Постанова

від 27.05.2020 по справі №637/29/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

27 травня 2020 року

м. Київ

справа № 637/29/18

провадження № 61-42126св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М.,

учасники справи:

позивач - Мале колективне багатопрофільне підприємство Зевс ,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи: Шевченківська районна державна адміністрація Харківської області, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області на рішення Шевченківського районного суду Харківської області від 05 квітня 2018 року у складі судді Тордія Е. Н. та постанову Апеляційного суду Харківської області від 09 липня 2018 року у складі колегії суддів: Колтунової А. І., Пилипчук Н. П., Кругової С. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2018 року Мале колективне багатопрофільне підприємство Зевс (далі - МКБП Зевс ) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Шевченківська районна державна адміністрація Харківської області, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, про визнання недійсними та скасування розпорядження Шевченківської районної державної адміністрації Харківської області, наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, та визнання недійсним свідоцтва про право власності.

На обґрунтування позовних вимог зазначало, що МКБП Зевс створено у відповідності до договору № 1 про господарські, фінансові та інші взаємовідносини засновників МКБП Зевс від 15 січня 1992 року.

У 1993 році Шевченківським районним виконавчим комітетом народних депутатів Харківської області підприємству видано державний акт серії Б № 074182 про право безстрокового і безоплатного користування земельною ділянкою площею 309,23 га, який зареєстровано в книзі записів державних актів на право користування землею № 15, проте розпорядженням Шевченківської районної державної адміністрації Харківської області № 106 від 17 червня 2002 року припинено право підприємства на постійне користування вказаною земельною ділянкою.

Рішенням господарського суду Харківської області від 27 грудня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Вищого господарського суду України від 24 липня 2013 року, відновлено право підприємства на користування земельною ділянкою площею 309,23 га.

Наказом Головного управління Держземагенства у Харківській області № 722-СГ від 08 квітня 2015 року затверджено документацію із землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 7,5684 га, кадастровий номер 6325786000:02:001:0283, для ведення сільськогосподарського виробництва, 02 червня 2016 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на вказану земельну ділянку.

Посилаючись на те, що виділення відповідачу земельної ділянки відбулося за рахунок земель, які перебувають у користуванні підприємства відповідано до державного акта серії Б в„– 074182 про право безстрокового і безоплатного користування земельною ділянкою, МКБП Зевс , уточнивши позовні вимоги, просило визнати недійсним та скасувати розпорядження Шевченківської районної державної адміністрації Харківської області від 03 травня 2012 року № 159 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки у власність; визнати недійсним та скасувати наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області від 08 квітня 2015 року № 722-СГ про затвердження документації із землеустрою та надання ОСОБА_1 у власність земельної ділянки площею 7,5684 га, кадастровий номер 6325786000:02:001:0283, для ведення сільськогосподарського виробництва; визнати недійсним свідоцтво про право власності на земельну ділянку площею 7,5684 га, видане 02 червня 2015 року на ім`я ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду Харківської області від 05 квітня 2018 року позов задоволено частково. Визнано недійсним та скасовано наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області від 08 квітня 2015 року № 722-СГ про затвердження документації із землеустрою та надання ОСОБА_1 у власність земельної ділянки площею 7,5684 га, кадастровий номер 6325786000:02:001:0283, для ведення сільськогосподарського виробництва. Визнано недійсним свідоцтво про право власності на земельну ділянку площею 7,5684 га, видане 02 червня 2015 року на ім`я ОСОБА_1 . У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачу ОСОБА_1 неправомірно передана у власність земельна ділянка, яка на відповідній правовій підставі перебувала у користуванні МКБП Зевс .

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Харківської області від 09 липня 2018 року апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області залишено без задоволення, рішення Шевченківського районного суду Харківської області від 05 квітня 2018 року залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з`ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази, унаслідок чого ухвалив законне і обґрунтоване рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У серпні 2018 року Головне управління Держгеокадастру у Харківській області подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення в частині часткового задоволення позовних вимог МКБП Зевс скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

У частині відмови в задоволенні позовних вимог МКБП Зевс про визнання недійсним та скасування розпорядження Шевченківської районної державної адміністрації Харківської області № 159 від 03 травня 2012 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки у власність, рішення суду першої інстанції не оскаржувалося в апеляційному порядку та не оскаржується в касаційному порядку, й відповідно не є предметом касаційного перегляду.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно визначив статус Головного управління Держгеокадастру у Харківській області як відповідача, якого залучено до участі у справі в якості третьої особи, а суд апеляційної інстанції зазначене залишив поза увагою. Судами попередніх інстанцій також не враховано, що розпорядженням Шевченківської районної державної адміністрації Харківської області від 17 червня 2002 року № 106 припинено право МКБП Зевс на постійне користування земельною ділянкою, й відповідно на час виділення відповідачу ОСОБА_1 земельної ділянки у власність, спірна земельна ділянка перебувала в запасі, будь-яких обмежень щодо неї не було, а відтак Головне управління Держземагенства у Харківській області видало оскаржуваний наказ в межах законодавчо визначених повноважень, а позивачем не доведено в чому саме полягає порушення його прав при виданні такого наказу, а також не надано доказів на підтвердження його незаконності.

Ухвалою Верховного Суду від 20 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Станом на час розгляду справи Верховним судом відзив на касаційну скаргу не надходив.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги Головного управління Держгеокадастру у Харківській області здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII , що діяла до 08 лютого 2020 року.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що відповідно до державного акта серії Б № 074182 , виданого на підставі рішення Шевченківськогого районного виконавчого комітету народних депутатів Харківської області від 18 лютого 1992 року № 38, МКБП Зевс є користувачем земельної ділянки площею 309,23 га.

Розпорядженням Шевченківської районної державної адміністрації Харківської області від 17 червня 2002 року № 106 право МКБП Зевс постійного користування вказаною земельною ділянкою припинено, земельну ділянку передано до земель запасу Сподобівської сільської ради Шевченківського району Харківської області.

Рішенням господарського суду Харківської області від 27 грудня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Вищого господарського суду України від 24 липня 2013 року, задоволено позов МКБП Зевс , визнано недійсним та скасовано розпорядження Шевченківської районної державної адміністрації Харківської області № 106 від 17 червня 2002 року та зобов`язано відновити порушене право підприємства на користування земельною ділянкою площею 309,23 га.

Про рішення господарського суду Харківської області від 27 грудня 2012 року управління Держземагенства було повідомлено листом МКБП Зевс від 01 липня 2014 року.

Рішенням Шевченківського районного суду Харківської області від 13 жовтня 2011 року за ОСОБА_1 визнано право на земельну частку (пай), як за колишнім членом колгоспу АТ Дружба . Рішення суду набуло чинності та передано на виконання.

Наказом Головного управління Держземагенства у Харківській області від 08 квітня 2015 року № 722-СГ затверджено документацію із землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 7,5684 га, кадастровий номер 6325786000:02:001:0283, для ведення сільськогосподарського виробництва, 02 червня 2016 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на вказану земельну ділянку.

На час передання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 7,5684 га, така земельна ділянка перебувала у користуванні МКБП Зевс відповідно до акта державного акта серії Б № 074182 , виданого на підставі рішення Шевченківськогого районного виконавчого комітету народних депутатів Харківської області від 18 лютого 1992 року № 38.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У статті 14 Конституції України передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Питання набуття права власності чи користування на земельні ділянки державної або комунальної власності урегульовано ЗК України.

Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Згідно з пунктом а частини третьої статті 122 ЗК України (у редакції, що була чинною до 01 січня 201З року) районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для сільськогосподарського використання.

Разом з тим з 01 січня 201З року набув чинності Закон України від 06 вересня 2012 року № 5245-VI Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності , відповідно до якого статтю 122 ЗК України викладено у новій редакції.

Зокрема, частиною четвертою вказаної статті передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Таким чином, з 01 січня 201З року право розпорядження землями державної власності перейшло до Держгеокадастру та його територіальних органів.

Згідно з пунктами 3 та 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 06 вересня 2012 року № 5245-VI Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності , з дня набрання ним чинності землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються: а) земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій; б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах а і б пункту 4 цього розділу. У державній власності залишаються: а) розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна державної власності; які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук; які належать до земель оборони; б) земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; в) землі зон відчуження та безумовного (обов`язкового) відселенім, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; г) усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпункті а пункту 3 нього розділу.

Підстави припинення права користування земельною ділянкою передбачені статтею 141 ЗК України, а саме: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини. Правове регулювання вилучення земельних ділянок, наданих у постійне користування із земель державної чи комунальної власності, закріплене у статті 149 ЗК України.

Згідно із частинами першою, третьою цієї статті земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Частинами першою, другою статті 152 ЗК України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до частин другої, п`ятої статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.

Відповідно до частини третьої статті 152 ЗК України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову у їх задоволенні.

Таким чином, підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту є порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права.

Установивши, що позивач МКБП Зевс у встановленому законом порядку набуло право постійного користування земельною ділянкою площею 309,23 га, за рахунок якої відповідачу ОСОБА_1 оспорюваним наказом Головного управління Держземагенства у Харківській області від 08 квітня 2015 року № 7222-СГ було виділено у власність земельну ділянку площею 7,5684 га, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що порушене право позивача на користування земельною ділянкою підлягає відновленню шляхом визнання недійсними та скасування оспорюваного наказу та свідоцтва про право власності.

Доводи наведені на обґрунтування касаційної скарги про те, що право позивача на постійне користування спірною земельною ділянкою було припинено розпорядженням районної держаної адміністрації й відповідно були відсутні будь-які обмеження щодо неї на момент виділяння відповідачу у власність земельної ділянки площею 7,5684 га 08 квітня 2015 року, не заслуговують на увагу, оскільки право МКБП Зевс на постійне користування було відновлено рішенням господарського суду Харківської області від 27 грудня 2012 року.

Аргументи щодо помилкового визначення у рішенні суду першої інстанції Головного управління Держгеокадстру у Харківській області відповідачем не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Крім того, у мотивувальній частині рішення суду першої інстанції Головне управління Держгеокадстру у Харківській області визначено, як третя особа, й така помилка може бути виправлена за відповідною заявою сторони у справі.

Інші доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування ухвалених у справі судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Таким чином, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявників, при цьому враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії , §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі Хірвісаарі проти Фінляндії ).

Суди першої й апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржувані рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині - без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду Харківської області від 05 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 09 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова В. М. Ігнатенко