до нього додаються, складено українською мовою, слід додавати завірений переклад на мову запитуваної держави або на іншу мову, передбачену міжнародним договором України.

Документи, що підлягають врученню згідно з дорученням суду України, складаються мовою запитуваної держави чи іншою мовою, передбаченою міжнародним договором України, або супроводжуються завіреним перекладом на таку мову.

У відповідних випадках документи, що підлягають врученню, можуть бути складені або перекладені на ту мову, яку, як є підстави вважати, розуміє особа, якій необхідно вручити документи. Це окремо визначається судом України у дорученні.

Витрати, пов`язані із залученням перекладача, сплачуються у порядку, передбаченому статтею 139 Цивільного процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 5 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15.11.1965 р., Центральний Орган запитуваної Держави власноручно вручає документ або забезпечує його вручення відповідним органом у спосіб, визначений його внутрішнім правом для вручення документів, складених в цій державі, особам, що перебувають на її території. Центральний Орган може вимагати, щоб документ був складений або перекладений офіційною мовою або однією з офіційних мов запитуваної Держави. Тобто, документи, які підлягають врученню, повинні бути складені або перекладені офіційною мовою запитуваної Держави.

У разі, якщо правова допомога запитується або надається на підставі Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року (далі - Конвенція про вручення), застосовуються відповідні положення цієї Інструкції з урахуванням викладеного в пунктах 6.2-6.14 цієї Інструкції.

В пункті 6.3. Інструкції вказано, що відповідно до ст. 7 Конвенції 1965 року формуляр обов`язково складається французькою чи англійською мовою чи мовою запитуваної держави, а в разі заповнення українською мовою обов`язково супроводжується перекладом на одну із зазначених мов.

Позовна ж заява ОСОБА_1 та додатки до неї складені українською мовою, до неї не додано завірені копії перекладу на офіційну мову запитуваної Держави - Сполучених Штатів Америки.

Таким чином, позивачеві необхідно надати до суду завірені копії перекладу на мову другої Договірної Сторони позову та доданих до нього матеріали у двох екземплярах.

Крім того, суди України, звертаючись із відповідним запитом, оформленим на підставі Гаазької Конференції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15.11.1965 року, відповідно до п.6.7 Інструкції про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень, затвердженої спільним наказом МЮУ та Державної судової адміністрації України від 27.06.2008 р. № 1092/5/54, надсилають такий запит до Центральних Органів запитуваної держави напряму.

Компанія Міжнародне вручення процесуальних документів є єдиною приватною компанією, що здійснює вручення процесуальних документів, уповноваженою діяти від імені Центрального органу США, у відповідності зі статтями 2-6 вищезазначеної Конвенції, отримувати запити про вручення від інших Договірних держав, здійснювати вручення документів, заповнювати формуляри.

Згідно ст. ст. 2, 3, 4 Конвенції кожна Договірна Держава призначає Центральний Орган, обов`язком якого є отримання прохань про вручення документів, що виходять від інших Договірних Держав, і здійснення процесуальних дій відповідно до положень статей 3 - 6. Орган влади чи судовий працівник, компетентний відповідно до права запитуючої Держави, направляють Центральному Органу запитуваної Держави прохання згідно з формуляром, що додається до цієї Конвенції, без потреби легалізації або виконання інших аналогічних формальностей. До прохання додається документ, що підлягає врученню, або його копія. Прохання і документ надаються в двох примірниках. Якщо документ має бути вручений відповідно до частини першої цієї статті, то Центральний Орган може вимагати, щоб документ був складений або перекладений офіційною мовою або однією з офіційних мов запитуваної Держави.

У ст. 12 Конвенції зазначено, що вручення судових документів, отриманих від Договірної Держави, не потребує оплати або відшкодування зборів або витрат в зв`язку з врученням, здійсненим запитуваною Державою. Запитуючий орган сплачує або відшкодовує витрати, що виникли в зв`язку з: a) виконанням роботи судовим працівником або особою, компетентною відповідно до закону запитуваної Держави, b) використанням особливого способу вручення.

У своєму листі Міністерство Юстиції України від 04.10.2004 за N 25а-84-04 повідомляло про те, що згідно з повідомленням від 01 жовтня 2002 року, розміщеним на офіційному сайті Гаазької конференції, Департамент юстиції США вирішив передати виконання своїх повноважень відповідно до статті 2 Гаазької Конвенції 1965 року, наголосивши, що вказана процедура не веде до формального призначення нового Центрального органу, а швидше до відокремлення діяльності, що проводиться Центральним органом, яким формально залишається Департамент юстиції. У повідомленні від 15 квітня 2003 року Департамент юстиції США проінформував Постійне Бюро Гаазької конференції про закінчення процедури передачі вказаних повноважень і укладення договору з компанією Міжнародне вручення процесуальних документів - Сіетл, штат Вашингтон, США (Process Forwarding International of Seattle). Всі запити про вручення, що не супроводжені належною оплатою способом, повертаються без вручення.

За даними офіційного сайту Process Forwarding International of Seattle між Департаментом юстиції США та Компанією 31 січня 2015 року набув чинності новий контракт № DJJ09-C-1799, яким продовжено на п`ять років, до 31.05.2020 року, строк виконання Компанією повноважень щодо вручення судових документів. На даний час вартість вручення становить 95 дол. США. Оплату за проведення дій по врученню документів позивачеві необхідно сплатити на рахунок компанії Міжнародне вручення процесуальних документів .

Таким чином, позивачем не долучено до матеріалів позовної заяви документів, що підтверджують сплату вартості вручення документів у Сполучених Штатах Америки.

Враховуючи вищевикладене, для забезпечення виконання судового доручення про вручення відповідачу копії позову з доданими документами та повідомлення про судовий розгляд позивачу необхідно сплатити кошти за виконання судового доручення в розмірі та на рахунок, зазначені на веб-сайті Гаазької конференції з міжнародного приватного права: http://www.hcch.net , або сайті https://www.abclegal.com/international-service-of-process , компанії ABCLegal , яка здійснює діяльність як компанія міжнародного вручення процесуальних документів, надати суду два примірники позовної заяви, перекладені на англійську мову, завірені нотаріально. Крім того, після оформлення судом типового формуляру, що є додатком до Конвенції, позивачеві необхідно буде надати його завірений переклад на англійську мову у двох екземплярах.

, відповідно до Конвенції про отримання за кордоном доказів у цивільних або комерційних справах від 18 березня 1970 року, Конвенція застосовується у відносинах України з Данією, Мексикою, Люксембургом, Болгарією, Ізраїлем, Італією, Словенією, Сполученим Королівством Великої Британії та Північної Ірландії, Німеччиною, Фінляндією, Австралією, Швейцарією, США, Іспанією, Швецією, Норвегією, Аргентиною, Польщею, Словаччиною, Сінгапуром та Латвією. Держави , які підписали цю Конвенцію, бажаючи полегшити передачу та виконання судових доручень і сприяти погодженню різних способів, які використовуються ними з цією метою, піклуючись про поліпшення взаємної правової допомоги в цивільних або комерційних справах.

Відповідно до ст. 1 Конвенції про отримання за кордоном доказів у цивільних або комерційних справах, судовий орган Договірної Держави може відповідно до положень законодавства цієї Держави шляхом надіслання судового доручення звернутися до компетентного органу другої Договірної Держави з проханням отримати докази або провести інші процесуальні дії.

Таким чином, джерела правового регулювання участі іноземного елемента у цивільному процесі України поділяються на дві групи: національне законодавство та міжнародні договори, в яких бере участь Україна.

Розглядаючи справи за участю іноземного елемента, судам слід з`ясовувати наявність чинного між державами договору та за його наявності - порядку регулювання спірних правовідносин, що виникли.

Отже, оскільки відповідач, за останніми відомостями, може постійно проживати на території США, так само як і бути вже громадянином цієї держави, суду необхідно направити копію позовної заяви та доданих до неї документів на останню відому адресу відповідача за кордоном за допомоги сектору судової роботи та міжнародного співробітництва у Запорізькій області відділу судової роботи та міжнародної правової допомоги Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції.

Отже, позивачу або його представнику необхідно надати суду належним чином завірений переклад позовної заяви для відповідача з усіма додатками, а також підтвердження сплати витрат, які потягне за собою виконання доручення суду Договірною Стороною.

Додатково суд, вважає за необхідне звернути увагу на те, що відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Отже, на час проведення судового засідання, суд позбавлений можливості ухвалити заочне рішення по цій справі, оскільки відповідні умови відсутні.

Відповідно до ч. 11 ст. 187 ЦПК України, суддя, встановивши, після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, не пізніше наступного дня постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення позовної заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали.

Відповідно до ч. 12 ст. 187 ЦПК України якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, суд продовжує розгляд справи, про що постановляє ухвалу не пізніше наступного дня з дня отримання інформації про усунення недоліків.

Відповідно до ч. 12 ст. 187 ЦПК України якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що слід надати позивачу та його представнику строк для усунення зазначених недоліків, який не може перевищувати п`яти днів із дня отримання копії ухвали, залишивши позовну заяву без руху.

Керуючись ст. ст. 175, 177, 185, 187, 258-261 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 надану через його представника ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Гуляйпільська районна державна адміністрація Запорізької області, про виділ в натурі 1/2 частки земельної ділянки - залишити без руху.

Надати позивачу та його представнику строк для усунення недоліків поданої позовної заяви протягом п`яти днів з дня отримання копії цієї ухвали.

Роз`яснити, що у разі не усунення недоліків позовної заяви у встановлений строк, позовна заява буде залишена без розгляду.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя: О. О. Романько