Рішення

від 20.05.2020 по справі 750/1587/20

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЧЕРНІГОВА

Справа № 750/1587/20

Провадження № 2/750/666/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2020 року м. Чернігів

Деснянський районний суд міста Чернігова в складі:

суддіСупруна О.П., секретар за участюДяченко К.О., представника Чернігівської міської ради - Неговської О.М., представника третьої особи - Борзака А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Чернігівської міської ради, Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради, державного реєстратора Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради Сидоренко Тетяни Сергіївни про визнання незаконним та скасування рішення, визнання незаконним та скасування державної реєстрації права власності,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Товариство з обмеженою відповідальністю Спутник-тревел ЛТД ,

в с т а н о в и в :

24 лютого 2020 року до Деснянського районного суду м. Чернігова надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради, державного реєстратора Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради Сидоренко Тетяни Сергіївни, в якій позивач просить:

-визнати незаконним та скасувати рішення Чернігівської міської ради №40/VII-6 від 21 березня 2019 року Про затвердження переліків об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Чернігова в частині включення до переліку об`єктів нерухомого майна комунальної власності територіальної громади м. Чернігова нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 11,6 кв.м;

-визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, запис №33152345 від 05.09.2019 (індексний №4860223 від 10.09.2019), вчинену державним реєстратором Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради Сидоренко Т.С., про реєстрацію права власності на нежитлове приміщення, загальною площею 11,6 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , за територіальною громадою м. Чернігова.

Ухвалою судді Деснянського районного суду м. Чернігова від 26.02.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 17.03.2020.

17.03.2020, у зв`язку з клопотанням представника третьої особи, підготовче засідання відкладено на 02.04.2020.

02.04.2020, у зв`язку з клопотанням представника третьої особи, підготовче засідання відкладено на 16.04.2020.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 16 квітня 2020 року закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 18.05.2020.

18.05.2020 в судовому засіданні оголошено перерву до 20.05.2020.

У судовому засіданні представник відповідача позов не визнала, представник третьої особи вважав позов таким, що підлягає задоволенню.

Позивач у судове засідання не з`явилася, 01.04.2020 через канцелярію суду подала заяву, в якій позов підтримала та просила провести розгляд справи за її відсутності.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася, у відзиві просила провести розгляд справи за її відсутності та відмовити у задоволенні позову.

Представник Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради у судове засідання не з`явився, про час і місце розгляду справи оповіщений, про причини неявки суду не повідомив.

Заслухавши пояснення представника Чернігівської міської ради, представника третьої особи, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 є власником Ѕ частки квартирі АДРЕСА_2 , в якій зареєстрована та проживає (а.с. 10-13).

Рішенням Чернігівської міської ради від 21.03.2019 № 40/VII-6 Про затвердження переліків об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Чернігова затверджено переліки об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Чернігова, до яких включене нежитлове приміщення (коридор), площею 11,6 кв.м в будинку по АДРЕСА_1 (а.с. 19-23).

05.09.2019 державним реєстратором Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради Сидоренко Т.С. вчинений запис №33152345 (індексний номер рішення 4860223 від 10.09.2019) про державну реєстрацію права комунальної власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - нежитлове приміщення, загальною площею 11,6 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , за територіальною громадою м. Чернігова (а.с. 24).

Вважаючи вищевказані рішення та запис щодо спільного майна мешканців будинку АДРЕСА_1 незаконними, позивач, як власник квартири в цьому будинку, звернулася до суду за захистом свого права спільної сумісної власності.

Щодо цивільної юрисдикції спору судом враховані правові висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №823/2042/18, від 04.04.2018 у справі № 817/1048/17 та від 18.04.2018 у справі №804/1001/16 та виходить з того, що позивач не була заявником стосовно оскаржуваних реєстраційних дій, тобто останні були вчинені за заявою іншої особи, тому такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, також вимоги про визнання незаконними правочинів, на підставі яких прийнято оспорюване рішення, здійснено оспорюваний запис.

Відповідно до частини першої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі за текстом - ЦПК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Пунктом десятим частини другої статті 16 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) встановлено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно статті 319 ЦК України власник володіє користується, розпоряджається своїм майно на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною другою статті 382 ЦК України встановлено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

У частинах першій та другій статті 5 Закону України Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку передбачено, що спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку.

Конституційний Суд України у справі № 4-рп/2004 від 02 березня 2004 року дійшов висновку, що положення пункту 2 статті 10 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду треба розуміти так: допоміжні приміщення передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього. Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир.

Відповідно до висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року №4-рп/2004, та згідно із Конституцією України всі суб`єкти права власності рівні перед законом. У багатоквартирних будинках, де не всі квартири приватизовані чи приватизовані повністю, власник (власники) неприватизованих квартир (їх правонаступники) і власники приватизованих квартир багатоквартирного будинку є рівноправними співвласниками допоміжних приміщень. Вони є рівними у праві володіти, користуватися і розпоряджатися допоміжними приміщеннями. Ніхто з власників квартир не має пріоритетного права користуватися та розпоряджатися цими приміщеннями, у тому числі з питань улаштування мансард, надбудови поверхів та іншого.

При цьому згідно пункту 4 вищезазначеного рішення Конституційного Суду України, під поняттям "мешканці" треба розуміти власників, співвласників, наймачів, орендарів окремих житлових і нежитлових приміщень будинку, які проживають у будинку і становлять визначене коло суб`єктів, які реалізують право спільної власності на окремий її об`єкт - допоміжні приміщення.

Конституцій Суд України у рішенні від 02.03.2004 №4-рп/2004 вказав, що підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.

При вирішенні подібного спору визначальним є визначення правового статусу нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку, а саме встановлення того, чи відносяться спірні приміщення до допоміжних чи є нежитловими приміщеннями в структурі житлового будинку.

Допоміжними приміщеннями мають вважатися всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.

Відтак позивачу не потрібно доводити право власності на ці приміщення, оскільки за наявності у них статусу допоміжних приміщень, вони перебувають у спільній власності всіх співвласників багатоквартирного будинку.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 18.07.2018 зі справи №916/2069/17 та від 22.11.2018 року у справі № 904/1040/18.

Разом з тим, згідно зі статтею 1 Закону України №2482-XII Про приватизацію державного житлового фонду допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти й машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).

Нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин.

На час приватизації позивачем квартири було чинним Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затверджене наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року №56, у пункті 17 якого прямо вказувалося, що нежилі приміщення житлового фонду, які використовуються підприємствами торгівлі, громадського харчування, житлово-комунального та побутового обслуговування населення на умовах оренди, передаються у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських Рад народних депутатів. Порядок передачі відомчого житлового фонду у комунальну власність визначається Кабінетом Міністрів України.

З наведених норм убачається, що у житлових будинках можуть бути як допоміжні, так і нежилі приміщення, які мають окреме, незалежне призначення (магазини, кафе, перукарні, художні майстерні тощо).

У багатоквартирних жилих будинках розташовуються і нежилі приміщення, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять (частина третя статті 4 Житлового кодексу Української РСР) і в результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності в останніх на ці приміщення не виникає.

Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, слід виходити як з місця їхнього розташування, так і із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 № 598/175/15-ц.

Як убачається з плану поверхів будівлі по АДРЕСА_1 , спірне приміщення під`їзду слугує проходом від вхідних дверей під`їзду (запасний вихід) до сходинкової клітини та призначене для забезпечення експлуатації будинку і побутового обслуговування його мешканців.

Матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів, які б давали підстави віднесення спірного приміщення до нежилого, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин.

Натомість, на звернення ОСОБА_1 , Комунальне підприємство Деснянське Чернігівської міської ради в листі від 28.02.2020 № 3-01/К-45 повідомило, що на першому поверсі 4-го під`їзду житлового будинку по АДРЕСА_1 дійсно виконані роботи з перепланування приміщення загального користування , яке займає ТОВ Спутник-тревел ЛТД . Дозвільні документи на узаконення самочинного приєднаної частини приміщення загального користування відсутні. Враховуючи звернення мешканців будинку щодо надання їм можливості користування допоміжним приміщенням, уповноваженій особі ТОВ Спутник-тревел ЛТД ОСОБА_3 вручене попередження з вимогою вирішити конфліктну ситуацію з мешканцями будинку, або у двомісячний термін розібрати перегородку та встановити двері (а.с. 39, 85).

Також, у відповідь на звернення позивача, Управління архітектури та містобудування Чернігівської міської ради в листі від 07.02.2020 № 01-08/23 повідомило про відсутність в управлінні будь-яких документів, які б підтверджували законність закладання запасного виходу з під`їзду № 4 по пр. Миру, АДРЕСА_1 (а.с. 25).

Оскільки сам по собі факт переобладнання допоміжного приміщення під`їзду шляхом закладання запасного входу без відповідних дозвільних документів не може бути підставою для включення приміщення (коридору), площею 11,6 кв.м, в будинку по АДРЕСА_1 до об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Чернігова, суд доходить висновку про незаконність оскаржуваного рішення Чернігівської міської ради, у зв`язку з чим воно підлягає скасуванню.

Крім того, даний спір підлягає розгляду в аспекті права на мирне володіння майном.

Так, відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Таким чином, право власності в розумінні статті 1 Першого протоколу органами Конвенції тлумачиться в автономному значені , воно не є абсолютним і може бути обмежене, але лише за умов коли втручання у нього є законним і переслідує легітимну мету в інтересах суспільства , втручання є пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. (пункт 53 рішення Європейського Суду Суханов та Ільченко проти України ).

Так, вказана стаття містить три окремі норми. Перша норма, яка має загальний характер, проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма стосується випадків позбавлення майна і підпорядковує його певним умовам - вона міститься в другому реченні частини першої. Третя норма визнає, що держави мають право, зокрема, контролювати використання майна, відповідно до загальних інтересів, шляхом запровадження законів, які вони вважають необхідними для забезпечення такої мети; ця норма міститься в частині другій (пункт 61 рішення у справі Спорронґ і Льоннрот проти Швеції ).

В даній справі прийняття відповідачем оскаржуваного рішення про включення належного мешканцям будинку, в т.ч. і позивачеві, на праві спільної власності спірного приміщення до об`єктів комунальної власності можна вважати такими, що являють собою втручання у право позивача реалізувати свої законні сподівання незалежно від того, чи вважається це втручанням на мирне володіння своїм майном у значенні першого речення статті 1 Першого протоколу, чи позбавленням його майна у значенні другого речення цієї статті, застосовні в цій справі принципи є одними й тими самими - вони вимагають наявності підстав, що виправдовують такий захід з точки зору вимог цієї статті згідно з її тлумаченням в усталеній практиці Європейського Суду.

Зокрема, для того, щоб з`ясувати чи було порушено право позивача гарантоване статтею 1 Першого протоколу, суду необхідно дати відповідь на питання: чи було втручання у право позивача передбачене законом, чи переслідувало воно легітимну мету (було здійснено в інтересах суспільства ), чи було воно пропорційним по відношенню до переслідуваної мети.

Отже, критерієм виправданості втручання держави у права людини, згідно практики Європейського суду з прав людини, є переслідування легітимної мети.

В ході судового розгляду відповідачем не наведено жодного доводу на підтвердження легітимності мети позбавлення позивача передбаченого чинним законодавством України права спільної власності на частину допоміжних приміщень під`їзду, в якому розташоване її приватне житло, а відтак, порушене право позивача на мирне володіння майном підлягає відновленню в зазначений у позовній заяві спосіб.

У відповідності до пункту 13 частини першої статті 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень підставою для державної реєстрації права власності на спірну частину під`їзду мало бути рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об`єкта нерухомого майна з приватної у комунальну власність.

Мешканці будинку АДРЕСА_1 , як власники його допоміжних приміщень, рішення про передачу спірного майна з приватної у комунальну власність не приймали, що виключає правові підстави для державної реєстрації права комунальної власності на приміщення АДРЕСА_3 за Чернігівською міською радою.

Враховуючи, що належним відповідачем у даному спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 6 листопада 2019 року у справі № 826/3051/18), сплачений позивачем при подачі позову судовий збір, на підставі ст. 141 ЦПК України, слід стягнути Чернігівської міської ради.

Керуючись статтями 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 273, 354, п. 3 розділу ХІІ Прикінцеві положення ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 до Чернігівської міської ради, Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради, державного реєстратора Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради Сидоренко Тетяни Сергіївни про визнання незаконним та скасування рішення, визнання незаконним та скасування державної реєстрації права власності - задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати рішення Чернігівської міської ради №40/VII-6 від 21 березня 2019 року Про затвердження переліків об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Чернігова в частині включення до переліку об`єктів нерухомого майна комунальної власності територіальної громади м. Чернігова нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 11,6 кв.м.

Визнати незаконним та скасувати запис №33152345 від 05.09.2019 (індексний номер рішення 4860223 від 10.09.2019) про державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - нежитлове приміщення, загальною площею 11,6 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , за територіальною громадою м. Чернігова, вчинений державним реєстратором Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради Сидоренко Тетяною Сергіївною.

Стягнути з Чернігівської міської ради за рахунок відповідних бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 840 грн 80 коп. (вісімсот сорок гривень 80 копійок) судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк апеляційного оскарження продовжується на строк дії такого карантину.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 .

Відповідач: Чернігівська міська рада, місцезнаходження: вул. Магістратська, 7, м. Чернігів, код ЄДРПОУ - 34339125.

Відповідач: Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради, місцезнаходження: вул. Рокоссовського, 20-а, м. Чернігів , код ЄДРПОУ - 38271176.

Відповідач: Державний реєстратор Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради Сидоренко Тетяна Сергіївна, місцезнаходження юридичної особи місця праці: вул. Рокоссовського, 20-а, м. Чернігів, реєстраційний номер облікової картки платника податків - невідомий.

Третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю Спутник-тревел ЛТД , місцезнаходження: проспект Миру, 27, м. Чернігів , код ЄДРПОУ - 14235592.

Повний текст рішення складений 29.05.2020.

Суддя