Рішення

від 28.05.2020 по справі 300/274/20

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" травня 2020 р. справа №300/274/20

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Скільського І.І., розглянувши в письмовому провадженні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління архітектури, дизайну та містобудівної діяльності Івано-Франківської міської ради про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

06.02.2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Управління архітектури, дизайну та містобудівної діяльності Івано-Франківської міської ради про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем протиправно, за наявності усіх документів, необхідних для надання містобудівних умов та обмежень на проектування об`єкта будівництва "Реконструкція квартири АДРЕСА_1 , відмовлено у наданні таких вихідних даних з підстав, не передбачених чинним законодавством, а саме у зв`язку з відсутністю нотаріально посвідчених згод власників квартири АДРЕСА_2 на здійснення вказаної реконструкції.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11.02.2020 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечив з мотивів, наведених у відзиві, який міститься в матеріалах справи. Вказав, що при здійсненні реконструкції квартири будуть порушені права власників суміжних житлових приміщень. Зазначив, що відповідно до ч. 2 ст. 382 Цивільного кодексу України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку, а тому позивачу необхідно отримати нотаріальні згоди власників суміжної квартири для проведення робіт з реконтрукції. Просив у задоволенні позову відмовити.

20.02.2020 року до суду подано відповідь на відзив, згідно якого заперечення наведені у відзиві позивач вважає необгрунтованими, оскільки ним подано всі необхідні документи.

Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, дослідивши і оцінивши докази, судом встановлено наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , через Центр надання адміністративних послуг м. Івано-Франківська, звернувся до управління архітектури, дизайну та містобудівної діяльності Івано-Франківської міської ради із заявою про видачу вихідних даних - містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва "Реконструкція квартири АДРЕСА_10

Так згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 20.03.2014 року, ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка загальною площею 0,0346 га за кадастровим номером 2610100000:03:002:0331, що знаходиться за адресою АДРЕСА_5 з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за індексним номером 19288196 від 20.03.2014 року.

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 20.03.2014 року, та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за індексним номером 19283243 від 20.03.2014 року ОСОБА_1 є власником об`єкта нерухомого майна, а саме квартири за АДРЕСА_6 загальною площею 58,48 кв.м., що розміщена на земельній ділянці, відчуженій позивачу згідно вищевказаного договору-купівлі продажу земельної ділянки від 20.03.2014 року.

За наслідком розгляду заяви позивача щодо надання містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва для реконструкції квартири АДРЕСА_1 , листом управління архітектури, дизайну та містобудівної діяльності Івано-Франківської міської ради від 21.01.2020 року за № Б/10138 ОСОБА_1 відмовлено у наданні даної послуги з причин відсутності нотаріально посвідчених згод власників квартири АДРЕСА_2 на здійснення вказаної реконструкції.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Суд, у відповідності до статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішуючи питання про те, яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, виходить з положень нормативних актів в редакціях, що діяли на момент виникнення цих правовідносин та зазначає зміст норм права відповідно до них.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності встановлено Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності", що спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлено, що містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

Замовник - фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.

Статтею 26 Закону "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлено, що забудова територій здійснюється шляхом розміщення об`єктів будівництва.

Суб`єкти містобудування зобов`язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об`єктів.

Виконавчий орган сільської, селищної, міської ради вживає заходів щодо організації комплексної забудови територій відповідно до вимог цього Закону.

Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; 6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

За змістом частини 1 статті 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" основними складовими вихідних даних є: 1) містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови; 3) завдання на проектування.

У відповідності до частини 2 статті 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" фізична або юридична особа, яка подала виконавчому органові сільської, селищної, міської ради або у разі розміщення земельної ділянки за межами населених пунктів - районній державній адміністрації заяву про намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва.

Згідно частини 3 статті 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника, до якої додаються: 1) копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію; 2) копія документа, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці, або згода його власника, засвідчена в установленому законодавством порядку (у разі здійснення реконструкції або реставрації); 3) викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000; 4) витяг із Державного земельного кадастру.

Для отримання містобудівних умов та обмежень до заяви замовник також додає містобудівний розрахунок, що визначає інвестиційні наміри замовника, який складається у довільній формі з доступною та стислою інформацією про основні параметри об`єкта будівництва.

Цей перелік документів для надання містобудівних умов та обмежень є вичерпним.

Витяг з містобудівного кадастру для формування містобудівних умов та обмежень до документів замовника додає служба містобудівного кадастру (у разі її утворення).

Перелік об`єктів будівництва, для проектування яких містобудівні умови та обмеження не надаються, визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.

Частина 4 статті 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлює, що підставами для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень є: 1) неподання визначених частиною третьою цієї статті документів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень; 2) виявлення недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, або у документах, що посвідчують право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці; 3) невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

Відмова у наданні містобудівних умов та обмежень здійснюється шляхом направлення листа з обґрунтуванням підстав такої відмови відповідним уповноваженим органом містобудування та архітектури у строк, що не перевищує встановлений строк їх надання.

Отже, частина 4 статті 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлює вичерпний перелік підстав для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень.

Суд звертає увагу на ту обставину, що частиною 3 статті 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" не передбачена нотаріальна посвідчена згода власників суміжних приміщень у вичерпному переліку документів для надання містобудівних умов та обмежень.

Таким чином, відповідачем протиправно відмовлено ОСОБА_1 у наданні містобудівних умов та обмежень за відсутності законодавчо визначених підстав.

Суд вказує на безпідставність посилань відповідача на інформаційну картку адміністративної послуги "надання (внесення змін до) містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкту будівництва від 25.07.2019 року", яка у пункті 9 серед переліку документів, необхідних для отримання адміністративної послуги містить інформацію про необхідність подання заявником нотаріально засвідченої згоди співвласників об`єкта нерухомості, земельної ділянки, суміжних приміщень, згода балансоутримуючої організації, оскільки приписами статті 9 Закону України "Про адміністративні послуги" (частини 5, 6) встановлено, що перелік та вимоги до документів, необхідних для отримання адміністративної послуги визначається законом. Забороняється вимагати від суб`єкта звернення документи або інформацію для надання адміністративної послуги не передбачені законом.

Крім того, надаючи правову оцінку вказаній вище відмові у видачі містобудівних умов та обмежень суд, відповідно до частин 1, 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, відповідно до статті 1 Першого протоколу про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до рішення ЄСПЛ в справі "East/West Alliance Limited" проти України" (заява № 19336/04) згідно з усталеною практикою Суду стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах "Іммобіліаре Саффі проти Італії" [ВП], заява № 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та "Вістіньш і Перепьолкінс проти Латвії" [ВП], заява № 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року).

В пункті 167 вказаного рішення зазначено, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява № 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року).

Відповідно до пункту 168 зазначеного рішення ЄСПЛ будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).

Як вказано у пункті 60 рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції" "…заборони на будівництво, безперечно, обмежували право заявників на користування своїм майном".

Суд також визнав (пункт 72 наведеного рішення), що "система, яка допускає спричинення власникам майна шкоди внаслідок тривалої дії заборон, не може існувати в державі, що керується верховенством права".

Таким чином, визначення органом місцевого самоврядування позивачу цільового використання земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та ненадання йому містобудівних умов та обмежень, на підставі яких і реалізується їх цільове призначення, є порушенням права позивача на мирне володіння його власністю (яким у розумінні статті 1 Першого протоколу є і право користування), що полягає у перешкоджанні цільовому використанню земельної ділянки.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Доводи відповідача про те, що виконання робіт з перебудови житлових приміщень у багатоквартирних будинках повинна здійснюватися лише за згодою співвласників такого будинку та посилання на положення ч. 2 ст. 382 Цивільного кодексу України, відповідно до якої усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку (приміщення загального користування, у тому числі допоміжні, несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання, будівлі і споруди, призначені для задоволення потреб усіх співвласників тощо), суд вважає безпідставним, оскільки дані вимоги стосуються саме багатоквартирних будинків.

Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку багатоквартирний будинок - це житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири.

Водночас, як встановив суд з наданих сторонами пояснень і письмових доказів, будинок по АДРЕСА_4 є двоквартирним, а не багатоквартирним будинком, а тому для оформлення дозвільної документації на його реконструкцію не поширюються норми, встановлені для багатоквартирних будинків.

Окрім цього Управління архітектури, дизайну та містобудівної діяльності Івано-Франківської міської ради також не навело будь-яких конкретних та обґрунтованих доводів щодо того, яким чином здійснення позивачем реконструкції його квартири порушує чи може порушити права власників суміжної квартири, яка є окремим ізольованим приміщенням і розташована на іншій земельній ділянці. При цьому, відповідач навіть не встановив, хто саме є власником (власниками) суміжної квартири і не з`ясував їх позицію щодо здійснення позивачем реконструкції своєї квартири.

Натомість, як встановлено матеріалами справи, позивач двічі звертався до власників квартири АДРЕСА_7 з проханням надати згоду на реконструкцію квартири АДРЕСА_3 за вказаною адресою , у зв`язку з її аварійністю, проте жодної відповіді ним отримано не було.

За таких обставин суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині визнання протиправною відмови управління архітектури, дизайну та містобудівної діяльності Івано-Франківської міської ради видати ОСОБА_1 містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва "Реконструкція квартири АДРЕСА_1 .

Стосовно вимоги позивача щодо зобов`язання відповідача надати містобудівні умови та обмеження, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Повноваження суду при вирішенні справи визначені статтею 245 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої, зокрема, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4 частина 2).

Отже, нормами Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може містити вимоги про зобов`язання відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії.

При цьому, суд не погоджується з доводами відповідача про втручання суду у дискреційні повноваження відповідача, зобов`язуючи останнього видати позивачу містобудівні умови та обмеження, з огляду на таке.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Отже, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23.05.2018 року у справі № 825/602/17.

Разом з тим, умови, за яких орган відмовляє у наданні містобудівних умов і обмежень, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати містобудівні умови і обмеження. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати або не надати (відмовити) містобудівні умов і обмеження. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.

Відтак, обрання такого способу захисту та відновлення прав позивача як зобов`язання надати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва на земельній ділянці не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача, оскільки за відсутності передбачених законом підстав для відмови в наданні містобудівних умов та обмежень відповідач зобов`язаний надати позивачу містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва вказаної земельної ділянки.

Таким чином, оскільки інших підстав для відмови позивачу у наданні містобудівних умов та обмежень не вбачається, втручання у повноваження управління архітектури, дизайну та містобудівної діяльності Івано-Франківської міської ради, як суб`єкта владних повноважень, є виправданим, оскільки відсутній інший дієвий спосіб захисту порушеного права позивача.

Суд звертає увагу, що згідно частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем як суб`єктом владних повноважень не доведено правомірності прийняття рішення про відмову у наданні містобудівних умов та обмежень з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а позов таким що підлягає до задоволення.

Частина 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як наслідок, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Управління архітектури, дизайну та містобудівної діяльності Івано-Франківської міської ради підлягає стягненню сплачений, згідно квитанції АТ "Таскомбанк" за № ПН941659 від 04.02.2020 року, судовий збір в розмірі 840,80 грн.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною відмову Управління архітектури, дизайну та містобудівної діяльності Івано-Франківської міської ради у видачі містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва "Реконструкція квартири АДРЕСА_10

Зобов`язати Управління архітектури, дизайну та містобудівної діяльності Івано-Франківської міської ради видати ОСОБА_1 містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва "Реконструкція квартири АДРЕСА_3

АДРЕСА_4 за рахунок бюджетних асигнувань Управління архітектури, дизайну та містобудівної діяльності Івано-Франківської міської ради на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Відповідно до статей 255, 295, 297 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк апеляційного оскарження продовжується на строк дії такого карантину.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

Позивач:

ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_9 ;

Відповідач:

Управління архітектури, дизайну та містобудівної діяльності Івано-Франківської міської ради, код ЄДРПОУ 42909845, вул. Незалежності, 9, м. Івано-Франківськ, 76018.

Суддя /підпис/ Скільський І.І.