Постанова

від 25.05.2020 по справі 21/89-09-2997

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2020 року м. ОдесаСправа № 21/89-09-2997 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів :

головуючого судді: Принцевської Н.М.;

суддів: Діброви Г.І., Ярош А.І.;

Секретар судового засідання: Соловйова Д.В.

Представники сторін:

Від Акціонерного товариства „Перший Український Міжнародний Банк» - Бойко О.І., довіреність № 1277, від 20.09.17; Бойко С.В., ордер серія ОД № 483120, від 05.03.20;

Від Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма „Славутич» - не з`явився;

розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства „Перший Український Міжнародний Банк»

на ухвалу Господарського суду Одеської області від 24.02.2020

у справі №21/89-09-2997

за позовом Акціонерного товариства „Перший Український Міжнародний Банк»

до Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма „Славутич»

про стягнення 2 795 076,57 доларів США та 774 701 грн.71 коп.,

(колегія суддів місцевого господарського суду: головуючий суддя Погребна К.Ф., судді: Гут С.Ф., Волков Р.В., Господарський суд Одеської області, м.Одеса, проспект Шевченка, 29)

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 24.02.2020 відмовлено в задоволенні заяви Акціонерного товариства Перший Український Міжнародний Банк (далі - АТ Перший Український Міжнародний Банк ) від 10.02.2020 за вх.№2-153/20 про поновлення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання та видачу дублікату виконавчого документу у справі №21/89-09-2997.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, АТ Перший Український Міжнародний Банк звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Господарського суду Одеської області від 24.02.2020 по даній справі скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву позивача про поновлення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання та видачу дублікату виконавчого документу у справі №21/89-09-2997.

Апелянт вважає ухвалу суду першої інстанції необгрунтованою, безпідставною та такою, що прийнята з порушенням норм процесуального права.

Позивач зазначає, що висновок місцевого господарського суду щодо відсутності поважності причин пропуску стягувачем строку на пред`явлення до примусового виконання наказу суду від 22.03.2009 не відповідає фактичним обставинам справи.

АТ Перший Український Міжнародний Банк зазначає, що Державний виконавець зобов`язаний був направити стягувачеві виконавчий документ рекомендованим листом, проте стягувач не отримував Постанови про повернення виконавчого документу та виконавчий документ. Апелянт зазначає, що про закриття виконавчого провадження та направлення наказу суду на адресу стягувача стало відомо лише з відповіді, наданої Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, отриманої стягувачем 21.01.2020.

Крім того, апелянт вказує, що посилання суду на те, що стягувач не знайомився з матеріалами судової справи для з`ясування стану виконавчого провадження, не може слугувати підставою для відмови у задоволенні заяви.

Апелянт зазначає, що ним надано до суду докази поважності причин пропуску стягувачем строку на пред`явлення до примусового виконання наказу суду від 22.03.2009, але суд першої інстанції не надав цьому належної оцінки. Відсутність у заявника виконавчого документу зумовлює неможливість пред`явлення його до примусового виконання, що ставить під загрозу питання виконання судового рішення взагалі.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.03.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ „Перший Український Міжнародний Банк» на ухвалу Господарського суду Одеської області від 24.02.2020 по справі №21/89-09-2997, розгляд справи №21/89-09-2997 призначено на 14.04.2020 року о 12-00.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.04.2020 учасників справи №21/89-09-2997 повідомлено, що у зв`язку з продовженням карантину, установленого Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 зі змінами від 16.03.2020 №215 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, судове засідання з розгляду апеляційної скарги Акціонерного товариства „Перший Український Міжнародний Банк» на ухвалу Господарського суду Одеської області від 24.02.2020 по справі №21/89-09-2997, призначене на 14.04.2020 року, не відбудеться, повідомлено учасникам справи, що про дату і час судового засідання з розгляду апеляційної скарги буде повідомлено додатково.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.05.2020, у зв`язку з пом`якшенням Кабінетом Міністрів України карантинних заходів, а також враховуючи тривалий час перебування справи на розгляді в суді апеляційної інстанції, призначено розгляд апеляційної скарги АТ „Перший Український Міжнародний Банк» на ухвалу Господарського суду Одеської області від 24.02.2020 по справі №21/89-09-2997 на: 25.05.2020 року о 14-30 год., явка сторін визнана ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду необов`язковою.

21.05.2020 до Південно-західного апеляційного господарського суду від апелянта надійшли додаткові письмові пояснення по суті апеляційної скарги, в яких позивач наполягає на скасуванні ухвали суду першої інстанції та задоволенні заяви про поновлення строку для пред`явлення наказу до виконання та видачу дублікату наказу.

В судовому засіданні 25.05.2020 представники позивача підтримали доводи апеляційної скарги, наполягали на її задоволенні та скасуванні ухвали суду першої інстанції. Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що явка представників сторін судом обов`язковою не визнавалась, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. 120, ст. 202, ст. 270, ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за відсутністю представника відповідача, за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 4 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч.1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали суду, встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду Одеської області від 22.12.2009 (судді Зеленов Г.М. - головуючий, Степанова Л.В., Горячук Н.О.) позовні вимоги Публічного акціонерного товариства „Перший Український міжнародний банк до Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми Славутич-95 задоволені повністю та на користь позивача стягнута заборгованість за кредитним договором № 7.6 -39 від 06.08.2008 (Договір) в розмірі 2795076,57 доларів США і 774701,71 грн., з якої основна сума кредиту - 2600000 доларів США, відсотки за користування кредитом - 195076,57 доларів США, пеня за порушення строків сплати кредиту за період з 27.04.2009 по 19.06.2009 - 695383,98 грн., пеня за порушення сплати відсотків за користування кредитом - 79317,73 грн., а також державне мито в сумі 3229,76 доларів США і 897,60 грн., витрати на ІТЗ судового процесу в сумі 315 грн.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 04.03.2010 рішення Господарського суду Одеської області було залишено без змін.

22.03.2010 на виконання рішення суду від 22.12.2009 видано відповідний наказ.

10.02.2020 за вх.№2-153/20 від АТ Перший Український Міжнародний Банк до Господарського суду Одеської області надійшла заява про поновлення строку для пред`явлення наказу до виконання, видачу дублікату виконавчого документа по справі №21/89-09-2997.

Обґрунтовуючи свою заяву, АТ Перший Український Міжнародний Банк вказує, що згідно з заявою про відкриття виконавчого провадження стягувач направив на виконання зазначений наказ до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України. 10.04.2013 року AT ПУМБ звернувся з заявою (вих. №КНО-61) про стан виконавчого провадження у якій зазначив, що на виконанні у Відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебував наказ Господарського суду Одеської області від 22.03.2010 року про стягнення заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Славутич- 95 .

17.05.2013 року AT ПУМБ отримав відповідь Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України вих. № 13-0-35-1284, 108/2 від 13.05.2013 року, відповідно до якої стягувачу було повідомлено, що наказ знаходиться на виконанні та запропоновано з`явитись у прийомний день до Відділу за адресою: м. Київ, вул. Артема, 73 та ознайомитись з виконавчим провадженням.

В подальшому, AT ПУМБ звертався з заявами вих. № КНО-61.1.3.5/101 від 13.06.2019 та вих. № КНО-61.1.3.5/136 від 09.09.2019 року до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в яких просив повідомити про стан та стадії виконавчого провадження з примусового виконання наказу Господарського суду Одеської області від 22.03.2010 року по справі № 21/89-09-2997 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Славутич-95 на корить AT ПУМБ зазначеної заборгованості, що підтверджується фіскальними чеками № 6508204704908 та №6508204773560, проте відповіді так і не отримав.

Як вбачається з відповіді Міністерства юстиції України від 10.12.2019 №42212-33-19/20.1/21879399/2, Державним виконавцем 29.08.2013 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі п. 7 ст. 47 Закону України Про виконавче провадження та надіслано на адресу банку яка була зазначена в наказі суду, а саме: вул. Університетська, 2-А, м. Донецьк, 83001.

Апелянт зазначає, що у зв`язку з тимчасовою окупацією окремих районів Донецької та Луганської області, банк втратив доступ до приміщення головного офісу AT ПУМБ у м. Донецьку по вул. Університетська, 2а. Постановою Правління Національного банку України Про зупинення здійснення фінансових операцій від 06.08.2014 року №466 з метою запобігання загрози життю і здоров`ю працівників та клієнтів банків, забезпечення стабільності банківської системи, банкам вказано про призупинення всіх банківських операцій у населених пунктах, які не контролюються українською владою. З цих підстав AT ПУМБ змінив реєстрацію місцезнаходження за новою адресою: м. Київ, вул. Андріївська, 4, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 1004675131 від 20.11.2018 року.

Позивач зазначає, що не отримував копії постанови та виконавчий документ який був направлений стягувачу - Акціонерному товариству Перший Український Міжнародний банк за цією адресою, що і стало підставою для звернення до місцевого господарського суду із заявою про поновлення строку на пред`явлення наказу до виконання та видачу дублікату наказу.

Як зазначалося раніше, ухвалою Господарського суду Одеської області від 24.02.2020 відмовлено в задоволенні заяви АТ Перший Український Міжнародний Банк від 10.02.2020 за вх.№2-153/20 про поновлення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання та видачу дублікату виконавчого документу у справі №21/89-09-2997.

Місцевий господарський суд в оскаржуваній ухвалі зазначив, що ані заява АТ Перший Український Міжнародний Банк , ані додані до неї документи не вказують на поважність причин пропуску стягувачем строку на пред`явлення до примусового виконання наказу суду від 22.03.2009.

Оцінюючи правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального права, перевіривши дотримання судом норм процесуального законодавства, в контексті встановлених обставин, апеляційний суд дійшов наступних висновків.

За приписами ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій її території.

За змістом статей 115, 116 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній до 15.12.2017 року, на час видачі наказу) рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". Виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.

Згідно із п. 2 ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 21 Закону України "Про виконавче провадження" (редакція на час видачі наказу і звернення з заявою про відкриття виконавчого провадження) інші виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання протягом року, якщо інше не передбачено законом; для виконання судових рішень строк встановлюється з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення.

05.10.2016 року набрав чинності Закон України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 року, згідно зі ст. 12 якого виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років.

Відповідно до п. 5 розділу ХІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 року, виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені Законом від 02.06.2016 року.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 09.02.1999 року №1-рп/99 зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, Конституцією України закріплений принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 58). Це означає, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом (рішення Конституційного Суду України від 05.04.2001 року №3-рп/2001).

Зазначена правова позиція відображена у постанові Верховного Суду від 02.05.2018 року у справі №5016/1149/2011(17/6).

З матеріалів справи вбачається, що заявник до органів ДВС звертався в 2013 та в подальшому аж 2019, при цьому жодного обґрунтування з доданням відповідних доказів поважності не здійснення ним дій щодо з`ясування стану виконавчого провадження на протязі майже шести років заявником до заяви не додано.

Також судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду в частині того, що відповідний наказ був повернутий органами ДВС на адресу стягувача в м. Донецьк в 2013 році, тоді як Постанова Правління Національного банку України Про зупинення здійснення фінансових операцій , якою було призупинено всі банківські операції у населених пунктах, які не контролюються українською владою, була прийнята у 2014 році.

Крім того, в матеріалах справи наявна постанова про відкриття виконавчого провадження від 11.10.2010, яка містить унікальний номер ідентифікатору доступу за яким сторона в автоматизованій системі виконавчого провадження могла з`ясувати стан свого виконавчого провадження. Проте заявник з матеріалами справи не знайомився, не скориставшись своїм правом.

У системному аналізі обставин справи, норм Господарського процесуального кодексу України та Закону України "Про виконавче провадження" вбачається, що стягувач у даній справі мав бути обізнаний про порушення його права після перебігу строку, встановленого законом для вчинення державним виконавцем відповідних процесуальних дій, натомість, про стан провадження він поцікавився лише у 2019 році, більше ніж через 6 років після останньої відповіді на свій запит.

Судова колегія звертає увагу на те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (див., mutatis mutandis, рішення ЄС у справі "Олександр Шевченко проти України", заява N8371/02, п. 27, рішення від 26 квітня 2007 року, та "Трух проти України" (ухвала), заява №50966/99, від 14 жовтня 2003 року).

Проте, матеріали справи не містять доказів, а заявником не доведено, що у період з моменту пред`явлення наказу до виконання та до жовтня 2019 року ним вчинялись будь-які дії, направлені на встановлення обставин виконання рішення/наказу.

Зі змісту ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" вбачається, що виконавче провадження є, серед іншого, завершальною стадією судового провадження з примусового виконання судових рішень.

Судом враховуються висновки, викладені у рішенні Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 року у справі "Пономарьов проти України", за змістом якого вирішення питання щодо поновлення строку перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими, а від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервалу часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

У даному випадку стягувачем, в порушення норм господарського процесуального кодексу України, не доведено відповідними письмовими доказами обставини, які б перешкоджали йому (стягувачу) дізнатись про стан виконавчого провадження, а відтак і вжити відповідних заходів у встановлений законом строк.

Відповідно до ст. 329 Господарського процесуального кодексу України, у разі пропуску строку для пред`явлення наказу, судового наказу до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено. Заява про поновлення пропущеного строку подається до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, і розглядається в судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

У кожному конкретному випадку причини поважності пропуску процесуального строку суд оцінює, зважаючи на обґрунтування поважності цих причин та наданих доказів.

Слід відзначити, що за загальним правилом, поважними визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними і пов`язані з дійсними істотними труднощами для вчинення процесуальних дій. Клопотання чи заява про відновлення процесуального строку повинна містити роз`яснення причин пропуску і підстав, з яких стягувач вважає ці причини поважними. У клопотанні чи заяві повинні бути докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у стягувача не було можливості.

Подання скаржником клопотання про подновлення строку не кореспондується з автоматичним обов`язком суду відновити цей строк, оскільки таке клопотання повинно містити обґрунтування поважності пропуску цього строку.

Колегія суддів вважає, що під час розгляду заяви стягувача у даній справі судом першої інстанції правильно встановлена відсутність обставин, які об`єктивно перешкоджали стягувачу реалізувати своє право на здійснення активних дій щодо отримання від відділу ДВС інформації про стан виконавчого провадження із виконання наказу, а в подальшому - отримати дублікат цього наказу до закінчення строку, встановленого для пред`явлення наказу до виконання.

У даному випадку можливість вчасного пред`явлення наказу до виконання залежала виключно від волевиявлення самого стягувача, тобто мала суб`єктивний характер, тому наведені стягувачем причини пропуску строку для пред`явлення наказу до виконання не є поважними.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, ст.ст. 15,16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Станьо проти Бельгії" від 07.07.2009 суд вказав, що встановлені законом строки позовної давності переслідували законну мету забезпечення правової визначеності, оскільки вони захищали потенційних відповідачів від прострочених вимог і означали, що суди звільняються від необхідності винесення рішень, заснованих на доказах, які з часом набули властивість невизначеності або неповноти. Аналогічно і строк пред`явлення наказу до виконання має на меті забезпечення правової визначеності, оскільки він захищає боржника від прострочених вимог стягувача.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів зазначає, що причини, за яких стягувач не мав можливості тривалий час звернутися до місцевого господарського суду з відповідною заявою, не обґрунтовані і не надані належні докази на підтвердження зазначеного. Тягар доведення стягувачем не витриманий. Доказів поважності причин пропуску строку, а саме доказів того, що пропуск стався внаслідок об`єктивних непереборних обставин, а не з власної недбалості стягувача, останнім не надано.

Такі обставини свідчать про відсутність підстав, з якими закон пов`язує можливість поновлення процесуального строку на пред`явлення наказу до виконання (поважних причин пропуску строку), і, відповідно, унеможливлюють поновлення відповідного строку.

З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду в частині відмови у поновленні строку для пред`явлення наказу до виконання.

Стосовно вимоги позивача про видачу дублікату наказу, судова колегія зазначає наступне.

Згідно з п.19.4. Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Про видачу дубліката виконавчого документа постановляється ухвала у десятиденний строк із дня надходження заяви.

У зв`язку з тим, що у задоволенні заяви АТ Перший Український Міжнародний Банк в частині поновлення строку пред`явлення наказу до виконання судом відмовлено обґрунтовано, а згідно п.19.4. Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України підґрунтям для видачі дублікату наказу суду є триваючий строк для пред`явлення його до виконання, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні заяви АТ Перший Український Міжнародний Банк в частині видачі дублікату наказу суду від 22.03.2010. До того ж, матеріали справи не містять, а заявником не надано доказів, які б підтверджували факт втрати судового наказу.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла до висновку про те, що апеляційну скаргу Акціонерного товариства „Перший Український Міжнародний Банк» на ухвалу Господарського суду Одеської області від 24.02.2020 у справі №21/89-09-2997 слід залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Одеської області від 24.02.2020 у справі №21/89-09-2997 - без змін.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на заявника апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 129, 255, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу, Південно-західний апеляційний господарський суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну Акціонерного товариства „Перший Український Міжнародний Банк» на ухвалу Господарського суду Одеської області від 24.02.2020 у справі №21/89-09-2997 залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Одеської області від 24.02.2020 у справі №21/89-09-2997 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку.

Повний текст постанови складено та підписано 27.05.2020 року.

Головуючий суддя Н.М. Принцевська

Судді: Г.І. Діброва

А.І. Ярош