Рішення

від 22.05.2020 по справі 902/254/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"22" травня 2020 р. м. Вінниця Cправа № 902/254/20

Господарський суд Вінницької області у складі головуючого судді Міліціанова Р.В. , розглянувши без виклику сторін в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕЛЛЕР", вул. Ковельська, буд. 109 Б, офіс 33, м. Львів, Львівська область, 79024, код - 35010033

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОБУД-С", вул. Червоних Курсантів, буд. 4-В, офіс 48, м. Вінниця, 21100, код - 39369678

про стягнення 73 822,40 грн

В С Т А Н О В И В :

17.03.2020 року до Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява (б/н від 13.03.2020 року) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕЛЛЕР" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОБУД-С" про стягнення 73 822,40 грн заборгованості з яких 54 511,60 грн основного боргу, 6 465,50 грн пені, 11 837,06 грн штрафу, 236,74 грн інфляційних втрат та 780,51 грн 3% річних за договором поставки № 16 від 01.06.2017 року.

В якості підстави заявлених позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного договору поставки № 16 від 01.06.2017 року в частині прострочення оплати поставленого товару.

В зв`язку з чим відповідачу нараховано 54 511,60 грн основного боргу, 6 465,50 грн пені, 11 837,06 грн штрафу, 236,74 грн інфляційних втрат та 780,51 грн 3% річних.

Ухвалою суду від 23.03.2020 року відкрито провадження у справі № 902/254/20, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами (без проведення судового засідання).

16.04.2020 року на електронну адресу суду від представника позивача надійшла заява (б/н від 16.04.2020 року) про подання доказів щодо витрат на правову допомогу після ухвалення рішення по суті заявлених позовних вимог.

21.04.2020 року на адресу суду від представника відповідача надійшло клопотання (вх. № 01-34/3575/20 від 21.04.2020 року), в якому останній зазначає, що після порушення провадження у справи ТОВ "Технобуд-С" частково погашено заборгованість в сумі 23 000,00 грн. Також у клопотанні останній просить суд відкласти розгляд справи з метою врегулювання спору мирним шляхом. В якості додатків до клопотання долучено платіжні доручення на суму 23 000,00 грн.

21.04.2020 року на адресу суду засобами поштового зв`язку від представника позивача надійшла заява (б/н від 16.04.2020 року), в якій останній просить суд вирішити питання щодо стягнення з відповідача витрат на правову допомогу після ухвалення рішення по суті заявлених позовних вимог.

22.04.2020 року від представника позивача до суду надійшла заява (б/н від 14.04.2020 року) про зменшення розміру позовних вимог, в якій останній просить суд стягнути з відповідача 55 831,81 грн заборгованості, з яких 36 511,60 грн основного боргу, 6 465,50 грн пені, 11 837,06 грн штрафу, 236,74 грн інфляційних втрат та 780,51 грн 3% річних.

27.04.2020 року на адресу суду від представника позивача надійшла заява (б/н від 22.04.2020 року) про долучення доказів здійснення витрат на правову допомогу.

Ухвалою суду від 29.04.2020 року зобов`язано представників сторін надати суду додаткові документи.

06.05.2020 року на електронну адресу суду від представника позивача до суду надійшли письмові пояснення (б/н від 06.05.2020 року) на виконання вимог ухвали суду.

14.05.2020 року засобами поштового зв`язку до суду від представника позивача до суду надійшли письмові пояснення (б/н від 06.05.2020 року). В якості додатків до пояснень додано ряд документів.

Крім того, 14.05.2020 року від представника позивача до суду надійшло клопотання (б/н від 06.05.2020 року), в якому останній просить суд закрити провадження у справі № 902/254/20 в частині стягнення основного боргу в сумі 23 000,00 грн в зв`язку з частковим погашенням відповідачем заборгованості. Також, у клопотанні позивач зазначає що підтримує заявлені позовні вимоги в частині стягнення 31 511,60 грн, 6 465,50 грн пені, 11 837,06 грн штрафу, 236,74 грн інфляційних втрат та 780,51 грн 3% річних та просить суд задоволити їх.

18.05.2020 року від представника відповідача до суду надійшов лист (вх.канц. № 01-34/4411/20 від 18.05.2020 року), в якому останній зазначає про погашення основного боргу перед позивачем в сумі 31 511,60 грн за договором поставки № 16 від 01.06.2017 року. В якості додатків до листа додано копії платіжних доручень № 4575 від 06.05.2020 року, № 4613 від 14.05.2020 року, № 4623 від 18.05.2020 року.

За змістом ст. 248 ГПК України встановлено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно із п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справі "Шульга проти України" та справі "Красношапка проти України" зазначено, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ та організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними.

У визначений судом строк відзиву відповідача на позовну заяву до суду не надійшло.

За частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічна норма міститься у частині 9 статті 165 ГПК України.

Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів частини 9 статті 165 та частини 2 статті 178 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали даної справи, з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Як вбачається із позовної заяви позивач в якості підстави позовних вимог посилається на укладення між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВЕЛЛЕР" (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОБУД-С" (Покупець) договору поставки № 16 від 01.06.2017 року.

В рамках даного договору позивачем поставлено товар на суму 407 442,60 грн. Однак відповідачем здійснено розрахунок частково.

З метою захисту своїх прав, позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОБУД-С" 54 511,60 грн основного боргу, 6 465,50 грн пені, 11 837,06 грн штрафу, 236,74 грн інфляційних втрат та 780,51 грн 3% річних за договором поставки № 16 від 01.06.2017 року.

У клопотанні (вх. канц. № 01-34/3575/20 від 21.04.2020 року) відповідач не заперечує про наявність заборгованості перед позивачем за договором поставки № 16 від 01.06.2017 року.

Із наявних у справі та досліджених судом доказів слідує, що 01.06.2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВЕЛЛЕР" (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОБУД-С" (Покупець) укладено договір поставки № 16 від 01.06.2017 року (а.с. 7-10).

Відповідно п. 1.1 Договору Постачальник зобов`язується поставити та передати у власність Покупцеві, а Покупець зобов`язується прийняти і оплатити на умовах цього Договору Продукцію, згідно узгодженого асортименту та кількості.

Згідно п. 1.2 Договору вартість, асортимент, кількість, строк постачання та гарантійний строк на продукцію остаточно узгоджуються сторонами у рахунку на оплату та видатковій накладній, які є невід`ємними частинами цього договору.

Вартість продукції вказується в рахунку, який оформляється на підставі замовлення Покупця та є невід`ємною частиною договору (п. 2.1 Договору).

У вартість Продукції включається вартість тари, пакування та вартість доставки за адресою: м. Вінниця, вул. Гонти, 35 (п. 2.2 Договору).

При зміні ціноутворюючих факторів ціни на товар відповідно змінюються, про що Постачальник зобов`язаний повідомити покупця не пізніше ніж за 5 днів до передбачуваної дати відвантаження. Відвантаження товару здійснюється за цінами прейскуранта, чинними на дату відвантаження (поставки) товару (п. 2.3 Договору).

Відповідно п. 3.1 Договору оплата продукції здійснюється Покупцем на підставі рахунку шляхом попередньої оплати у розмірі 100% за відповідну партію продукції на поточний рахунок Постачальника.

Під партією продукції розуміється кількість, що вказана в товаро супровідних документах (п. 3.2 Договору).

Згідно п. 3.3 Договору днем здійснення платежу вважається день, в який сума, що підлягає сплаті, зарахована на поточний рахунок Постачальника.

Підставою для перерахування грошових коштів Покупцем є договір та рахунок Постачальника. При здійсненні платежу Покупець обов`язково повинен вказувати у платіжному дорученні номер та дату договору, номер та дату рахунку (п. 3.5 Договору).

За змістом п. 5.1 Договору строк постачання відповідної партії продукції здійснюється протягом 30 календарних днів з моменту надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника.

Постачання продукції здійснюється відповідно до міжнародних правил тлумачення торгових термінів ІНКОТЕРМС-2000, пункт постачання - склад Покупця (п. 5.2 Договору).

У випадку порушення зобов`язань сторони несуть відповідальність за договором та чинним законодавством України (п. 7.1 Договору).

У разі порушення Покупцем строку оплати Продукції, передбаченого п. 3.2. Договору, зобов`язаний сплатити Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період нарахування пені, від суми неоплаченої вчасно продукції, за кожний день прострочення (п. 7.2 Договору).

У випадку прострочення оплати поставленого товару понад 30 календарних днів Покупець окрім пені сплачує Постачальнику штраф у розмірі 10 % від вартості неоплаченого товару (п. 7.7 Договору).

Відповідно п. 10.1 договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2017 року, але в будь-якому випадку - до моменту повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором.

Також між сторонами до договору поставки № 16 від 01.06.2017 року підписано Додаткову угоду № 1 від 28.12.2017 року, відповідно до якої внесено зміни до п. 10.1 Договору та викладено його у наступній редакції: "10.1. Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2018 року, але в будь-якому випадку - до моменту повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором."

Крім того, доповнено договір пунктом 10.2. наступного змісту: "10.2. У випадку якщо за 30 календарних днів до закінчення дії даного договору від жодної із сторін не надійшло повідомлення про його розірвання, договір вважається пролонгованим на кожен наступний календарний рік."

На виконання умов договору поставки № 16 від 01.06.2017 року позивачем здійснено поставку продукції (товару) відповідачу на загальну суму 407 442, 60 грн.

В підтвердження чого, до матеріалів справи додано видаткові накладні № ТзО-000844 від 11.12.2019 року на суму 145 461,60 грн, № ТзО-000851 від 13.12.2019 року на суму 187 470,00 грн, № ТзО-000872 від 19.12.2019 року на суму 74 511,00 грн (а.с. 12-14, т. 1).

Однак, відповідачем не проведено повний розрахунок за поставлену продукцію (товар) станом на момент звернення до суду.

19.02.2020 року на адресу відповідача надіслано претензію з вимогою погашення заборгованості за поставлену продукцію (а.с. 23-24), яку отримано Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОБУД-С" 21.02.2020 року, що підтверджується наявною у справі копією повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 27).

Станом на 06.03.2020 року заборгованість відповідача перед позивачем становить 54 511,60 грн.

Непроведення відповідачем розрахунків за поставлену продукцію (товар) в добровільному порядку слугувало підставою звернення позивача з даним позовом до суду.

З врахуванням встановлених обставин, суд дійшов наступних висновків.

За змістом ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно із ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4 ст. 203 ЦК України).

Частиною 1 ст. 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони маю право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 208 ЦК України встановлено, що правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Разом з тим, згідно із п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією з сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

З урахуванням встановлених обставин суд приходить до висновку про наявність факту порушення відповідачем прав позивача за захистом яких останній звернувся, позаяк матеріалами справи підтверджено факт передачі позивачем товару відповідачу та відсутність повної та своєчасної оплати зі сторони останнього за отриманий товар.

Виходячи з викладеного, суд вважає вимогу позивача про стягнення з відповідача 54 511,60 грн заборгованості за отриману продукцію (товар) правомірною та обґрунтованою.

Ухвалою суду від 22.05.2020 року закрито провадження у справі № 902/254/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕЛЛЕР" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОБУД-С" в частині стягнення 54 511,60 грн основного боргу за договором поставки № 16 від 01.06.2017 року у зв`язку з відсутністю предмету спору на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

При цьому, судом розглянуто вимоги позивача про стягнення з відповідача 6 465,50 грн пені, 11 837,06 грн штрафу, 236,74 грн інфляційних втрат та 780,51 грн 3% річних за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов`язання, згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Таким чином, заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат є правомірною та обґрунтованою, оскільки відповідають вимогам чинного законодавства України.

Здійснивши розрахунок за допомогою інтегрованого в систему інформаційно-правового забезпечення "Ліга:Закон Еліт 9.1.5" калькулятора сум 3% річних та інфляційних втрат судом помилок не виявлено, в зв`язку з чим 3% річних в сумі 780,51 грн та інфляційні втрати в сумі 236,74 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також, судом розглянуто вимоги позивача про стягнення з відповідача 6 465,50 грн пені, 11 837,06 грн штрафу нарахованих у період наявності зобов`язальних відносин.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушення зобов`язання, згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно із ч. 4 ст. 231 ГК України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

В силу ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 551 ЦК України).

Відповідно до ст. 547 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов`язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст. 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно ч.1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Розділом 7 Договору сторони передбачили відповідальність за неналежне виконання зобов`язань.

Зокрема, пунктом 7.1 Договору у випадку порушення зобов`язань сторони несуть відповідальність за договором та чинним законодавством України.

У разі порушення Покупцем строку оплати Продукції, передбаченого п. 3.2. Договору, зобов`язаний сплатити Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період нарахування пені, від суми неоплаченої вчасно продукції, за кожний день прострочення (п. 7.2 Договору).

У випадку прострочення оплати поставленого товару понад 30 календарних днів Покупець окрім пені сплачує Постачальнику штраф у розмірі 10 % від вартості неоплаченого товару (п. 7.7 Договору).

Отже, суд вважає правомірними вимоги позивача про нарахування пені та штрафу.

Разом з тим, з урахуванням встановлених обставин справи, суд дійшов висновку про необхідність зменшення заявленої позивачем до стягнення пені та штрафу, з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

У рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 р. № 15-рп/2004 зазначено, що одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема, норми моралі, традицій, звичаїв, тощо, які легітимізовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.ч. 2-4 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчинюються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу (ч.3 ст.15 ЦК України).

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 слідує, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Згідно із ч. 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Такими чином вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Тобто з системного аналізу вищевказаних норм слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Слід зазначити, що законодавчо не врегульований розмір можливого зменшення штрафних санкцій. При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Приймаючи рішення про зменшення розміру пені суд взяв до уваги наступні обставини:

- пеня та штраф є лише санкцією за невиконання зобов`язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні її розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі з урахуванням задоволення позовних вимог про стягнення боргу та інфляційних втрат;

- позивачем компенсовано негативні наслідки прострочення боржника шляхом пред`явлення вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, які задоволені судом тощо.

Крім того, враховано самий правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов`язання; при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Суд також враховує ступінь виконання основного зобов`язання, здійснення регулярних платежів зі сплати основного боргу, відсутності заборгованості станом на день розгляду справи, короткі терміни прострочення виконання зобов`язань.

З огляду на викладені обставини в сукупності суд, користуючись правом, наданим йому ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, зменшує розмір пені та штрафу на 70 %, тому стягненню підлягає пеня в сумі 1 939,65 грн та штраф в сумі 3 551,12 грн.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Як визначає ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із ч.ч.1, 3 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвал суду відповідач не подав до суду належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення 3% річних, інфляційних втрат, пені та штрафу в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

Враховуючи викладене заявлений Товариством з обмеженою відповідальністю "ВЕЛЛЕР" позов підлягає задоволенню судом частково, з врахуванням вищевикладених мотивів щодо зменшення заявленої до стягнення пені та штафу.

21.04.2020 року представником позивача надіслано до суду клопотання про призначення окремого судового засідання стосовно розподілу судових витрат, тому в силу ст. ст. 128, 244 ГПК України, судом повідомлено сторони про дату розгляду даного питання в окремому судовому засіданні, а також встановлено строк для вчинення процесуальних дій.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42, 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -

У Х В А Л И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОБУД-С" (вул. Червоних Курсантів, буд. 4-В, офіс 48, м. Вінниця, 21100, код - 39369678) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕЛЛЕР" (вул. Ковельська, буд. 109 Б, офіс 33, м. Львів, Львівська область, 79024, код - 35010033) - 236,74 грн інфляційних втрат та 780,51 грн 3% річних, 1 939,65 грн пені та 3 551,12 грн штрафу.

3. Відмовити у задоволенні позову в частині вимог про стягнення 4 525,85 грн пені та 8 285,94 грн штрафу.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Призначити судове засідання з приводу розподілу судових витрат на 03.06.2020 року о 09:30 год.

6. Встановити сторонам строк подачі доказів щодо розміру понесених судових витрат, заперечень щодо понесених стороною витрат, клопотань про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення, однак не пізніше дати та часу проведення судового засідання з приводу розподілу судових витрат.

7. Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення, та на електронні адреси: info@veller.com.ua; yurkowskiytbs@gmail.com.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити рішення суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі апеляційної скарги до Північно - західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Вінницької області.

Повне рішення складено 27 травня 2020 р.

Суддя Міліціанов Р.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (вул. Ковельська, буд. 109 Б, офіс 33, м. Львів, Львівська область, 79024)

3 - відповідачу (вул. Червоних Курсантів, буд. 4-В, офіс 48, м. Вінниця, 21100)