Рішення

від 28.05.2020 по справі 920/1286/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28.05.2020 Справа № 920/1286/19

Господарський суд Сумської області у складі головуючого судді Яковенка В.В., за участю секретаря судового засідання Данілової Т.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду Сумської області матеріали справи № 920/1286/19 в порядку загального позовного провадження

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Лиссанта" (03148, м. Київ, вул. Петра Курінного, 2А, оф. 6, код ЄДРПОУ 40946765)

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю "Славгород" (42456, Сумська область, Краснопільський район, с. Славгород, код ЄДРПОУ 32021456)

про стягнення 2161727,30 грн.,

представники сторін:

позивача: не з`явився;

відповідача: Сухоруков Ю.Г. (довіреність № 7 від 20.01.2020)

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Сумської області надійшла позовна заява до відповідача, в якій просить суд стягнути з відповідача 2161727,30 грн., з яких: 586495,56 грн. заборгованість за договором поставки, 427490,98 грн. пеня за несвоєчасне виконання зобов`язання, 458139,39 грн. річні проценти, 103105,82 грн. інфляційні збитки, 586495,56 грн. штраф, а також судовий збір в сумі 32425,91 грн.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 27.12.2019 відкрито провадження у справі № 920/1286/19 в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 23.01.2020.

23.01.2020 представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якій просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі або зменшити розмір штрафних санкцій на 90% від заявленої суми.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 23.01.2020 відкладено підготовче засідання на 18.02.2020.

Ухвалою суду від 23.03.2020 призначено підготовче засідання на 31.03.2020.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 31.03.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 28.04.2020, 11:20.

Однак, 28.04.2020 розгляд справи не відбувся, оскільки суддя Яковенко В.В. знаходився у відпустці, що унеможливлювало розгляд справи.

Ухвалою суду від 05.05.2020 призначено справу до судового розгляду по суті на 28.05.2020.

Згідно зі статтею 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Статтею 114 ГПК України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом у межах наданих йому повноважень створені належні умови для реалізації учасниками процесу своїх прав.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

12.06.2017 між товариством з обмеженою відповідальністю Лиссанта (постачальник - позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю Славгород (покупець - відповідач) було укладено договір № 12/06 засобів захисту рослин, за умовами якого постачальник зобов`язується поставити та передати у власність у зумовлені даним договором строки засоби захисту рослин (ЗЗР) (товар), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар та своєчасно оплатити його.

Асортимент, ціна за одиницю товару, кількість, загальна вартість товару - зазначаються у видаткових накладних, що є невід`ємною частиною даного договору (п. 1.2. договору).

Відповідно до п. 2.1. договору загальна ціна договору складається з суми вартості товару, що поставляється згідно всіх видаткових накладних до договору, протягом терміну його дії.

Згідно з п. 2.2. договору орієнтовна сума договору становить 1000000,00 грн.

Пунктом 3.2. договору визначено, що оплата за поставлений товар проводиться покупцем на підставі виставленого постачальником рахунку-фактури.

Повна оплата поставленого товару повинна бути здійснена покупцем не пізніше 31 жовтня 2017 року ( остаточна дата розрахунку ) (п. 3.4. договору).

Датою оплати товару вважається дата надходження грошових коштів на поточний банківський рахунок постачальника (п. 3.5. договору).

Розділом 4 сторони визначили строки та умови поставки, відповідно до якого постачальник поставляє товар, який зазначається у видаткових накладних; датою поставки товару вважається дата передання товару покупцю, яка зазначена в видатковій накладній, підписаній вповноваженими представниками обох сторін; поставка товару у повному обсязі здійснюється в строк до 31.10.2017; товар вважається переданим постачальником і прийнятим покупцем за кількістю і якістю з моменту підписання уповноваженими представниками сторін видаткової накладної.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу мінеральні добрива на загальну суму 616495,56 грн., що підтверджується видатковими накладними: № РН-0000010 від 16.06.2017 на суму 484454,52 грн.; № РН-0000015 від 02.08.2017 на суму 52998,00 грн.; № РН-0000016 від 16.08.2017 на суму 79043,04 грн.

У свою чергу відповідач здійснив часткову оплату за отриманий товар в сумі 30000,00 грн. Отже заборгованість відповідача перед позивачем становить 586495,56 грн.

Таким чином, постачальник виконав свої зобов`язання та поставив покупцю товар відповідно умов договору, а покупець порушив умови договору у зв`язку з чим виникла заборгованість в сумі 586495,56 грн.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст.11 ЦК України цивільні права і обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права і обов`язки.

Згідно з ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

З огляду на приписи ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. ст. 525, 615 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Із зазначеною нормою кореспондується й частина 1 статті 193 Господарського кодексу України відповідно до якої суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Разом з тим, ч.1 ст.530 ЦК України встановлює, що якщо в зобов`язанні встановлений строк (дата) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (дату).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Частинами 1, 2 статті 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судом спростовуються заперечення відповідача щодо невинекнення у нього зобов`язань з оплати в зв`язку з неотриманням рахунків-фактур.

Так з`ясовано, що на виконання п. 4.2. договору видаткові накладні та товаро-транспортні накладні підписано та скріплено печатками обох сторін, наявні відповідні довіреності.

При цьому рахунки-фактури в даному випадку носять інформаційний характер щодо назви, кількості, вартості товару тощо, не фіксують господарську операцію та її зміст. Вирішальним є строк виконання зобов`язання: визначений сторонами у п. 3.4. остаточною датою розрахунку день - 31 жовтня 2017 року.

Відтак, вимога щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за поставлений товар у розмірі 586495,56 грн. була заявлена правомірно.

При цьому, судом встановлено, що протягом розгляду справи в суді, відповідачем здійснена оплата суми основного боргу в розмірі 586495,56 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням № 5011 від 22.01.2020.

У даному випадку станом на час звернення позивача з позовом заборгованість у розмірі 586495,56 грн. існувала, однак після відкриття провадження у справі відповідачем сплачено пред`явлену до стягнення суму основного боргу.

За вказаних обставин, враховуючи, що під час розгляду справи в суді відповідач сплатив позивачу суму основного боргу у розмірі 586495,56 грн., провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу необхідно закрити за відсутністю предмету спору відповідно до п.2 ч.1 ст. 231 ГПК України.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 6.5. договору встановлено, що в разі невиконання покупцем зобов`язань щодо оплати отриманого товару, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, сплачує на користь постачальника крім суми заборгованості 36% річних. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати.

Позивачем нарахована сума 36% річних в розмірі 458139,39 грн. та суму інфляційних в розмірі 103105,82 грн.

Відповідно до Рекомендацій Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком.

Судом встановлено, що позивачем у розрахунку невірно визначено сукупний індекс інфляції за період з 01.11.2017 по 01.01.2020, при розрахунку взято індекс інфляцій за жовтень 2017 року, хоча прострочення оплати товару виникло з 01.11.2017.

З урахуванням викладеного, перевіривши обставини, пов`язані з правильністю здійснення розрахунку, враховуючи встановлений судом факт несвоєчасної оплати відповідачем товару, суд вважає правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 36% річних в сумі 458139 грн. 39 коп. та інфляційних збитків в сумі 96230,70 грн. (за період з листопада 2017 року по грудень 2019 року). Розрахунки перевірені за допомогою програми ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ 9.5.3 Інформаційно-аналітичний центр ЛІГА, ТОВ ЛІГА: ЗАКОН, 2020.

В іншій частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача інфляційних збюитків суд відмовляє за необґрунтованістю розрахунку.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобовязання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобовязання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 6.2. договору при порушенні термінів оплати по цьому договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від простроченої суми боргу за кожен день прострочення; при порушенні термінів оплати більш 10-ти календарних дні, покупець додатково сплачує постачальнику штраф у розмірі 100% від суми поставленого товару.

Відповідач просить суд зменшити розмір штрафних санкцій, оскільки вони є надмірно великими.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тлумачення частини третьої статті 551 ЦК України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.

Саме таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 15.02.2018 у справі 467/1346/15-ц.

Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 2 статті 233 ГК України встановлено, що у разі якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

В даній нормі під іншими учасниками господарських відносин слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов`язані з кредитором договірними відносинами.

Стаття 546 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як один із видів забезпечення зобов`язання.

Відповідно до положень ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов`язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (рішення Конституційного Суду від 11.07.2013 № 7-рп/2013).

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає за необхідне зменшити розмір пені та штрафу, що підлягає стягненню з відповідача на 99 % від заявленої до стягнення суми (пені - до 4274 грн. 91 коп., штрафу - до 5864 грн. 96 коп.).

Суд виходить з того, що нараховані пеня та штраф є надмірно великими, сума штрафних санкцій є майже у два рази більшою суми основного боргу, при цьому позивачем не надано доказів понесення ним збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором або погіршення матеріального стану підприємства, саме у зв`язку з порушенням відповідачем умов договору; стягнення на користь позивача суми 36% річних, інфляційного збільшення суми боргу компенсує знецінення несплачених відповідачем коштів.

Зменшення розміру пені та штрафу на 99% суд, з урахуванням викладеного, вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі.

Таким чином, враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем договірних зобов`язань щодо своєчасної та повної оплати товару, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача штрафних санкцій підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення з відповідача пені в сумі 4274 грн. 91 коп. та штрафу 5864 грн. 96 коп.

Згідно з ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково.

Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Тому судовий збір в сумі 17263,55 грн. покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 123, 129, 231, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Славгород" (42456, Сумська область, Краснопільський район, с. Славгород, код ЄДРПОУ 32021456) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Лиссанта" (03148, м. Київ, вул. Петра Курінного, 2А, оф. 6, код ЄДРПОУ 40946765) 4274 грн. 91 коп. пені, 458139 грн. 39 коп. річних, 96230 грн. 70 коп. інфляційних збитків, 5864 грн. 96 коп. штрафу, 17263 грн. 55 коп. судового збору.

3. Закрити провадження у справі в частині позовних вимог щодо стягнення основного боргу на суму 586495 грн. 56 коп.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено 01.06.2020.

Згідно статті 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Суддя В.В. Яковенко