Рішення

від 28.05.2020 по справі 288/39/20

ПОПІЛЬНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 288/39/20

Провадження № 2/288/128/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2020 року смт Попільня

Попільнянський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді - Зайченко Є. О.,

з участю секретаря судових засідань - Добрянської В.П.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Попільня Житомирської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей Попільнянської районної державної адміністрації Житомирської області про визначення місця проживання дітей,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 (далі-відповідач), третя особа: Служба у справах дітей Попільнянської районної державної адміністрації Житомирської області про визначення місця проживання дітей, в якій вказує, що 14 липня 2012 року між нею, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був укладений шлюб.

25 червня 2019 року рішенням Попільнянського районного суду Житомирської область шлюб розірвано.

Від шлюбу сторони мають двох малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позивач зазначає, що останнім часом відповідач почав агресивно себе поводити стосовно неї та дітей, провокує сварки, вживає нецензурну лайку, наносив їй тілесні ушкодження.

Все вище зазначене відбувається в присутності їхніх дітей, тому вона неодноразово зверталася за допомогою до Попільнянського ВП Коростишівського ВП ГУ НП в Житомирській області із заявою про домашнє насильство.

В Попільнянському районному суді Житомирської області було відкрите провадження про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_3 за ч. 1 ст. 173 та ст. 185 КУпАП, але у зв`язку з тим, що при оформленні протоколу про адміністративне правопорушення було допущено ряд помилок, постановою Попільнянського районного суду Житомирської області від 16 жовтня 2019 року справа була повернута Попільнянському ВП Коростишівського ВП ГУНП в Житомирській області для належного оформлення відповідно до вимог закону.

Слід зазначити, що прояви агресії з боку відповідача негативно впливає на виховання їхніх дітей, що в подальшому може спричинити серйозний збиток для їхнього здоров`я та розвитку.

Окрім того, не визначення місця проживання дітей з нею, позбавляє її можливості вирішувати деякі негайні, необхідні та важливі в житті дітей питання для забезпечення їх належного розвитку та виховання.

Враховуючи те, що відповідач не надає добровільно матеріальної допомоги на виховання дітей, позивач звернулася до Попільнянського районного суду Житомирської області з позовом про стягнення аліментів.

Рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області 28 жовтня 2019 року їй відмовлено у задоволені позову на підставі того, що сторони по справі надали довідки однакового змісту, тобто, що діти проживають разом із матір`ю та батьком за однією адресою.

Необхідно зазначити, що в провадженні Попільнянського районного суду Житомирської області знаходиться цивільна справа № 288/1776/19 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та виселення.

На даний час позивач з дітьми дійсно проживаємо разом за однією адресою з відповідачем. Скориставшись тим, що шлюб між ними розірвано, відповідач намагається позбавити її права проживати у будинку разом з дітьми, чим наносить їхнім дітям психологічну травму.

Позивач просить визначити місце проживання малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з нею - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити з підстав викладених в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні зазначив, що даний позов є безпідставний та необґрунтований, оскільки спір щодо визначення місця проживання дітей відсутній.

Представник третьої особи Служби у справах дітей Попільнянської районної державної адміністрації Житомирської області в судове засідання не з`явилась, надала до суду заяву в якій просила справу слухати без її участі.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши учасників процесу, суд приходить до наступного висновку.

Рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 25 червня 2019 року, шлюб зареєстрований 14 липня 2012 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Попільнянського районного управління юстиції Житомирської області, актовий запис за № 23, між ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 - розірвано. Після реєстрації розірвання шлюбу прізвище дружини залишено - ОСОБА_3 ./а.с. 8-9/

Відповідно до свідоцтв про народження серії НОМЕР_1 , актовий запис № 8 та серії НОМЕР_2 , актовий запис № 13, виданих 10 травня 2019 року Попільнянським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Житомирській області, батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вказані ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . /а.с. 6-7/

Рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 28 жовтня 2019 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів - відмовлено./а.с. 11-12/

Як вбачається з ухвали Попільнянського районного суду Житомирської області від 04 грудня 2019 року, в провадженні судді Рудника М.І. перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та виселення. /а.с. 15/

Відповідно до змісту постанови Попільнянського районного суду Житомирської області від 20 грудня 2019 року, вбачається, згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії НОМЕР_3 080536 від 16 вересня 2019 року, ОСОБА_3 близько 18.00 години за адресою АДРЕСА_1 , вчинив сімейне насильство відносно дружини ОСОБА_1 , а саме: психологічне насильство в сім`ї. Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії НОМЕР_4 від 16 вересня 2019 року, ОСОБА_3 16 вересня 2019 року о 18.00 годині за місцем свого проживання, а саме: в АДРЕСА_1 , образливо чіплявся до співмешканки ОСОБА_1 , на законну вимогу працівника поліції ОСОБА_8 припинити адміністративне правопорушення не відреагував, при цьому погрожував працівникам поліції фізичною розправою. Провадження в справі про адміністративні правопорушення відносно ОСОБА_3 про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 173-2, статтею 185 КУпАП, провадженням закрито в зв`язку з закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності. /а.с. 10/

У відповідності до статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 5 ЦПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами і іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, обов`язок доказування покладається на сторони, що є одним із принципів змагальності сторін. Суд не може збирати докази за власною ініціативою.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Статтею 8 Закону України Про охорону дитинства передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно частини першої статті 12 Закону України Про охорону дитинства на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до положень статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Крім того, вирішуючи справу суд повинен враховувати вимоги статті 51 Конституції України , згідно якої кожному із подружжя гарантуються рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї, а також частину шосту статті 7 СК України , відповідно до якої рівність прав і обов`язків жінки та чоловіка у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї є однією із загальних засад регулювання сімейних відносин, що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який неодноразово наголошував, що батьки повинні мати рівні права у спорах про опіку над дітьми, і жодні презумпції, які ґрунтуються на ознаці статі, не повинні братись до уваги (рішення у справі Зоммерфельд проти Німеччини ( Sommerfeld v. Germany ) від 08 липня 2003 року, Цаунеггер проти Німеччини ( Zaunegger v. Germany ) від 03 грудня 2009 року).

Згідно статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України ).

За змістом статей 150 , 155 СК України , здійснюючи свої права та виконуючи обов`язки, батьки повинні передусім дбати про інтереси дитини, усупереч яким не можуть здійснюватися батьківські права.

Отже, найкращі інтереси дітей повинні мати першочергове значення. При цьому найкращі інтереси дитини можуть залежно від їх характеру та серйозності перевищувати інтереси батьків (правовий висновок Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року в справі № 6-1945цс17).

При визначенні місця проживання дитини судами необхідно встановлювати не лише наявність або відсутність виняткових обставин, коли дитина має бути розлучена зі своєю матір`ю, а крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку іншим обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи, при цьому, сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Відповідно до частини 1 статті 160 Сімейного Кодексу України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років визначається за згодою батьків.

У відповідності до частини 1 статті 161 Сімейного Кодексу України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Частинами четвертою та п`ятою статті 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо визначення місця проживання дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Порядок вирішення спору органом опіки та піклування конкретизований у пункті 72 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженим постановою КМУ №866 від 24.09.2008р., та передбачає подання відповідної заяви службі у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини, до якої слід долучити копію паспорта, довідку з місця реєстрації (проживання), копію свідоцтва про шлюб та докази розірвання шлюбу (у разі наявності), копію свідоцтва про народження дитини, довідку з місця навчання, виховання дитини, довідку про сплату аліментів (у разі наявності).

Працівник служби у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини проводить бесіду з батьками та відвідує дитину за місцем проживання, про що складає акт обстеження умов проживання. Крім цього, представники служби у справах дітей повинні звернутися до соціального закладу та/або фахівця із соціальної роботи для забезпечення проведення оцінки потреб сім`ї з метою встановлення спроможності матері, батька виконувати обов`язки з виховання дитини та догляду за нею.

Після обстеження житлово-побутових умов, проведення бесіди з батьками та дитиною служба у справах дітей складає висновок про визначення місця проживання дитини і подає його органу опіки та піклування для прийняття відповідного рішення.

При цьому орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Як вбачається з Висновку Попільнянської районної державної адміністрації Житомирської області № 392/02-20/14 від 16 березня 2020 року, питання про визначення місця проживання малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 11 березня 2020 року та 16 березня 2020 року , розглянуто на засіданні комісії з питань захисту прав дитини районної державної адміністрації. На засіданні комісії з`ясовано, що після розірвання шлюбу в 2019 році малолітні діти та батьки залишилися проживати в одному будинку, який належить на праві власності батьку дітей ОСОБА_3 . Мати і діти зареєстровані в даному будинку. На даний час батьком аліменти не сплачуються. ОСОБА_1 зауважила, що після розлучення з ОСОБА_3 він не приймає участі в утриманні і вихованні дітей. ОСОБА_3 в свою чергу стверджує, що утримує своїх дітей, в разі потреби купує одяг, на день народження подарував синові телефон. купує продукти харчування (фрукти). Питання щодо поділу майна при розірванні шлюбу не розглядалося. При обстеженні умов проживання працівника служби у справах дітей районної державної адміністрації було з`ясовано, що ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та їхні малолітні діти користуються спільною кухнею, ванною кімнатою, туалетом. Кімнати де проживають батько дітей та мати з дітьми прохідні. З вищевикладеного вбачається, що малолітні діти проживають в одному будинку з батьками, які розлучилися та перебувають на їх утриманні. Орган опіки та піклування районної державної адміністрації прийшов до висновку, що на даний час не представляється можливим визначення місця проживання малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв`язку з тим, що діти разом з батьком та матір`ю проживають в одному будинку та знаходяться на утриманні та вихованні обох батьків. /а.с.55-57/

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Згідно із частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України , Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

При цьому положення вказаної Конвенції, яка ратифікована Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

За правилами статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Крім того, в зазначеній статті вказано, що якнайкращі інтереси дитини мають відігравати визначальну роль при вирішенні питань щодо місця її проживання з одним із батьків.

Із системного тлумачення ч. 1 ст. 3, ст. 9 Конвенції про права дитини, ч. ч. 2 і 3 ст. 11 Закону України Про охорону дитинства , ст. 161 СК України випливає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі М. С. проти України , заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зав`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

Стаття 8 Конвенції про права дитини, не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення ЄСПЛ у справі Йогансен проти Норвегії від 07 серпня 1996 року, § 78).

У § 54 рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі Хант проти України зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі Олсон проти Швеції (№ 2) від 27 листопада 1992 року, Серія A, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин справи, а вже тільки потім права батьків.

Питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що для дітей розлучення батьків - це завжди тяжке психологічне навантаження, пов`язане, зокрема, з кардинальними змінами в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо.

Вирішуючи питання про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновок органу опіки та піклування. Однак найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти шлюб, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.

Відповідно до частини 1 статті 29 ЦК України , місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Згідно до частини 4 статті 29 ЦК України , місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає. Місце проживання дитини цього віку визначається за згодою батьків. Крім того, питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватися не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все з урахуванням прав та законних інтересів дитини - її права на належне батьківське виховання, яке повною мірою може бути забезпечене тільки обома батьками; права на безперешкодне спілкування з кожним з батьків, здійснення обома батьками якого є запорукою нормального психічного розвитку дитини.

Таким чином, суд, розуміючи, що спір стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, керуючись положеннями Конвенції про права дитини (в якій реалізовано принцип домінанту інтересів дитини над усіма іншими), ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, з урахуванням встановлених обставин справи, зокрема, ставлення матері та батька до своїх батьківських обов`язків, інтересів дітей, уваги і турботи батьків, розвитку дітей в спокійному та стійкому середовищі, в атмосфері любові, емоційної стабільності та матеріальної, достатньої забезпеченості, емоційного, психологічного, вікового та медичного чинників, виходячи із якнайкращих інтересів дітей, а також враховуючи, що малолітні діти проживають в одному будинку разом з батьком та матір`ю, знаходяться на утриманні та вихованні обох батьків, за згодою батьків діти проживають разом з ними, відомостей про те, що позивач на даний проживає окремо або бажає змінити своє місце проживання матеріали справи не містять, так як і в позовних вимогах позивачем не зазначено адреси за якою вона просить визначити місце проживання малолітніх дітей, що позбавляє суд, можливості врахувати інші обставини, що мають істотне значення, зокрема до яких відноситься створення дітям належних умов для їх виховання і розвитку.

Разом з тим, в матеріалах даної справи відсутні належні, допустимі, достатні та достовірні докази в їх сукупності щодо неналежного виконання відповідачем своїх батьківських обов`язків, притягнення його за це до відповідальності в порядку, встановленому законом, відсутності у відповідача самостійного доходу, зловживання ним спиртними напоями або наркотичними засобами, аморальної поведінки відповідача, а також незадовільних умов проживання малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , орган опіки та піклування Попільнянської районної державної адміністрації Житомирської області не надав обґрунтований висновок щодо визначення місця проживання дітей.

Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення у повному обсязі.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Керуючись Декларацією прав дитини; Законом України Про охорону дитинства ; статтями 7, 141,150,153,155,160-161СК України; статтями 4,12,13,19,23,28,48,76,78,81,128,141, 206, 258, 259, 263-265, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей Попільнянської районної державної адміністрації Житомирської області про визначення місця проживання дітей - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Суддя Попільнянського

районного суду Є. О. Зайченко