Рішення

від 29.05.2020 по справі 640/7684/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2020 року м. Київ № 640/7684/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Васильченко І.П. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовомПриватного підприємства ЛАЙФ-БУД ДоГоловного управління ДФС у м.Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство ЛАЙФ-БУД (далі-позивач/ПрАТ ЛАЙФ-БУД ) звернулось до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Головного управління ДФС у м.Києві (далі - відповідач/ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12.02.2019 р. № 0005901404 та від 24.04.2019 р. № 0020881404.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.06.2019 року суд визнав подану заяву і додані до неї матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження по справі, встановив, що справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ГУ ДФС у м.Києві на підставі необґрунтованих висновків акту перевірки від 14.01.2019 р. № 39/26-15-14-04-02/33549754 щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, якими позивачу збільшено суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств.

Відповідач в письмовому відзиві на позов підтримав висновки акта перевірки та вказав на відповідність оскаржуваних рішень вимогам чинного законодавства.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ГУ ДФС у м.Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПрАТ ЛАЙФ-БУД (код ЄДРПОУ 33549754) з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні фінансово-господарських операцій з контрагентами-постачальниками ТОВ ВЕНЕРА ІНВЕСТМЕНТ (код 39763563), що містяться у податкових деклараціях з податку на додану вартість за вересень, жовтень, листопад 2015 року, ТОВ ОФЕРТ ГРУП (код 40147989), що містяться у податкових деклараціях з податку на додану вартість за травень, жовтень 2016 року та податку на прибуток.

Перевіркою встановлено порушення ПрАТ ЛАЙФ-БУД :

- п. 44.1, п. 44.2, ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 р. № 996-XIV, П(С)БО 16 Витрати , що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 153 712,00 грн.

-п. 44.1, ст. 44,п. 198.1, п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 170 792,00 грн.

За результатами перевірки складено акт від 14.01.2019 р. № 39/26-15-14-04-02/33549754 та винесено податкові повідомлення-рішення:

від 12.02.2019 р. № 0005921404, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання податком на прибуток на загальну суму 192 140 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 153 712,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 38 428,00 грн.;

від 12.02.2019 р. № 0005901404, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 111 760,00 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 89 408,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 22 352,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження, ДФС України прийнято рішення від 19.04.2019 р. № 18602/6/99-99-11-04-02-25 скасовано податкове повідомлення-рішення від 12.02.2019 р. №0005921404 в частині штрафної санкції за 2015 рік, у зв`язку із чим контролюючим органом винесено податкове повідомлення-рішення від 24.04.2019 р. № 0020881404, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання податком на прибуток на загальну суму 173 829,00 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 153 712,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 20 117,00 грн.;

Не погоджуючись із винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, у редакції Закону України від 28.12.2014 №71-VIII Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи , об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Тобто, починаючи з 1 січня 2015 року податок на прибуток розраховується виходячи із бухгалтерського фінансового результату (як різниці між отриманими підприємством доходами та понесеними ним витратами протягом звітного періоду) за національними положеннями (стандартів) бухгалтерського обліку (далі по тексту - НП(С)БО) чи міжнародними стандартами фінансової звітності (далі по тексту - МСФЗ), відкоригованого на різниці, передбачені ПК України (як то амортизаційні різниці, різниці, які виникають при формуванні резервів (забезпечень), різниці, які виникають під час здійснення фінансових операцій).

Порядок формування доходів і витрат в бухгалтерському обліку регулюється Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку 15 Дохід та 16 Витрати , що затверджені наказами Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №290 та від 31.12.1999 №318.

Зокрема, за змістом п. 5 і 7 П(с)БО 15 дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.

Визнані доходи класифікуються в бухгалтерському обліку за такими групами: дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); інші операційні доходи; фінансові доходи; інші доходи.

Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) - загальний дохід (виручка) від реалізації продукції, товарів, робіт або послуг без вирахування наданих знижок, повернення раніше проданих товарів та непрямих податків і зборів (податку на додану вартість, акцизного збору тощо).

Чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) визначається шляхом вирахування з доходу від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг наданих знижок, вартості повернутих раніше проданих товарів, доходів, що за договорами належать комітентам (принципалам тощо), та податків і зборів.

До складу інших операційних доходів включаються суми інших доходів від операційної діяльності підприємства, крім чистого доходу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), зокрема: дохід від операційної оренди активів; дохід від операційних курсових різниць; відшкодування раніше списаних активів; дохід від роялті, відсотків, отриманих на залишки коштів на поточних рахунках в банках, дохід від реалізації оборотних активів (крім фінансових інвестицій), необоротних активів, утримуваних для продажу, та групи вибуття тощо.

При цьому, згідно з п. 21 П(с)БО 15 дохід відображається в бухгалтерському обліку в сумі справедливої вартості активів, що отримані або підлягають отриманню. Якщо безоплатно отриманий актив забезпечує надходження економічних вигід протягом кількох звітних періодів, то доходи визнаються на систематичній основі (наприклад, у сумі нарахованої амортизації) протягом тих звітних періодів, коли надходять відповідні економічні вигоди.

Згідно з п. 5 - 7 цього П(С)БО 16 витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов`язань.

Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Зокрема, п. 11, 12 і 15 ПБО 16 визначено склад собівартості продукції, робіт і послуг, а також порядок формування загальновиробничих витрат. Так, собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Зокрема, до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат (п. 12 П(С)БО 16).

До складу загальновиробничих витрат включаються, в т.ч. інші витрати.

Крім того, за змістом норм п.п. 200.1, 200.4 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

У свою чергу, відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, абз. б п. 185.1 ст. 185, пп. а п. 198.1, п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з: придбання або виготовлення товарів та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Водночас в силу норм п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 №996-ХIV (далі - Закон №996-ХIV).

Відповідно до ст. 1 цього Закону в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

За змістом ч. 1 та 2 ст. 9 Закону №996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис , або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У свою чергу, згідно ч. 3 ст. 9 цього Закону інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на рахунках бухгалтерського обліку.

Зі змісту наведених норм права можна дійти висновків про те, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування об`єкту оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.03.2019 р. по справі №826/9534/17 та від 26.02.2019 р. по справі №826/1536/18.

З матеріалів справи вбачається, що контролюючим органом під час проведення перевірки встановлено порушення позивачем податкового законодавства під час здійснення господарських операцій з ТОВ ВЕНЕРА ІНВЕСТМЕНТ та ТОВ ОФЕРТ ГРУП .

Так, судом встановлено, що між позивачем (замовник) та ТОВ ВЕНЕРА ІНВЕСТМЕНТ (підрядник) укладено типові договори підряду від 08.09.2015 р. № 08-09/15, від 14.09.2015 р. № 14-09/15, від 01.10.2015 р. № 14-09/15 та від 05.10.2015 р. № 05-10/15, відповідно до умов яких, підрядник бере на себе зобов`язання власними силами виконати ремонтні роботи на ТОВ Центр Да Винчи за адресою: м. Київ, вул. О. Гончара, 35, а замовник, в свою чергу, зобов`язується прийняти та оплатити такі роботи у відповідності до умов даного Договору.

Перелік та договірна ціна робіт, які виконуються підрядчиком по Даному договору, встановлені в Додатку № 1 до даного Договору, який є невід`ємною його частиною (п.1.2 Договорів).

На підтвердження виконання умов вказаних договорів позивачем надано копії договорів підряду від 08.09.2015 р. № 08-09/15, від 14.09.2015 р. № 14-09/15, від 01.10.2015 р. № 14-09/15 та від 05.10.2015 р. № 05-10/15, Додатки № 1 до договорів (кошториси), акти внутрішніх оздоблювальних робіт, акти приймання виконаних підрядних робіт, рахунки-факрути, виписки з банку, платіжні доручення, податкові накладні та оборотно-салдову відомість по рахунку 631.

Як на підставу для необхідності укладання договорів з ТОВ ВЕНЕРА ІНВЕСТМЕНТ , позивач посилається на зобов`язання перед третіми особами, зокрема надано договір підряду від 07.09.2015 р. № 070915 із відповідною документацією.

Однак суд зауважує, що згідно з п.1.1 згаданого договору заявник як виконавець був зобов`язаний виконати роботи власними силами.

Доказів існування щодо залучення субпідрядників до матеріалів справи не подано.

Згідно з п.п. б п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

У розумінні п.п.14.1.185 ст.14 Податкового кодексу України постачання послуг - будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об`єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об`єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.

Згідно з ч.1 ст.838 Цивільного кодексу України підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник.

У спірних правовідносинах заявник за досягнутими із замовником домовленостями мав виконати роботу власними силами.

Отже, об`єктом оподаткування ПДВ у спірних правовідносинах сторонами правочину прямо визначена власна робота заявника, а не робота третіх сторонніх осіб.

Більше того, контролюючим органом виявлено розбіжності між датою підписання договору від 01.10.2015 р. та датою відкриття розрахункового рахунку ТОВ ВЕНЕРА ІНВЕСТМЕНТ - 05.01.2016 р.; позивачем вказаний факт не заперечується.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що між позивачем (замовник) та ТОВ ОФЕРТ ГРУП (підрядник) укладено типові договори від 09.04.2016 р. № 09-04/16 та від 15.09.2016 р. № 15-09/16, відповідно до умов яких, виконавець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, виконати ремонтні роботи офісного приміщення адміністративного будинку ТДВ ІРВА за адресою: м. Київ, вул. Радищева, 10/14 та офісного приміщення адміністративного будинку ТОВ Люксофт-Україна за адресою: м. Київ, бул. І. Лепсе, 6 з , а замовник прийняти та оплатити виконані роботи.

Перелік робіт, які виконуються за цим Договором, визначається у кошторисі, що додається до договору та є його невід`ємною частиною (п. 1.2 Договорів).

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем надано копії договорів від 09.04.2016 р. № 09-04/16 та від 15.09.2016 р. № 15-09/16, кошториси, акти виконаних робіт, видаткові накладні, акти передачі матеріалів (сантехнічних), акти передачі будівельних матеріалів, рахунки-фактури, виписки з банку, платіжні доручення, податкові накладні та оборотно-салдову відомість по рахунку 631.

Разом з тим, дослідивши та проаналізувавши надані позивачем документи суд виявив, що рахунки-фактури не містять такі обов`язкові реквізити для первинного документу як місце складання, відомості про особу (посаду, П.І.Б.), відповідальну за здійснення господарських операцій і правильність їх оформлення, що у свою чергу не дає можливості ідентифікувати особу, що їх підписала.

Більше того, матеріали справи не містять достатніх доказів щодо реальності проведених господарських операцій з ТОВ ОФЕРТ ГРУП за договором від 09.04.2016 р. № 09-04/16, зокрема позивачем не надано акти передачі будівельних матеріалів, рахунки-фактури, виписки з банку, платіжні доручення, тощо.

Також позивачем не надано довіреностей на одержання товарно-матеріальних цінностей, що б підтверджували отримання контрагентом поставленого товару, не підтверджено мету придбання вказаних товарів та їх подальший рух, а відтак, надані позивачем копії первинних документів по взаємовідносинам із контрагентом лише фіксують господарські операції та не підтверджують їх товарність.

Враховуючи викладене, судом не встановлено, а позивачем не доведено, що здійснені ним господарські операції носять реальний характер, а придбані товари використані в межах господарської діяльності або придбавались з такою метою.

Отже, висновки акта перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України є обґрунтованими та не спростовуються матеріалами справи, що свідчить про відсутність правових підстав для скасування податкових-повідомлень рішень.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч. 2 цієї статті).

Відповідно до ч. 2 ст. 2 названого Кодексу у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оцінивши наявні в справі докази в їх сукупності, суд доходить висновку про не обґрунтованість доводів позивача. Разом з тим, відповідач як суб`єкт владних повноважень в ході судового розгляду довів обґрунтованість своїх висновків і правомірності прийнятого на їх підставі рішення.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати у зв`язку із відмовою у задоволенні позову відшкодуванню не підлягають.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 242- 243, 245-246, 250, 255, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог Приватного підприємства ЛАЙФ-БУД (03148, м. Київ, вул. Гната Юри, буд. 9, кім. 414, код ЄДРПОУ 33549754) відмовити повністю.

Рішення суду відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.П. Васильченко