Постанова

від 27.05.2020 по справі 917/871/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2020 року

м. Київ

Справа № 917/871/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л.В.,

судді: Кондратова І.Д., Ткач І.В.,

за участю секретаря судового засідання - Юдицького К.О.;

за участю представників:

позивача -Ленько М.М.,

відповідача - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях,

на постанову Східного апеляційного господарського суду

(головуючий - Плахов О.В., судді - Геза Т.Д., Мартюхіна Н.О.)

від 17.02.2020,

у справі за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Аір"

про внесення змін до договору оренди,

В С Т А Н О В И В:

у травні 2019 року Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях звернулося до Господарського Суду Полтавської області з позовом до ТОВ "Телерадіокомпанія "Аір" про внесення змін до договору оренди нерухомого майна №79/11-Н від 14.11.2011 шляхом визнання укладеною додаткової угоди № 5 до договору в редакції позивача.

Позовні вимоги обґрунтовані необхідністю внесення змін до договору оренди у зв`язку з порушенням відповідачем умов використання об`єкту оренди.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 30.10.2019 позов задоволено частково. Внесено зміни до договору оренди № 79/11-Н нерухомого майна, що належить до державної власності від 14.11.2011 укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавській області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "АІР", шляхом визнання укладеною додаткової угоди № 5 до договору №79/11-Н від 14.11.2011 в редакції позивача, за виключенням пункту 16 такої додаткової угоди.

Приймаючи рішення, господарський суд виходив з того, що наданим позивачем доказом - чеком про оплату пива підтверджується факт порушення відповідачем умов договору оренди в частині мети його використання, що свідчить про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 17.02.2020 рішення Господарського суду Полтавської області від 30.10.2019 скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову.

Постанова апеляційного суду обґрунтована тим, що надана позивачем до матеріалів справи копія нефіскального чеку не є первинними документом у розумінні закону, оскільки не містить всіх обов`язкових реквізитів, а отже не може бути належним та допустимим доказом, у розумінні статтей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, на підтвердження порушення відповідачем умов договору в частині мети використання орендованого майна.

У березні 2020 року Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях подало касаційну скаргу, в якій просить постанову апеляційного господарського суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

На виконання вимог пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України, обґрунтовуючи наявність підстави для касаційного оскарження згідно приписів пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зазначає, що висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах відсутній. Вказує, що наданий суду нефіскальний чек є належним доказом порушення відповідачем умов договору оренди.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач вважає постанову апеляційного суду законними та обґрунтованими, просить залишити їх без змін. Доводи, викладені у відзиві, зводяться до обґрунтованості оскаржуваного у справі судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, встановивши наявність зазначеної у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень (п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї і перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Як встановлено господарськими судами, 14.11.2011 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавській області (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "АІР" (орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності за № 79/11-Н.

Відповідно до пункту 1.1 договору, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне майно - вбудовані нежитлові приміщення кафе, реєстровий номер за даними Єдиного реєстру об`єктів державної власності - 21049938.1 БЕШСНП1114.

Об`єкт оренди знаходиться за адресою: м. Полтава, вул. Сапіго, 1 (пункт 1.2 договору).

Загальна площа об`єкту оренди складає 104,8 (сто чотири цілих вісім десятих) квадратних метра (пункт 1.3 договору).

Відповідно до пункту 1.4 договору, вартість об`єкта оренди визначена згідно з незалежною оцінкою державного майна станом на 31 травня 2011 року становить відповідно 574 000,00 грн.

Об`єкт оренди знаходиться на балансі Державного підприємства "Державний інститут по проектуванню підприємств м`ясної та молочної промисловості "Полтавадіпром`ясомолпром", код за ЄДРПОУ - 21049938 (балансоутримувач) (пункт 1.5 договору).

Майно передається в оренду з метою розміщення кафе, яке не здійснює продаж товарів підакцизної групи (пункт 1.6 договору).

Згідно з актом приймання-передачі в оренду нерухомого майна, що належить до державної власності від 14.11.201, вказане майно було передано відповідачу.

В період з 2014 по 2017 роки між сторонами було підписані додаткові угоди до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності за №79/11-Н (а.с. 29-36, т. 1), зокрема, що стосуються площі орендованого приміщення (137,0 кв.м) та розміру орендної плати.

Регіональним відділенням при розрахунку розміру плати за оренду нерухомого майна, відповідно до Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786, застосовано орендну ставку 8 %, оскільки нерухоме державне майно передавалося відповідачу в оренду з метою розміщення кафе, яке не здійснює продаж товарів підакцизної групи.

Відповідно до пункту 3.4 договору, зі змінами та доповненнями, сторони узгодили, що розмір орендної плати може бути переглянуто на вимогу однієї із сторін у разі зміни Методики її розрахунку, істотної зміни стану об`єкта оренди з незалежних від сторін причин та в інших випадках, передбачених чинним законодавством.

Звертаючись з позовом, позивач вказував, що відповідно наказу Фонду державного майна України від 18.09.2018 № 1199 у вересні 2018 року робочою групою було здійснено перевірку діяльності регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській області за період діяльності з 01.01.2016 по 30.06.2018.

Зокрема, предметом проведення контрольних заходів Фондом державного майна України було здійснення перевірки об`єктів оренди, в частині мети їх використання, в тому числі, шляхом огляду було здійснено перевірку використання об`єкту оренди за договором оренди № 79/11-Н від 14.11.2011, який знаходиться в м. Полтава, вул. Сапіго, 1.

Позивач стверджував, що за результатами контрольного заходу, членами робочої групи з огляду об`єкта оренди за вказаним договором було встановлено порушення умов договору оренди в частині мети використання, а саме - продаж населенню товарів підакцизної групи - пива. Підтвердженням чого є наявність чека про оплату пива "Опілля" та "Старопрамен", який був наданий члену робочої групи касиром кафе-бару "13-й Кордон", яке знаходиться за адресою вул. Сапіго, 1 у м. Полтаві.

Згідно з рекомендаціями Фонду державного майна України, наданих листом № 45/527 від 29.12.2018 за результатами вищевказаної перевірки, регіональному відділенню рекомендовано привести у відповідність до чинного законодавства, що регламентує відносини оренди, шляхом внесення відповідних змін до договорів оренди державного майна, зокрема, договір оренди № 79/11-Н від 14.11.2011, укладений з ТОВ "Телерадіокомпанія "АІР".

На виконання рекомендацій Фонду державного майна України, позивачем на адресу ТОВ "Телерадіокомпанія "АІР" листом № 11-102-4929 від 11.12.2018 було направлено для підписання додаткову угоду № 5 до договору оренди № 79/11-Н від 14.11.2011 зі зміненою метою використання об`єкту оренди та з перерахунком розміру орендної плати.

За проектом додаткової угоди № 5 до договору оренди передбачено коригування розміру орендної плати, а саме - застосування орендної ставки в розмірі 15 % вартості майна (продаж товарів підакцизної групи), замість застосованої ставки в розмірі 8% (продаж товарів непідакцизної групи).

ТОВ "Телерадіокомпанія "АІР" листом № 11/0091 від 10.01.2019 повідомило позивача про те, що продажу товарів підакцизної групи не проводило та повернуло без підписання додаткову угоду № 5 до договору оренди від 14.11.2011 №79/11-Н.

Позивач повторно 19.02.2019 направив на адресу ТОВ "Телерадіокомпанія "АІР" проект додаткової угоди №5 до договору оренди №79/11-Н від 14.11.2011.

ТОВ "Телерадіокомпанія "АІР" листом № 11/00/799 від 25.02.2019 повідомило, що правових підстав для укладення спірної додаткової угоди у запропонованій позивачем редакції не вбачає, оскільки не проводило продаж товарів підакцизної групи.

З посиланнями на вказані обставини, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях звернулось до суду з позовом до ТОВ "Телерадіокомпанія "Аір" про внесення змін до договору оренди нерухомого майна №79/11-Н від 14.11.2011 шляхом визнання укладеною додаткової угоди до нього.

Відповідно до частин першої та третьої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Підстави для зміни або розірвання договору визначені статтею 651 ЦК України і за загальним правилом, викладеним в частині першій цієї статті, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Про зміну або розірвання договору в порядку частини першої статті 651 ЦК України сторони вправі домовитися в будь-який час на свій розсуд (крім випадків, обумовлених законодавчо).

Разом з тим, законодавець передбачає випадки, коли розгляд питання про внесення змін до договору чи про його розірвання передається на вирішення суду за ініціативою однієї із сторін.

Так, за частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Зміна умов договору (чи його розірвання) в судовому порядку з причин істотного порушення договору є правовим наслідком порушення зобов`язання іншою стороною договору у відповідності до пункту 2 частини першої статті 611 ЦК України, тобто, способом реагування та захисту права від порушення договору, яке вже відбулося.

Іншими підставами для зміни або розірвання договору в судовому порядку (крім істотного його порушення) відповідно до частини другої статті 651 ЦК України є випадки, встановлені законом або договором, і настання таких випадків зумовлює право сторони ініціювати в судовому порядку питання зміни чи припинення відповідних договірних правовідносин.

Натомість статтею 188 ГК України врегульовано порядок зміни розірвання господарських договорів, за яким сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду (частини друга - четверта статті 188 ГК України).

Підставами для виникнення юридичного спору про внесення змін у договір чи про його розірвання, який підлягає вирішенню судом є обставини, наведені у частині другій статті 651 ЦК України, і ці обставини виникають в силу прямо наведених у цій нормі фактів та подій, що зумовлюють правову невизначеність у суб`єктивних правах чи інтересах.

Право особи на звернення до суду для внесення змін у договір (чи його розірвання) у передбаченому законом випадку відповідає статті 16 ЦК України, способам, передбаченим нею (зміна чи припинення правовідношення).

Як вбачається з матеріалів справи, необхідність зміни умов укладеного між сторонами договору оренди нерухомого майна №79/11-Н від 14.11.2011 в судовому порядку обґрунтована позивачем порушенням відповідачем умов договору щодо мети оренди, а саме - для розміщення кафе, яке не здійснює продаж товарів підакцизної групи, за пунктом 1.6 договору. Позивач вказував на продаж відповідачем на території об`єкта оренди товару підакцизної групи, що була виявлена під час перевірки, надав суду копію чеку про оплату пива "Опілля" та "Старопрамен", який був виданий касиром кафе-бару "13-й Кордон", що знаходиться за адресою вул. Сапіго, 1 у м. Полтаві (а.с. 13).

Частини перша, третя і четверта статті 13 ГПК України регламентують, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Водночас, згідно зі статтею 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до висновку, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18, предмет доказування у кожній конкретній справі складає певну сукупність фактів, які мають матеріально-правове значення, встановлення яких необхідне для ухвалення судом законного та обґрунтованого рішення у справі. Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права, а також підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду.

З огляду на обставини правовідносин сторін, до предмету доказування у цій справі належить встановлення факту порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "АІР" договору оренди нерухомого майна №79/11-Н від 14.11.2011 в частині умов використання об`єкта оренди за п. 1.6 договору. З урахуванням наведених положень Господарського процесуального кодексу України, обов`язок доведення такого факту покладається на позивача.

Суд апеляційної інстанції на підставі досліджених ним доказів дійшов висновку про недоведення позивачем факту порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "АІР" договору оренди нерухомого майна №79/11-Н від 14.11.2011 в частині умов використання об`єкта оренди за п. 1.6 такого договору.

Колегія суддів Східного апеляційного господарського суду зазначила, що надана позивачем до матеріалів справи копія нефіскального чеку про оплату пива "Опілля" та "Старопрамен", який нібито був наданий члену робочої групи касиром кафе-бару "13-й Кордон", яке знаходиться за адресою: вул. Сапіго, 1 у м. Полтаві, не є первинними документом в розумінні закону, оскільки не містить всіх визначених обов`язкових реквізитів, а отже не може бути належним та допустимим доказом у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, який би свідчив про здійснення відповідачем господарської операції та, відповідно, порушення умов договору в частині мети використання орендованого майна.

Доводи касаційної скарги такого висновку суду не спростовують.

Відповідно до ст. 2 Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, підтверджує розрахунковий документ - документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що надрукований у випадках, передбачених цим Законом, і зареєстрований у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну. Позивачем не доведено, що надана ним копія нефіскального чеку є розрахунковим документом в розумінні вказаної правової норми.

Матеріали справи не містять інших доказів, передбачених ст. 73 ГПК України, порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "АІР" договору оренди нерухомого майна №79/11-Н від 14.11.2011. Такими доказами могли б бути акт перевірки Фонду державного майна України або інший документ про оформлення результатів перевірки, заяви свідків тощо. У п. 4.2.4 договору №79/11-Н від 14.11.2011 закріплено право орендодавця здійснювати контроль за станом орендованого майна зі складанням акта обстеження, якого суду також надано не було.

У зв`язку з цим апеляційним судом зроблено обґрунтований висновок про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Посилання скаржника в касаційній скарзі на неналежне дослідження судом зібраних позивачем у справі доказів не підтверджується змістом рішення суду апеляційної інстанції, відповідно до якого всі докази надані позивачем у справі були предметом дослідження та оцінки в суді апеляційної інстанції, а мотиви їх відхилення наведені у оскаржуваній постанові. Незгода скаржника з оцінкою доказів судом не є підставою для скасування судового рішення, а в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не володіє повноваженнями з перевірки доказів, водночас Верховний Суд не вбачає порушень норм процесуального права при їх оцінці судом апеляційної інстанції.

Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про те, що з тексту судового рішення неможливо встановити, яким саме законом керувався апеляційний суд, оскільки у постанові не зазначено назву закону та його реквізити. Згідно з частиною 2 статті 309 ГПК України, не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних підстав. При цьому суд надавав оцінку доказу на предмет підтвердження господарської операції первинним документом. Визначення первинний документ та його обов`язкові реквізити визначені у Законі України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

За таких обставин постанова суду апеляційної інстанції прийнята з додержанням вимог матеріального та процесуального права, підстав для її зміни чи скасування немає.

З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, згідно з ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях залишити без задоволення, а постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.02.2020 у справі за № 917/871/19 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді І. Кондратова

І. Ткач