Рішення

від 28.05.2020 по справі 910/1866/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.05.2020Справа № 910/1866/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М. , розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Папірленд - плюс" вул.Горького буд.18 кв.2, м. Київ, 01004

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-торгівельна компанія "ЛІДЕР" вул. Сабурова, 1, кв.230, м. Київ, 02222

про стягнення 83 790,69 грн.

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Папірленд-Плюс" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно - торгівельна компанія "ЛІДЕР" про стягнення 83 865,00 грн., а саме 64935,08 грн. основного боргу, 11 100,00 грн. неустойки за невчасне повернення об`єкту оренди, 6398,33 грн. пені, 753,43 грн. процентів річних та 678,23 грн. втрат від інфляції.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору № 01/19 оренди нерухомого майна від 07.02.2019 року в частині своєчасної та повної сплати орендної плати та експлуатаційних витрат, а також своєчасного повернення майна з оренди, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховано пеню, проценти річних, втрати від інфляції та неустойку.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.02.2020 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.03.2020, за результатами розгляду заяви позивача б/н від 27.02.2020 року щодо усунення недоліків позовної заяви, останню прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/1866/20 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності клопотань будь - якої із сторін про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи № 910/1866/20 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Від позивача 04.05.2020 року через канцелярію суду надійшло клопотання б/н від 29.04.2020 року про долучення документів до матеріалів справи, зокрема, розрахунку заборгованості та штрафних санкцій. Документи судом долучені до матеріалів справи.

Через канцелярію суду 06.05.2020 року від позивача надійшло клопотання б/н б/д про долучення додаткових документів до матеріалів справи. Клопотання разом з додатками судом долучено до матеріалів справи.

Окрім цього позивачем 06.05.2020 року через канцелярію суду подано заяву б/н б/д про зменшення розміру позовних вимог, в якій позивач згідно ст. 46 ГПК України зменшує позовні вимоги та просить суд стягнути з відповідача 64 935,08 грн. основного боргу, 6478,85 грн. пені, 736,03 грн. процентів річних, 640,73 грн. втрат від інфляції та 11 000,00 грн. неустойки, всього 83790,69 грн. Заява разом з доданими розрахунком та доказами надсилання її копії на адресу відповідача судом долучені до матеріалів справи.

Згідно приписів п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Предметом позову є матеріально - правова вимога про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу до відповідача, що кореспондується зі способами захисту цього права чи інтересу, передбаченими ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

Суд зазначає, що під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Згідно зі ст. 163 ГПК України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

З огляду на те, що зменшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси, зокрема, процесуальні права відповідача, передбачені ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, а саме відповідачу було надано можливість надання заперечень щодо нового розміру предмета позову та наведенні його доводів при розгляді даної справи, заява позивача про зменшення розміру позовних вимог відповідає вимогам, встановленим ст.ст. 46, 170 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, до неї додано докази направлення примірника такої заяви відповідачу по справі, відповідна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Папірлен-Плюс прийнята судом до розгляду, у зв`язку з чим має місце нова ціна позову, з урахуванням якої здійснюється розгляд спору.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, від позивача на час розгляду справи до суду не надходило.

Суд зазначає, що відповідно до частини 5 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку встановленому ст. 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини 4 ст. 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення; днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позов, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду від 04.03.2020 про відкриття провадження у справі № 910/1866/20 надсилалась на адресу відповідача, зазначену в позовній заяві, а саме: вул . Сабурова, 1, кв.230, м. Київ, 02222 , та яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Разом з тим ухвала господарського суду від 04.03.2020 про відкриття провадження у справі 06.04.2020 року повернута відділенням поштового зв`язку неврученою відповідачу у зв`язку із закінченням встановленого терміну зберігання поштового відправлення.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача, матеріали справи не містять та суду невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Беручи до уваги конкретні обставини справи, вимоги процесуального законодавства та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на адресу, що відповідає місцезнаходженню відповідача згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18), провадження №11-268заі18).

При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Враховуючи наведе, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою суду про відкриття провадження у справі № 910/1866/20 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

З огляду на вищевикладене суд констатує, що ним вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою встановлення місцезнаходження відповідача та повідомлення його про розгляд справи судом.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених ст. ст. 165, 178 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 04.03.2020, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим ч. 1 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельно-торгівельна компанія "ЛІДЕР" не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи виключно за наявними матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 07 лютого 2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю Папірленд-Плюс (позивач у справі, орендодавець за Договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельно-торгівельна компанія "ЛІДЕР" (відповідач у справі, орендар за Договором) укладено Договір № 01/19 оренди нерухомого майна (далі - Договір), за умовами п.1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування - оренду нежитлове приміщення, розташоване за адресою: 07300, Київська область, м. Вишгород, вул. Шолуденка, 21 (далі - об`єкт оренди): офісне приміщення (каб. № 15 ІІІ поверх) загальною площею 25 кв.м, яке відображено в додатку № 1 до даного Договору.

Цільове використання об`єкта оренди за цим Договором - офісне приміщення (п.1.2 Договору).

Розділами 2 - 7 Договору сторони узгодили права та обов`язки сторін, орендну плату та порядок розрахунків, відповідальність сторін, строк дії, умови та наслідки розірвання договору.

Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2019 року або до дострокового припинення даного Договору на умовах, визначених ним. Строк оренди за цим Договором починається з 07 лютого 2019 року і закінчується 31 грудня 2019 року. Після закінчення строку дії цього Договору права орендаря з приводу подальшого користування об`єктом оренди можуть виникати тільки у зв`язку з укладанням сторонами відповідного Договору на новий строк (п. 6.1 Договору).

Пунктом 7.2 Договору сторони узгодили, що всі зміни та доповнення до цього Договору, додатки до нього (крім випадків, визначених п.3.3, 6.2.2, 6.2.3, 6.2.4 цього Договору), а також акти приймання - передачі об`єкта оренди викладаються в письмовій формі,підписуються сторонами та становлять невід`ємну частину даного Договору.

Вказаний договір підписаний представниками орендаря та орендодавця та скріплений печатками юридичних осіб.

В подальшому між сторонами укладались додаткові угоди до спірного Договору.

Так, 01 березня 2019 року між сторонами укладено Додаткову угоду № 1 до Договору, згідно якої орендодавець передає, а орендар приймає в оренду офісне приміщення кабінети № 12, 13 (ІІІ поверх) загальною площею 24 кв.м. (п.1), орендна плата становить 150,00 грн. включаючи ПДВ (п.2).

Також 12 жовтня 2019 року між сторонами укладено Додаткову угоду № 3 до Договору, за умовами якої орендодавець передає, а орендар приймає в оренду складське приміщення (частина буд. В) площею 200 кв.м (п.1), орендна плата становить 110,00 грн. включаючи ПДВ.

Окрім цього 01 листопада 2019 року між сторонами укладено Додаткову угоду № 4 до Договору, за умовами якої сторони домовились, що у випадку залишення орендарем на прилеглій території об`єкту оренди в нічний час (з 21.00 до 08.00) легкового автомобіля, орендарем до орендної плати сплачується додаткова плата в розмірі 30 грн./одна ніч за один автомобіль; вантажного автомобіля до 3 тон - додаткова плата в розмірі 60 грн./за один автомобіль; вантажного автомобіля до 20 тон, причепів та інших об`єктів - додаткова плата в розмір 120 грн./одна ніч за автомобіль. Додаткова плата сплачується орендарем на протязі 3х робочих днів з моменту отримання рахунку від орендодавця, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок орендодавця (п.1).

Додаткова угода № 5 до Договору укладена сторонами 01 листопада 2019 року, згідно її умов орендодавець надає, а орендар приймає в оренду складське приміщення (частина буд. В) площею 400 кв.м (п.1); орендна плата становить 110,40 грн. включаючи ПДВ (п.2); загальна площа орендованого приміщення (частина буд. В) станом на 01.11.2019 року складає 400 кв.м (п.3).

Судом встановлено, що укладений Договір за своїм змістом та правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання норм глави 58 Цивільного кодексу України та §5 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). В силу частини 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічне визначення договору оренди міститься і в ст. 759 Цивільного кодексу України.

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (ч. 1. ст. 760 Цивільного кодексу України).

За приписами ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк встановлений договором найму.

Підпунктом 2.4.2 пункту 2 Договору передбачено, що орендар зобов`язаний прийняти об`єкт оренди від орендодавця по акту прийому - передачі га умовах, визначених цим Договором.

Як вбачається з матеріалів справи, у відповідності до умов Договору орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування - найм (оренду) офісне приміщення, розташоване за адресою: 07300, Київська область, м. Вишгород, вул. Шолуденка, 21 (далі - об`єкт оренди): офісне приміщення (каб. № 15 ІІІ поверх) загальною площею 25 кв.м, на підтвердження чого 07.02.2019 між орендодавцем та орендарем без зауважень було підписано та скріплено печатками Акт прийому-передачі нежитлового приміщення до Договору оренди (Додаток №1 до Договору), копія якого наявна в матеріалах справи.

Окрім цього, у відповідності до Додаткових угод до Договору сторонами складено та підписано без зауважень:

Акт прийому - передачі нежитлового приміщення від 01.03.2019 року, згідно якого орендодавець передає, а орендар приймає в оренду офісне приміщення кабінети № 12 (ІІІ поверх) загальною площею 12 кв.м, № 13 (ІІІ поверх) загальною площею 12 кв.м., розташоване за адресою: 07300, Київська область, м. Вишгород, вул. Шолуденка, 21;

Акт прийому - передачі нежитлового приміщення від 12.10.219 року, згідно якого орендодавець передає, а орендар приймає в оренду складське приміщення (частина буд. В) площею 200 кв.м, розташоване за адресою: 07300 , Київська область, м. Вишгород, вул. Шолуденка, 21;

Акт прийому - передачі нежитлового приміщення від 01.11.2019 року, згідно якого орендодавець передає, а орендар приймає в оренду складське приміщення (частина буд. В) площею 400 кв.м, розташоване за адресою: 07300, Київська область, м. Вишгород, вул. Шолуденка, 21;

Факт отримання нерухомого майна в оренду, його характеристики та подальше користування сторонами не заперечувались.

При цьому суд зазначає, що укладення між сторонами Договору оренди було спрямоване на отримання відповідачем права на користування нежитловими приміщеннями, що, в свою чергу, породжує обов`язок відповідача сплачувати плату за користування орендованим нерухомим майном.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 762 Цивільного кодексу України та статтею 286 Господарського кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Частинами 1, 4 ст. 286 ГК України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

У відповідності до п.п.2.4.4 п.2.4 Договору орендар зобов`язувався своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату, інші платежі, передбачені цим Договором.

Так, відповідно до п. 3.1 Договору за домовленістю сторін плата за користування об`єктом оренди (орендна плата) за цим Договором нараховується та сплачується в такому порядку: орендна плата складає - офісне приміщення (каб. № 15 ІІІ поверх) - 150,00 грн. з ПДВ за метр квадратний за місяць за весь об`єкт оренди.

Окрім цього згідно Додаткової угоди № 1 від 01.03.2019 року до Договору орендна плата за офісне приміщення кабінети № 12, 13 (ІІІ поверх) загальною площею 24 кв.м. (п.1), становить 150,00 грн. включаючи ПДВ .

Згідно Додаткової угоди № 3 від 12.10.2019 року орендна плата за складське приміщення (частина буд. В) площею 200 кв.м (п.1) становить 110,00 грн. включаючи ПДВ.

Згідно Додаткової угоди № 5 до Договору від 01.11.2019 року орендна плата за складське приміщення (частина буд. В) загальною площею 400 кв.м становить 110,40 грн. включаючи ПДВ.

Починаючи з березня 2019 року орендна плата сплачується орендарем шляхом перерахунку коштів за поточний рахунок орендодавцю до 5-го числа кожного місяця за поточний календарний місяць користування об`єктом оренди. Орендар сплачує орендодавцю орендну плату з дня фактичного отримання об`єктів оренди до дня фактичного його повернення орендодавцю по акту прийому - передачі. Орендар має перераховувати орендну плату на поточний рахунок орендодавця, вказаний в розділі 8 цього Договору, з обов`язковим зазначенням в призначенні платежу номеру і дати цього Договору та періоду, за який вноситься орендна плата.

Згідно п.3.2 Договору до орендної плати не включаються експлуатаційні витрати,а саме: забезпечення об`єкта оренди водо-, тепло- та електропостачанням, доступом до мережі інтернет, утримання та обслуговування об`єкта оренди (зокрема, витрати на прибирання, вивіз сміття, прибирання снігу, освітлення території тощо). Експлуатаційні витрати орендарем сплачуються окремо на основі виставлених рахунків орендодавцем щомісячно не пізніше 10 числа наступного за звітним.

Як стверджує позивач в позовній заяві та встановлено судом, в порушення умов Договору відповідач свої договірні зобов`язання щодо перерахування коштів за оренду нежитлового приміщення та експлуатаційні витрати в обумовлені Договором строки, а саме до 5-го числа кожного місця та не пізніше 10-го числа місяця, наступного за звітним відповідно, належним чином не здійснив, у зв`язку з чим за відповідачем рахується заборгованість по орендній платі за оренду нежитлових приміщень в сумі 52317,60 грн. та з оплати експлуатаційних витрат в сумі 12617,85 грн., всього 64 935,08 грн.

При цьому позивач, звертаючись до суду із даним позовом, надав на підтвердження своїх доводів щодо наявності у відповідача заборгованості зі сплати орендної плати та експлуатаційних витрат копії Актів надання послуг згідно Договору, підписаних як позивачем, так і відповідачем без зауважень та заперечень, і якими сторони засвідчили факт надання позивачем послуг з передачі в оренду майна на загальну суму 127444,92 грн., а саме: № 94 від 28.02.2019 року на суму 2946,60 грн., № 126 від 31.03.2019 року на суму 7350,00 грн., № 177 від 30.04.2019 року на суму 7350,00 грн., № 227 від 31.05.2019 року на суму 7350,00 грн., № 270 від 30.06.2019 року на суму 7350,00 грн., № 314 від 31.07.2019 року на суму 7350,00 грн., № 359 від 31.08.2019 року на суму 7350,00 грн., № 417 від 30.09.2019 року на суму 7350,00 грн., № 470 від 31.10.2019 року на суму 20730,72 грн., № 528 від 30.11.2019 року на суму 46 767,60 грн., № 541 від 31.12.2019 року на суму 5550,00 грн.

Також позивачем на підтвердження факту понесення експлуатаційних витрат на утримання орендованого майна на загальну суму 39824,99 грн. надані копії підписаних обома сторонами без зауважень Актів надання послуг, а саме: № 95 від 28.02.2019 року на суму 774,77 грн., № 145 від 31.03.2019 року на суму 4046,34 грн., № 197 від 30.04.2019 року на суму 3786,13 грн., № 251 від 31.05.2019 року на суму 3400,34 грн., № 290 від 30.06.2019 року на суму 3470,12 грн., № 335 від 31.07.2019 року на суму 3370,56 грн., № 384 від 31.08.2019 року на суму 4632,77 грн., № 438 від 30.09.2019 року на суму 3726,48 грн., № 493 від 31.10.2019 року на суму 2949,67 грн., № 553 від 30.11.2019 року на суму 4221,07 грн., № 612 від 31.12.2019 року на суму 5446,74 грн.

Суд звертає увагу, що відповідно до Цивільного кодексу України договір найму (оренди) не є договором про надання послуг, тож як наслідок - такі операції не повинні щомісяця засвідчуватись актом наданих послуг.

Отже чинне законодавство про оренду не вимагає щомісячного підтвердження факту користування майном актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), які притаманні здебільшого договорам підряду та/або договорам про надання послуг (ст.ст. 882,901 ЦК України), а спірний Договір оренди не містить положень щодо підтвердження факту користування об`єктом оренди та понесення експлуатаційних витрат шляхом щомісячного складання актів наданих послуг.

При цьому позивачем у відповідності до умов Договору виставлялись відповідачу рахунки за період лютий 2019 року - листопад 2019 року включно, а саме: на оплату оренди - № 51 від 07.02.2019 року, № 80 від 01.03.2019 року, № 129 від 01.04.2019 року, № 184 від 06.05.2019 року, № 232 від 03.06.2019 року, № 275 від 01.07.2019 року, № 320 від 01.08.2019 року, № 369 від 01.09.2019 року, № 424 від 01.10.2019 року, № 479 від 01.11.2019 року, № 541 від 02.12.2019 року; на оплату експлуатаційних витрат - № 102 від 28.02.2019 року, № 147 від 31.03.2019 року, № 202 від 30.04.2019 року, № 251 від 31.05.2019 року, № 293 від 30.06.2019 року, № 340 від 31.07.2019 року, № 391 від 31.08.2019 року, № 445 від 30.09.2019 року, № 502 від 31.10.2019 року, № 514 від 28.11.2019 року, № 612 від 31.12.2019 року, копії яких містяться в матеріалах справи.

В свою чергу оскільки в матеріалах справи відсутні докази звернення відповідача до Товариства з обмеженою відповідальністю Папірленд-Плюс як орендодавця з питань неотримання рахунків на сплату орендної плати та експлуатаційних витрат згідно вищевказаних приписів Договору, можливість посилання на відсутність (неодержання) рахунків як на підставу невиконання зобов`язань зі своєчасної та повної їх оплати у відповідача відсутня.

Доказів опротестування підписаних сторонами за період лютий 2019 року - грудень 2019 року актів надання послуг та виставлених позивачем рахунків - фактур до суду не надходило, будь-які заперечення з боку відповідача щодо повного та належного виконання ТОВ "Папірленд-Плюс" умов Договору в частині надання в оренду нежитлових приміщень та понесення експлуатаційних витрат станом на час розгляду справи відсутні.

При цьому як вбачається з матеріалів справи, відповідач у визначені Договором строки орендні платежі та оплату експлуатаційних витрат належним чином не здійснив, сплативши тільки 75127,32 грн. орендної плати та 27207,51 грн. експлуатаційних витрат, у зв`язку з чим станом на дату звернення позивачем до суду за відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю Будівельно - торгівельна компанія Лідер обліковується прострочена заборгованість по орендній платі за період лютий - листопад 2019 року в сумі 52317,60 грн. та з компенсації експлуатаційних витрат в сумі 12617,48 грн., всього 64 935,08 грн.

Заперечень щодо розміру та порядку нарахувань за Договором від відповідача до суду не надходило.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу ст. ст.525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, відповідач свої зобов`язання щодо здійснення орендних платежів за оренду нерухомого майна на загальну суму 52317,60 грн. та оплати експлуатаційних витрат на загальну суму 12617,48 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась прострочена заборгованість перед позивачем (орендодавцем) за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі, яку останній просив суд стягнути в позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства, зокрема, є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 74 ГПК України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним Договору № 01/19 оренди нерухомого майна від 07.02.2019 року та Додаткових угод до нього та/або їх окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору та Додаткових угод на час їх підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за Договором на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості відповідача на підставі наданих позивачем доказів.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що розмір заборгованості з орендної плати за користування орендованим майном та з оплати експлуатаційних витрат відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів повернення орендованого майна з оренди та погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 52317,60 грн. заборгованості з орендної плати та 12617,85 грн. компенсації експлуатаційних витрат підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо заявлених позивачем вимог в частині стягнення з відповідача 11000,00 грн. неустойки суд зазначає, що за приписами ст. 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

За змістом частини 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Приписами ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України встановлено, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін.

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно з ч. ч. 2, 4 ст. 291 ГК України договір оренди припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

Як зазначалось судом вище, згідно п. 6.1 Договору останній набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2019 року або до дострокового припинення даного Договору на умовах, визначених ним. Строк оренди за цим Договором починається з 07 лютого 2019 року і закінчується 31 грудня 2019 року. Після закінчення строку дії цього Договору права орендаря з приводу подальшого користування об`єктом оренди можуть виникати тільки у зв`язку з укладанням сторонами відповідного Договору на новий строк

Водночас, оскільки матеріали справи не містять доказів продовження строку дії Договору, зокрема, укладеного між сторонами відповідного договору на новий строк, суд приходить висновку, що договір припинив свою дію з 01.01.2020 року у зв`язку з закінченням строку, на який його було укладено.

У відповідності до приписів ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до положень ст. 795 ЦК України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

За умовами п.п. 2.4.9 п.2.4 Договору у день закінчення строку дії цього Договору або його дострокового припинення орендар зобов`язаний повернути орендодавцю по акту прийому - передачі об`єкт оренди в стані та в комплектності, в яких його було отримано (з урахуванням нормального зносу).

В свою чергу орендодавець згідно п.п.2.1.1 п.2.1 Договору після закінчення строку дії даного Договору чи у випадку його дострокового припинення прийняти об`єкт оренди від орендаря по акту прийому - передачі.

Окрім цього, у п.п.6.2.7 п.6.2 Договору сторони погодили, що після розірвання або закінчення цього договору орендар зобов`язаний передати орендодавцю об`єкт оренди у належному стані, а саме демонтувати всю рекламу, пов`язану з діяльністю орендаря, відремонтувати всі отвори, які залишились в об`єкті оренди. Всі роботи, пов`язані з цим пунктом, орендар виконує за власні кошти та власними силами.

Як встановлено судом за матеріалами справи, згідно акту прийому - передачі (повернення) від 28.11.2019 року відповідачем здійснено повернення орендодавцеві складське приміщення площею 400 кв.м, що знаходиться за адресою: 07300, Київська область, м. Вишгород, вул. Шолуденка, 21 . Вказаний акт підписаний представниками орендаря та орендодавця без зауважень.

Судом встановлено, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів підписання сторонами акту приймання-передачі решти орендованого майна з оренди в порядку ст.ст. 785, 795 ЦК України та п.п..2.1.1 п.2.1, 2.4.9 п.2 Договору, а також доказів звільнення відповідачем приміщень загальною площею 49 кв.м.

Тобто судом встановлено факт незвільнення відповідачем частини орендованого ним нерухомого майна та неповернення останнього орендареві за відсутності правових підстав для такого перебування.

Будь-яких доказів вживання відповідачем дій щодо повернення решти майна, переданого у найм та/або вчинення орендодавцем дій, спрямованих на ухилення від прийняття об`єкта оренди від відповідача-орендаря в неповернутій його частині сторонами суду не надано.

Згідно ч. 2 ст. 785 ЦК України якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Відповідно до умов п. 4.3 Договору якщо орендар не виконує обов`язку щодо повернення об`єкта оренди по акту прийому - передачі, він сплачує орендодавцю неустойку у розмірі подвійної орендної плати за користування об`єктом оренди за час прострочення та орендну плату за весь фактичний час користування об`єктом оренди.

З урахуванням вищевикладеного та у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо повернення орендованого нерухомого майна площею 37 кв.м у строк, визначений умовами Договору та приписами чинного законодавства, з урахуванням положень ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення 11000,00 грн. (37 кв.м*150 грн./м.кв*2) неустойки, які останній просить суд стягнути з відповідача в судовому порядку відповідно до наданого розрахунку.

Суд зазначає, що неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення. Ця неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України, оскільки, на відміну від приписів статті 549 ЦК України, її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов`язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (пеня).

Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов`язання щодо повернення орендованих приміщень, площею 37 кв.м, орендодавцю та на момент прийняття рішення доказів належного виконання зобов`язання відповідач суду не надав, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд доходить висновку, що позовна вимога позивача щодо стягнення з відповідача неустойки за несвоєчасне повернення орендованого майна площею 37 кв.м у сумі 11000,00 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов`язань у зазначеній сфері визначено статями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

З урахуванням приписів ст.549, ч. 2 ст.625 Цивільного кодексу України та ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно частини 1 ст.546 та ст.547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1ст. 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Умовами п. 4.4 Договору сторони передбачили, що за прострочення строку сплати орендної плати та інших платежів, передбачених цим Договором, орендар сплачує орендодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої суми за кожний день прострочення платежу. При простроченні оплати більше ніж на 5 календарних днів, орендодавець має право достроково розірвати цей Договір в односторонньому порядку.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу ст.ст. 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо оплати орендної плати та експлуатаційних витрат у строки, визначені умовами Договору, позивачем нараховано згідно п.4.4 Договору та пред`явлено до стягнення пеню за період з 05.04.2019 року по 21.01.2020 року у розмірі 6478,85 грн. та на підставі ст. 625 ЦК України проценти річних у розмірі 736,03 грн. за період з 05.04.2019 року по 21.01.2020 року, які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

У відповідності до ч. 1 ст. 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

При цьому перебіг часу, за який нараховується пеня та проценти річних, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Крім того, суд зазначає, що згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Суд зазначає про застосування щодо пені за порушення грошових зобов`язань приписів частини 6 статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Отже, за висновками суду, положення пункту 4.4 Договору щодо нарахування пені від неоплаченої суми за кожен день прострочення платежу, без визначення чіткого строку нарахування не дає іншого (більшого) визначення тривалості періоду нарахування пені, ніж передбачений положеннями ст. 232 Господарського кодексу України, а тому нарахування пені за Договором повинно здійснюватись виключно у визначеному господарським законодавством загальному порядку.

Щодо здійсненого позивачем розрахунку інфляції суд зазначає, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При цьому як встановлено судом позивачем здійснено розрахунок інфляційних нарахувань включаючи місяці, в яких згідно умов Договору мала бути здійснена оплата експлуатаційних витрат, а також при нарахуванні пені за несплату орендної плати виключено із розрахунку періоди часу, в який індекс інфляції в 2019 році становив менше одиниці .

За результатами здійсненої за допомогою інформаційно-правової системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення пені, процентів річних та втрат судом встановлено, що розмір пені, процентів річних та втрат від інфляції, перерахований судом у відповідності до вимог цивільного законодавства та положень Договору, становить 6102,06 грн. пені, 658,03 грн. процентів річних та 330,67 грн. втрат від інфляції, а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені, процентів річних та втрат від інфляції підлягають частковому задоволенню в сумах, визначених судом, а саме 6102,06 грн. пені, 658,03 грн. процентів річних та 330,67 грн. втрат від інфляції.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до п. 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-торгівельна компанія "ЛІДЕР" (вул. Сабурова, 1, кв.230, м. Київ, 02222; код ЄДРПОУ 37414959) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Папірленд - плюс" (вул.Горького буд.18 кв.2, м. Київ, 01004; код ЄДРПОУ 25271875) 52317,60 грн. (п`ятдесят дві тисячі триста сімнадцять грн. 60 коп.) орендної плати, 12617,48 грн. (дванадцять тисяч шістсот сімнадцять грн. 48 коп.) компенсації експлуатаційних витрат, 6102,06 грн. (шість тисяч сто дві грн. 06 коп.) пені, 658,03 грн. (шістсот п`ятдесят вісім грн. 03 коп.) грн. процентів річних, 330,67 грн. (триста тридцять грн. 67 коп.) втрат від інфляції, 11000,00 грн. (одинадцять тисяч грн. 00 коп.) неустойки та судовий збір у розмірі 2082,81 (дві тисячі вісімдесят дві грн. 81 коп.) грн.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 28 травня 2020 року.

Суддя А.М. Селівон