Рішення

від 28.05.2020 по справі 640/3806/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 травня 2020 року м. Київ № 640/3806/19

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі судді Шевченко Н.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом Благодійної організації Благодійний Фонд Хілько до Ради адвокатів Київської області, Недержавної некомерційної професійної організації Національна асоціація адвокатів України , треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання протиправним та скасування рішення,

У С Т А Н О В И В :

Благодійна організація Благодійний Фонд Хілько (надалі по тексту також - позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом до Ради адвокатів Київської області (надалі по тексту також - відповідач-1), Недержавної некомерційної професійної організації Національна асоціація адвокатів України (надалі по тексту також - відповідач-2), в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Конференції адвокатів Київської області 26.01.2019 в частині обрання делегатів на з`їзд адвокатів України 2019 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що делегатом на конференцію адвокатів Київської області 26.01.2019, а потім на з`їзд адвокатів України 2019 року був обраний адвокат ОСОБА_1, адвокатська діяльність якого зупинена і який не міг бути обраний делегатом на вказані заходи відповідно.

Відповідач-1 заперечував проти задоволення позовних вимог, до матеріалів справи надано відзив, в якому зазначено, що зупинення адвокатської діяльності ОСОБА_1 відбулось у зв`язку з призначенням його на посаду до органу державної влади з`їздом адвокатів України, а отже такі обставини, враховуючи приписи ч.5 ст.31 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність , не можуть бути перешкодою у реалізації права адвоката на участь у роботі органів адвокатського самоврядування.

Відповідач-2 також заперечував проти задоволення позовних вимог, зазначивши, що адвокат не може брати участь у роботі органів адвокатського самоврядування, крім випадків, коли таке право зупинено у зв`язку з призначенням на посаду до органу державної влади з`їздом адвокатів України. Отже, приймаючи участь у роботі конференції адвокатів Київської області, яка відбулась 26.01.2019, адвокат ОСОБА_1 реалізував своє законодавчо визначене право на участь у роботі органів адвокатського самоврядування відповідно до Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність в частині обрати та бути обраним. Вивчивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, суд зазначає наступне.

У всіх регіонах Київської області 25.01.2019 проведено загальні збори адвокатів та обрано делегатів на конференцію адвокатів Київської області.

До списку делегатів конференції адвокатів Київської області включено, зокрема, ОСОБА_1 .

У місті Києві 26.01.2019 відбулася звітно-виборча конференція адвокатів Київської області, на якій відбулось обрання делегатів на з`їзд адвокатів України 2019 року. Одним із делегатів на з`їзд адвокатів України 2019 року обрано ОСОБА_1 .

На офіційному сайті Національної асоціації адвокатів України опубліковано результати з`їзду адвокатів України 2019 року в частині обрання кандидатів на посаду члена Вищої ради правосудця зазначено: в бюлетень для таємного голосування були включені кандидати делегати з`їзду ОСОБА_1 і ОСОБА_5, та ОСОБА_4, якого підтримали 170 делегатів з`їзду .

Відповідно до листа Голови Ради адвокатів Київської області П.А. Бойко Голові Національної асоціації адвокатів України, Ради адвокатів України Л.П. Ізовітовій вих. № 72.02.19 від 25.01.2019 направлено список делегатів конференції адвокатів Київської області, серед яких під № 38 зазначений ОСОБА_1 .

Позивач, вважаючи рішення конференції адвокатів Київської області від 26.01.2019 в частині обрання делегатів на з`їзд адвокатів України 2019 року, зокрема ОСОБА_1 , протиправним, незаконним та таким, що підлягає скасуванню, звернувся із даним позовом до суду.

Відповідно до ст.2 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокатура України - недержавний самоврядний інститут, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги на професійній основі, а також самостійно вирішує питання організації і діяльності адвокатури в порядку, встановленому цим Законом. Адвокатуру України складають всі адвокати України, які мають право здійснювати адвокатську діяльність. З метою забезпечення належного здійснення адвокатської діяльності, дотримання гарантій адвокатської діяльності, захисту професійних прав адвокатів, забезпечення високого професійного рівня адвокатів та вирішення питань дисциплінарної відповідальності адвокатів в Україні діє адвокатське самоврядування.

Згідно з п.п. 2, 3 ч.1 ст.1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту; адвокатське самоврядування - гарантоване державою право адвокатів самостійно вирішувати питання організації та діяльності адвокатури в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ст. 46 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність організаційними формами адвокатського самоврядування є конференція адвокатів регіону (Автономної Республіки Крим, області, міста Києва, міста Севастополя), рада адвокатів регіону (Автономної Республіки Крим, області, міста Києва, міста Севастополя), Рада адвокатів України, з`їзд адвокатів України. Адвокатське самоврядування здійснюється через діяльність конференцій адвокатів регіону (Автономної Республіки Крим, області, міста Києва, міста Севастополя), рад адвокатів регіону (Автономної Республіки Крим, області, міста Києва, міста Севастополя), кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури (Автономної Республіки Крим, області, міста Києва, міста Севастополя), Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, ревізійних комісій адвокатів регіонів (Автономної Республіки Крим, області, міста Києва, міста Севастополя), Вищої ревізійної комісії адвокатури, Ради адвокатів України, з`їзду адвокатів України.

Вищим органом адвокатського самоврядування в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі є конференція адвокатів регіону, адреса робочого місця яких знаходиться відповідно в Автономній Республіці Крим, області, містах Києві та Севастополі та відомості про яких включено до Єдиного реєстру адвокатів України (ч.1 ст.47 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність ).

Статтею 55 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність передбачено, у період між з`їздами адвокатів України функції адвокатського самоврядування виконує Рада адвокатів України.

Рада адвокатів України:

1) складає порядок денний, забезпечує скликання та проведення з`їзду адвокатів України;

2) визначає квоту представництва, порядок висування та обрання делегатів конференції адвокатів регіонів, з`їзду адвокатів України; тощо.

Положенням про Раду адвокатів України, затвердженим Установчим з`їздом адвокатів України 17.11.2012 року, встановлено, Рада адвокатів України діє у системі органів Національної асоціації адвокатів України, є національним органом адвокатського самоврядування, на який державою покладено виконання у період між з`їздами адвокатів України публічно-представницьких функцій недержавного самоврядного інституту, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання правової допомоги на професійній основі адвокатури України.

Рішення з`їзду адвокатів України та Ради адвокатів України є обов`язковими до виконання всіма адвокатами (ч.1 ст.57 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність ).

Радою адвокатів України 13.12.2018 прийнято рішення № 201 Про скликання конференцій адвокатів регіонів, встановлення квот представництва, затвердження порядку висування та обрання делегатів конференцій адвокатів регіонів та регламенту їх проведення, (зі змінами внесеними рішенням Ради адвокатів України № 226 від 14 грудня 2018 року) .

Пунктом 1 рішення Ради адвокатів України від 13.12.2018 № 201скликано конференції адвокатів регіонів, у тому числі і конференцію адвокатів Київської області з метою обрання делегатів на з`їзд адвокатів України, призначений на 15-16 лютого 2019 року.

Конференції адвокатів Київської області встановлено квоту представництва - 1 делегат від 30 адвокатів.

Серед списку делегатів конференції адвокатів Київської області, які надійшли від ради адвокатів Київської області, під № 38 значиться і адвокат ОСОБА_1 .

Як зазначалось вище, 26.01.2019 у місті Києві відбулася конференція адвокатів Київської області.

За наслідками розгляду питання 11 порядку денного конференції адвокатів Київської області, шляхом рейтингового голосування делегатами на з`їзд адвокатів України 2019 року обрано 21 (двадцять одного) основного делегата та 3 (три) резервні делегати.

Під № 4 у списку обраних делегатів на з`їзд адвокатів України 2019 року від конференції адвокатів Київської області, значиться адвокат ОСОБА_1 (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю НОМЕР_1 видане 21.12.2006 Київською обласною КДКА).

Відповідно до відомостей, які містяться в Єдиному реєстрі адвокатів України, адвокат ОСОБА_1 обліковується у Раді адвокатів Київської області.

Адвокатська діяльність ОСОБА_1 зупинена з 27 квітня 2015 року згідно заяви від 27 квітня 2015 року.

Підставою зупинення права на заняття адвокатською діяльністю адвоката ОСОБА_1 стало те, що останнього 25.04.2015 рішенням ІІІ з`їзду адвокатів України 24-25 квітня 2015 року призначено членом Вищої ради юстиції.

На момент призначення III З`їздом адвокатів України 24-25 квітня 2015 року членом Вищої ради юстиції - адвоката ОСОБА_1 діяли правові норми Закону України Про Вищу раду юстиції № 22/98-ВР.

Статтею 131 Конституції України передбачено, що в Україні діє Вища рада юстиції, повноваження, організація і порядок діяльності якої визначаються Законом № 22/98-ВР.

Відповідно до статті 1 Закону № 22/98-ВР, Вища рада юстиції є колегіальним, постійно діючим, незалежним органом, відповідальним за формування незалежного високопрофесійного суддівського корпусу, здатного кваліфіковано, сумлінно та неупереджено здійснювати правосуддя на професійній основі, а також за прийняття рішень стосовно порушень суддями і прокурорами вимог щодо несумісності та у межах своєї компетенції про їх дисциплінарну відповідальність.

Тобто, виходячи із положень Конституції України та Закону № 22/98-ВР, Вища рада юстиції є органом державної влади.

Статтею 11 Закону № 22/98-ВР (чинної на момент призначення членом Вищої ради юстиції) встановлено, що на час здійснення адвокатом повноважень члена Вищої ради юстиції він повинен зупинити адвокатську діяльність у порядку, передбаченому Законом № 5076-VI.

Частиною другою статті 7 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність передбачено, що у разі виникнення обставин несумісності, встановлених частиною першою цієї статті, адвокат у триденний строк з дня виникнення таких обставин подає до ради адвокатів регіону за адресою свого робочого місця заяву про зупинення адвокатської діяльності.

Виходячи з положень частини першої статті 7 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність та частини першої статті 3 Закону України Про запобігання корупції , несумісною з діяльністю адвоката є робота на посаді, зокрема, члена Вищої ради юстиції.

З положень пункту 2 та пункту 3 частини першої статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність вбачається, що поняття "здійснення адвокатської діяльності" не є тотожним поняттю "участь у адвокатському самоврядуванні".

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом, а адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту (пункт 2 частини першої статті 1 Закону).

Відповідно до частин першої та четвертої статті 31 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється у разі подання адвокатом заяви про зупинення адвокатської діяльності та поновлюється в цьому випадку у разі отримання радою адвокатів регіону заяви від адвоката про поновлення права на заняття адвокатською діяльністю.

Частина п`ята статті 31 Закону передбачає правові наслідки зупинення права на заняття адвокатською діяльністю: Протягом строку зупинення права на заняття адвокатською діяльністю адвокат не має права її здійснювати. Такий адвокат також не може брати участь у роботі органів адвокатського самоврядування, крім випадків, коли таке право зупинено у зв`язку з призначенням особи на посаду до органу державної влади з`їздом адвокатів України .

Таким чином, зупинення адвокатської діяльності в зв`язку з призначенням особи на посаду до органу державної влади з`їздом адвокатів України не може бути перешкодою у реалізації права адвоката на участь у роботі органів адвокатського самоврядування.

Закон України Про Вищу раду юстиції втратив чинність 05 січня 2017 року на підставі Закону України Про Вищу раду правосуддя № 1798-VIII.

Відповідно до статті 1 Закону України Про Вищу раду правосуддя Вища рада правосуддя є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

Вища рада правосуддя є юридичною особою, видатки на її утримання визначаються окремим рядком у Державному бюджеті України.

Закон України Про Вищу раду правосуддя набрав чинності з дня, наступного за днем його опублікування, крім окремих його пунктів, які не відносяться до предмету спору та доказуванню.

Розділом III Прикінцевих та Перехідних положень Закону України Про Вищу раду правосуддя визначено, що Вища рада правосуддя утворюється шляхом реорганізації Вищої ради юстиції.

Члени Вищої ради юстиції, призначені або обрані до набрання чинності Законом України Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) , набувають статусу члена Вищої ради правосуддя та здійснюють повноваження членів Вищої ради правосуддя протягом строку, на який вони були призначені чи обрані, але не довше, ніж до 30 квітня 2019 року.

Частини шоста та дев`ята статті 6 цього Закону щодо обмеження права адвоката брати участь в органі професійного самоврядування та обов`язку припинити участь в органах адвокатського самоврядування застосовуються до членів Вищої ради правосуддя, які призначені (обрані) після набрання чинності цим Законом.

Підсумовуючи вищевикладене в сукупності, суд дійшов висновку, що враховуючи діючі норми положень Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність та Закону України Про Вищу раду правосуддя адвокат мав право брати участь у роботі органів адвокатського самоврядування, а тому, приймаючи участь у роботі конференції адвокатів Київської області, яка відбувалася 26.01.2019 року, адвокат ОСОБА_1 реалізовував своє законодавчо визначене право на участь у роботі органів адвокатського самоврядування відповідно до Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність в частині обирати та бути обраним.

Вирішуючи питання обґрунтованості заявлених позовних вимог, суд також звертає увагу на наступне.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 стосовно тлумачення ч. 2 статті 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Відповідно до ч. 3 статті 24 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно із ч. 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений в цій статті.

Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Таким чином, для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.

За змістом Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 щодо порушеного права , за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття охоронюваний законом інтерес . Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття охоронюваний законом інтерес означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним .

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Водночас, зі змісту позовної заяви вбачається, що спірне рішення стосується прав та інтересів лише визначених у ньому осіб, тобто, є актом індивідуальної дії та не порушує прав та інтересів позивача.

Європейський суд з прав людини (далі також - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі Перетяка та Шереметьєв проти України ).

За приписами п. 1 ч. 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до п. 18 ч. 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (п. 19 ч. 1 статті 4 КАС України).

За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.

У вітчизняній теорії права загальновизнано, що нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави, уповноваженого нею органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта, в якому закріплено забезпечуване нею формально обов`язкове правило поведінки загального характеру. Такий акт приймається, як шляхом безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це суб`єктом за встановленою процедурою, розрахований на невизначене коло осіб і на багаторазове застосування.

Натомість, індивідуально-правові акти, як результати правозастосування, адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; вміщують індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише у письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.

З огляду на вказане нормативно-правовий акт містить загальнообов`язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб`єктів, які опиняються у нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує дію фактами його застосування, тоді як дія акта застосування норм права закінчується у зв`язку з припиненням існування конкретних правовідносин.

Ураховуючи наведені вище положення Кодексу адміністративного судочинства України та загальновідомі ознаки, властивості нормативно-правового й індивідуального актів, оскаржуване рішення є актом індивідуальної дії, оскільки: видане суб`єктом владних повноважень в межах своєї компетенції в результаті застосування профільних норм права; не містить загальнообов`язкових правил поведінки, а передбачає індивідуалізовані приписи; не регулює певний вид суспільних відносин; не розраховане на багаторазове застосування.

Крім того, суд зауважує, що право на оскарження індивідуального акта суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт прийнятий, або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується.

Оскільки позивач не є учасником (суб`єктом) правовідносин, передбачених в оскаржуваному рішенні, як акта індивідуальної дії, таке рішення не породжує для позивача жодних прав та обов`язків, а тому і не надає права на захист, тобто права на звернення до суду з цим адміністративним позовом.

При цьому суд зазначає, що законодавчі обмеження стосовно можливості оскарження актів індивідуальної дії не шкодять самій суті права на доступ до суду, оскільки ці акти можуть бути оскаржені у суді їхніми адресатами, тобто суб`єктами, для яких відповідні акти створюють права та/чи обов`язки. Однією з цілей таких обмежень є недопущення розгляду у судах позовів третіх осіб в інтересах (або всупереч інтересам) адресатів індивідуальних актів і така мета досягається законодавчо встановленим обмеженням, тобто останнє є пропорційним переслідуваній меті.

Наведене вище узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 18 грудня 2018 року по справі № 9901/657/18.

Згідно із ч. ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, позов є необґрунтованим та не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 241-247, 255, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В :

У задоволенні адміністративного позову Благодійної організації Благодійний Фонд Хілько відмовити.

Позивач: Благодійна організація "Благодійний Фонд "Хілько" (02099, м. Київ, вул. Вереснева, 5, кв. 336, код ЄДРПОУ 35912861)

Відповідач-1: Рада адвокатів Київської області (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 15, код ЄДРПОУ 38536488)

Відповідач-2: Недержавна некомерційна професійна організація Національна асоціація адвокатів України (04070, м. Київ, вул. Борисоглібська, 3, 2-й поверх, код ЄДРПОУ 38488439)

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України та може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.

Суддя Н.М. Шевченко