Рішення

від 28.05.2020 по справі 400/1361/20

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

28 травня 2020 р. № 400/1361/20 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Біоносенка В.В., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, пр. Миру, 34, Миколаїв, 54034 провизнання протиправним та скасування наказу від 10.03.2020р. №4850/0/14-20-СГ, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області з вимогами визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області №4850/0/14-20-СГ від 10.03.2020 про відмову ОСОБА_1 , у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої в межах території Партизанської сільської ради Вітовського району Миколаївської області орієнтованого розміру 8,13 умовних кадастрових га пасовищ, для ведення фермерського господарства та зобов`язати ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області прийняти рішення у формі наказу про надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої в межах території Партизанської сільської ради Вітовського району Миколаївської області, орієнтованого розміру 8,13 умовних кадастрових га пасовищ, для ведення фермерського господарства.

Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтував тим, що тричі, в жовтні 2019, 26.12.2019 та 12.02.2020 звертався до відповідача з клопотаннями про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства, на що отримував відмови. Підставою відмови у наказі від 10.03.2020 №4850/0/14-20-СГ, яким позивачу за його останньою заявою відмовлено у наданні дозволу, відповідач вказав відсутність згоди користувача земельної ділянки. Однак, до заяви від 12.02.2020 було додано нотаріально завірену копію нотаріальної згоди користувача земельної ділянки ОСОБА_2 , оригінал нотаріальної згоди користувача земельної ділянки - голови ФГ "Грандвіта" ОСОБА_1 , а відтак підстава відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою вочевидь є необгрунтованою та спрямованою на умисне позбавлення позивача права на реалізацію конституційного права на землю. Також, позивач зазначив, що ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України не передбачає такої підстави відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки як ненадання згоди користувача земельної ділянки.

Відповідач позов не визнав, просив відмовити в його задоволенні. Свою позицію виклав у письмовому відзиві. Відповідач зазначає, що в зазначених заявах позивач надав згоду на припинення користування земельною ділянкою площею 91,6281, що унеможливлює в подальшому передачі її частини у приватну власність громадян - членів ФГ "Грандвіта", оскільки згідно вимог ч. 1 ст. 32 Земельного кодексу України громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованої на території відповідної ради. Аналогічні норми містяться у ст. 13 Закону України "Про фермерське господарство", тобто передача земельної ділянки у власність є можливою лише за умови наявності у члена фермерського господарства земельної ділянки на прав постійного користування. Посилання позивача на вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, встановлений ч.7 ст.118 Земельного кодексу України, є необґрунтованим, оскільки зазначені підстави застосовуються за умови подання позивачем клопотання з доданими до нього матеріалами у відповідності до вимог чинного законодавства. Щодо вимоги позивача зобов`язати Головне управління надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою відповідач звернув увагу на те, що повноваження щодо надання (передачі) земельної ділянки у власність у даному випадку є виключною компетенцією Головного управління.

В свою чергу, позивач у відповіді на відзив вказав про безпідставність доводів відповідача, викладених у відзиві, оскільки ним у відповідності до вимог чинного законодавства було додано усі необхідні матеріали, у тому числі нотаріально завірена згода користувача земельної ділянки ОСОБА_2

Суд розглянув справу 28.05.2020, відповідно до вимог ст.262 КАС України, без проведення судового засідання, з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" та Рішення Ради суддів України від 17.03.2020 №19, в порядку спрощеного провадження, на підставі матеріалів справи.

Дослідив матеріали справи, суд встановив наступне.

Фермерське господарство Грандвіта зареєстровано 11.09.2019. Основним видом діяльності фермерського господарства є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур.

Засновниками ФГ "Градвіта" є ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 є керівником (головою) цього фермерського господарства.

ОСОБА_3 на підставі договору оренди землі від 17.05.2018, укладеним між ОСОБА_2 та Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області, є орендарем земельної ділянки площею 91,6281 га кадастровий номер 4823383700:04:000:0376.

Виходячи із статуту, ФГ "Грандвіта" створено на зазначеній земельній ділянці кадастровий номер 4823383700:04:000:0376, розташованій в межах території Партизанської сільської ради Миколаївської області.

В жовтні 2019 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме частини земельної ділянки кадастровий номер 4823383700:04:000:0376, що перебуває у користуванні ОСОБА_2 .

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 13.11.2019 №9637/0/14-19-СГ позивачу відмовлено у наданні дозволу з підстав того, що 1) відсутні документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі; відсутня згода користувача земельної ділянки ( ОСОБА_2 ) на вилучення.

26.12.2019 позивач знову звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме частини земельної ділянки кадастровий номер 4823383700:04:000:0376, що перебуває у користуванні ОСОБА_2 . До заяви позивачем додано: виписку з трудової книжки № НОМЕР_1 від 03.12.2019 та копію запису з вказаної книжки, що підтверджує стаж роботи в сільському господарстві.; копію нотаріальної згоди користувача земельної ділянки ОСОБА_2 .

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 22.01.2020 №1809/0/14-20-СГ позивачу відмовлено у наданні дозволу з підстав того, що копія згоди землекористувача на вилучення земельної ділянки не засвідчена належним чином.

12.02.2020 позивач втретє звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме частини земельної ділянки кадастровий номер 4823383700:04:000:0376, що перебуває у користуванні ОСОБА_2 . До заяви позивачем додано: виписку з трудової книжки НОМЕР_1 від 03.12.2019 та копію запису з вказаної книжки, що підтверджує стаж роботи в сільському господарстві.; нотаріально завірену копію нотаріальної згоди користувача земельної ділянки ОСОБА_2 , витяг з публічної кадастрової карти України, копія паспорта, довідки про реєстрацію місця проживання та ідентифікаційного номера, витяг з публічної кадастрової карти України (бажане місце розташування земельної ділянки), оригінал нотаріальної згоди користувача земельної ділянки, копія договору оренди землі від 17.05.2018 з додатками, копія витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права; копія Статуту фермерського господарства "Грандвіта", витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань фермерського господарства "Грандвіта", довідка відділу у Вітовському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, нотаріально завірена копія нотаріальної згоди батьків від 13.12.2019, копія наказу №9637/14-19-СГ, копія наказу №1809/0/14-20-СГ.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 10.03.2020 №4850/0/14-20-СГ позивачу відмовлено у наданні дозволу з підстав того, що серед долучених документів відсутня згода користувача земельної ділянки (ст. 118 ЗК України).

Згідно п. а ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство.

За приписами ст. 31 Земельного кодексу України, землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам-членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Відповідно до ст. 32 Земельного кодексу України, громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.

Частиною 1 ст. 13 Закону України Про фермерське господарство встановлено, що члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульовано ст. 118 Земельного кодексу України.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 Земельного Кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно з ч.6,7 ст.118 Земельного Кодексу України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Тобто, відповідно до ч.7 ст.118 Земельного кодексу України підставою для відмови у надання дозволу на розроблення проекту землеустрою може бути лише невідповідність місце розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

У цьому випадку, підставами відмовити були спочатку відсутність документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві, відсутність згоди користувача земельної ділянки, а потім не засвідчення належним чином копії згоди землекористувача на вилучення земельної ділянки, й наостанок відсутність згоди користувача земельної ділянки.

Суд звертає увагу, що жодна з цих підстав не зазначена у ч.7 ст.118 Земельного кодексу України, як підстава для відмову у наданні дозволу на розроблення проекту. Натомість зазначений перелік підстав для відмову у ч.7 ст.118 ЗК України, є вичерпаним.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18 жовтня 2018 року у справі №813/481/17, від 18 жовтня 2018 року у справі №527/43/17, від 25 лютого 2019 року у справі №347/964/17 та від 22 квітня 2019 року у справі №263/16221/17.

Отже, надання відповідного дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є одним з етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог чинного законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність.

При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою, що свідчить про відсутність у відповідача підстав для встановлення будь-яких обмежень у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі при дотриманні нею вимог вказаних статей Земельного кодексу України.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на вказану норму Конституції України суд зазначає, що неправомірною є відмова відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з підстав інших, ніж передбачено законом, а саме: невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 18.10.2018 по справі №822/584/18, від 24.09.2018 по справі №814/1239/16.

При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду ( ч. 5 ст. 242 КАС України).

Щодо необхідності надання згоди користувача земельної ділянки, то як вбачається з матеріалів справи позивачем така згода до заяв була додана. Під припиненням користування земельної ділянки у заяві ОСОБА_2 мається на меті згода на розпаювання земельної ділянки між членами ФГ "Градвіта", а не взагалі відмова від користування земельної ділянки. Більш того, підставою відмови позивачу в наказі № 1809/0/14-20-СГ від 22.01.2020 було не засвідчення належним чином копії згоди землекористувача земельної ділянки, а в наказі № 4850/0/14-20-СГ від 10.03.2020 - відсутність такої згоди, що свідчить про неоднозначність позиції відповідача щодо підстав відмови.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відмова Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, викладена у наказі №4850/0/14-20-СГ від 10.03.2020, є протиправною.

В цій частині позов належить задовольнити.

Щодо способу поновлення прав позивача, порушення яких визнано судом, то необхідно зазначити наступне.

Відповідно до ч.4 ст.245 КАС України суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, за відсутністю вичерпних підстав, визначених ч.7 ст.118 ЗК України, є не правом, а обов`язком відповідача. На це, зокрема, вказує абзац третій ч.7 ст.118 ЗК України, передбачивши наслідки мовчазної згоди у разі не вирішення питання по звернення громадянина протягом передбаченого законом строку.

У відповідача під час надання дозволу на розроблення проекту землеустрою відсутні дискреційні повноваження. Оскільки, дискреційні повноваження це можливість обирати на свій розсуд між двома правомірними варіантами вирішення питання.

А відповідно до вимог ч.7ст.118 ЗК України, у відповідача є лише один правомірний варіант вирішення питання, якій залежить від наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою. За наявністю таких підстав, єдине можливо правомірне рішення відповідача відмова у наданні дозволу, а надання такого дозволу буде неправомірним. За відсутністю таких підстав, єдине можливо правомірне рішення відповідача надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, а відмова у наданні дозволу буде неправомірним.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

В цьому випадку, суд вбачає, всі умови позивачем були виконані для того щоб суб`єкт владних повноважень міг прийняти рішення на його користь.

Про те, що саме такий спосіб захисту прав позивача є правильним, суд враховує висновку Верховного Суду, викладені у постановах від 16.05.2019 у справі №821/925/18, від 23.01.2019 року у справі №808/3082/17, від 31.01.2019 року у справі №815/2488/17, від 06.03.2019 року у справі №1640/2592/18.

Позов задовольнити.

Сума сплаченого позивачем судового збору в розмірі 1681,60 грн. підлягає відшкодуванню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Також представником позивача надані докази понесення позивачем судових витрат на правову допомогу в сумі 8000 грн.: договір про надання правової допомоги б/н від 26.03.2020, ордер на надання правничої допомоги б/н від 26.02.2020, свідоцтво про право заняття адвокатської діяльності №2344/10, розрахунок вартості послуг, акт виконаних робіт від 14.05.2020, квитанція до прибуткового касового ордера від 26.03.2020 на 8000 грн.

Відповідач у відзиві навів доводи про безпідставність заявленої до відшкодування витрат на правничу допомогу у зв`язку з відсутністю доказів, які б обгрунтували розмір витрат.

Частиною 2 ст. 134 КАС України передбачено, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно ч. 5 ст. 134 КАС України, витрати на правничу допомогу мають бути підтверджені належними доказами та бути співмірними із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Аналіз вищезазначених положень КАС України дає підстави вважати, що розмір таких витрат визначається на підставі доказів, підтверджуючих понесені стороною витрати та доказів, що підтверджують відповідність цих витрат фактично виконаній адвокатом роботі.

Положеннями ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

При визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.

В даному випадку сума витрат на правову допомогу в розмірі 8000 грн є цілком розумною, виходячи з предмету розгляду даної справи. Фактичне понесення позивачем суми витрат на правову допомогу підтверджено наявними у справі доказами.

Аналіз наведених вище норм дає підстави вважати, що розмір витрат на професійну правничу допомогу повинен бути пропорційним до предмету спору та співмірним до тих витрат, які поніс позивач, в зв`язку з прийняттям відповідачем протиправного рішення.

З урахуванням матеріалів справи, суд дійшов висновку, що сума витрат позивача на правову допомогу в розмірі 8000 грн є цілком співмірною та пропорційною предмету розгляду справи.

Таким чином, понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8000 грн, підлягають відшкодуванню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_3 ) до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (пр. Миру, 34,Миколаїв,54034 39825404) задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області №4850/0/14-20-СГ від 10.03.2020 про відмову громадянину України ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої в межах території Партизанської сільської ради Вітовського району Миколаївської області, орієнтований розмір 8,13 умовних кадастрових га для ведення фермерського господарства.

3. Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області надати дозвіл ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої в межах території Партизанської сільської ради Вітовського району Миколаївської області, орієнтований розмір 8,13 умовних кадастрових га для ведення фермерського господарства.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (пр. Миру, 34,Миколаїв,54034 39825404) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_3 ) судові витрати в розмірі 9681,60 гривень (дев`ять тисяч шістсот вісімдесят одна грн шістдесят коп).

5. Апеляційна скарга на це рішення може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки щодо апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.

Суддя В. В. Біоносенко

Рішення складено в повному обсязі 01.06.2020