Постанова

від 20.05.2020 по справі 904/2063/19

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.05.2020 року м.Дніпро Справа № 904/2063/19

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Березкіної О.В. (доповідач)

суддів: Антоніка С.Г., Дарміна М.О.

секретар судового засідання: Ковзиков В.Ю.

Представники сторін:

від позивача: Хомутов Г.В., довіреність №32/19 від 02.01.2019 р., адвокат;

від відповідача: Сироткін С.С., довіреність №б/н від 23.01.2019 р., адвокат;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрорітет", смт. Слобожанське Дніпровського району Дніпропетровської області

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.12.2019року ( суддя Красота О.І.) у справі № 904/2063/19

за позовом Приватного підприємства "Бізон-Тех 2006", м. Пологи, Запорізька область

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрорітет", смт. Слобожанське, Дніпровського району, Дніпропетровської області

про стягнення заборгованості у розмірі 1 509 599,91 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Приватне підприємство "БІЗОН-ТЕХ 2006" звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОРІТЕТ" із позовом про стягнення 984 630,18 грн. - боргу, 56 123,92 грн. - інфляційних витрат, 196 926,03 грн. - штрафу, 271 919,78 грн. - процентів.

31.07.2019р. Позивач подав заяву про зміну предмету позову, в якій просив суд зазначити в резолютивній частині судового рішення наступне: "органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання цього рішення, нарахувати, починаючи з 14.05.2019р. і до моменту виконання цього рішення, проценти за такою формулою: (СОБ х 48 х КДП : 365 : 100 = сума процентів, де: СПП - сума основного боргу, простроченого ТОВ "Агрорітет" (ідентифікаційний код 25008221); 48 - розмір процентів; КДП - кількість днів прострочення сплати ТОВ "Агрорітет" (ідентифікаційний код 25008221) суми основного боргу, 365 - кількість днів у році і стягнути отриману суму процентів із ТОВ "Агрорітет" (ідентифікаційний код 25008221) на користь Позивача.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 12.12.2019 у справі № 904/2063/19 позов задоволено у повному обсязі.

Суд стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОРІТЕТ" на користь Приватного підприємства "БІЗОН-ТЕХ 2006" 984630,18 грн. - боргу, 56123,92 грн. - інфляційних витрат, 196926,03 грн. - штрафу, 271919,78 грн. - процентів та судовий збір у розмірі 22 644,00 грн.

Суд зобов`язав орган (особу), що здійснюватиме примусове виконання цього рішення, нарахувати, починаючи з 14.05.2019р. і до моменту виконання цього рішення, проценти за такою формулою: (СОБ х 48 х КДП : 365 : 100 = сума процентів, де: СПП - сума основного боргу, простроченого ТОВ "Агроритет" (ідентифікаційний код 25008221); 48 - розмір процентів; КДП - кількість днів прострочення сплати Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроритет" (ідентифікаційний код 25008221) суми основного боргу, 365 - кількість днів у році і стягнути отриману суму процентів з Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОРІТЕТ" на користь Приватного підприємства "БІЗОН-ТЕХ 2006".

Не погодившись із зазначеним рішенням суду, відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРОРІТЕТ" звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати частково рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.12.2019 року у справі № 904/2063/19 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрорітет" сум на користь Приватного підприємства "Бізон-Тех 2006" та ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити Рішення, яким:

зменшити суму нарахованих процентів з " 48 %" річних до встановлених ч.2 ст. 625 ЦК України "З %" річних;

зменшити розмір штрафу з " 20%" до " 1 %";

Відмовити в задоволенні заяви від 29.07.2019 року про зміну предмету позову та не зазначати в резолютивній частині Рішення таке: "Органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання цього рішення, нарахувати, починаючи з 14.05.2019р. і до моменту виконання цього рішення, проценти за такою формулою: (СОБ х 48 х КДП : 365 : 100 = сума процентів, де: СПП - сума основного боргу, простроченого ТОВ "Агроритет" (ідентифікаційний код 25008221); 48 - розмір процентів; КДП - кількість днів прострочення сплати Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрорітет" (ідентифікаційний код 25008221) суми основного боргу, 365 - кількість днів у році і стягнути отриману суму процентів з Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОРІТЕТ", (52005, смт. Слобожанське, Дніпровський район, Дніпропетровська область, вул. Нижньодніпровська, буд.1, ЄДРПОУ 25008221) на користь Приватного підприємства "БІЗОН-ТЕХ 2006", (70605, м. Пологи, Запорізька область, вул. Лесі Українки, буд.162, кв.11, ЄДРПОУ 34216986)".

В обґрунтування своєї скарги апелянт посилається на неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Зокрема, апелянт вважає, що суд не звернув уваги на те, що товар за договором був поставлений не уповноваженою особою постачальника, оскільки видаткові накладні підписані менеджером зі збуту Жмут О.І. , проте, відсутні докази на повноваження даної особи поставляти товар та підписувати видаткові накладні.

Видаткові накладні не відповідають вимогам чинного законодавства щодо їх обов`язкових реквізитів ( відсутня печатка Покупця, не зазначено прізвище, ім`я та по батькові покупця та особи, яка прийняла товар).

Позивачем не долучено до матеріалів справи копії рахунків, за якими відбувалась оплата, хоча в оплатах відповідача є посилання саме на реквізити рахунків позивача.

На думку апелянта, оскільки строк дії договору закінчився 31.12.2018 року, то зобов`язання щодо оплати припинились, крім відповідальності за порушення грошових зобов`язань.

При цьому, апелянт посилається на правову позицію Верховного Суду у справі № 0911/3582/2012, яка не була врахована судом першої інстанції, в якій також зазначено про те, що внаслідок закінчення строку дії договору, припиняються права та обов`язки сторін договору.

Апелянт вважає, що суд не врахував, що сума боргу за договором, строк дії якого сплив, є збитками, а не основним боргом, а тому позивачем невірно обрано підставу позову.

Крім того, апелянт посилається на те, що суд зробив неправильний розрахунок штрафу в сумі 20%, оскільки умовами договору передбачений штраф у розмірі 10% за прострочення від 21 до 40 календарних днів, а 20%- при простроченні більше 40 календарних днів, а тому необхідно обраховувати розмір штрафу у відповідності до днів прострочки.

На думку апелянта, суд безпідставно відмовив у зменшенні розміру штрафних санкцій, нарахованих відповідачу з 20% до 1 % з огляду на його важкий фінансовий стан, та відмовив у зменшенні розміру процентів з 48% річних до 3% річних, незважаючи на правові позиції Верховного Суду в аналогічних справах.

Як зазначив апелянт, фактично 48% річних є пенею, яка мала бути зменшена судом з метою уникнення незаконного збагачення позивача.

Апелянт посилається на порушення судом норм процесуального права, оскільки неправомірно прийняв заяву позивача від 29.07.2019 року про зміну предмету позову, а також додаткових пояснень від 01.08.2019 року, які відповідач так і не отримав, що свідчить про неналежне виконання позивачем вимог ГПК України.

Враховуючи, що за заявою, оформленою з порушенням вимог ГПК України судом покладено на відповідача додаткову відповідальність у вигляді стягнення додаткових сум грошових коштів, то дані порушення норм процесуального права є підставою для скасування рішення суду.

На думку апелянта, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, не врахувавши відмінності в правовій природі відсотків та процентів річних.

Відповідач вважає, що в частині 10 ст. 238 ГПК України йде мова про відсотки, в яких обчислюється неустойка у вигляді штрафу, а не проценти річних відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, які мають не штрафний, а компенсаційний характер, що підтверджується численними рішеннями Верховного суду, на приклад, в постанові Верховного Суду від 21 травня 2019 року у справі № 904/6726/17.

Заперечуючи проти зазначення в резолютивній частині рішення обов`язку органу, що здійснюватиме примусове виконання рішення нараховувати проценти за формулою, апелянт посилається на те, що такі приписи законодавства в Україні відсутні, і закон України Про виконавче провадження, зокрема, частина 3 статті 18 цього закону, яка містить права виконавців, не передбачає права виконавцю самостійно, за якоюсь формулою обраховувати суму боргу боржника, крім тієї, яка зазначена у відповідному виконавчому документі. Не містить таких прав та відповідних норм і ГПК України.

Всі ці обставини, на думку апелянта, є підставами для часткового скасування рішення суду, зменшення розміру штрафу та процентів річних, а також відмови у задоволенні заяви про зміну предмету позову.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 20.01.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрорітет", смт. Слобожанське Дніпровського району Дніпропетровської області на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.12.2019року ( суддя Красота О.І.) у справі №904/2063/19 було залишено без руху.

30.01.2020 року на адресу Центрального апеляційного господарського суду надійшло клопотання про усунення недоліків від Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрорітет", смт. Слобожанське Дніпровського району Дніпропетровської області.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 03.02.2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрорітет" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.12.2019року у справі №904/2063/19, розгляд справи призначено у судовому засіданні на 18.03.2020 року на 09:30 год.

У зв`язку з встановленням на період дії карантинних заходів на території України тимчасово особливого режиму роботи Центрального апеляційного господарського суду на виконання Постанови Кабінету Міністрів України № 211 від 11 березня 2020 року Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 зі змінами, враховуючи Рекомендації Ради суддів України викладених у листі № 9рс-186/20 від 16 березня 2020 року, на виконання рішення зборів суддів Центрального апеляційного господарського суду, оформленого протоколом зборів суддів № 1 від 17.03.2020 року та рішення зборів суддів Центрального апеляційного господарського суду, оформленого протоколом зборів суддів № 3 від 31.03.2020 року розгляд справи №904/2063/19 призначений на 18.03.2020, не відбувся.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 04.05.2020 року розгляд справи № 904/2063/19 призначено в судовому засіданні на 20.05.2020рік.

В судовому засіданні представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення ( відзив на апеляційну скаргу), а представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив частково скасувати рішення суду, зменшити розмір штрафу та процентів річних, а також відмовити у задоволенні заяви про зміну предмету позову ( заперечення на відзив).

20.05.2020 року в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність оскаржуваного рішення нормам діючого законодавства, Центральний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 01.01.2014р. між Приватним підприємством "БІЗОН-ТЕХ 2006" (далі-Позивач, Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОРІТЕТ" (далі-Відповідач, Покупець) укладено Договір поставки №КГ-266 (а.с.13-15).

У відповідності до п.1.1. Договору, у порядку, строки та на умовах, визначених цим договором і специфікаціями до нього, Постачальник зобов`язується поставляти та передавати у власність Покупця для сівби (далі-насіння або товар), пестициди в препаративних формах, що є засобами захисту рослин, регулятори росту і мікродобрива (далі-пестициди або товар), а Покупець зобов`язується приймати цей товар й оплачувати його.

За умовами п.2.1. Договору погоджені сторонами асортимент, кількість і ціна товару вказуються ними в специфікаціях до договору, що є невід`ємними його частинами.

За змістом п.2.5. Договору у специфікаціях і в накладних сторонами вказується базова ціна товару. Повною ціною товару, яку Покупець зобов`язаний сплатити Постачальнику, є його базова ціна разом із сумою індексації ціни товару (порядок визначення якої наведено в розділі 5 договору.

Пунктом 5.1. Договору передбачено, що Покупець зобов`язується оплатити Постачальнику товар у строк, що вказаний у специфікації. Якщо в специфікації не вказано строк оплати товару, то такий товар оплачується Покупцем у день його отримання від Постачальника. Такий же строк оплати товару діє, якщо між сторонам фактично відбулась поставка товару за накладною, але на такий товар не була підписана специфікація і він попередньо не був оплачений Покупцем.

Умовами п.6.1.1. Договору передбачено, що Покупець зобов`язується у встановлені специфікаціями (Договором) строки оплатити товар.

Згідно з п.6.1.2. Договору Покупець зобов`язується сплатити Постачальнику повну ціну товару (тобто базову ціну товару разом із сумою індексації ціни товару), для чого перед здійсненням будь-якого платежу в оплату товару зобов`язується провести його індексацію в порядку, визначеному Договором.

Пунктом 6.1.2. Договору визначено, Покупець зобов`язується з`явитися за товаром у місце поставки товару, прийняти його та передати в обмін на нього Постачальнику належно оформлену довіреність на отримання товару.

Відповідно до умов п.8.1. Договору, Договір є укладеним з моменту його підписання сторонами й діє до кінця року в якому він був укладений. Усі поставки Постачальником Покупцю товару з моменту укладання цього Договору і до кінця року, в якому був укладений цей Договір, а також порядок їх оплати, регулюється цим Договором. Якщо в наступних роках сторони не укладуть новий Договір поставки товару, але фактично Постачальником будуть здійснюватися поставки товару Покупцю, то цей Договір продовжуватиме діяти та регулювати умови таких поставок між сторонами і в наступних роках аж до укладення ними нового договору поставки товару.

Звертаючись до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОРІТЕТ" із позовом про стягнення 984630,18 грн. - боргу, 56123,92 грн. - інфляційних витрат, 196926,03 грн. - штрафу, 271919,78 грн. - процентів, позивач - Приватне підприємство "БІЗОН-ТЕХ 2006" посилався на неналежне виконання Відповідачем зобов`язань за Договором поставки №КГ-266 від 30.03.2018р. в частині оплати поставленого товару.

Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд першої інстанції виходив з того, що Відповідач свої зобов`язання щодо оплати поставленого товару виконав частково, сплативши на користь позивача загальну суму в розмірі 444153,00 грн. (а.с.40 т.1), проте, не виконавши зобов`язання в частині сплати заборгованості у розмірі 984630,18 грн.

Оскільки не виконання зобов`язання є підставою для відповідальності, то відповідно до умов договору, суд визнав обґрунтованими розрахунки позивача щодо інфляційних, відсотків річних та штрафу.

Відмовляючи у задоволенні клопотання відповідача про зменшення суми нарахованих процентів, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України та визначених сторонами у договорі у розмірі 48% до 3% річних, а також зменшення розміру штрафу з 20% до 1% суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не надав суду переконливих доказів відповідно до яких можливо зменшити суму неустойки, не довів жодних виняткових обставин, які б зумовили наявність правомірних підстав для зменшення розміру штрафних санкцій.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо стягнення заборгованості з огляду на наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вбачається з матеріалів справи, Специфікаціями сторони погодили поставку товару на загальну суму 1 428 783,18 грн.:

- Специфікація №1 редакції від 07.08.2018 року на загальну суму 1 183 583,16 грн.;

- Специфікація №2 від 30.03.2018 року на загальну суму 4 898,82 грн.;

- Специфікація №3 від 09.07.2018 року на загальну суму 158 130,00 грн.;

- Специфікація №4 від 20.08.2018 року на загальну суму 82 171,20 грн. (а.с.16-19 т.1).

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що Позивач передав Відповідачу товар на загальну суму 1428783,18 грн., що підтверджується Видатковими накладними:

№ ЗП7494 від 13.04.2018р. - 5 830,08 грн.;

№ ЗП23114 від 26.06.2018р. - 29 680,32 грн.;

№ ЗП7495від 13.04.2018р. - 78 135,00 грн.;

№ ЗП23953 від 10.07.2018р. - 158 130,00 грн.;

№ ЗП7496 від 13.04.2018р. - 4 898,82 грн.;

№ ЗП24211 від 13.07.2018р. - 67 708,20 грн.;

№ ЗШ5390 від 08.05.2018р. -272 951,64 грн.;

№ ЗП25553 від 01.08.2018р. - 176 223,60 грн.;

№ ЗП15392 від 24.05.2018р. -310 050,72 грн.;

№ ЗП26287 від 10.08.2018р. - 176 223,60 грн.;

№ ЗП21638 від 11.06.2018р. - 66 780,00 грн.;

№ ЗП27307 від 22.08.2018 року - 82 171,20 грн. (а.с. 20-31 т.1).

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно пункту 3 Специфікацій, граничною датою повного та остаточного розрахунку за товар є 15.10.2018 року.

Проте, у порушення умов договору, відповідач свої зобов`язання щодо оплати поставленого товару виконав частково, сплативши за поставлений товар загальну суму в розмірі 444 153,00 грн. (а.с.40 т.1).

Актом звірки взаєморозрахунків від 14.01.2019 року сторони підтвердили існуючу заборгованість у сумі 984 630,18 грн., а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення на користь позивача суми боргу у розмірі 984 630,18 грн. ( 1 428 783,18 - 444 153).

При цьому, доводи відповідача про те, що дана заборгованість є збитками, оскільки строк дії договору закінчився, є безпідставними з огляду на те, що сума боргу виникла за договором поставки.

Закінчення строку дії договору не є підставою для його невиконання.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до п.7.1.3. Договору, за прострочення виконання грошових зобов`язань за цим Договором понад 20 календарних днів Покупець сплачує Постачальнику штраф у розмірі 10% від суми грошового зобов`язання, простроченої понад 20 календарних днів, а за прострочення їх виконання понад 40 календарних днів Покупець сплачує Постачальнику штраф у розмірі 20% від суми грошового зобов`язання, простроченої понад 40 календарних днів.

Оскільки відповідач несвоєчасно виконав зобов`язання щодо оплати поставленого товару на строк понад 40 календарних днів, суд першої інстанції обґрунтовано погодився з розрахунком позивача щодо нарахування штрафу у розмірі 20% від суми грошового зобов`язання в розмірі 196 926,03 грн. ( 984 630,18 грн. х 20%)

При цьому, доводи апелянта про неправильний розрахунок штрафу без врахування 10% за прострочку понад 20 днів, є неспроможними, оскільки умовами даного пункту договору сторони передбачили, що Покупець сплачує один із зазначених у цьому підпункті штрафів виходячи із загального строку простроченої певної суми грошового зобов`язання.

Оскільки прострочення відбулось понад 40 календарних днів, суд правильно погодився із застосуванням саме 20% штрафу.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 7.2.4. Договору сторони погодили, що в разі прострочення виконання грошових зобов`язань за цим Договором Покупець замість трьох процентів річних, передбачених ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, зобов`язується сплатити Постачальнику сорок вісім процентів річних від простроченої суми за весь час її прострочення. У будь-якому випадку розмір процентів, що сплачується Покупцем Постачальнику, не може бути менший за сорок вісім процентів річних від простроченої суми за весь час її прострочення.

Оскільки сторони погодили у договорі інший процент річних, то суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 48% річних у сумі 271 919,78 грн. за період з 16.10.2018р. по 13.05.2019р., та 56 123,92 грн. інфляційних витрат за період з листопада 2018р. по квітень 2019р.

Формулювання ст. 625 ЦК, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК і ст. 230 ГК.

Посилання апелянта на те, що за своєю правовою природою 48% річних є пенею, є необґрунтованими, оскільки у п. 7.2.4 Договору поставки сторони передбачили, що в разі прострочення виконання грошових зобов`язань за цим договором, Покупець замість трьох відсотків річних, передбачених ч.2 ст. 625 ЦК України, зобов`язується сплатити постачальнику 48% процентів річних від простроченої суми за весь час її прострочення.

Крім того, колегія суддів також вважає неспроможним посилання відповідача на правові позиції Верховного Суду у справах № 14-10цс18 від 28.03.2018 року та № 14-154цс18 від 04.07.2018 року, оскільки дана судова практика стосується кредитних правовідносин, та можливості нараховувати проценти за користування кредитом та неустойку після спливу строку кредитування, що не є тотожнім правовідносинам з поставки.

Також колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта про те, що після закінчення строку дії договору, несплачена за договором сума боргу становить збитки, з огляду на те, що зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином, на підставах, встановлених договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, пунктом 8.2 договору сторони передбачили, що закінчення строку дії договору не звільняє покупця від виконання тих грошових зобов`язань за поставлений товар, що залишилися невиконаними ним, та не звільняють сторони від відповідальності та правових наслідків порушення ними зобов`язань за договором.

З огляду на вищезазначене, заявлена позивачем до стягнення сума є боргом за договором, а не збитками, а тому відповідно, на цю суму позивачем також обґрунтовано нараховані суми, передбачені статтями 625 ЦК України та штрафні санкції.

Щодо доводів апелянта про порушення судом норм процесуального права в частині прийняття заяви про зміну предмету позову , а також додаткових пояснень від 01.08.2019 року, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пунктів 4, 5 частини третьої статті 162 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них, а також виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову. З викладеного вбачається, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відповідно до частини третьої статті 46 Господарського процесуального кодексу України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 23.07.2019 року продовжено строк розгляду справи у підготовчому провадженні на 30 днів, та призначено підготовче засідання на 27.08.2019 року ( а.с. 153 т.1).

Проте, 31.07.2019р. Позивач подав заяву про зміну предмету позову та просив суд зазначити в резолютивній частині судового рішення наступне: "органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання цього рішення, нарахувати, починаючи з 14.05.2019р. і до моменту виконання цього рішення, проценти за такою формулою: (СОБ х 48 х КДП : 365 : 100 = сума процентів, де: СПП - сума основного боргу, простроченого ТОВ "Агроритет" (ідентифікаційний код 25008221); 48 - розмір процентів; КДП - кількість днів прострочення сплати ТОВ "Агроритет" (ідентифікаційний код 25008221) суми основного боргу, 365 - кількість днів у році і стягнути отриману суму процентів із ТОВ "Агроритет" (ідентифікаційний код 25008221) на користь Позивача ( а.с. 174 т.1)

Таким чином, позивач у визначені законом строки звернувся із заявою про зміну предмету позову, виконавши вимоги ГПК щодо направлення іншій стороні копії такої заяви та надавши суду відповідні докази у вигляді опису вкладення у цінний лист, квитанції про сплату послуг поштового зв`язку ( а.с. 175-177 т.1), що спростовує доводи апелянта.

При цьому, ГПК не покладає на сторону, яка виконала всі дії щодо направлення на юридичну адресу сторони копії процесуальних документів, надавати докази на підтвердження їх отримання іншою стороною, оскільки такі дії щодо отримання поштової кореспонденції залежать від отримувача цієї кореспонденції.

Доводи відповідача про порушення судом норм матеріального права внаслідок задоволення вимог позивача в частині визначення про необхідність нарахування і стягнення з відповідача органом, який здійснюватиме примусове виконання рішення, 48 відсотків річних до виконання рішення, є безпідставними з огляду на наступне.

Так, відповідно до ч. 10 ст. 238 ГПК України, суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.

Правовий аналіз положень ст.ст. 526, 599, 611, 625 ЦК дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за Договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього Договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за час прострочення.

За змістом частини 1 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до приписів статті 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Застосування частини 10 статті 238 ГПК України сприятиме найшвидшому виконанню відповідачем судового рішення в частині сплати основного боргу, а позивач позбавиться необхідності ще раз звертатися до суду з позовом про стягнення з відповідача додатково нарахованих процентів, за допущене ним прострочення після ухвалення судом рішення. Такі проценти розрахує і стягне з них виконавець, що також передбачається і ч. 11 і 12 ст. 26 Закону України Про виконавче провадження .

Відповідно до ч.ч. 11, 12 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження", якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі. До закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.

За таких обставин суд першої інстанції у відповідності до норм діючого законодавства застосував положення частини 10 статті 238 ГПК України.

Разом з цим, колегія суддів вважає слушними доводи відповідача про безпідставну відмову суду у зменшені розміру процентів річних з 48% до 3% річних, з огляду на наступне.

Частина друга статті 625 ЦК України встановлює, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У пункті п.7.2.4. Договору сторони дійшли згоди, що в разі прострочення виконання грошових зобов`язань за цим Договором Покупець замість трьох процентів річних, передбачених ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, зобов`язується сплатити Постачальнику сорок вісім процентів річних від простроченої суми за весь час її прострочення. У будь-якому випадку розмір процентів, що сплачується Покупцем Постачальнику, не може бути менший за сорок вісім процентів річних від простроченої суми за весь час її прострочення.

Крім того, умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання у вигляді штрафу у розмірі 10% від суми грошового зобов`язання, простроченої понад 20 календарних днів, а за прострочення їх виконання понад 40 календарних днів Покупець сплачує Постачальнику штраф у розмірі 20% від суми грошового зобов`язання, простроченої понад 40 календарних днів.

Відповідно до частини 3 статті 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру процентів річних, що підлягають стягненню з боржника за прострочення грошового зобов`язання, Велика Палата Верховного Суду під час розгляду справи № 902/417/18 зазначила наступне.

Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно -господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.

Відповідно до частини першої статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, Велика Палата Верховного Суду вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовити у їх стягненні з цих підстав.

Як вбачається з матеріалів оскаржуваного рішення суду, позивач просив стягнути з відповідача 984 630,18 грн. - боргу, та 524 969,73 грн. загальної суми штрафних санкцій та сум, передбачених ст. 625 ЦК України (56 123,92 грн. - інфляційних витрат, 196 926,03 грн. - штрафу, 271 919,78 грн. відсотків річних ( 48%), та у подальшому стягувати нарахувати, починаючи з 14.05.2019р. і до моменту виконання цього рішення, проценти за такою формулою: (СОБ х 48 х КДП : 365 : 100 = сума процентів, де: СПП - сума основного боргу, простроченого ТОВ "Агрорітет" (ідентифікаційний код 25008221); 48 - розмір процентів; КДП - кількість днів прострочення сплати Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрорітет" (ідентифікаційний код 25008221) суми основного боргу, 365 - кількість днів у році і стягнути отриману суму процентів з Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОРІТЕТ", (52005, смт.Слобожанське, Дніпровський район, Дніпропетровська область, вул.Нижньодніпровська, буд.1, ЄДРПОУ 25008221) на користь Приватного підприємства "БІЗОН-ТЕХ 2006", (70605, м.Пологи, Запорізька область, вул.Лесі Українки, буд.162, кв.11, ЄДРПОУ 34216986).

Колегія суддів зазначає, що нараховані штрафні санкції та суми, передбачені ст. 625 ЦК України, складають більш ніж 50% загальної суми заборгованості, що з урахуванням подальшого нарахування та стягнення відсотків річних у розмірі 48% свідчить про неспівмірність та не є справедливим у відношенні до боржника.

З огляду на вищезазначене, та з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду у справі № 902/417/18 від 18.03.2020 року, колегія суддів вважає за можливе зменшити розмір стягнутих на користь позивача відсотків річних з 271 919,78 грн. до 27 000 грн., змінивши рішення суду першої інстанції в цій частині.

В іншій частині рішення суду ухвалено на підставі всебічного, повного, об`єктивного дослідження всіх обставин справи, їх належної правової оцінки, а тому підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст.275-282 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрорітет", смт. Слобожанське Дніпровського району Дніпропетровської області- задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.12.2019 року ( суддя Красота О.І.) у справі № 904/2063/19 в частині стягнення відсотків річних - змінити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОРІТЕТ", (52005, смт.Слобожанське, Дніпровський район, Дніпропетровська область, вул.Нижньодніпровська, буд.1, ЄДРПОУ 25008221) на користь Приватного підприємства "БІЗОН-ТЕХ 2006", (70605, м.Пологи, Запорізька область, вул.Лесі Українки, буд.162, кв.11, ЄДРПОУ 34216986) 27000,00грн. відсотків річних.

В іншій частині рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.12.2019року ( суддя Красота О.І.) у справі № 904/2063/19 залишити без змін.

Видачу відповідного наказу доручити господарському суду Дніпропетровської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 28.05.2020року.

Головуючий суддя О.В.Березкіна

Суддя С.Г.Антонік

Суддя М.О.Дармін