Постанова

від 02.06.2020 по справі 580/4176/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/4176/19 Суддя (судді) першої інстанції: А.М. Бабич

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2020 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Безименної Н.В.

суддів Бєлової Л.В. та Кучми А.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Литвинецької сільської ради Канівського району Черкаської області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Литвинецької сільської ради Канівського району Черкаської області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Литвинецької сільської ради Канівського району Черкаської області, в якому просив визнати протиправними дій відповідача при прийнятті рішення від 05.12.2019 №17-22/VII "Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, для безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності площею 2,000 га, кадастровий номер: 7122084300:01:001:1990, яка розташована в адміністративних межах Литвинецької сільської ради Канівського району Черкаської області для ведення особистого селянського господарства"; скасувати вказане рішення відповідача; зобов`язання відповідача належним чином розглянути питання про надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності площею 2,000 га, кадастровий номер: 7122084300:01:001:1990, яка розташована в адміністративних межах Литвинецької сільської ради Канівського району Черкаської області для ведення особистого селянського господарства.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2020 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та закрити провадження у справі. Вимоги апеляційної скарги мотивовані тим, що обрана позивачем земельна ділянка перебуває в переліку ділянок, право оренди яких пропонується для продажу на земельних торгах (у формі аукціону), крім того з поданих позивачем графічних даних вбачається, що ця земельна ділянка розташована на землях історико-культурної спадщини.

Позивач відзив на апеляційну скаргу не подавала. В суді першої інстанції її позиція обґрунтовувалась тим, що рішення про відмову в наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою прийнято відповідачем в порушення вимог ст.19 Конституції України та ст.118 Земельного кодексу України.

В силу положень п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, враховуючи що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного провадження, справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Беручи до уваги, що в суді першої інстанції справу було розглянуто в порядку спрощеного провадження та враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, беручи до уваги встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 карантину на всій території України, керуючись приписами ст.311 КАС України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 05.11.2019 позивач направила на адресу відповідача клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 7122084300:01:001:1990), площею 2,0 га, у власність для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Литвинецької сільської ради Канівського району Черкаської області. До неї додала копії: паспорта, довідки про присвоєння РНОКПП, схему місця розташування земельної ділянки та довідки з Державної статистичної звітності щодо земельної ділянки (а.с.27-32).

Рішенням від 05.12.2019 №17-22/VII (а.с.47) відповідач відмовив у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення вищевказаної земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, про що позивача повідомлено листом від 11.12.2019 №39/09-06 (а.с.33), в якому вказано, що зазначена земельна ділянка рішенням від 11.11.2019 №16-13/VII включена у перелік земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності, право оренди яких виставляється на земельні торги у формі аукціону.

Вважаючи таке рішення протиправним, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що визначена відповідачем у спірному рішенні підстава відмови в наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою не відповідає вимогам ст.118 ЗК України

Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, який є складовою земельного законодавства, що регулює суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст.4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Згідно з п. б ч.1 ст.121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в розмірах для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Відповідно до ч.6 ст.118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно ч.7 ст.118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку .

Таким чином, рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймають органи, визначені в ст.118 ЗК України. Чинним законодавством України встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання, а також передбачено вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки . При цьому, орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в наданні такого дозволу зобов`язаний належним чином мотивувати причини такої відмови.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем у її клопотанні від 05 листопада 2019 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки було зазначено цільове призначення земельної ділянки, її орієнтовні розміри та було додано графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

З наявної в матеріалах справи копії рішення Литвинецької сільської ради Канівського району Черкаської області від 05.12.2019 №17-22/VII (а.с.47) вбачається що в ньому не наведено конкретної підстави, яка передбачена ч.7 ст.118 ЗК України, для відмови в наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Натомість у вказаному рішенні є посилання на наявність рішення Литвинецької сільської ради Канівського району Черкаської області від 11.11.2019 №16-13/VII, яким затверджено перелік ділянок в адміністративних межах Литвинецької сільської ради Канівського району Черкаської області, право оренди яких пропонується для продажу на земельних торгах (у формі аукціону), що не відповідає вищенаведеним вимогам законодавства, оскільки виключно невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку може бути підставою для такої відмови, проте зазначені обставини при прийнятті спірного рішення встановлені не були.

Посилання апелянта на те, що обрана позивачем земельна ділянка розташована на землях історико-культурної спадщини відхиляються судом, оскільки зазначена обставина не була покладена в основу оскаржуваного рішення, а тому відповідач, в силу положень ч.2 ст.77 КАС України, не може посилатись на неї в якості обґрунтування законності прийнятого ним рішення.

Суд відзначає, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою не гарантує особі прийняття відповідним органом рішення про надання земельної ділянки у власність. Дозвіл і проект землеустрою, розроблений на його підставі, є лише стадіями єдиного процесу надання земельної ділянки у власність.

З огляду на викладені обставини за результатами розгляду апеляційної скарги, з урахуванням наведених норм права, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог та наявності підстав для визнання протиправним та скасування спірного рішення із зобов`язанням відповідача повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою із прийняттям відповідного рішення у відповідності до положення чинного законодавства.

При цьому колегія суддів не вбачає підстав для дослідження правомірності прийняття відповідачем рішення від 11.11.2019 №16-13/VII, оскільки підстави його прийняття не належать до предмету розгляду даної справи і не підлягають встановленню в рамках спірних правовідносин.

Колегія суддів звертає увагу на ті обставини, що відповідно до правил п. 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Зокрема, в п. 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 року, зазначено, що рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 09 грудня 1994 року, п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод не можна розуміти як такий, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.

Керуючись ст.ст.243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Литвинецької сільської ради Канівського району Черкаської області - залишити без задоволення.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2020 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст.329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Текст постанови виготовлено 02 червня 2020 року.

Головуючий суддя Н.В.Безименна

Судді Л.В.Бєлова

А.Ю.Кучма