Рішення

від 01.06.2020 по справі 160/3127/20

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2020 року Справа № 160/3127/20 Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просить:

- визнати відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, код ЄДРПОУ 21910427, при розрахунку розміру пенсії за віком позивачу ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , який зареєстрований та фактично проживає за адресою АДРЕСА_1 , ураховувати період роботи з 02.09.1996-29.12.2000 року протиправною;

- зобов`язати відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, код ЄДРПОУ 21910427, провести перерахунок та виплату пенсії (із врахуванням раніше виплачених сум) позивачу ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , який зареєстрований та фактично проживає за адресою АДРЕСА_1 з 21.12.2019 року з урахуванням періоду роботи з 02.09.1996 по 29.12.2000 року;

- відшкодувати позивачу судові витрати у розмірі: судовий збір - 840 грн., правова допомога адвокату за складання позовної заяви - 500 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у період з 02.09.1996-29.12.2000 працював на підприємстві МП АПРЕЛЬ . З 21.12.2019 року позивачу призначена пенсія за віком, але при розрахунку розміру пенсії відповідач не врахував вищевказаний період роботи, оскільки робота у вказаний період підтверджена неналежно, а саме відсутній код ОКПО на печаті. Однак позивач вважає, що його трудова книжка містить всі необхідні записи та додатково підтверджені довідкою роботодавця.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 березня року відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

16.04.2020 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він не визнає адміністративний позов та просить відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування відзиву зазначає, що управлінням не враховано до страхового стажу періоди роботи позивача з 02.09.1996 по 31.05.1999, з 01.05.1999 по 30.07.1999 та з 01.09.1999 по 30.09.1999 в Малому підприємстві Апрель . Періоди з 01.04.1999 по 30.04.1999, з 01.08.1999 по 31.08.1999, з 01.10.1999 по 31.12.2000 зараховані. При перевірці наданих позивачем документів на призначення пенсії було встановлено, що трудова книжка оформлена з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, зокрема запис №20 від 29.12.2000 про факт звільнення позивача засвідчено підписом директора Малого підприємства Апрель та печаткою, яка не містить всіх необхідних реквізитів (відсутній код підприємства). Таким чином не можливо підтвердити дійсність запису у трудовій книжці. З огляду на зазначене позивачу було доведено до відома що зарахування стажу його у спірний період буде здійснено після підтвердження первинними документами відповідного органу - правонаступника установи в якій працював позивач. Станом на теперішній час довідка про підтвердження факту роботи позивача в Малому підприємстві Апрель з 02.09.1996 по 31.05.1999, з 01.05.1999 по 30.07.1999 та з 01.09.1999 по 30.09.1999 як і будь-які інші документи на адресу управління не надходили. Відповідно до даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного страхування про застраховану особу ОСОБА_1 , останній в квітні, серпні 1999 та з 01.10.1999 по 31.12.2000 значиться як працевлаштована особа в Малому приватному підприємстві Апрель . При цьому позивач помилково плутає або не надає документи, які б підтверджували правонаступництво одного підприємства з іншим, адже Мале приватне підприємство Апрель (ЄДРПОУ 24230124) та Мале підприємство Апрель є різними за назвою. Враховуючи вищезазначене, є незрозумілим де на думку позивача він працював у Малому підприємстві Апрель чи у Малому приватному підприємстві Апрель (роботу в якому управлінням було зараховано за даними реєстру ОК-5), яке було зареєстровано лише у травні 1997 року та має необхідні реквізити. Також відповідач заперечує та вважає необґрунтованими вимоги позивача про відшкодування витрат на оплату послуг адвоката.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд прийшов до наступних висновків.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що 03.01.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком.

Листом від 21.02.2020 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило, що позивачу була призначена пенсія за віком без врахування періодів 02.09.1996-29.12.2000 - відсутній код ОКПО на печаті, довідка №21 від 11.02.2013 без підстави видачі зі штампом УРСР. В разі доопрацювання даних документів буде здійснено перерахунок пенсії.

Не погоджуючись з такими діями Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що кожен громадянин України має право на соціальний захист, що, крім іншого, включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності.

Статтею 8 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 року №1058-IV (далі - Закон України №1058) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Згідно з ч.1 ст.26 Закону України №1058 особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років.

Відповідно до п. а) ч.1 ст.83 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 року №1788-ХII (далі - Закон України №1788) пенсії призначаються з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсії призначаються з більш раннього строку: пенсії за віком та по інвалідності призначаються з дня досягнення пенсійного віку або відповідно встановлення інвалідності органами медико-соціальної експертизи, якщо звернення за пенсією надійшло не пізніше 3 місяців з дня досягнення пенсійного віку або встановлення інвалідності.

Статтею 62 Закону України №1788 визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Закон України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих.

Закон гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв`язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.

Згідно норм статті 1 цього закону громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до положень статті 5 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року № 1058-IV (надалі - Закон № 1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням.

Відповідно до п. 4, 5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, звернення особою за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію, але не раніше, ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. Днем звернення за пенсією вважається день приймання органом, що призначає пенсію, заяви про призначення, перерахунок, відновлення або переведення з одного виду пенсії на інший.

Пунктом 7 цього Порядку визначений вичерпний перелік документів, що мають бути подані особою, яка звертається за призначенням пенсії. Відповідно до п. 7 параграф "б" цього Порядку до заяви про призначення пенсії за віком за відсутності трудової книжки мають бути додані у тому числі документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637.

Пункт 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 встановлює, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу органами Пенсійного фонду на місцях приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до пункту 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. N 637 (надалі - Порядок), у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток N 5).

У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Згідно записів у трудовій книжці, копія якої долучена до матеріалів справи за період 02.09.1996 - 29.12.2000 працював в Малому підприємстві Апрель .

При цьому, як зазначив відповідач в рішенні підставою для відмови в зарахуванні вищевказаного періоду роботи було те, що в трудовій книжці відсутній код ОКПО на печаті

Оцінюючи спірні правовідносини суд приймає до уваги і практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV, має застосовуватися при розгляді справ як джерело права.

Так, під час розгляду справ проти Туреччини (зокрема, "Loizidouv. Turkey", "Cyprusv. Turkey"), проти Молдови та Росії (зокрема, "Mozerv/the Republic of Moldova and Russia", "Ilascu and Othersv. Moldova and Russia"), ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони.

Згідно положень статті 3 Конституції України, як Основного Закону України - людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Як зазначив ЄСПЛ у справі Latvia (п.77 рішення Великої палати ЄСПЛ від 18.02.2009 р.) стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції не накладає ніяких обмежень на свободу держави, що ратифікувала Конвенцію, приймати рішення про те, чи створювати якусь схему соціального забезпечення, або обирати тип або розмір виплат, які надаються відповідно до будь-якої такої схеми. Однак, якщо в державі існують чинні законодавчі норми, що передбачають такі виплати на основі права на соціальну підтримку незалежно від того, чи обумовлені вони попередньою сплатою внесків ці норми слід вважати такими, що створюють майновий інтерес, що потрапляє в сферу дії статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції для осіб, що відповідають пропонованим до благоотримувачів вимогам.

У справі Будченко проти України (рішення від 24 квітня 2014 року, заява № 38677/06) ЄСПЛ також зазначив, що якщо у Договірній державі є чинне законодавство, яким виплату коштів передбачено як право на соціальні виплати (обумовлені чи не обумовлені попередньою сплатою внесків), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, відносно осіб, які відповідають її вимогам.

Отже, враховуючи те, що майновий інтерес позивача ґрунтується на положеннях чинного законодавства, зокрема, статті 14 Закону № 1788, стандарти ЄСПЛ можуть і повинні бути застосовані до цього випадку. ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України тощо).

Більше того, відповідно до статті 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Згідно зі ст. 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення" органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.

Пунктом 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі також Постанова № 637) встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

У відповідності до пункту 2 Порядку № 637, у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (пункт 3 вказаної Постанови).

Згідно з частиною 3 статті 44 Закону № 1058-ІV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Отже, з наведених норм чинного законодавства вбачається дуже великий обсяг прав та обов`язків у органів Пенсійного фонду при вирішенні питання про призначення пенсії та перевірки наявного стажу роботи для її призначення.

Враховуючи викладене, суд вважає, що пенсійні органи повинні використовувати всі передбачені законом повноваження за для повного та об`єктивного розгляду заяви виходячи з тих обставин, що склалися.

З матеріалів пенсійної справи вбачається, що органом Пенсійного фонду не вичинялися дії щодо з`ясування факту наявності у позивача пільгового стажу за спірні періоди роботи, як то передбачено положеннями чинного законодавства, насамперед ст. 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Трудова книжка позивача заповнена повністю, містить усі необхідні відомості про роботу, період роботи, дати прийому та звільнення, номер та дату наказу, записи, зроблені у трудовій книжці посвідчені підписом, а також у трудовій книжці міститься відбиток печатки, що і є достатнім підтвердженням права на пенсійне забезпечення.

При цьому доводи відповідача про те, що періоди з 01.04.1999 по 30.04.1999, з 01.08.1999 по 31.08.1999, з 01.10.1999 по 31.12.2000 зараховані судом відхиляються. Оскільки в матеріалах пенсійної справи, яка надана разом із відзивом відсутні будь-які рішення, з яких можливо чітко встановити, які саме періоди були враховані при призначенні позивачу пенсії за віком.

Натомість, позивачем надано до суду лист від 21.02.2020р., зі змісту якого вбачається, що при призначенні пенсії позивачу періоди 02.09.1996-29.12.2000 не були враховані.

При цьому позовні вимоги позивача про визнання відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області при розрахунку розміру пенсії за віком позивачу ОСОБА_1 , ураховувати період з 02.09.1996-29.12.2000 року протиправною задоволенню не підлягають.

Оскільки рішення про відмову в зарахуванні періоду з 02.09.1996-29.12.2000 року відповідачем не приймалось.

В зв`язку з вищевикладеним, суд дійшов висновку, що з метою відновлення прав позивача, належить вийти за межі позовних вимог на підставі ч. 2 ст. 9 КАС України шляхом визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, код ЄДРПОУ 21910427, щодо відмови в зарахуванні до загального стажу роботи ОСОБА_1 періоди роботи з 02.09.1996-29.12.2000 року та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, код ЄДРПОУ 21910427, зарахувати до загального стажу роботи ОСОБА_1 періоди роботи з 02.09.1996-29.12.2000 року та провести перерахунок та виплату пенсії (із врахуванням раніше виплачених сум) з урахуванням зазначених періодів роботи.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст. 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з ч.1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно з ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст. 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем по справі, як суб`єктом владних повноважень, не виконано покладеного на нього обов`язку доказування правомірності своїх дій, які полягали у не зарахуванні ОСОБА_1 періодів роботи з 02.09.1996-29.12.2000 року, що свідчить про наявність підстав для зарахування такого стажу роботи позивача та перерахунку пенсії ОСОБА_1 з урахуванням зазначених періодів роботи.

За наведених обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

За змістом частини 3 статті 139 Кодексу при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Щодо клопотання позивача про відшкодування судових витрат на правову допомогу адвокату за складання позовної заяви.

Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/160 від 18.10.2018 року у справі № 813/4989/17.

При цьому до матеріалів справи позивачем не надано договір про надання правової допомоги, окрім того з квитанції виданої адвокатом Якименко С.Г. не вбачається укладання договору. Не надано документа на підтвердження факту виконання робіт.

Надана до суду квитанція про оплату за складання позову не підтверджує, що саме за складання даної позовної заяви були понесені витрати в розмірі 500 грн.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_2 є адвокатом.

На підставі вищевикладеного клопотання про відшкодування позивачу судових витрат за правову допомогу адвоката за складання позовної заяви у розмірі 500 грн. задоволенню не підлягає, оскільки не підтверджене належними та допустимими доказами.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 77, 78, 139, 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, 49094) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,- задовольнити частково.

Визнати протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, код ЄДРПОУ 21910427, щодо відмови в зарахуванні до загального стажу роботи ОСОБА_1 періоди роботи з 02.09.1996-29.12.2000 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, код ЄДРПОУ 21910427, зарахувати до загального стажу роботи ОСОБА_1 періоди роботи з 02.09.1996-29.12.2000 року та провести перерахунок та виплату пенсії (із врахуванням раніше виплачених сум) з урахуванням зазначених періодів роботи.

У задоволені іншої частини позовних вимог, - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 420 (чотириста двадцять) грн. 40 коп.

У задоволенні клопотання про відшкодування позивачу судових витрат за правову допомогу адвоката за складання позовної заяви у розмірі 500 грн., - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

У зв`язку з перебуванням судді у відпустці, повний текст рішення складено та підписано 01.06.2020 року.

Суддя О.М. Неклеса