Ухвала

від 25.05.2020 по справі 761/2355/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

за участі секретаря ОСОБА_4

захисника ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в містіКиєві апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 29 січня 2018 року,

в с т а н о в и л а :

Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 29.01.2018 задоволено клопотання старшого слідчого в ОВС 3 відділу 1 управління досудового розслідування Головного слідчого управління СБ України підполковника юстиції ОСОБА_7 , погоджене прокурором відділу Генеральної прокуратури України ОСОБА_8 , та накладено арешт на об`єкт нерухомого майна, незалежно від того, за ким він зареєстрований, а саме приміщення салону-перукарні та комп`ютерного залу, загальною площею 41,5 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , із забороною розпорядження вказаним майном, а також проведення щодо нього будь-яких реєстраційних дій органами Державної реєстраційної служби.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, захисник ОСОБА_5 , який діє в інтересах ОСОБА_6 , подав апеляційну скаргу, в якій просив поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати ухвалу слідчого судді, та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання про накладення арешту на нерухоме майно, а саме приміщення салону-перукарні та комп`ютерного залу, загальною площею 41,5 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, апелянт зазначав, що належні ОСОБА_6 приміщення салону-перукарні та комп`ютерного залу, загальною площею 41,5 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , не були предметом кримінального правопорушення, яке розслідується в межах зазначеного кримінального провадження, не мають і не можуть мати на собі жодних слідів укладення Договорів відступлення прав вимоги від 12.11.2014 та 14.11.2014, а отже не є речовим доказом, відповідно до положень ст. 98 КПК України.

Крім того, апелянт зазначав, що клопотання слідчого розглянуто у відсутності власника майна та його захисника, а копію оскаржуваної ухвали захисником отримано 24.02.2020.

У судове засідання прокурор не з`явився, про день та час розгляду апеляційної скарги належним чином повідомлений, клопотань про відкладення судового засідання до суду не подавав.

Заслухавши доповідь судді, вислухавши доводи захисника ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 , який підтримав апеляційну скаргу з наведених у ній підстав, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно абзацу 2 ч. 3 ст. 395 КПК України, якщо ухвалу слідчого судді постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Дослідженням матеріалів судового провадження встановлено, що клопотання слідчого про арешт майна розглянуто у відсутності власника майна та його захисника, та дані про направлення їм копії ухвали слідчого судді у матеріалах справи відсутні.

Як зазначено у апеляційній скарзі, копію оскаржуваної ухвали захиснику вручено 24.02.2020, тоді як подано апеляційну скаргу 02.03.2020, тобто в строк, передбачений п. 3 ч. 2, ч. 3 ст. 395 КПК України, а тому підстави для вирішення питання про поновлення строку апеляційного оскарження відсутні.

Відповідно до вимог ч. 1ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Як убачається із наданих до суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження,головним слідчим управлінням Служби безпеки України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12014100100014098 від 17.12.2014 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209, ч. 2 ст. 205, ст. 356, ч. 1 ст. 357, ч. 2 ст. 364-1, ч. 2ст. 28 ч. 2 ст. 366 КК України.

Як встановлено органом досудового розслідування, наказом Публічного акціонерного товариства «БГ Банк» (далі - ПАТ «БГ Банк», Банк) від 30.10.2014 № 01/026-05ос, на підставі протоколу Спостережної ради Банку від 30.10.2014 №117, ОСОБА_9 призначено на посаду тимчасово виконуючого обов`язки (далі - т.в.о.) Голови Правління ПАТ «БГ Банк» (код СДРПОУ 20717958, м. Київ, вул. Дегтярівська, 48), який є правонаступником усіх прав та зобов`язань ПАТ «Банк Перший».

Наказом ПАТ «БГ Банк» від 31.10.2014 № 01/027-01ос, на підставі протоколу Спостережної ради Банку від 30.10.2014 №120, ОСОБА_10 призначено на посаду Заступника Голови Правління, члена Правління Банку.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 42 Закону України «Про банки і банківську діяльність» керівниками банку є голова, його заступники та члени ради банку, голова, його заступники та члени правління (ради директорів), головний бухгалтер, його заступник, керівники відокремлених підрозділів банку, тому ОСОБА_9 і ОСОБА_10 були службовими особами Банку.

Згідно з п. 4.7 посадової інструкції Заступника Голови Правління, члена Правління, узгодженої т.в.о. Голови Правління від 31.10.2014, на ОСОБА_10 покладено відповідальність за втрату майна, активів, банківських документів, договорів, угод, що були отримані в ході його трудової діяльності, в тому числі під звіт, у відповідності до законодавство.

03.11.2014 року на засіданні Правління ПАТ «БГ Банк» за участю ОСОБА_9 та ОСОБА_10 було прийнято рішення, викладені в протоколі засідання Правління Банку від 03.11.2014 № 135/2/1, а саме: про надання згоди на укладання між Банком та ТОВ «Фінансова компанія «Марко Поло» (код СДРПОУ 38392156) Договору про відступлення права вимоги до Боржників Банку на суму 235 285 863,95 грн. за ціною 23 528 586,389 грн.; про надання згоди на укладання із ТОВ «Фінансова компанія «Марко Поло» Договору про відступлення права вимоги за договорами іпотеки та застави на суму 446 588 756,02 грн., що забезпечують кредитні договори; про надання доручення Заступнику Голови Правління Банку ОСОБА_10 на укладання зазначених договорів, їх підписання, додатків до них та всіх інших необхідних документів, що пов`язані з укладанням та/або підписанням таких договорів.

Також, того ж дня рішенням Кредитного комітету ПАТ «БГ Банк», викладеному в протоколі засідання Кредитного комітету № 307/1, одностайно прийнято рішення про проведення часткової інвентаризації та перевірки Кредитних справ Банку на відповідність Положенням про кредитування в ПАТ «БГ Банк», вимогам кредитним продуктів, що діяли в період з 2005 по 2014 роки, а також Положенням Національного банку України та діючому законодавству України. Цим же рішенням на ОСОБА_10 було покладено відповідальність за передачу кредитних справ для проведення, інвентаризації та перевірки.

Для реалізації рішення Кредитного комітету Банку, рішенням Правління ПАТ «БГ Банк», викладеним в протоколі засідання Правління № 142, підписаному ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , було зобов`язано співробітників Відділення № 1 Київської дирекції ПАТ «БГ Банк» передати оригінали Кредитних справ, в яких містяться кредитні договори з додатками до них, договори забезпечення (договори застави, іпотеки, поруки), документи, що підтверджують розмір заборгованості, сплати боргу та інші розрахунки.

12.11.2014 з каси відділення №1, на підставі 800 позабалансових ордерів, особисто ОСОБА_10 видано оригінали Кредитних справ, які у подальшому використовувались для вчинення заволодіння майном Банку.

Продовжуючи свої протиправні дії, 14.11.2014 ОСОБА_10 , зловживаючи наданими йому повноваженнями, з метою одержання неправомірної вигоди суб`єктом господарювання - ТОВ «Фінансова компанія «Марко Поло», всупереч інтересам юридичної особи - ПАТ «БГ Банк», уклав Договір про відступлення прав вимоги із ТОВ «Фінансова компанія «Марко Поло», який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_11 та зареєстровано в реєстрі за № 1025.

У відповідності до положень вказаного правочину, ПАТ «БГ Банк» на підставі Договору відступлення права вимоги (Договору купівлі-продажу кредитного портфелю) від 12.11.2014 року, також підписаного ОСОБА_10 , передав та відступив новому іпотекодержателю - ТОВ «Фінансова компанія «Марко Поло» сукупність прав, належних первісному іпотекодержателю за Договорами забезпечення, включаючи, але не обмежуючись, правом звернення стягнення на майно, загальною вартістю 446 588 756,02 грн.

За положеннями п. 5.3 цього договору, ТОВ «Фінансова компанія «Марко Поло» зобов`язано сплатити ПАТ «БГ Банк» 23 528 586,39 грн. протягом 3 років з дня укладання договору, що до сьогодні не виконано.

27.11.2014 на підставі постанови Правління Національного банку України (далі - НБУ) від 27.11.2014 № 745 «Про внесення ПАТ «БГ Банк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 131 про запровадження з 28.11.2014 тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «БГ Банк».

26.02.2015 постановою Правління НБУ № 134 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «БГ Банк», рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 27.02.2015 №43 почато процедуру ліквідації Банку та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію.

Однак, 05.06.2015 ТОВ «Фінансова компанія «Марко Поло» укладає Договір про відступлення права вимоги із ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Солід» (код ЄДРПОУ 38013519), від імені та в інтересах і за рахунок якого на підставі Договору про управління активами № 1-КІФ від 01.06.2012 діє ТОВ «Компанія по управлінню активами «Домініон-Капітал» (код ЄДРПОУ 37356012), який було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_12 та зареєстровано в реєстрі за № 1007, предметом якого було право вимоги до Боржників за переліком, відповідно до Договорів про відступлення права вимоги від 12.11.2014 і 14.11.2014.

У подальшому, 14.07.2015 між ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Солід» і ТОВ «Факторингова компанія «Агро Фактор» (код ЄДРПОУ 38292348) укладений Договір про відступлення права вимоги, який було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_12 та зареєстровано в реєстрі за № 1205, яким знову передано право вимоги до Боржників за переліком, відповідно до Договорів про відступлення права вимоги від 12.11.2014 і 14.11.2014, укладених за ПАТ «БГ Банк».

Проте, 02.12.2015 Рішенням Київського апеляційного господарського суду прийнято рішення про визнання недійсним Договорів про відступлення права вимоги від 12.11.2014 і 14.11.2014, укладених між ПАТ «БГ Банк» і ТОВ «Фінансова компанія «Марко Поло», та зобов`язано ТОВ «Фінансова компанія «Марко Поло» повернути ПАТ «БГ Банк» оригінали всіх документів, які зазначені в Акті прийому-передачі документації (додаток № 2 до Договору від 12.11.2014).

Постановою Вищого господарського суду України від 16.03.2016 рішення Київського апеляційного господарського суду залишено без змін.

Згідно даних клопотання, у ході досудового розслідування встановлено, що предметом договорів про відступлення права вимоги від 12.11.2014 і 14.11.2014 було право вимоги за Кредитним договором № KF від 30.08.2007, укладеним між ВАТ «Універсальний Банк Розвитку та Партнерства» (правонаступником якого є ПАТ «БГ Банк») і ОСОБА_13

30.08.2007, в якості забезпечення вищевказаного кредитного договору, між ВАТ «Універсальний Банк Розвитку та Партнерства» і ОСОБА_13 укладений договір іпотеки, посвідчений 30.08.2007 приватним нотаріусом Яворського районного нотаріального округу Львівської області ОСОБА_14 , зареєстрований в реєстрі за №1960, та договори про внесення змін та доповнень до цього договору.

Предметом договору іпотеки є приміщення салону-перукарні та комп`ютерного залу, загальною площею 41,5 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , який на теперішній час перебуває у власності ОСОБА_6 .

Постановою старшого слідчого в ОВС 3 відділу 1 управління досудового розслідування Головного слідчого управління СБ України підполковника юстиції ОСОБА_7 від 15.11.2017приміщення салону-перукарні та комп`ютерного залу, загальною площею 41,5 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , визнано речовими доказами у кримінальному провадженні № 12014100100014098.

25.01.2018 старший слідчий в ОВС 3 відділу 1 управління досудового розслідування Головного слідчого управління СБ України підполковника юстиції ОСОБА_7 звернувся до слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва із клопотанням, погодженим прокурором відділу Генеральної прокуратури України ОСОБА_8 , в якому просив накласти арешт на об`єкт нерухомого майна, незалежно від того, за ким він зареєстрований, а саме приміщення салону-перукарні та комп`ютерного залу, загальною площею 41,5 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , із забороною розпорядження вказаним майном, а також проведення щодо нього будь-яких реєстраційних дій органами Державної реєстраційної служби.

Клопотання слідчого мотивовано необхідністю забезпечення збереження речових доказів.

Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 29.01.2018 задоволено клопотання старшого слідчого, та накладено арешт на об`єкт нерухомого майна, незалежно від того, за ким він зареєстрований, а саме приміщення салону-перукарні та комп`ютерного залу, загальною площею 41,5 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , із забороною розпорядження вказаним майном, а також проведення щодо нього будь-яких реєстраційних дій органами Державної реєстраційної служби.

Постановляючи ухвалу про арешт майна, слідчий суддя виходив з необхідності збереження речових доказів та конфіскації майна як виду покарання.

З такими висновками слідчого судді суду першої інстанції колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується, виходячи з наступного.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя згідно ст.ст. 94, 132, 173 КПК України повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

У своїх висновках Європейський Суд з прав людини неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах, «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

Згідно п. 7 ч. 2ст. 131 КПК України, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження.

У відповідності до ч. 3ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора, може бути виконано завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому, закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

З матеріалів судового провадження вбачається, що органом досудового розслідування під час складання вищевказаного клопотання та слідчим суддею під час його розгляду не в повній мірі дотримані вимоги вищевказаних нормКПК Українита Конвенції про захист прав та основоположних свобод.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно ч.2 ст.170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1)збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним устатті 98цього Кодексу.

Відповідно дост. 98 КПК України,речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

За правилами ч.5 ст.170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.

Відповідно доч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

За правилами ч.ч. 1, 2 ст. 64-2 КПК України, третьою особою, щодо майна якої вирішується питання про арешт, може бути будь-яка фізична або юридична особи. Третьою особою, щодо майна якої вирішується питання про арешт, виникають з моменту звернення прокурора до суду із клопотанням про арешт майна.

Ураховуючи, що відомості про причетність ОСОБА_6 до кримінального правопорушення, за яким здійснюється досудове розслідування, у матеріалах провадження відсутні, та жодним особам не повідомлено про підозру у межах кримінального провадження № 12014100100014098, то ОСОБА_6 на даному етапі досудового розслідування має статус третьої особи.

Разом з тим, з клопотанням про арешт майна до слідчого судді звернувсястарший слідчий в ОВС 3 відділу 1 управління досудового розслідування Головного слідчого управління СБ України підполковника юстиції ОСОБА_7 , а не прокурор.

Однак вказані обставини залишились поза увагою слідчого судді при розгляді клопотання.

Крім того, у відповідності ч. 1, 2 ст. 172 КПК України, клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею, за участю слідчого та/або прокурора, цивільного позивача, якщо клопотання подано ним, підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, і за наявності - також захисника, законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження. Неприбуття цих осіб у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання.

Клопотання слідчого, прокурора, цивільного позивача про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, може розглядатися без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна.

Необхідність розгляду клопотання про арешт майна у відсутності власника майна завжди має бути об`єктивно обґрунтована з метою недопущення порушення права на захист особи та забезпечення змагальності, всебічності судового розгляду.

Відповідна необхідність може обумовлюватися наявністю обґрунтованої підозри, що власник майна, в разі повідомлення про наміри накласти арешт на його майно, може сховати, знищити, пошкодити, відчужити майно.

У будь-якому випадку слідчий повинен мотивувати необхідність розгляду клопотання без повідомлення власників майна, а слідчий суддя переконатися, що таке мотивування є обґрунтованим.

Однак, слідчий суддя прийняв рішення про необхідність розгляду клопотання слідчого про арешт майна без повідомлення власника майна, жодним чином не мотивувавши своє рішення наявністю об`єктивних для цього підстав.

Крім того, на переконання колегії суддів, слідчий суддя, у порушення вимог п.п. 1, 2 ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт нерухомого майна, належним чином не перевірив правову підставу для такого арешту та можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні, яке здійснюється стосовно службових осіб ПАТ "БГ Банк", та не встановив достатність доказів на підтвердження підстав для накладення арешту з метою забезпечення збереження речових доказів та конфіскації майна як виду покарання.

Так, як убачається із наявних у матеріалах клопотання витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, приміщення салону-перукарні та комп`ютерного залу, загальною площею 41,5 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано 23.03.2016 на праві власності за ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 23.032016.

Даних щодо причетності ОСОБА_6 до вчинення кримінальних правопорушень, за якими здійснюється досудове розслідування у цьому кримінальному провадженні, а також належних та допустимих доказів того, що приміщення салону-перукарні та комп`ютерного залу, загальною площею 41,5 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 зберегли на собі сліди злочину або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, були об`єктом кримінально протиправних дій, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані унаслідок вчинення кримінального правопорушення, матеріали справи не містять.

Крім того, задовольняючи клопотання слідчого про арешт нерухомого майна у кримінальному провадженні, слідчий суддя самостійно змінив підставу та мету арешту майна.

Так, у клопотанні слідчого підстави і мета накладення арешту у відповідності до положень ст. 170 КПК України зазначені як необхідність збереження речових доказів (п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України), тоді як слідчий суддя, за відсутності у клопотанні підстави арешту майна, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України (конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи), без законних на те підстав наклав арешт також з метою конфіскації майна як виду покарання.

При цьому, як убачається із матеріалів провадження, жодній особі не повідомлено про підозру у межах кримінального провадження № 12014100100014098, що згідно положень ч. 5 ст. 170 КПК України, виключає можливість накладення арешту на майно ОСОБА_6 з метою конфіскації майна як виду покарання.

Накладаючи арешт на майно добросовісного набувача, слідчий суддя не перевірив, чи виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи ОСОБА_6 потребам досудового розслідування, і чи не порушує при вказаних обставинах справедливий баланс між інтересами власника майна, гарантованими законом і завданням цього кримінального провадження.

Крім того, слідчий суддя, в порушення ст.ст. 171, 173 КПК України, не оцінив розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна дляйого власника.

Наведене дає колегії суддів підстави вважати, що застосування заходів забезпечення кримінального провадження у виді обмеження права власності ОСОБА_6 здійснено в порушення вимог закону, а отже втручання в його право на мирне володіння майном здійснено без законних на те підстав.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги, у зв`язку з чим ухвала слідчого судді підлягає скасуванню з постановленням нової ухвали про відмову у задоволенні клопотання слідчого.

Ураховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 170, 173, 376, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 задовольнити.

Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 29.01.2018, якою накладено арешт на приміщення салону-перукарні та комп`ютерного залу, загальною площею 41,5 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , із забороною розпорядження вказаним майном, а також проведення щодо нього будь-яких реєстраційних дій органами Державної реєстраційної служби, - скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання старшого слідчого в ОВС 3 відділу 1 управління досудового розслідування Головного слідчого управління СБ України підполковника юстиції ОСОБА_7 , погодженого прокурором відділу Генеральної прокуратури України ОСОБА_8 , про накладення арешту на об`єкт нерухомого майна, незалежно від того, за ким він зареєстрований, а саме приміщення салону-перукарні та комп`ютерного залу, загальною площею 41,5 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , із забороною розпорядження вказаним майном, а також проведення щодо нього будь-яких реєстраційних дій органами Державної реєстраційної служби.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і касаційному оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3