Постанова

від 28.05.2020 по справі 120/4116/19-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/4116/19-а

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Томчук А.В.

Суддя-доповідач - Гонтарук В. М.

28 травня 2020 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гонтарука В. М.

суддів: Білої Л.М. Курка О. П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 18 лютого 2020 року (ухвалене в м. Вінниця) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

в грудні 2019 року позивач звернувся до суду із позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ від 02.12.2019 №2-23245/15-19-СГ, яким відмовлено у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, з метою подальшого передання у власність для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю) 3,3 в умовних кадастрових гектарах на території Вербівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту, державної форми власності);

- зобов`язати ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, з метою подальшого передання у власність для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю) 3,3 в умовних кадастрових гектарах на території Вербівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту, державної форми власності);

- винести окрему ухвалу відносно ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області за систематичні порушення прав та інтересів позивача.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 18 лютого 2020 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказане рішення та прийняти постанову, якою адміністративний позов задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

22 квітня 2020 року до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому зазначено про безпідставність доводів апеляційної скарги.

27 квітня 2020 року до суду від позивача надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи копії постанов, а також відповідь на відзив.

Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 04 травня 2020 року, з урахуванням ст.306, ст. 311 КАС України, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, відзиву, відповіді на відзив та клопотання, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що 29.09.2017 ОСОБА_1 , будучи членом Фермерського господарства ОЗЕРНЕ-2015 , звернувся до Держгеокадастру із клопотанням про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, з метою подальшої передачі у власність для ведення фермерського господарства в розмірі земельної частки (паю) 3,3 в умовних кадастрових гектарах на території Вербіївської сільської ради, Томашпільського району, Вінницької області, яка орендується ОСОБА_2 , який є головою ФГ ОЗЕРНЕ-2015 .

Листом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 03.11.2017 року №КО-18932/0-9709/6-17 позивача повідомлено про те, що ним не надано документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Зважаючи на викладені обставини, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області відмовило позивачу в наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки.

Не погоджуючись із вказаною відповіддю, позивач оскаржив її до суду.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 24.01.2018 у справі №802/2143/17-а адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано відмову ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області в не наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, та відведення її у власність у розмірі земельної частки (паю) 3,3 в умовних кадастрових гектарах для ведення фермерського господарства на території Вербівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту, державної форми власності), оформленої у виді листа № КО-18929/0-9718/6-17 від 03 листопада 2017 року та зобов`язано ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, та відведення її у власність у розмірі земельної частки (паю) 3,3 в умовних кадастрових гектарах для ведення фермерського господарства на території Вербівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області.

Підставою для часткового задоволення позову стало те, що відповідач дійшов помилкових висновків про не надання документів, які підтверджують досвід роботи у сільському господарстві, а відтак відмовив позивачу у наданні дозволу із непередбачених нормами Земельного кодексу України підстав.

Рішення суду від 24.01.2018 у справі № 802/2143/17-а набрало законної сили 26.02.2018.

На виконання рішення суду по справі № 802/2143/17-а, ГУ Держгеокадастру повторно розглянуто клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, та відведення її у власність у розмірі земельної частки (паю) 3,3 в умовних кадастрових гектарах для ведення фермерського господарства на території Вербівської сільської ради, Томашпільського району, Вінницької області та прийняло рішення у формі листа № КО-18929/0-27/0/63-18 від 12.02.2018 про відмову в наданні дозволу.

Відмова із посиланням на положення ч. 7 ст. 118 ЗК України, мотивована невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. Невідповідність, на думку відповідача, полягала у тому, що земельні ділянки надавались у користування голові ТОВ Озерне-2015 Більмаку В.М . , а не позивачу.

12 серпня 2019 року представник ОСОБА_1 звернувся до суду в порядку ст.383 КАС з заявою в якій просив: визнати протиправною бездіяльність ГУ Держгеокадастру в невиконанні рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 24 січня 2018 року, яке набуло законної сили 26 лютого 2018 року; зобов`язати ГУ Держгеокадастру надати ОСОБА_1 дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, та відведення її у власність у розмірі земельної частки (паю) 3,3 в умовних кадастрових гектарах для ведення фермерського господарства на території Вербівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області; ухвалити окрему ухвалу за порушення вимог закону та скерувати її до Держгеокадастру (03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 3) для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 22 серпня 2019 року заяву залишено без задоволення.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17.10.2019 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 22.08.2019 у справі № 802/2143/17-а скасовано та прийнято нову постанову, якою заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області щодо невиконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 24.01.2018 в частині неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, та відведення її у власність у розмірі земельної частки (паю) 3,3 в умовних кадастрових гектарах для ведення фермерського господарства на території Вербівської сільської ради, Томашпільського району, Вінницької області. Зобов`язано ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 24.01.2018, розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, та відведення її у власність у розмірі земельної частки (паю) 3,3 в умовних кадастрових гектарах для ведення фермерського господарства на території Вербівської сільської ради, Томашпільського району, Вінницької області, з прийняттям рішення, з урахуванням висновків, викладених в цій постанові. В решті заяви відмовлено.

Наказом ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 02.12.2019 № 2-23245/15-19-СГ відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок орієнтовною площею 3,3 в умовних кадастрових гектарах із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Вербівської сільської ради, Томашпільського району, Вінницької області із цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства.

Наказ від 02.12.2019 № 2-23245/15-19-СГ прийнято на підставі ч.7 ст.118 ЗК України у зв`язку з невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, оскільки бажана земельна ділянка знаходиться у користуванні гр. ОСОБА_4 відповідно до договору оренди землі №174 укладеного від 18.02.2015 між ГУ Держземагенства у Вінницькій області та гр. ОСОБА_4 , а також враховуючи Постанову Верховного Суду від 07.06.2019 по справі № 1140/2695/18, відповідно до якої фермерське господарство може володіти та користуватись землями своїх членів лише у разі, якщо такі земельні ділянки перебувають у власності (а не користуванні) члена фермерського господарства. При цьому статтею 13 Закону України Про фермерське господарство передбачено право члена фермерського господарства отримати безоплатно у власність земельну ділянку, яка раніше була надана йому у користування, тобто передача у власність земельної ділянки можлива тій самій особі, якій земельна ділянка передана у користування. Також відсутні докази віднесення зазначеної у клопотанні земельної ділянки до складу земель фермерського господарства.

Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду за захистмо своїх порушених прав.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

За змістом статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною другою статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Положеннями частини третьої статті 22 ЗК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва; б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства; г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об`єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства; ґ) оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури.

Згідно з частиною першою статті 33 ЗК України громадяни України можуть мати на праві власності та орендувати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

За змістом частин першої - третьої та п`ятої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам визначені у статті 121 ЗК України. Відповідно до частини першої цієї статті громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах:

а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району;

б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара;

в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара;

г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара;

ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара;

д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.

Частиною четвертою статті 116 ЗК України передбачено, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, проводиться один раз по кожному виду використання.

Згідно з частиною п`ятою статті 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Відповідно до частини першої статті 117 Земельного кодексу України передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 ЗК України.

Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з положеннями частини сьомої наведеної статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10 грудня 2013 року справі № 21-358а13 та в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.

Відповідно до статті 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:

- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;

- розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;

- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року в справі № 815/5987/14 та постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.

Аналізуючи доводи апелянта щодо протиправних дій відповідача під час прийняття оскаржуваної відмови, колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи встановлено, що позивач звернувся до відповідача, будучи зацікавленим в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства у межах норми, передбаченої пунктом "а" частини першої статті 121 ЗК України, за рахунок земельної ділянки ФГ "ОЗЕРНЕ-2015" в розмірі земельної частки (паю), розташованої на території Вербівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області, яка перебуває у користуванні (в оренді) голови ФГ "ОЗЕРНЕ-2015" Більмака В.М. .

Як на підставу для скасування оскаржуваної відмови апелянт зазначає про те, що відповідно до Земельного кодексу України він має право на отримання цієї земельної ділянки безоплатно у власність, у порядку, передбаченому статтею 118 ЗК України для безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Водночас, колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім`ї, родичі, які об`єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень Статуту фермерського господарства. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом). При створенні фермерського господарства одним із членів сім`ї інші члени сім`ї, а також родичі можуть стати членами цього фермерського господарства після внесення змін до його Статуту (стаття 3 Закону України "Про фермерське господарство").

Згідно зі статтями 7, 8 вказаного Закону надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України. Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

Статтею 12 Закону України "Про фермерське господарство" визначено, що землі фермерського господарства можуть складатися із:

а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;

б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності;

в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про фермерське господарство" члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).

Дія частин першої та другої цієї статті не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай).

При цьому статтями 31, 32 ЗК України встановлені аналогічні норми.

З аналізу наведених правових норм слідує, що громадяни можуть отримати землі державної та комунальної власності для ведення фермерського господарства у загальному порядку, визначеному Земельним кодексом України.

Фермерське господарство може володіти та користуватися землями своїх членів лише у разі, якщо такі земельні ділянки перебувають у власності (а не користуванні) члена фермерського господарства. При цьому, статтею 13 Закону України "Про фермерське господарство" передбачено право члена фермерського господарства отримати безоплатно у власність земельну ділянку, яка раніше була надана йому у користування, тобто передача у власність земельної ділянки можлива тій самій особі, якій земельна ділянка передана у користування.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 19 червня 2018 року у справі №816/1920/17 та від 14 серпня 2018 року у справі №818/1530/17.

Як встановлено судом першої інстанції та знайшло своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, земельні ділянки з кадастровими номерами 0523981400:03:000:0234, 0523981400:03:000:0232 згідно договорів оренди землі №174 та №175 від 18.02.2015 надавались у користування гр. ОСОБА_4 , а не позивачу.

Доказів, розірвання, у встановленому законодавством порядку, договорів оренди №174 та №175 від 18.02.2015, позивачем ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не надано.

Також матеріали справи не містять доказів віднесення зазначених земельних ділянок до складу земель фермерського господарства "ОЗЕРНЕ-2015".

Таким чином, з огляду на вищенаведені обставини та норми чинного законодавства, колегія суддів вважає, що правом звернення до відповідача із заявою про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок орієнтовною площею 3,30 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Вербівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області , із цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства, у відповідності до вищенаведених норм законодавства, наділений ОСОБА_4 , який користується цією земельною ділянкою на праві оренди, відповідно до договору оренди землі №174 від 18.02.2015, за умови, якщо ним раніше не набуто право на земельну частку (пай).

При цьому, слід звернути увагу на можливість виникнення у позивача права на безоплатне отримання земельної ділянки державної та комунальної власності для ведення фермерського господарства у загальному порядку, визначеному нормами Земельного кодексу України, а також з огляду на приписи частини п`ятої статті 116 ЗК України, згідно якої виділення земельної ділянки іншій фізичній особі можливе лише після припинення договору оренди землі, зокрема укладеного з ОСОБА_4 .

У зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач як член Фермерського господарства "ОЗЕРНЕ-2015" не має права на безоплатну приватизацію (одержання безоплатно у приватну власність) для ведення фермерського господарства земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю) із земель комунальної власності, раніше переданих в оренду ОСОБА_4 ..

Аналогічна правова позиція висловлена судом Верховним Судом у постановах від 07.06.2019 по справі №1140/2695/18 та від 15.04.2020 року у справі № 817/72/18.

Колегія суддів критично ставиться до доводів апелянта, що судовими рішеннями було встановлено, що він має право, як член фермерського господарства на отримання у власність спірної земельної ділянки, оскільки рішенням у справі №82/2144/17-а було встановлено лише те, що факт того, що позивач є членом фермерського господарства ОЗЕРНЕ -2015, підтверджує наявність у нього досвіду роботи у сільському господарстві.

Таким чином, з урахуванням вищезазначених обставин, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана відмова прийнята відповідачем в межах на підставі своїх повноважень та в межах норм чинного законодавства, а тому підстави для задоволення адміністративного позову відсутні.

Оцінюючи позицію апелянта, колегія суддів вважає, що обставини, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, у апеляційній скарзі не зазначено.

Натомість оскаржуване рішення суду ухвалено у відповідності до вимог чинного законодавства України, враховуючи всі фактичні обставини справи, в межах наданих суду повноважень, та вірно застосовано судом як норми процесуального так і матеріального права, в повному обсязі з`ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення адміністративного спору, доведено та всебічно обґрунтовано їх в своєму рішенні, надано належну оцінку всім доказам, ґрунтуючись на повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція), була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, ЄСПЛ у п. 36 по справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97 від 1 липня 2003 року зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року).

Судова колегія зазначає, що згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема, в рішенні по справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, п. 29).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, в той час як доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 18 лютого 2020 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.

Головуючий Гонтарук В. М. Судді Біла Л.М. Курко О. П.