Ухвала

від 21.05.2020 по справі 415/3336/20

ЛИСИЧАНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

415/3336/20

6/415/249/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.05.20 року м. Лисичанськ

Лисичанський міський суд Луганської області у складі:

головуючої судді Старікової М.М.,

за участі секретаря судового засідання Демченко Е.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Лисичанська подання в.о. начальника Алчевського міського відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Харків) Толстокорової С.В. про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 , -

ВСТАНОВИВ:

В.о. начальника Алчевського міського відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Харків) Толстокорова С.В. звернулась до Лисичанського міського суду Луганської області з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 відповідно до виконавчих документів, виданих Апеляційним судом Херсонської області про стягнення з ОСОБА_1 боргу в сумі 71387,13 грн.

В обґрунтування подання зазначено, що в провадженні Алчевського МВ ДВС перебувають виконавчі листи, видані Апеляційним судом Херсонської області № 766/11905,17, про стягнення з ОСОБА_1 боргу у сумі 71387,13 грн. Станом на 14.05.2020 у ОСОБА_1 мається заборгованість у розмірі 71387,13 грн., яка не виплачена. З метою виконання рішення суду, заявником вжито заходів для відшукання майна та виявлення доходів. Вважає, що наявність у боржника невиконаних зобов`язань, покладених рішенням суду є підставою для обмеження останнього у праві виїзду за межі України.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Розглянувши подання, дослідивши додані до подання копії матеріалів виконавчого провадження, суд встановив наступне.

14 серпня 2018 року та 15 серпня 2018 року відкрито виконавчі провадження № 57003382, № 57002876, № 57010162 щодо примусового виконання виконавчих листів № 766/11905/17, виданих 16 березня 2018 року Апеляційним судом Херсонської області про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у сумі 71387,13 грн., про що винесено відповідні постанови.

Відповідно до положень ст. 441 ЦПК України, тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.

Згідно роз`яснень Верховного Суду України від 01 лютого 2013 року, викладених у Судовій практиці щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України , законом передбачено юридичні санкції у виді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявності факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання. У зв`язку з цим, з метою всебічного і повного з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин, суду належить з`ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання в повному обсязі або частково.

Саме невиконання боржником самостійно зобов`язань протягом строку, про що вказує державний виконавець в постанові про відкриття виконавчого провадження, не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов`язків.

Отже, тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України - це певного виду санкція, яка може застосуватися у зв`язку з ухиленням особи від виконання зобов`язання, зокрема виконання судового рішення.

Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Свобода пересування гарантована ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, частина друга якої передбачає: Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною . При цьому згідно ч. 3 вказаної статті на здійснення цього права не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Положеннями статті 313 ЦК України передбачено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Обмеження на виїзд боржника з України являє собою втручання в його право покидати країну, гарантоване пунктом 2 статті 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Тому, Європейський Суд з прав людини розглядає такі питання :

-чи було втручання передбачено законом,

-переслідувало воно одну чи декілька законних цілей і,

-чи було воно необхідним в демократичному суспільстві.

У справі Гочев проти Болгарії ( Gochev v. Bulgaria , рішення від 26.11.2009, заява № 34383/03), Європейський суд визначив ці загальні стандарти щодо права на свободу пересування.

Тимчасове обмеження у праві виїзду за ухилення від виконання зобов`язань має відповідати трьом критеріям:

- ґрунтуватися на національному законі;

- переслідувати одну або декілька легітимних цілей, передбачених у ч. 3 ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції;

- відповідати справедливому балансу між правами людини та публічним інтересом, тобто бути пропорційним меті його застосування.

У цій справі Європейський Суд підсумував принципи, що відносяться до оцінки необхідності заходів, які обмежують свободу пересування наступним чином.

У відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв`язку з неоплаченими боргами, Європейський Суд у пункті 49 вказаного рішення зазначив, що …таке обмеження є виправданим лише настільки, наскільки сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (див. рішення Європейського Суду від 13 листопада 2003 року за справою Напияло проти Хорватії (Napijalo v. Croatia), скарга N 66485/01, §§ 78 - 82).

Окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (див. рішення Європейського Суду за справою Луордо проти Італії (Luordo v. Italy), скарга N 32190/96, § 96, ECHR 2003-IX), рішення Європейського Суду за справою Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини (Foldes and Foldesne Hajlik v. Hungary), скарга N 41463/02, § 35, ECHR 2006, рішення Європейського Суду за справою Рінер проти Болгарії , § 121).

Надалі у пункті 50 вказаного рішення Європейський Суд з прав людини підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов`язана забезпечити те, що порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості - виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.

Влада не може продовжувати на довготривалі строки заходи, що обмежують свободу пересування особи без регулярної перевірки їх обґрунтованості (див. рішення Європейського Суду у справі Рінер проти Болгарії , § 124 і рішення Європейського Суду "Фельдеш и Фельдешне Хайлик проти Угорщини", § 35). Така перевірка має, як правило, проводитися судами принаймні, в останній інстанції, оскільки вони забезпечують найкращі гарантії незалежності, неупередженості та законності процедури (див. рішення Європейського Суду від 25 січня 2007 г. у справі Сіссаніс проти Румунії ), скарга № 23468/02, § 70.

Охоплення судової перевірки має дозволити суду взяти до уваги всі фактори, що відносяться до справи, включаючи ті, які стосуються співмірності обмежувального заходу (див. з необхідним змінами рішення Європейського Суду від 23 червня 1981 р. у справі " ОСОБА_2 Конт, ОСОБА_3 і Де Мейере проти Бельгії" (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium), Series A, N 43, § 60)... .

У справі Хлюстов проти Росії ( Кhlyustov v. Russia від 11.07.2013) Європейський суд з прав людини застосував вказані стандарти при вирішенні питання щодо заборони виїзду боржника за кордон у зв`язку з невиконанням судового рішення про стягнення заборгованості. А саме, ЄСПЛ визнав порушення статті 2 Протоколу 4 до Конвенції через те, що рішення про заборону виїзду за кордон було застосовано автоматично , тобто лише у зв`язку з тим, що боржник добровільно не сплатив заборгованість, та без належного обґрунтування з урахуванням індивідуальної ситуації заявника.

Отже, тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, та має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення.

Однак, лише невиконання боржником у добровільному порядку зобов`язань протягом строку, наданого державним виконавцем у постанові про відкриття виконавчого провадження, не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням суду обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України Про виконавче провадження , копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Проте, як вбачається з копій матеріалів, доданих до подання, заявником не надано суду доказів надіслання боржнику копії постанови про відкриття виконавчого провадження та інших документів виконавчого провадження рекомендованим поштовим відправленням, відповідно до ст. 28 вищевказаного Закону, а також доказів отримання боржником надісланих на його адресу документів.

Аналізуючи матеріали подання та надані суду докази, суд вважає, що в поданні йдеться лише про наявність боргових зобов`язань та що вони не виконані, а ні доводів, ні доказів, які саме дії свідчать про ухилення боржника від виконання цих зобов`язань та її намір виїзду за межі України з метою невиконання рішення суду, доведення яких є обов`язковою умовою для встановлення для боржника тимчасового обмеження права виїзду за межі України, як в поданні так і в матеріалах справи відсутні.

Сам факт перетину боржником кордону, на який посилається заявник, не є підтвердженням мети покинути країну з метою невиконання рішення суду.

Отже, у суду відсутні докази, що невиконання боржником зобов`язання викликано його свідомими діями, тобто коли боржник має змогу виконувати зобов`язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин.

З урахуванням наведеного, особа, яка має невиконанні зобов`язання, не може вважатись винною в ухиленні, поки не буде доведене протилежне.

За таких обставин суд вважає, що подання в.о. начальника Алчевського міського відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Харків) Толстокорової С.В. про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 33 Конституції України, ст. 313 ЦК України, ст. 441 ЦПК України, ст. 28 Закону України Про виконавче провадження , суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Подання в.о. начальника Алчевського міського відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Харків) Толстокорової С.В. про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Луганського апеляційного суду через суд першої інстанції протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом 15 днів з дня отримання копії ухвали.

Відповідно до п. 3 розділу XII Прикінцеві положення ЦПК України зазначений строк продовжується на строк дії карантину, введеного постановою Кабінету Міністрів України Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 від 11.03.2020 № 211 (з наступними змінами і доповненнями).

Відомості про учасників справи :

Заявник - Алчевський міський відділ державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Харків), код ЄДРПОУ 34903519, місцезнаходження: вул. ім. Д.І.Менделєєва, 53, м. Лисичанськ Луганської області.

Стягувач - Державна фіскальна служба України, місцезнаходження: вул. Гоголя, 13, м. Херсон.

Боржник - ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя М.М. Старікова