Рішення

від 01.06.2020 по справі 922/969/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" червня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/969/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Пономаренко Т.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія Біранд" (фактична адреса: 61045, м. Харків, вул. Отакара Яроша, 18; адреса листування: 61045, м. Харків, а/с3298; код ЄДРПОУ: 42601821) до Приватного акціонерного товариства "Харківський коксовий завод" (61010, м. Харків, Набережна Червоношкільна, 24; код ЄДРПОУ: 24481702) про стягнення коштів без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

31 березня 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія Біранд" звернулося до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Харківський коксовий завод", в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача:

- стягнути з відповідача на користь позивача суму боргу у розмірі 172 243,61грн. у тому числі: заборгованість за договором в сумі 149 200,00грн., пеню в сумі 5 341,36грн., 3% річних у сумі 2 195,08грн. та інфляційні витрати у сумі 15 507,17грн;

- стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати;

- стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 7 000,00грн.

В обґрунтування позову позивач вказує на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором про надання послуг від 16.08.2019 №16/08-1 в частині своєчасного розрахунку за фактично надані послуги.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 02 квітня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 922/969/20. Зазначено, що розгляд справи №922/969/20 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Відповідачу встановлено строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов (ст.251 ГПК України) та строк 5 днів на подання до суду заперечень на відповідь позивача на відзив з дня його отримання, оформлених відповідно до ст.167 ГПК України. Позивачу встановлено строк 5 днів на подання до суду відповіді на відзив з дня його отримання (ст. 251 ГПК України). Роз`яснено сторонам, що у випадку неподання відповідачем відзиву та/або клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, а також не подання позивачем відповіді на відзив у строки встановлені цією ухвалою розгляд справи буде відбуватися за наявними матеріалами після спливу строку встановленого для подання відповідачем клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження та в межах строків встановлених статтею 248 ГПК України.

Приватне акціонерне товариство "Харківський коксовий завод" своїм правом, наданим відповідно до ст.251 ГПК України, не скористалось, відзив на позов не надало.

Так, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 02 квітня 2020 року була направлена на адресу відповідача - 61010, м. Харків, Набережна Червоношкільна, 24, яка збігається із адресою, зазначеною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як адреса місцезнаходження юридичної особи (а.с.41-48,т.1), повернулась до суду без доказів вручення відповідачеві з відміткою пошти "адресат відсутній".

Згідно із ч.1 ст.10 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань , якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

28 квітня 2020 року судом було повторно направлено на адресу відповідача (61010, м.Харків, Набережна Червоношкільна, 24) ухвалу суду про відкриття провадження у справі від 02 квітня 2020 року, проте відповідна кореспонденція повернулась до суду без доказів вручення відповідачеві з відміткою пошти "адресат відсутній".

04 травня 2020 року секретарем судового засідання було оформлено телефонограму щодо порушення провадження у справі №922/969/20 на номер телефону відповідача, вказаний позивачем в позовній заяві як засіб зв`язку з відповідачем, в результаті чого, останнім було прийнято зазначену телефонограму.

Разом з тим, 15 травня 2020 року судом було повторно направлено на адресу відповідача (61010, м. Харків, Набережна Червоношкільна, 24) ухвалу суду про відкриття провадження у справі від 02 квітня 2020 року, проте відповідна кореспонденція повернулась до суду без доказів вручення відповідачеві з відміткою пошти "адресат відсутній".

Так, процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу.

При цьому суд зазначає, що відповідно до статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Проте, станом на 26.05.2020 від відповідача будь-яких заяв чи пояснень по суті спору не надходило.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Реалізація норми ст.81 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб`єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права витребовувати через суд докази.

Таким чином, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Приймаючи до уваги належне повідомлення відповідача про розгляд даної справи, а також враховуючи наявність у матеріалах справи достатньої кількості документів для розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про її розгляд за наявними матеріалами.

Згідно з ч.4 ст.240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.

16 серпня 2019 року між Приватного акціонерного товариства "Харківський коксовий завод" (замовник) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія Біранд" (виконавець) було укладено договір №16/08-1 про надання послуг (надалі - Договір) (а.с.20-22,т.1).

Відповідно до пункту 1.1. Договору, замовник доручає, а Виконавець приймає на себе зобов`язання виконати власними силами і засобами відповідно до умов цього договору послуги по перевезенню пасажирів.

Замовник зобов`язується прийняти та оплати ці послуги відповідно до умов цього договору (п.1.2.Договору).

Замовник зобов`язаний сплатити за виконані послуги в розмірі і у терміни (п.3.3., 3.5.) визначені цим договором (п.2.2.1.Договору).

Вартість послуг деталізується в рахунку-фактурі до даного договору, що є невід`ємною його частиною (п.3.1.Договору).

Загальна вартість договору визначається як сума всіх рахунків-фактур (п.3.2.Договору).

У разі, якщо послуга надаються на умовах повної або часткової післяплати, то сторони підписують специфікацію на послуги з детальним зазначенням найменування послуг, термінів виконання та оплати (п.3.5.Договору).

За бажанням замовника послуги, що надаються на умовах повної або часткової післяплати можуть здійснюватися без складання специфікацій на підставі рахунку з печаткою та підписом виконавця і з зазначенням в рахунку дати і номера договору (п.3.6.Договору).

Послуги, що надаються на умовах повної або часткової післяплати, сплачуються на підставі акту виконаних робіт (п.3.7.Договору).

Датою перерахування грошових коштів вважається дата надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця (п.3.10.Договору).

Акт виконаних послуг підписується сторонами не пізніше 5 календарних днів після надання послуг (п.3.11.Договору).

Відповідно до пункту 4.4. Договору, за порушення замовником строків розрахунку, виконавець, за бажанням, має право у письмовій формі вимагати, а замовник зобов`язаний сплатити виконавцю пеню в розмірі 0,02% за кожен день прострочення, але не більше 10% від вартості неоплачених зобов`язань.

Як вбачається з актів надання послуг № П-0002 від 31 серпня 2019 року та № П-0004 від 30 вересня 2019 року засвідчених підписами та печатками сторін, на виконання умов договору № 16/08-1 про надання послуг від 16 серпня 2019 року позивач надав, а відповідач прийняв авто послуги по перевезенню пасажирів на загальну суму 149 200,00 грн. (а.с.23-24 т.1).

Як зазначає позивач, з жовтня 2019 року між позивачем та відповідачем було припинено дію договору №16/08-1 про надання послуг від 16 серпня 2019 року за взаємною згодою.

Проте, відповідачем свої зобов`язання за договором в частині оплати за надані послуги виконано не було, у зв`язку з чим позивач надіслав на адресу відповідача претензію (вих.№12/110-1 від 12.11.2019), в якій просив останнього погасити заборгованість у розмірі 149 200,00 грн. Попередив, що у разі несплати заборгованості в 7-денний строк буде змушений звернутись з позовом до господарського суду (а.с.25-26 т.1).

Між тим, надані послуги в загальній сумі 149 200,00 грн. відповідачем сплачені не були, що стало підставою для звернення позивача з позовними вимогами до суду.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підстави виникнення цивільних прав та обов`язків виникають з договорів та інші правочинів.

Пунктом 3 частини 1 статті 174 Господарського кодексу України вcтановлено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

В частині 1 статті 629 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтями 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Приписами частини 1 статті 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статтею 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання (ст. 901 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Так, пунктом 3.7. договору №16/08-1 про надання послуг від 16 серпня 2019 року сторони погодили, що послуги надані на умовах післяплати, сплачуються на підставі акту виконаних робіт.

В матеріалах справи містяться підписані сторонами акти надання послуг №П-0002 від 31 серпня 2019 року та № П-0004 від 30 вересня 2019 року на загальну суму 149 200,00 грн.

Разом з тим, позивач посилаючись на припинення дії договору №16/08-1 про надання послуг від 16 серпня 2019 року за взаємною згодою сторін, просить стягнути з відповідача основну суму боргу у розмірі 149 200,00 грн.

Відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України та ст.526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Враховуючи пункт 3.11. Договору, відповідно до якого акт виконаних послуг підписується сторонами не пізніше 5 календарних днів після надання послуг, та наявність в матеріалах справи підписаних сторонами відповідних актів, суд дійшов висновку, що позивачем належним чином було виконано свої зобов`язання за договором №16/08-1 про надання послуг від 16 серпня 2019 року в частині надання послуг по перевезенню пасажирів.

Відповідно до ст.202 Господарського кодексу України та ст. 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Слід зазначити, що за змістом частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (ст.617 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.218 Господарського кодексу України).

Статтею 905 ЦК України передбачено, що строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Також, відповідно до частини 2 статті 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як свідчать матеріали справи, позивачем було пред`явлено вимоги відповідачу щодо сплати основної заборгованості за договором у розмірі 149 200,00 грн.

Проте, в матеріалах справи не міститься жодного доказу, який би свідчив про виконання відповідачем свого зобов`язання за договором №16/08-1 про надання послуг від 16 серпня 2019 року в частині оплати послуг у розмірі 149 200,00 грн.

Враховуючи вказані обставини та те, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, хоча мав можливість скористуватись своїми процесуальними правами та надати пояснення в обґрунтування своєї позиції по справі, приймаючи до уваги узгоджений сторонами пунктами 3.7. та 3.11. Договору момент виконання послуг, суд дійшов висновку про те, що відповідачем не виконано умов договору №16/08-1 про надання послуг від 16 серпня 2019 року щодо оплати прийнятих авто послуг по перевезенню пасажирів, у зв`язку із чим вимоги у цій частині підлягають задоволенню у розмірі 149 200,00 грн.

Також, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 2 195,08 грн. та інфляційні витрати у розмірі 15 507,17 грн.

Згідно зі ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Правові наслідки порушення грошового зобов`язання передбачені, зокрема, ст.ст. 549, 611, 625 ЦК України.

Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 536 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору; а тому інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов`язання.

Таким чином, оскільки відповідач не виконав обов`язку щодо оплати прийнятих послуг, у позивача виникло право на стягнення 3% річних від простроченої суми та інфляційних нарахувань, як наслідок відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) за користування утримуваними боржником грошовими коштами.

Перевіривши надані позивачем до позовної заяви розрахунки 3% річних та інфляційних нарахувань суд встановив, що дані розрахунки здійснено невірно, у зв`язку з чим вимога позивача про стягнення з відповідача суми 3% річних у розмірі 2 195,08 грн. та інфляційні витрати у розмірі 15 507,17 грн. підлягає частковому задоволенню, а саме: суми 3% річних у розмірі 2 192,16 грн. та інфляційних витрат у розмірі 1 942,40 грн.

Також, позивачем заявлено вимоги про стягнення пені у розмірі 5 341,36 грн. за несвоєчасність виконання зобов`язання за договором в частині оплати наданих послуг за період з 01.10.2019 по 27.03.2020.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України.

Так, частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Разом з тим, умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Відповідальність у вигляді пені за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань передбачена пунктом 4.4. договору №16/08-1 про надання послуг від 16 серпня 2019 року.

Суд, перевіривши надані позивачем до позовної заяви розрахунок пені за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань встановив, що відповідний розрахунок позивачем здійснено невірно, проте суд не має права виходити за межі заявленої позивачем в позовній заяві суми пені, у зв`язку з чим задовольняє вимоги в цій частині у розмірі 5 341,36 грн.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи те, що суд задовольнив позов частково, у відповідності до статті 129 ГПК України, витрати щодо сплати судового збору у розмірі 2 476,86 грн. підлягають стягненню з відповідача, а у розмірі 211,79 грн. - покладаються на позивача.

Також у позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 7 000 грн.

Розглянувши зазначену заяву слід зазначити наступне.

Відповідно до частин 2,3 статті 126 ГПК України За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Для розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 8 статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 130, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Харківський коксовий завод" (61010, м. Харків, Набережна Червоношкільна, 24; код ЄДРПОУ: 24481702) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія Біранд" (фактична адреса: 61045, м. Харків, вул. Отакара Яроша, 18; адреса листування: 61045, м. Харків, а/с3298; код ЄДРПОУ: 42601821) заборгованість за договором у розмірі 149 200 (сто сорок дев`ять тисяч двісті) грн. 00 коп., пеню у розмірі 5 341 (п`ять тисяч триста сорок одна) грн. 36 коп., 3% річних у розмірі 2 192 (дві тисячі сто дев`яносто дві) грн. 16 коп., інфляційні витрати у розмірі 1 942 (одна тисяча дев`ятсот сорок дві) грн. 40 коп. та судовий збір у розмір 2 476 (дві тисячі чотириста сімдесят шість) грн. 86 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні позовної вимоги про стягнення суми 3% річних у розмірі 2,92 грн. та інфляційних витрат у розмірі 13 564,77 грн. - відмовити.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень та п.4 Прикінцевих положень ГПК України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено "01" червня 2020 р.

Суддя Т.О. Пономаренко