Рішення

від 28.05.2020 по справі 917/427/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.05.2020 Справа № 917/427/20

Господарський суд Полтавської області у складі судді Тимощенко О.М., при секретарі судового засідання Отюговій О.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу №917/427/20

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Атолл", вул. Київське Шосе, 44, кв.75, м. Полтава, Полтавська область,36021

до відповідача Фізичної особи-підприємця Ругалова Романа Павловича АДРЕСА_1

про стягнення 135 684,49 грн. заборгованості

ВСТАНОВИВ:

02.03.2020 року до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Атолл" до відповідача Фізичної особи-підприємця Ругалова Романа Павловича про стягнення 135 684,49 грн. заборгованості.

Ухвалою суду від 11.03.2020 року відкрито провадження у даній справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов з урахуванням вимог ст. 165 ГПК України протягом 15 днів з дня отримання ухвали; після отримання від позивача відповіді на відзив подати до суду заперечення в строк 5 днів з дня отримання такої відповіді від позивача з урахуванням вимог ст.167,184 ГПК України. Встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив з урахуванням вимог ст. 166 ГПК України 5 днів з моменту отримання від відповідача відзиву на позов. Попереджено відповідача, що у разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч.9 ст.165 ГПК України).

Ухвала суду про відкриття провадження у справі від 11.03.2020 року була надіслана відповідачу 11.03.2020 року рекомендованим листом за адресою, вказаною позивачем у позовній заяві ( АДРЕСА_1 ), що підтверджується відтиском печатки про відправлення на зворотному боці.

Однак поштове відправлення не було вручене відповідачу та було повернуте до суду 20.03.2020 року з відміткою у довідці відділення поштового зв`язку про невручення даного поштового відправлення - "за закінченням встановленого строку зберігання ".

02.04.2020 року судом було здійснено повторне направлення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі від 11.03.2020 року на адресу: АДРЕСА_1 .

Однак поштове відправлення знову не було вручене відповідачу та було повернуте до суду 10.04.2020 року з відміткою у довідці відділення поштового зв`язку про невручення даного поштового відправлення - "інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення".

Судом було зроблено запит до Полтавської дирекції УДППЗ "Укрпошта" з метою з`ясування дійсних причин невручення відповідачу ухвали суду.

Судом було зроблено витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб , фізичних осіб-підприємців та громадських формувань по відповідачу, з якого вбачається, що місцем знаходження відповідача є: АДРЕСА_2 , 4, кв.14, м. Полтава, Полтавська область,36000, тобто та сама адреса, на яку здійснювалось направлення ухвали суду від 11.03.2020 року.

27.05.2020 року на запит суду надійшла відповідь Полтавської дирекції УДППЗ "Укрпошта", в якій повідомляється, що під час повернення оператором помилково зазначена причина повернення за закінченням терміну зберігання замість Адресат відсутній за вказаною адресою .

Згідно пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Ухвала суду у даній справі була своєчасно розміщена судом в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов у визначений у відповідності до положень Господарського процесуального кодексу України строк не скористався.

За таких обставин, справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами з огляду на приписи ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення (ч. 4 ст. 240 ГПК України).

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 ГПК України).

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.

22.05.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма "Атолл" (покупець, позивач) та Фізичною особою-підприємцем Ругаловим Романом Павловичем (постачальник, відповідач) укладено договір купівлі-продажу №22/05-19 (далі - договір, арк. с. 5-6), на умовах якого постачальник, зобов`язався передати у власність покупцеві, різьблений декор для фасаду будівлі кафе-пекарні з житловими приміщеннями по вул. Соборності,5а у складі: консоль 900*900*300-6 шт; архивольт 1500*600 - 1 шт; консоль 600*120- 4 шт; розетка 100*100 - 20 шт; арабеска 600*120 - 1 шт; карниз 80*5000 (надалі товар), а покупець зобов`язався прийняти товар та оплатити його вартість (п. 1.1 договору).

За п. 2.1. вартість товару становить 263000,00 грн. еквівалент 10000$ США на теперішню дату. Ціна, вартість, марка та кількість товару зазначаються в рахунках, які є невід`ємною частиною даного договору.

Право власності на товар переходить від постачальника до покупця в момент передачі товару покупцю (п. 3.2. договору).

Відповідно до п.5.1. договору покупець попередню оплату в розмірі 50% від вартості товару згідно виставленого рахунку в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок постачальника. Постачальник після отримання передоплати виготовляє ескізи, погоджує їх з покупцем і виготовляє товар у строк не більше 70 днів з моменту внесення передоплати на розрахунковий рахунок постачальника, надає акт виконаних робіт і отримує 50% вартості товару на розрахунковий рахунок в триденний термін.

На виконання п. 5.1. договору позивач 23.05.2019 року перерахував на розрахунковий рахунок відповідача грошові кошти в сумі 131 500,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №451 від 23.05.2019 року на суму 131 500,00 грн. (арк. с. 10).

Відповідач згідно умов договору до 01 серпня 2019 року повинен був виготовити ескізи товару, погодити їх позивачем, виготовити та поставити товар. Однак відповідачем умови договору виконанні не були.

Позивач звертався до відповідача із претензією №19 від 05.11.2019 року із вимогою невідкладно повернути 131 500,00 грн. суму попередньої оплати за договором купівлі-продажу №22/05-19 від 22.05.209 року (арк. с. 11-13).

Відповідач зазначену претензію залишив без реагування, отримані кошти не повернув, що стало підставою для звернення позивача із позовом про стягнення неповернутої передоплати в сумі 131 500,00 грн. Також із посиланням на ст. 625 Цивільного кодексу України позивач заявив до стягнення 3% річних в сумі 2 343,49 грн., нарахованих на суму передоплати за період з 01.08.2019 року по 04.03.2020 року та 1841,00 грн. інфляційних нарахувань нарахованих на суму передоплати за період з 01.08.2019 року по 04.03.2020 року.

На підтвердження обґрунтованості позовних вимог позивач надав наступні докази: розрахунки суми 3% річних та інфляційних; копію купівлі-продажу №22/05-19 від 22.05.2019 року; копію платіжного доручення №451 від 23.05.2019 року; копію претензії з доказами її направлення; і т.д.

Вирішуючи спір суд виходив із наступного.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 ЦК України, цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обороту. Звичаєм є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин.

У відповідності до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій. а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України (надалі - Господарського кодексу України), господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ч. 1 ст. 193 ГК України, ст. 526 ЦК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 629 ЦК України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Суд при вирішенні спору враховує, що укладений між сторонами договір носить змішаний характер та містить елементи різних договорів, а саме: договору купівлі-продажу та договору підряду.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлене договором або не випливає із суті змішаного договору (ч. 2 ст. 628 ЦК України).

Частиною 1 статті 837 ЦК України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 664 ЦК України, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач сплатив відповідачу 131 500,00 грн. передоплати за товар, визначений в договорі відповідно до платіжного доручення №451 від 23.05.2019 року (арк. с. 10).

Відповідно до умов договору, а саме п. 5.1. постачальник після отримання передоплати виготовляє ескізи, погоджує їх з покупцем і виготовляє товар у строк не більше 70 днів з моменту внесення передоплати на розрахунковий рахунок постачальника, надає акт виконаних робіт, проте виготовлення ескізів та поставку товару відповідач так і не здійснив.

Частиною другою статті 693 ЦК України встановлено, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідач не надав будь-яких заперечень стосовно заявленої до стягнення суми та підстав її виникнення як і доказів поставки товару в строк, встановлений договором, тому позовні вимоги про стягнення 131 500,00 грн. попередньої оплати задовольняються судом повністю.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Ст. 612 ЦК України встановлює, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо він не почав його виконувати або не виконав його у строк, встановлений договором.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Із посиланням на ст. 625 ЦК України позивач заявив до стягнення 3% річних в сумі 2343,49 грн., нарахованих на суму передоплати за період з 01.08.2019 року по 04.03.2020 року та 1841,00 грн. інфляційних нарахувань нарахованих на суму передоплати за період з 01.08.2019 року по 04.03.2020 року.

При вирішенні спору в частині заявлених позивачем до стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних на підставі ст. 625 ЦК України, судом береться до уваги наступне.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Таким чином, статтею 625 ЦК України передбачено можливість стягнення 3% річних та інфляційних втрат за прострочення саме грошового зобов`язання.

Разом із тим, стягнення з відповідача суми попередньої оплати не є наслідком порушення ним грошового зобов`язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов`язань, а з інших підстав - повернення сплаченої попередньої оплати за непоставлений товар. За своєю суттю обов`язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов`язання в розумінні статті 625 ЦК України.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.10.2018 року № 910/1775/18.

Частиною 4 ст. 236 ГПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Приписами ч.2 ст.693 ЦК України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

З огляду на вказану норму, порушення продавцем строку передання покупцеві попередньо оплачених товарів породжує на стороні покупця дві правомочності, одну із яких покупець може використати на свій розсуд: 1) пред`явити вимогу про передання оплаченого товару; 2) вимагати повернення суми попередньої оплати. Реалізація другої із названих правомочностей означає, що він конклюдентними діями відмовився від прийняття виконання. Відмову від прийняття виконання в такий спосіб у цьому випадку слід вважати такою, що ґрунтується на спеціальному положенні ч.2 ст.693 ЦК України і є правомірною.

Отже, визначене цією нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов`язання, внаслідок якої припиняється зобов`язання продавця перед покупцем по поставці товару і виникає нове грошове зобов`язання.

В силу приписів ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як встановлено судом вище, позивачем 05.11.2019 року за вих. №19 було надіслано на адресу відповідача претензію, в якій позивач просив відповідача повернути суму попередньої оплати в розмірі 131 500,00 грн. (арк. с. 11-13).

Отже, відповідно до приписів ч.2 ст. 530 ГПК України право на стягнення з відповідача інфляційних нарахувань та 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України у позивача виникло починаючи з 13.11.2019 року.

Крім того, при обрахунку інфляційних нарахувань судом також враховується наступне.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання .

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур`єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем , у якому мав бути здійснений платіж (що не було враховано позивачем при визначенні періоду нарахування), і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Відповідний висновок Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду викладено в постанові від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97р.

Враховуючи наведене, судом здійснено перевірку правильності обрахунку позивачем інфляційних нарахувань за допомогою калькулятору "Ліга: Закон" та встановлено, що інфляційні нарахування за період з 13.11.2019 року по 04.03.2020 року становлять: - 263,92 грн., тобто мала місце дефляція.

В зв`язку з чим суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення інфляційних нарахувань.

В частині 3% річних за перерахунком, здійсненим судом за допомогою калькулятору "ЛІГА: ЗАКОН ЕЛІТ 9.1.3", до стягнення підлягають 3% річних в сумі 1219,44 грн.

Згідно із ч.2-3 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч.1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Допустимих доказів в спростування вищевикладеного чи будь-яких обґрунтованих заперечень по суті спору відповідач суду не надав.

Отже, з аналізу наведених норм права та поданих доказів, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 131 500,00 грн. попередньої оплати за договором купівлі-продажу № 22/05-19 від 22.05.2019 року та 1219,44 грн. трьох процентів річних, підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому в цій частині підлягають задоволенню.

У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 129, 232-233,237-238,240 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Ругалова Романа Павловича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Атолл" (вул. Київське Шосе, 44, кв.75, м. Полтава, Полтавська область,36021, ідентифікаційний код 21049849) 131 500,00 грн. попередньої оплати за договором купівлі-продажу № 22/05-19 від 22.05.2019 року, 1219,44 грн. трьох процентів річних, 2056,06 грн. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набранням рішенням законної сили.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення підписано 28.05.2020 року

Суддя О.М. Тимощенко

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст.256 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.