Рішення

від 01.06.2020 по справі 620/1400/20

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 червня 2020 року Чернігів Справа № 620/1400/20

Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Житняк Л.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Укртрансбезпеки у Чернігівській області, Управління Укртрансбезпеки у Полтавській області, третя особа на стороні позивача - ОСОБА_2 про визнання протиправними та скасування постанови і розрахунку,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті, Управління Укртрансбезпеки у Полтавській області, третя особа на стороні позивача - ОСОБА_2 , в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати розрахунок плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування до акту від 20.02.2020 №042714 на суму 62,80 євро, складений Управлінням Укртрансбезпеки у Полтавській області;

- визнати протиправною та скасувати постанову Укртрансбезпеки в Чернігівській області від 07.04.2020 №189906 про застосування адміністративно-господарського штрафу.

Обґрунтовуючи вимоги позивачем зазначено, що акт №042714 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів від 20.02.2020 який складено на підставі вимірюванні поосьових навантажень по сипучих чи рідких вантажах при відсутності затвердженої методики є неправомірним, а також є неправомірним розрахунок №042714 плати за проїзд, так як є похідним від вищевказаного акту. Також вказує, що при розгляді справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт та прийнятті оскаржуваної постанови №189906 від 07.04.2020 про застосування адміністративно-господарського штрафу в сумі 8500 гривень, відповідачем не було враховано, що позивачем перевозилася насіння соняшника - сипучий вантаж, який є подільним.

Нормативно обґрунтовуючи власні доводи положеннями пункту п.22.5. Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМ України від 10.10.2001 №1306, п. 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363, ст.179, ст.183, ст.188 Цивільного кодексу України, ДСТУ Б В.2.7-119:2011 " вказує на те, що позивачем перевозився саме подільний вантаж та вказує, що за таких обставин дозвіл на перевезення такого вантажу відповідно до чинного законодавства виданий бути не може. А отже, на думку позивача, навіть у разі, якщо б відповідачем було правильно визначено масу транспортного засобу позивача, позивач не міг би отримати такий дозвіл, а тому притягнення до відповідальності за відповідною частиною ст.60 Закону України Про автомобільний транспорт , яка передбачає санкцію за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів перелік яких визначений статтями 39 та 48 Закону України Про автомобільний транспорт , у разі неможливості оформлення та отримання таких документів позивачем, є протиправним.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Житняк Л.О. від 27.04.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.

Представником відповідача, в межах встановленого судом строку, подано до суду відзив на позов, в якому останній просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, вважаючи свої дії правомірними та просить закрити провадження у справі в частині вимог про скасування рохрахунку плати за проїзд.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.

20.02.2020 об 18 год. 57 хв. в с. Млини по вул. Роменська на автодорозі Р 60 км 171 + 884 м керуючи вантажним автомобілем Renault Premium 400 днз НОМЕР_1 з напівпричепом днз НОМЕР_2 працівниками Укртрансбезпеки в Полтавській області був зупинений водій ОСОБА_2 , який відповідно до ТТН №533728 від 20.02.2020 перевозив насипом насіння соняшника.

В подальшому було проведено зважування автомобіля та виявлено, що фактична вага на велику вісь становить 12,060 т., що є порушенням Закону України Про автомобільний транспорт , в результаті чого було складено працівниками Управління Укртрансбезпеки в Полтавській області акт №042714 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів від20.02.2020 та розрахунок №042714 плати за проїзд великовагових або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування до акту про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів від 20.02.2020 в сумі 62,80 евро, що відповідно до курсу валют, що були встановлені НБУ в четвер, 20.02.2020, склали EUR- 26,4862 грн за 1 Євро, загальна сума в еквіваленті в національній валюті складає 1663 грн 33 коп.

За результатами зважування у зв`язку з виявленими порушеннями відповідачем було складено Акт №042714 на підставі якого винесено постанову від 07.04.2020 №189906 про застосування адміністративно-господарського штрафу у розмірі 8 500,00 грн.

Позивач вважає такі дії протиправними та такими, що порушують його права, а тому звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам справи, суд зважає на наступне.

Механізм здійснення габаритно-вагового контролю регламентується Порядком здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 №879 (далі - Порядок №879).

Пунктом 3 Порядку № 879 встановлено, що габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та відповідними підрозділами МВС, що забезпечують безпеку дорожнього руху.

Крім того, відповідно до п.4 Порядку №403 взаємодії Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті, Міністерства внутрішніх справ України, Державного агентства автомобільних доріг України під час організації та проведення робі т із зважування та здійснення габаритно-вагового контролю транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів на автомобільних дорогах загального користування затвердженого Наказом Міністерства інфраструктури України, Міністерства внутрішніх справ України від 10.12.2013 №1007/1207, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 04.02.2014 за №215/24992, посадові особи Укртрансіпспекції під час здійснення габаритно-вагового контролю:

здійснюють зупинку транспортного засобу для здійснення габаритно-вагового контролю у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) з дотриманням Правил дорожнього руху та Порядку зупинення транспортного засобу, що здійснює автомобільні перевезення пасажирів та вантажів, посадовими особами Державної інспекції з безпеки на наземному транспорті та її територіальних органів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2013 №422;

видають довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю;

складають акт про перевищення транспортним засобом нормативних габаритних або вагових параметрів та визначають суму плати за проїзд за формулою розрахунку відповідно до пунктів 30-31-1 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю.

Відповідно до підпункту 2 та 3 пункту І Порядку №879 терміни, що вживаються у цьому Порядку, мають таке значення:

вимірювання (зважування) - процес визначення за допомогою вимірювального (зважувального) обладнання габаритно-вагових параметрів фактичної маси та навантаження на вісь (осі) транспортного засобу, що проводяться згідно з методикою, затвердженого спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології;

великовагові та великогабаритні транспортні засоби - транспортні засоби, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні навантаження на вісь (осі) та загальна маса або габарити яких перевищують один з параметрів, що зазначені у пункті 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 10.2001 №1306. При цьому транспортний засіб не може вважатися великоваговим та/або великогабаритним, якщо його параметри не перевищують нормативи більш як на 2 відсотки.

Згідно пунктів 12, 13 та 14 Порядку №879 вимірювальне і зважувальне обладнання для здійснення габаритно-вагового контролю повинне утримуватись у робочому стані; періодично проводиться повірка (метрологічна атестація) такого обладнання з подальшим клеймуванням (пломбуванням) та видачею відповідного свідоцтва спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології.

Під час здійснення габаритно-вагового контролю не допускається використання вимірювального і зважувального обладнання, періодична повірка (метрологічна атес тація) якого не проведена, а також обладнання, що перебуває у несправному стані.

Вимоги до облаштування та технічного оснащення пунктів габаритно-вагового контролю визначаються Мінінфраструктури.

За результатами точного габаритно-вагового контролю на стаціонарному або пересувному пункті водієві транспортного засобу видасться довідка результатів здійснення контролю із зазначенням часу і місця його проведення, а па запит водія міжнародний сертифікат зважування вантажних транспортних засобів, якщо пункт габаритно-вагового контролю уповноважений видавати такі сертифікати.

Відповідно до п.21 у разі виявлення факту перевищення хоча б одною вагового та/або габаритного нормативного параметра більш як на 2 відсотки подальший рух транспортного засобу забороняється до внесення плати за його проїзд автомобільними дорогами загального користування (далі - плата за проїзд). Плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, що рухався без відповідного дозволу, здійснюється у' подвійному розмірі за пройдену частину маршруту по території України.

Зі змісту Акта проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №206889 від 20.02.2020 вбачається, що даний документ не містить характеристик в частині вимірювального та зважувального обладнання при проведенні габаритно-вагового контролю, зокрема, якими саме вагами проводилось зважування транспортного засобу позивача, який відсоток похибки таких ваг і чи враховувався під час зважування сипучий стан вантажу, тощо.

У відповідності до підпунктів 2, 3 пункту 2 Порядку №879, вимірювання (зважування) - процес визначення за допомогою вимірювального (зважувального) обладнання габаритно-вагових параметрів фактичної маси та навантаження на вісь (осі) транспортного засобу, що проводяться згідно з методикою, затвердженою спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології; великовагові та великогабаритні транспортні засоби - транспортні засоби, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні навантаження на вісь (осі) та загальна маса або габарити яких перевищують один з параметрів, що зазначені у пункті 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306. При цьому транспортний засіб не може вважатися великоваговим та/або великогабаритним, якщо його параметри не перевищують нормативи більш як на 2 відсотки.

Відповідно до пункту 9 розділу 2 Вимог до облаштування та технічного оснащення пунктів габаритно-вагового контролю, вагове обладнання повинно забезпечувати поосьове зважування у русі і визначати повну масу вантажного транспортного засобу з похибкою не більше ніж 2 відсотки та дискретністю вимірювання в межах технічних характеристик вагового обладнання, визначених виробником. При цьому довідка повніша містити показники зважування, видані спеціалізованим обладнанням по кожній осі окремо, а також підсумок загальної маси шляхом додавання кожної з осей.

Методика, про яку йдеться у пункті 2 Порядку №879 та згідно якої повинен проводитись процес визначення навантаження на вісь (осі) транспортного засобу, спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології (Укрметртсстандартом) не затверджено.

У контексті наведеного потрібно також враховувати, що єдиною методикою виконання вимірювань поосьових навантажень на маси вантажних транспортних засобів у русі в Україні є лише Методика виконання вимірювань поосьових навантажень та маси вантажних транспортних засобів у русі, розроблена Харківським національним автомобільно-дорожнім університетом Державної служби автомобільних доріг України, затверджена заступником голови Державної служби автомобільних доріг України (Укравтодор), атестована у відповідності з ГОСТ 8.010-99 Національним науковим центром "Інститут Метрології", свідоцтво про атестацію №02-84-08.

Разом із тим, вказана методика не розповсюджується на транспорті засоби з рідким та сипучим вантажем або вантажем, що змінює розподіл навантажень на вісі транспортного засобу в русі.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного суду у справі №816/2329/13-а (постанова від 12.04.2018), у справі №826/442/13-а (постанова від 16.01.2018), у справі №821/597/17 (постанова від 12.06.2018).

Враховуючи вищевикладене можна дійти висновку, що при здійсненні зважування транспортного засобу з сипучім вантажем, який змінює розподіл навантажень па осі транспортного засобу в русі, результати вимірювання, здійсненні посадовими особами відповідача, не можна вважати достовірними, оскільки такі вимірювання, здійсненні без застосування відповідної Методики, яка б враховувала особливості вантажу, що свідчить про неможливість встановлення достовірного та точного показника навантаження на кожну з осей транспортного засобу з відповідним сипучим вантажем.

Також відповідно до Вимог до облаштування та технічного оснащення пунктів габаритно-вагового контролю, пересувний пункт повинен бути укомплектований, поміж іншого, таким технічним обладнанням: комплект пересувних автомобільних ваг для осьового зважування транспортних засобів у русі, до складу якого входять дві вагові платформи, ваговий індикатор у футлярі та чотири вирівнювальні доріжки; комп`ютерна техніка; свідоцтво про повірку ваг та свідоцтво про державну метрологічну атестацію (пункт 3 Розділу II).

Вимірювальне і вагове обладнання пересувного пункту повинно бути атестовано на проведення вимірювань та мати відповідне свідоцтво спеціально уповноваженого органу у сфері метрології (пункт 8 Розділу II).

В Акті проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №206889 від 20.02.2020 немає жодних доказів того, що габаритно-ваговий контроль позивача було здійснено у спеціально відведених та належно облаштованих для нього місцях, та здійснено на обладнанні, яке відповідає вимогам законодавства.

Відсутність таких документів на пристрій, яким проводилося зважування транспортного засобу, позбавляє можливості перевірити відповідність цього приладу параметрам та технічному стану, що пред`являються до таких пересувних контрольних пунктів.

До відзиву додано копію Сертифікату відповідності, при цьому, відповідачем не вказано чи можуть ці ваги використовуватися для поосьового зважування у русі і чи враховувався під час зважування сипучий стан вантажу, також не було надано Акт обстеження дороги, яка використовувалася для здійснення габаритно-вагового контролю на автомобільній дорозі, що є порушенням 11 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 №879.

Вказане свідчить про незаконність та необґрунтованість постанови від 07.04.2020 №189906 про застосування адміністративно-господарського штрафу.

Подібна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 03.12.2019 у справі №557/322/17 та рішенні Чернігівського окружного адміністративного суду від 08.01.2020 у справі №620/3148/19.

Слід також вказати, що відповідно до ч.ч.1-4ст.8 Закону України Про метрологію та метрологічну діяльність у сфері законодавчо регульованої метрології застосовуються засоби вимірювальної техніки, які відповідають вимогам щодо точності, регламентованим для таких засобів, у встановлених умовах їх експлуатації. Експлуатація засобів вимірювальної техніки, які застосовуються у сфері законодавчо регульованої метрології, здійснюється з дотриманням правил застосування таких засобів, встановлених у нормативно-правових актах, і вимог щодо їх експлуатації, встановлених в експлуатаційних документах на такі засоби. Законодавчо регульовані засоби вимірювальної техніки, .які мають елементи або функції настроювання, повинні мати захист від вільного доступу до зазначених елементів і функцій (включаючи програмне забезпечення) з метою запобігання несанкціонованому втручанню. Законодавчо регульовані засоби вимірювальної техніки дозволяється застосовувати, випускати з виробництва, ремонту та в продаж і видавати напрокат лише за умови їх відповідності цьому Закону та іншим нормативно-правовим актам, що містять вимоги до таких засобів вимірювальної техніки.

Як зазначалось вище, відповідно до п.9 Вимог до облаштування та технічного оснащення пунктів габаритно-вагового контролю на автомобільних дорогах загального користування, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.07.2016 №255, вагове обладнання повинно забезпечувати поосьове зважування у русі і визначати повну масу вантажного транспортного засобу з похибкою не більше ніж 2% та дискретністю вимірювання в межах технічних характеристик вагового обладнання, визначених виробником.

Таким чином, зазначеним нормативним положенням чітко визначено, що вагове обладнання повинно забезпечувати саме поосьове зважування у русі транспортного засобу, а не у спосіб, який здійснювався на транспортному засобі позивача посадовими особами відповідача.

Крім цього, слід також зазначити, що автомобіль позивача перевозив зерно кукурудзи, що є сипучим вантажем.

В такому випадку, слід також враховувати і властивості вантажу, який перевозив належний позивачу автомобіль, а саме зерно кукурудзи насипом, яке є подільним (сипучим, рухомим) вантажем, що може переміщуватися по всім осям транспортного засобу під час руху. А тому проведення зважування у русі, шляхом поосьвого заїзду тягача на платформу ваг, без дотримання часу, необхідного для врівноваження сипучого (подільного) вантажу, на нашу думку, не може дати достовірних результатів навантаження на одну вісь транспортного засобу, адже це не дозволяє врахувати перерозподіл тиску на осі та зсув центру ваги під час нахилу тягача при заїзді на платформу ваг, тоді як вантаж, в силу своїх сипучих властивостей, легко деформується та вільно переміщується під дією мінімальних сил.

Суд вважає обґрунтованою необхідність наявності Методики проведення габаритно-вагового контролю, затвердженої Мінекономрозвитку, якою під час проведення такого контролю повинні керуватись Укртрансбезпека або її територіальні органи. Таки вимоги відносно визначення за допомогою вимірювального (зважувального обладнання) габаритно-вагових параметрів фактичної маси та навантаження на вісь (осі) проводяться згідно з методикою, затвердженою спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології, наявні в підпункті 2 пункту 2 Порядку №879', який на час розгляду справи є чинним.

В свою чергу, існування такої методики і її використання відповідачем під час проведення контрольного зважування автомобіля Позивача у відзиві не доведено.

Оскільки законодавством не встановлено альтернативних вимог щодо можливості проведення вимірювання (зважування) без застосування такої методики або відповідно до будь-яких інших методик, то враховуючи положення ст.19 Конституції України щодо обов`язку органу державної влади та його посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, такі заперечення представника відповідача не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Щодо вимог про визнання протиправним та скасування розрахунку плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування до акту від 20.02.2020 №042714 на суму 62,80 євро, складений Управлінням Укртрансбезпеки у Полтавській області, суд зазначає наступне.

Так, згідно ч.1 ст.3 Кодексу адміністративного судочинства України порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Нормами ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Тобто, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення ч.2 ст.55 Конституції України, в рішенні від 14.12.2011 у справі №19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Гарантоване ст.55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитися у наявності у особи, яка звернулася за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу, встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Тобто, обов`язковою умовою судового захисту є наявність порушених прав та охоронюваних законом інтересів безпосередньо позивача з боку відповідача, зокрема, наявність у особи, яка звернулась з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову у позові.

Тобто у порядку адміністративного судочинства може бути оскаржено лише таке рішення, яке порушує безпосередньо права чи обов`язки позивача.

Суд зазначає, що розрахунок плати за проїзд не є рішенням Укртрансбепеки в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України виходячи з наступного.

Згідно п.2 ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Відповідно до п.19 ч.1 ст.4 КАС України індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Верховний суд у постанові від 06.06.2018 у справі №820/1203/17 дійшов висновку, що за своєю правовою природою плата за проїзд великоваговим транспортним засобом є не штрафною санкцією, а сумою відшкодування матеріальних збитків державі внаслідок руйнування автомобільних доріг загального користування.

Тобто повноваження відповідача обмежуються лише фіксацією певних обставин та обчисленням плати за проїзд.

Що стосується обов`язку сплатити нараховану плату, то вона не може бути примусово стягнута відповідачем на підставі певних документів, кладених при перевірці. Така плата здійснюється у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом. При цьому, питання щодо наявності підстав для стягнення такої плати з позивача та їх обґрунтованості не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин. Законодавством не передбачено жодних обтяжуючих наслідків чи додаткових обов`язків для позивача, у разі несплати суми, вказаної у розрахунку, у добровільному порядку.

Наведене дає підстави для висновку, що спірний розрахунок не є актом індивідуальної дії та як наслідок не порушує прав позивача.

Як зазначалось вище, відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову у позові.

З огляду на вказане, у задоволенні вимог про скасування розрахунку плати за проїзд слід відмовити.

Таким чином, позов ОСОБА_1 до Управління Укртрансбезпеки у Чернігівській області, Управління Укртрансбезпеки у Полтавській області, третя особа на стороні позивача - ОСОБА_2 про визнання протиправними та скасування постанови і розрахунку підлягає частковому задоволенню.

Згідно ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Так, згідно ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (ч.3 ст.139 КАС України).

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, то суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Укртрансбезпеки у Чернігівській області на його користь сплачений судовий збір у розмірі 840,80 грн.

Керуючись статтями 72-74, 77, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Управління Укртрансбезпеки у Чернігівській області, Управління Укртрансбезпеки у Полтавській області, третя особа на стороні позивача - ОСОБА_2 про визнання протиправними та скасування постанови і розрахунку - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову Укртрансбезпеки в Чернігівській області від 07.04.2020 №189906 про застосування адміністративно-господарського штрафу.

В решті позову - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840,80 (вісісот сорок гривеь 80 коп.).

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та з урахуванням п. 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга, з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу"Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_3 ).

Відповідач: Управління Укртрансбезпеки у Чернігівській області (вул..П`ятницька, 39, м.Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ - 03328681).

Відповідач: Управління Укртрансбезпеки у Полтавській області (вул..Європейська, 155, м.Полтава, 36008, код ЄДРПОУ - 03328511)

Третя особа: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_4 ).

Повне рішення суду складено 01.06.2020.

Суддя Л.О. Житняк