Рішення

від 27.05.2020 по справі 925/466/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2020 року

м. Черкаси справа № 925/466/20

Господарський суд Черкаської області у складі судді Довганя К.І., розглянувши в порядку письмового провадження справу №925/466/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Арт Логістик" до Фізичної особи - підприємця Потапової Наталії Вікторівни про стягнення 91224, 00 грн,

ВСТАНОВИВ:

Заявлено позов про стягнення 91224,00 грн. помилково перерахованих коштів з яких: 70673,00 грн. безпідставно отримані кошти, 1859,00 грн. три відсотки річних, 18276,00 грн. пені та 416,00 грн. інфляційних.

Позов обґрунтовано тим, що 19.04.2019 позивачем за виконання заявки №1 від 05.02.2019 до Договору від 05.01.2019 було перераховано відповідачу за міжнародні транспортні послуги грошові кошти в сумі 143 346 грн. Загальна сума перерахованих грошових коштів відповідачу за надані послуги склала 216 019 грн. В той же час, за умовами укладеного сторонами договору вартість перевезення становить 145346 грн. Тобто помилкова переплата становить 70 673 грн. У зв`язку з тим, що відповідач вимоги позивача щодо повернення цих коштів ігнорує, позивач звернувся до суду про їх стягнення.

Одночасно у позовній заяві позивач просив суд стягнути з відповідача на користь позивача 6000 грн. витрат за надання професійної правничої допомоги та 2102,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Ухвала надіслана учасникам справи у встановленому порядку.

Відповідач відзиву на позов суду не надав.

Суд, оцінивши наявні у справі докази, встановив наступне.

Предметом спору є стягнення з відповідача грошових коштів, належних позивачу, які були безпідставно (помилково) перераховані позивачем на рахунок відповідача через банківську систему АТ КБ Приватбанк .

З матеріалів справи вбачається, що 05.01.2019 між позивачем (Експедитор) та відповідачем (Виконавець) був укладений Договір транспортно-експедиторського обслуговування та перевезення вантажів автомобільним транспортом №5022019/5 (далі - Договір).

Відповідно до умов цього Договору Виконавець на умовах доручення Експедитора, зобов`язався здійснити транспортно-експедиторське обслуговування (далі - ТЕО) і організацію перевезень в міжміському і міжнародному сполученні, а також доставку довіреної йому експортного, імпортного та транзитного вантажу автомобільним вантажним транспортом в пункт призначення, а Експедитор зобов`язався оплатити послуги Виконавця засобами Замовника в рамках договору доручення або інших цивільно-правових договорів.

Згідно п.2.2 Договору конкретні умови перевезень обумовлюються разовими заявками, які є невід`ємною частиною цього Договору, додатково перед кожним перевезенням або групою перевезень. Заявка оформляється Експедитором і попередньо узгоджується з Виконавцем по факсу.

За умовами п.4.2 Договору оплата за перевезення проводиться Експедитором, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Виконавця з коштів, що надійшли від Замовника за вирахуванням своєї винагороди, протягом 10-ти банківських днів після отримання від Виконавця повного пакету документів, що підтверджують факт виконання перевезення. Винагорода, що належить Експедитору утримується із сум, що надходять на розрахунковий рахунок Експедитора від Замовника.

На виконання умов вказаного Договору замовником було подано заявку №1 від 05.02.2019, в якій була зазначена загальна вартість міжнародного перевезення в сумі 145 346 грн., а також та визначені умови оплати у розмірі 50% передоплати та 50% оплати після пред`явлення оригіналів документів протягом 5 днів.

Відповідно до умов Розділу 8 цей Договір був укладений строком до 31.12.2020.

Якщо жодна із Сторін за 30 днів до закінчення терміну Договору не повідомить іншу сторону в письмовому вигляді про розірвання Договору, термін його дії буде автоматично продовжений на наступний календарний рік (п.8.2).

З матеріалів справи вбачається, що перевезення по зазначеній Заявці здійснювалось за маршрутом: м. Краматорськ - м. Покровськ - м. Павлоград (Україна) - м. Караганда - м. Теміртау (Республіка Казахстан).

25.02.2019 позивач на виконання умов Договору перерахував грошові кошти відповідачу за міжнародні транспортні послуги у сумі 72 673 грн. (50%), що підтверджується випискою АТ КБ Приватбанк від 25.02.2019.

19.04.2019 позивачем було перераховано відповідачу за міжнародні транспортні послуги грошові кошти в розмірі 143 346 грн., що підтверджується випискою АТ КБ Приватбанк від 19.04.2019.

Відтак, за виконання заявки №1 від 05.02.2019 до Договору від 05.01.2019 позивачем було перераховано відповідачу за міжнародні транспортні послуги грошові кошти на загальну суму 216 019 грн.

Помилкова переплата позивача становить 70 673 грн. (216 019 грн. -145 346 грн. = 70 673 грн.).

29.05.2019 та 07.10.2019 позивач звертався до відповідача з вимогами про повернення зайво перерахованих грошових коштів у сумі 70 673 грн. Вимоги відповідачем були залишені без відповідного реагування.

04.12.2019 позивачем відповідачу була направлена претензія щодо повернення помилково перерахованих грошових коштів по заявці №1 від 05.02.2019 в сумі 70 673 грн., яка також була залишена відповідачем без відповідного реагування.

За несвоєчасне повернення помилково перерахованих грошових коштів по Заявці №1 від 05.02.2019 позивачем відповідачу нараховано:

- 1859 грн. 3% річних;

- 18 276 грн. пені;

- 416 грн. інфляційне збільшення.

За приписами ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вiдповiдно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивiльнi права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогiєю породжують цивiльнi права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та iншi правочини. Зобов`язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд певної дiї, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання повинно виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства, а за вiдсутноcтi таких умов та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства - вiдповiдно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є , зокрема, речі, у тому числі гроші.

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правов iдношення i його юридичному змісту . Тобто в iдсутн iсть правової підстави означає , що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою , передбаченою законом , іншими правовими актами чи правочином .

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено , що правочином є дія особи , спрямована на набуття , зміну або припинення цивільних прав та обов`язків .

Згідно із частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вичинятися усно або в письмовій формі . Сторони мають право обирати форму правочину , якщо інше не встановлено законом .

Правочин , для якого законом не встановлена обов 'язкова письмова форма , вважається вчиненим , якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків .

Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено , що правочин вважається таким , що вчинений у письмовій формі , якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах , у листах , телеграмах , якими обмінялися сторони .

Системний аналіз положень частини першої , пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212

ЦК України дає можливість дійти висновку про те , що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна, зокрема отримання грошей .

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав , якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками в iдпов iдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків . Зокрема , унаслідок тих чи інших юридичних фактів , правомірних дій , які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України .

Загальні підстави для виникнення зобов 'язання у зв 'язку з набуттям , збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України .

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв 'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права .

Зобов 'язання з безпідставного набуття , збереження майна виникають за наявності трьох умов : а ) набуття або збереження майна , б ) набуття або збереження за рахунок iншої особи , в ) в iдсутн iсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону , адм iн iстративного акта , правочинну або інших підстав , передбачених статтею 11 ЦК України ).

Об`єктивними умовами виникнення зобов 'язань iз набуття , збереження майна без достатньої правової підстави виступають :

1) набуття або збереження майна одн iєю особою (набувачем ) за рахунок iншої (потерпілого );

2) шкода у вигляді зменшення або незб iльшення майна у iншої особи (потерпілого );

3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або в iдсутност i збільшення на стороні потерпілого ;

4) в iдсутн iсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб .

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого ) без достатньої правової підстави .

За приписами ч.1 ст. 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Відповідно до ч. 1 ст. 546, ч. 1 ст. 547, ч.ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на викладені вище обставини та норми чинного законодавства, господарський суд Черкаської області дійшов до таких висновків.

Судом встановлено, що між сторонами існували договірні правовідносини, які виникли на підставі укладеного договору транспортно-експедиторського обслуговування та перевезення вантажів автомобільним транспортом від 05.01.2019 № 5022019/5.

Факт належного виконання позивачем умов вказаного Договору підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами, які містяться в матеріалах справи.

Належних і допустимих доказів правомірного перерахування позивачем відповідачу саме грошових коштів в сумі 70673 грн., суду не надано.

Факт помилково перерахованих позивачем відповідачу грошових коштів в розмірі 143 346 грн., підтверджується випискою АТ КБ Приватбанк від 19.04.2019.

Відповідно до п.п. 1.23., 1.24. ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" під помилковим переказом розуміється рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб`єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі. Неналежний отримувач - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.

Таким чином, враховуючи відсутність станом на квітень 2019 року правових підстав для оплати наданих послуг, які не були надані відповідачем, позивач 19.04.2019 помилково здійснив переказ грошових коштів в сумі 70673 грн. відповідачу, який в розумінні Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" є неналежним отримувачем зазначених коштів.

Відтак, суд приходить до переконання, що позивач довів належними і допустимими доказами факт безпідставного набуття відповідачем майна - грошових коштів в сумі 70673 грн.

Вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, 3% річних та втрат внаслідок інфляції, суд вважає необґрунтованими, виходячи із наступного.

Однією із форм господарсько-правової відповідальності є штрафні санкції, що покладаються на контрагента за невиконання чи неналежне виконання взятого на себе зобов`язання.

Разом з відшкодуванням збитків особа, яка порушила господарське зобов`язання або правила здійснення господарської діяльності, зобов`язана сплатити стороні, права якої порушено, штрафні санкції.

Стаття 549 ЦК України передбачає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Суд враховує, що розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що заявлена позивачем вимога про стягнення з відповідача пені в сумі 18276 грн. є безпідставною і задоволенню не підлягає.

З огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується.

Ні у позовній заяві, ні у додатках до позову будь-який розрахунок заявлених позивачем до стягнення господарських санкцій - відсутній.

Оскільки судом неможливо з`ясувати, за який період, і як саме обчислено заявлені до стягнення суми господарських санкцій, суд вважає заявлені вимоги в цій частині необґрунтованими і такими, що не підлягають до задоволення.

Враховуючи викладене, суд приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення і з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 70 673 грн. помилково перерахованих позивачем коштів.

Відповідно до ст. 129 ГПК України з відповідача на користь позивача підлягають до стягнення витрати останнього на оплату судового збору.

Крім того, позивач подав до суду заяву, в якій просив суд стягнути з відповідача 6000 грн. витрат, понесених на професійну правничу допомогу.

В якості доказів понесених витрат позивач надав суду перелік та вартість наданих ним послуг, а саме:

- вивчення матеріалів для підготовки господарського позову - 1000 грн.;

- підготовка позовної заяви до Господарського суду Черкаської області -5000 грн.

Частиною 1 статті ст. 16 ГПК України, встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Згідно з ч. 2 названої статті, представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Статтею 123 ГПК України визначено види судових витрат. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (ч.ч. 1, 3 п. 1).

Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Суд, враховуючи вище викладене, приходить до висновку, що заявлена вимога позивача щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягає до задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, п.2 ч.1 ст.231, ст.ст.236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд Черкаської області

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця Потапової Наталії Вікторівни (ІПН НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Арт Логістик" (код ЄДРПОУ: 39441654; вул.Дружківська, буд.10, м.Київ, 03113) - 70673 грн (сімдесят тисяч шістсот сімдесят три грн) помилково перерахованих коштів; 2 102 грн. (дві тисячі сто дві грн.) витрат по сплаті судового збору та 6000 грн. (шість тисяч грн) витрат на професійну правничу допомогу.

В решті заявлених вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного рішення.

Повний текст складено і підписано 01.06.2020.

СУДДЯ К.І. Довгань