Постанова

від 26.05.2020 по справі 297/614/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

26 травня 2020 року

місто Київ

справа № 297/614/17

провадження № 61-46829св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Прокуратура Закарпатської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України,

відповідачі: Берегівська районна державна адміністрація, ОСОБА_1 ,

треті особи: Закарпатське обласне управління лісового та мисливського господарства, Державне підприємство Берегівське лісове господарство , Косоньська сільська рада Берегівського району Закарпатської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 21 серпня 2017 року у складі судді Гал Л. Л. та постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 19 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Джуги С. Д., Мацунича М. В., Готри Т. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У березні 2017 року Прокуратура Закарпатської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернулася до суду із позовом про визнання недійсним розпорядження, витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення із чужого незаконного володіння.

Позов обґрунтовувався тим, що прокуратурою виявлено надання у власність громадянам земель лісогосподарського призначення, які відповідно до земельного законодавства не можуть передаватись у приватну власність, а саме розпорядженням Берегівської районної державної адміністрації (далі - Берегівська РДА) від 30 грудня 2014 року № 474 затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки, площею 0, 05 га, кадастровий номер 2120485600:02:000:0095, розташовану за межами населеного пункту на території Косоньської сільської ради Берегівського району Закарпатської області, для індивідуального дачного будівництва. Розпорядження Берегівською РДА прийнято всупереч вимогам статті 84 ЗК України, оскільки у приватну власність ОСОБА_1 для індивідуального дачного будівництва передано землі лісогосподарського призначення. Передана у власність ОСОБА_1 земельна ділянка розташована у контурі 818, належить до земель лісового фонду та перебувала в постійному користуванні Головного державного спеціалізованого лісогосподарського агропромислового підприємства Закарпатагроліс (далі - ГДСЛАП Закарпатагроліс ), яке перейменовано на Державне підприємство Закарпатське обласне управління лісогосподарських агропромислових господарств (далі - ДП ЗОУЛАГ). Всупереч статті 20 ЗК України рішення органами виконавчої влади щодо зміни цільового призначення не приймалися, відповідна проектно-технічна документація не розроблялася. Також зазначено, що земельна ділянка передана у приватну власність ОСОБА_1 без погодження Кабінету Міністрів України, чим порушено вимоги статті 149 ЗК України.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідачі відзив на позов не надали.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Берегівського районного суду Закарпатської області від 21 серпня 2017 року позов задоволено. Визнано недійсним та скасовано розпорядження Берегівської районної державної адміністрації від 30 грудня 2014 року № 474

Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність зі зміною цільового призначення ОСОБА_1 . Витребувано земельну ділянку, площею 0, 05 га, за кадастровим номером 2120485600 :02:000:0095, вартістю 54 375, 00 грн, яка розташована за межами населеного пункту с. Косонь Берегівського району, із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України. Стягнуто з Берегівської районної державної адміністрації та ОСОБА_1 на користь Прокуратури Закарпатської області судовий збір по 1 600, 00 грн з кожного.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, керувався тим, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення, до категорії лісів і незаконно вибула з володіння держави в особі Кабінету Міністрів України та з користування ДП Берегівське лісове господарство і наявні підстави для її витребування на користь держави в особі Кабінету Міністрів України.

Постановою Апеляційного суду Закарпатської області від 19 вересня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, керувався тим, що земельна ділянка з постійного користування ДП ЗОУЛАГ не вилучалася, будь-які погодження на її вилучення не надавалися. Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 03 липня 2013 року № 584 Про передачу цілісних майнових комплексів державних лісогосподарських підприємств до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України та на підставі акта прийому-передачі від 04 січня 2016 року земельні ділянки філії Берегівське лісове агропромислове господарство ДП ЗОУЛАГ передано у постійне користування ДП Берегівське лісове господарство . Проте, як правильно зазначено судом, спірна земельна ділянка лісогосподарського призначення не була передана у постійне користування ДП Берегівське лісове господарство , оскільки незаконно вибула з державної власності на підставі оскаржуваного розпорядження Берегівської райдержадміністрації, яке ухвалено з перевищенням повноважень. Також судом першої інстанції правильно встановлено, що при передачі у власність спірної земельної ділянки, яка є земельною ділянкою лісового фонду та відноситься до земель лісогосподарського призначення, всупереч правилам статті 21 ЗК України, рішення органами виконавчої влади щодо зміни цільового призначення не приймалися, відповідна проектно-технічна документація не розроблялася.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційних скарг

ОСОБА_1 , не погодившись із судовими рішеннями, у жовтні 2018 року подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга обґрунтовується доводами про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Заявник зазначає, що відповідно до проекту землеустрою спірна земельна ділянка належала до земель сільськогосподарського призначення та не належала до земель лісогосподарського призначення. Це також підтверджується листом Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 17 травня 2018 року № 29-7-0.3-3633/2-18.

Суди задовольнили позовні вимоги, застосувавши правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 24 грудня 2014 року

№ 6-212цс14. Проте, у цій справі правовідносини є відмінними від тих, що існували у зазначеній справі. Зі змісту пункту 5 розділу VIII Прикінцевих положень ЛК України планово-картографічні матеріали лісовпорядкування підтверджують право постійного користування державних лісогосподарських підприємств земельними ділянками, які були їм надані до 08 лютого 2006 року. Право постійного користування державних лісогосподарських підприємств земельними лісовими ділянками, які були надані після 08 лютого 2006 року, не можуть підтверджуватися планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, право постійного користування такими земельними лісовими ділянками підтверджується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Судами не враховано доводи представника відповідача, що прокуратурою не надано докази на підтвердження того, що ГДСЛАП Закарпатагроліс чи ДП ЗОУЛАГ надавалися землі лісогосподарського призначення на території Косоньської сільської (селищної) ради Берегівського району Закарпатської області. Відсутні докази того, що земельна ділянка відповідача накладається на земельну ділянку лісового фонду у кварталі 7 філії Берегівське лісове агропромислове господарство ДП ЗОУЛАГ , оскільки докази, на які посилалася прокуратура, не належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування та з них не випливає, що спірна земельна ділянка вкрита лісами. Матеріали лісовпорядкування, надані прокуратурою, не затверджені в установленому законом порядку відповідними органами виконавчої влади, ці документи подані у копіях, їх оригінали судами не витребовувалися, хоча відповідне клопотання заявлялося представником відповідача. Прокурором не наведено у позові обґрунтування необхідності захисту прокуратурою інтересів держави та неможливість інших органів захистити такі інтереси, зокрема, Кабінетом Міністрів України. Вина голови Берегівської РДА Закарпатської області у виданні оспорюваного розпорядження від 30 грудня 2014 року № 473 не встановлена у законному порядку, обвинувальний вирок суду відсутній. Апеляційний суд був зобов`язаний надати відповідь на всі доводи апеляційної скарги, проте цього не зробив, чим порушив вимоги статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У наданому відзиві позивач просив касаційну скаргу залишити без задоволення з підстав її необґрунтованості та безпідставності.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ від 15 січня 2020 року № 460-IX

(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у жовтні 2018 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.

За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені у статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що розпорядженням Берегівської РДА від 30 грудня 2014 року № 474 затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки зі зміною цільового призначення, площею 0, 0500 га, за кадастровим номером 2120485600 :02:000:0095, розташованої за межами населеного пункту на території Косоньської сільської ради Берегівського району Закарпатської області, для індивідуального дачного будівництва.

На підставі згаданого рішення Берегівської районної державної адміністрації ОСОБА_1 передано у власність зазначену земельну ділянку.

Встановлено, що спірна земельна ділянка за кадастровим номером 2120485600 :02:000:0095, площею 0, 05 га, яка розташована за межами населеного пункту с. Косонь Берегівського району, накладається на землі лісогосподарського призначення у кварталі 7 контуру 818 філії Берегівське лісове агропромислове господарство ДП ЗОУЛАГ , які, на момент видачі оскаржуваного наказу, перебували в постійному користуванні зазначеного державного підприємства.

Наведені обставини підтверджуються ортофотопланом контуру 818, актом інвентаризації земель лісового фонду сільгосппідприємств на території Косоньської сільської ради Берегівського району Закарпатської області, що затверджений головою Берегівської районної ради у 2001 році з додатками, Таксаційним описом філіалу Береговодержспецлісгосп ГДСЛАП Закарпатагроліс , розробленим та затвердженим у 2005 році під час проведення базового лісовпорядкування, планом обходу № 3 філіалу Береговодержспецлісгосп від 2004 року, допитом колишнього директора філії Береговодержспецлісгосп ОСОБА_3 від 22 лютого 2017 року, допитом колишнього лісника ОСОБА_2 від 22 лютого 2017 року.

Незаконність вилучення Берегівською РДА та зміни цільового призначення земельної ділянки лісогосподарського призначення у контурі 818 за межами населеного пункту Косоньської сільської ради також підтверджується листом Закарпатського обласного управління лісового та мисливського господарства від 05 вересня 2016 року № 01/08-1432.

Зокрема, за даними польового обстеження (додаток № 1 до акта інвентаризації лісів) у контурі 818 обліковано 8, 5 га земель лісового фонду, вкритих лісами.

Згідно з наявним таксаційним описом земельна ділянка у кварталі 7 філіалу Береговодержспецлісгосп ГДСЛАП Закарпатагроліс належить до оздоровчих ділянок лісів навколо оздоровчих та рекреаційних територій.

Крім того, судом встановлено, що рішення органами виконавчої влади щодо зміни цільового призначення земель лісогосподарського призначення у кварталі 7 не ухвалювалася, відповідна проектно-технічна документація не розроблялася.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 ЛК України).

Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів регулюються ЗК України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому кодексу (частина друга статті 3 ЗК України).

Відповідно до статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.

Стаття 20 ЗК України передбачає встановлення та зміни цільового призначення земель.

Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (стаття 63 ЛК України).

До земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать, зокрема, землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом (пункт ґ частини четвертої статті 84 ЗК України).

Стаття 21 ЗК України визначає, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсним рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Згідно зі статтею 55 ЗК України до земель лісового фонду належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів і окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянок.

Статті 56, 57 ЗК України передбачають, що землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності і такі за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи для ведення лісового господарства.

Порядок використання земель сільськогосподарського призначення визначається законом.

Таким чином, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які розповсюджується особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність.

У пункті 2 статті 5 ЛК України передбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства.

Основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що за змістом статті 63 ЛК України полягає в здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Згідно зі статтею 7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу.

Відповідно до статті 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій згідно із законом.

Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин визначені статтею 27 ЛК України.

За змістом статті 13 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах , визначених цим Кодексом.

Рішення органами виконавчої влади щодо зміни цільового призначення земель лісогосподарського призначення у кварталі 7 не приймалися, відповідна проектно-технічна документація не розроблялася.

Відповідно до положень статей 141, 149 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у користуванні осіб, передаються у власність чи користування іншим особам лише після їх вилучення у встановленому законом порядку у попереднього користувача.

Згідно із частиною другою статті 149 ЗК України, вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Повернення у державну власність земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом виконавчої влади переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель лісогосподарського призначення.

Згідно із частиною сьомою статті 20 ЗК України зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (стаття 21 ЗК України).

Зазначене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду наведеним в постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 488/402/16-ц (провадження № 14-564цс19).

Отже, відсутність спрямованого на відчуження земельної ділянки рішення повноважного органу державної влади - Кабінету Міністрів України - означає, що держава як власник не виявляла волю на відчуження цієї ділянки.

Матеріали справи не містять доказів того, що зміна цільового призначення спірних земельних ділянок відбулася за погодженням Кабінету Міністрів України.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами.

Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції визначає процедуру їх виготовлення.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Відтак, вирішуючи питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства, необхідно враховувати пункт 5 розділу VIII Прикінцеві положення ЛК України (висновок Верховного Суду України, викладений в постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14).

Системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII Прикінцеві положення ЛК України.

Розглядаючи спір, що виник між сторонами у справі, суди першої та апеляційної інстанцій на підставі установлених обставин справи, а також зазначених норм матеріального права дійшли обґрунтованого висновку, що спірна земельна ділянка станом на момент її відведення ОСОБА_1 належала до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовувалася для ведення лісового господарства в порядку, визначеному ЛК України, та що Берегівська РДА не була наділена повноваженнями щодо розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення, яка перебувала в державній власності, шляхом передання у власність для нелісогосподарських потреб, тоді як жодних дій щодо вилучення чи зміни цільового призначення спірної земельної ділянки не вчинялися, а спірна земельна ділянка вибула з володіння власника (держави) поза її волею.

Аргументи касаційних скарг про помилковість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про віднесення спірної земельної ділянки до земель лісового фонду, є безпідставними, оскільки судами встановлено на підставі допустимих доказів, що спірна земельна ділянка накладається на землі лісогосподарського призначення у кварталі 7 контуру 818 філії Берегівське лісове агропромислове господарство ДП Закарпатське ЗОУЛАГ .

Аналогічні правові висновки з приводу спірних земель них ділянок у кварталі 7 контуру 818 викладені Верховним Судом у постанові від 14 листопада 2019 року у справі № 297/612/17 (провадження № 61-46732св18), у постанові від 26 грудня 2019 року у справі № 297/3159/16-ц (провадження

№ 61-44613св18), у постанові від 05 лютого 2020 року у справі № 297/616/17 (провадження № 61-10171св19), підстави відступити від зазначеного висновку судом не встановлено.

Доводи касаційної скарги про те, що позивачем не надано доказів, а судом не встановлено, що спірна земля вибула внаслідок вчинення кримінального чи іншого правопорушення службовими особами не заслуговують на увагу, оскільки достатніми для вирішення спору є встановлена судами неправомірність спрямованого на відчуження земельної ділянки рішення органу державної влади щодо відчуження земельної ділянки.

Доводи касаційної скарги про те, що у цій справі у прокуратури відсутні підстави для представництва держави в особі Кабінету Міністрів України є необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до статті 131-1 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

З метою представництва інтересів громадянина або держави в суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з позовною заявою (заявою), бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення Верховним Судом України, про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Відповідно до частини першої статті 23 Закону України Про прокуратуру представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійснення процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною третьою статті 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Прокурором пред`явлено позов в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України як належного розпорядника землі.

Посилання в касаційній інстанції про неврахування судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних рішень статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

(далі - Конвенція), а також практики Європейського суду з прав людини

(далі - ЄСПЛ), що призвело до непропорційного втручання органів державної влади у її право власності є безпідставними, оскільки предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого Протоколу до Конвенції є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

У практиці ЄСПЛ (зокрема, рішеннях у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 07 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Булвес АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 02 листопада 2004 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року) виокремлено три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого Протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого Протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинне здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду . Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого Протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар . Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

У справах Рисовський проти України (рішення від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04), Кривенький проти України (рішення від 16 лютого 2017 року, заява № 43768/07), пов`язаних із земельними правовідносинами, ЄСПЛ, установивши порушення статті 1 Першого Протоколу, зазначив про право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на землю.

Водночас висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Адже певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого Протоколу, можуть бути пов`язані з протиправною поведінкою самого набувача майна.

У справі, яка розглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідачів критеріям правомірного втручання у право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема: поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

З урахуванням наведеного, а також застосувавши частину першу статті 83, частину першу статті 84, статті 122 ЗК України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, водні ресурси є об`єктами права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі державної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель з державної власності, становлять суспільний , публічний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Перевіряючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд бере до уваги правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження

№ 14-256цс18). У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, стаття 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт а частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України). Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, без належного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля. З огляду на викладене загальний інтерес у контролі за використанням земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації у цій справі переважає приватний інтерес у збереженні земельної ділянки у власності.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. Відповідно до статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Верховний Суд встановив, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України

Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи ( Проніна проти України , № 63566/00, § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 21 серпня 2017 року та постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 19 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

А. С. Олійник

В. В. Яремко